Оригінал статті польською мовою
Файл в форматі RTF (59 KB)
Торонто, столиця канадської провінції Онтаріо, зараз нараховує понад 4 млн. мешканців, є містом різних культур і традицій. З кінця ХІХ ст. є також одним із важливіших центрів української еміграції в Канаді.
Першими європейцями, які з'явились в ХVII в Онтаріо, тобто в тодішній Верхній Канаді були мандрівники з Франції. Тільки в І-й половині ХІХ ст. нахлинули на цю територію значніші хвилі емігрантів, переважно з Англії, Ірландії і Шотландії.
Одним із основних чинників, що формували процес поселення на території Канади, була прихильна політика канадських властей, особливо у порівнянні з більш ригористичним законодавством США. З цієї причини багато емігрантів розглядало Канаду як перехідний етап на шляху до США. Прихильну політику щодо емігрантів, заохочуючи прибулих зі Східної Європи, провадив під кінець ХІХ ст. Кліфорд Сіфтон (Clifford Sifton) міністр, відповідальний за внутрішні справи країни. Його головним завданням було освоєння безмежних канадських прерій. В результаті цього, під кінець ХІХ ст. розпочався масовий наплив населення з країн Центрально-Східної Європи, в тому числі також українців.
В період з 1895 р. до Першої світової війни до Канади прибуло майже 200 тисяч українців, переважно з польських територій.1 Емігранти заселили перш за все сільськогосподарські території провінції Манітоба, Альберта, Саскачеван, але також більш міські скупчення, в тому числі Торонто, яке вже до кінця ХІХ ст. стало головним промисловим центром в так зв. Верхній Канаді (від 1867 р. носить назву провінції Онтаріо). Наступна хвиля еміграції мала місце в міжвоєнний період, а вже після Другої світової війни виїхало до Канади понад 35 тис. українців. Зараз кількість канадійців українського походження налічує біля 500 тис. осіб. Вже з кінця ХІХ ст. засновані найстарші в Канаді українські установи і організації. В Торонто перша українська організація була заснована у 1906 р. Товариство св. Миколая, яке мало завдання підтримувати матеріальне і культурне життя українських емігрантів. В 1910 р. Василь Цвіор заснував у місті українську книгарню "Просвіта", при якій у 1917 р. засновано Читальню Просвіти ім. Тараса Шевченка. Вже перед Першою світовою війною у місті розпочали діяльність українські політичні партії. В 1911 р. засновано в Торонто відділ Української соціал-демократичної партії.
Основну роль у створенні організаційного життя емігрантів спочатку відіграла греко-католицька церква, оскільки більшість прибулих походила з Галичини і була цього ж обряду. Однак поступово зростала роль Православної церкви, особливо у зв'язку з переходом до цього віросповідання частини греко-католиків у Канаді. Парафія була центром не тільки релігійного, але також громадсько-культурного життя українського населення. Перед вибухом Першої світової війни створено загалом на території Канади 143 душпастирські осередки.2
Спочатку юрисдикцію над ними здійснювали римо-католицькі єпископи. Завдяки старанням Львівського архієпископа Андрея Шептицького в 1912 р. створено однак греко-католицьке єпископство для українських католиків у Канаді з центром у Вінніпезі. Українська громадськість в Торонто, яка у 1911 р. налічувала вже понад 2500 осіб, почала домагатися заснування парафії. В результаті в 1913-1914 роках збудовано церкву св. Йосафата, яка зараз виконує функцію кафедрального собору.
В міжвоєнний період у зв'язку із зростаючою кількістю українського населення, заснували в місті наступні організації і установи. У 1933 р. заснували також відділ Української Національної Федерації.
Торонто стало також столицею так званої третьої еміграції в 1947-1951 роках, коли більшість прибулих поселилась в провінції Онтаріо. За переписом з 1971 р. українці в Торонто становили шосту за величиною етнічну групу (після британців, італійців, німців, євреїв і французів). Загалом в цьому році в метрополії Торонто проживало понад 80 тис. українців (2,5 % загалу населення). Беручи до уваги віросповідання, більшість українців ідентифікувалася як українські католики (майже 39%), майже 20 % становили православні, 14 % призналися приналежними до римо-католицької церкви, решта до інших віросповідань.
Присутність української діаспори на території Онтаріо і її головному місті Торонто є очевидна до сьогоднішнього дня завдяки чисельним, досі діючим установам. В багатьох з них були зібрані безцінні пам'ятки з минулого перших українських поселенців і наступних проживаючих тут поколінь. Це є як музейні збірки, так і бібліотечні та архівні документи, які зберігаються як в канадських установах, так і в самостійно діючих організаціях і українських установах. Завдяки цій величезній джерельній базі, а також зусиллям багатьох людей і установ, Торонто стало одним із головних українознавчих центрів на території Канади. Тут проводяться наукові дослідження, які передусім базуються на співпраці українських організацій з місцевим університетом, який в останні роки став одним із головних центрів українського наукового життя в цій частині Канади. Університет готує нові покоління українських науковців, крім цього проводить обміни молоді з Україною. В університеті працюють відомі міжнародній громадськості українські історики такі як: Поль Роберт Магочі чи Франк Сисин.
Бібліотека університету Торонто пропонує багатий вибір наукової літератури, присвяченій Україні і її історії, в тому числі історії української еміграції. Уже в 70-х роках ХХ ст. бібліотека налічувала понад 4 млн. книжок, з них понад 7 тис. назв становила україніка. З цього часу колекція україніки систематично збільшується, а доступ до неї щораз легший, між іншим завдяки можливості користування бібліотечним каталогом, розміщеним на інтернет-сторінці університетської бібліотеки. Вона є також місцем зберігання багатьох архівних матеріалів, переданих українськими установами або приватними особами.
В будівлі університетської бібліотеки знаходиться одна з найважливіших на даний час наукових установ української діаспори, якою є Центр українських історичних досліджень, заснований завдяки фінансовим засобам, зібраними відомим в Торонто бізнесменом, емігрантом з України Петром Яциком.3 У 1986 р. було створено енциклопедійний фонд його імені (the Petro Jacyk Educational Foundation), метою якого була підтримка українських стипендіатів в західних навчальних закладах, поширення відомостей про Україну і праця для кращого розуміння українських справ у світі. У 1995 р. утворено "the Petro Jacуk Central and East European Resource Center", головним завданням якого була підтримка діяльності Центру Російських і Східноєвропейських студій, а також Відділення слов'янських мов і літератури в Торонто. Одним із важливіших досягнень цього центру була публікація в англійському перекладі класичної праці в українській історіографії, якою є 10-томна "Історія України-Руси" Михайла Грушевського. Центр Яцика спонсорує також публікації інших історичних монографій, а також пропонує гранти для українознавчих досліджень.
З університетським середовищем в Торонто тісно пов'язаний Канадський Інститут Українських Студій (Canadian Institute of Ukrainian Studies), який має своє відділення в Торонто. Центр цієї організації з осередком в Едмонтоні, заснований у 1976 р. як цілісна частина Канадського Університету Альберта, фінансується з бюджету навчального закладу. Серед засновників Університету числяться, між іншим, доктор Іван Лисяк-Рудницький, професор історії України і Східної Європи Університету Альберта, доктор Джорж Луцький, професор слов'янських мов та літератур Університету Торонто, доктор Богдан Боцьорків, професор політичних наук Університету Careton в Оттаві. Головними завданнями новоутвореного Інституту визначено: підтримка розвитку українознавчих студій на різних рівнях навчання, заохочення до дослідження українознавчих проблем, виконання функцій двомовного освітнього центру (українська і англійська мови), започаткування публікацій, пов'язаних з українською проблематикою, координування розвитку українських студій в Канаді, посередництво в нав'язуванні контактів між людьми науки і культури через організацію семінарів, конференцій, лекцій. Інститут започаткував видання наукового журналу "Journal of Ukrainian Studies", яке виходить до сьогоднішнього дня. Одним з найбільших видавничих досягнень Інституту була публікація 5-томної енциклопедії України ("Encyclopedia of Ukraine"), яка була результатом праці багатьох українських науковців. Праця над енциклопедією розпочалася у 1976 р. і тоді почав працювати редакційний комітет, який знаходився на Відділенні Слов'янських мов і літератур Університету в Торонто. Остаточно публікація була видана у 1984-1993 роках під редакцією проф. Володимира Кубійовича (редактор у 1978-1985 роках), а також проф. Данила Гузара-Струка (редактор в 1985-1999). Це був результат праці Інституту і Наукового товариства ім. Шевченка в Західній Європі (з центром у Sarcelles у Франції) при фінансовій підтримці Канадського Фонду для українських студій (the Canadian Foundation for Ukrainian Studies). У 2001 р. видано том, до якого включено покажчики, а також список помилок і одночасно розпочато роботу спрямовану на надання доступу до змісту публікацій широким колам користувачів шляхом розміщення її в інтернеті. Виявилось однак, що багато позицій потрібно обновити або доповнити у зв'язку зі зміною ситуації в Україні і в Західній Європі, а також станом розвитку досліджень. Зараз роботи над доповненням і осучасненням енциклопедії, яка проводиться редакційним комітетом, що знаходиться в Торонто, тривають далі, а головною перешкодою в її закінченні є брак фінансових засобів. Енциклопедія однак є доступна on-line за адресою: www.encyclopediaofukraine.com
Інститут організував багато семінарів і наукових конференцій, а також координував ряд дослідних тем. Одним із важливих проектів, здійснених при співпраці з університетом в Торонто і тамтешнім українським науковим середовищем була дослідна програма, яка стосувалася великого голоду на Україні в 30-х роках ХХ ст. В циклі організованих у 1982-1983 роках наукових лекціях брав участь, між іншим, історик і письменник з Торонто Марко Царинник.
Суттєве значення для створення і оновлення наукового (рівня) тилу для дослідників мала архівна програма реалізована Інститутом в 1982-1983 роках, яка мала упорядкувати велику кількість архівних матеріалів, створених як приватними особами, так і українськими установами в Канаді в період 1926-1960 років. Матеріали ці зібрано в рамках проведеного проекту розмовної усної історії (oral history). Метою започаткованої архівної програми було приготування наукової підтримки для архівних колекцій, мікрофільмування найважливіших колекцій, а також їх фізичне страхування через передачу найважливіших груп документів до архівів. У цій справі Інститут користувався фінансовою і суттєвою допомогою канадських установ, в тому числі Університету в Торонто, Національного архіву Канади, а також українських установ, таких як Український Культурний і Освітній Центр у Вінніпезі (the Ukrainian Cultural and Educational Centre), а також Української Академії Мистецтва і Науки в Нью-Йорку (the Ukrainian Academy of Arts and Sciences).
Самостійною установою, важливою в науковому житті українців Торонто є Українсько-Канадський Центр Досліджень і Документації (Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre), який має дуже добре розташування в центрі міста, по сусідству з Університетом в Торонто. Завданням цієї неурядової організації (a now - profit organization) є збирати, опрацьовувати і зберігати архівні колекції, які стосуються історії і культури українців, розсіяних по світі, а передусім в Канаді. В цьому центрі готуються публікації, документальні фільми, готуються освітні матеріали для молоді і студентів, фінансуються лекції, конференції, виставки, які стосуються різних проблем, пов'язаних з українською тематикою. Архів центру був заснований у 1988 р. у зв'язку з потребою упорядкування значної кількості матеріалів, які стосуються голодомору на Україні у 1932-33 роках. Зараз архів збирає документи до наступних тем:
Значна частина колекцій, крім актових документів, становлять записи, зібрані в результаті включення Центру до проекту популярної в останні роки так зв. Розмовної історії (oral history). Проект проводився під керівництвом Канадського товариства усної історії (The Canadian Oral History Association), а фінансово підтриманий the Social Sciences and Humanities Research Council of Canada, (the Ontario Heritage Foundation) а також Міністерством культури і зв'язку провінції Онтаріо (Ontario Ministry of Culture and Communications). Результатом багаторічного проекту було опрацювання двох архівних путівників: A Guide to the collections of the multicultural history society of Ontario" (compiled by Nick Forte, 1992), а також "Guide to oral history collections in Canada (ed. N. Fontier, 1993), до якого увійшов також короткий опис колекцій українського Центру. Головним досягненням Центру, здійсненим в рамках цього широкого проекту, було однак збирання, загалом понад 800 інтерв'ю англійською і українською мовами, проведеними м. ін. зі свідками голодомору на Україні в роках 1932-33, особами, які пережили німецькі і радянські табори в період Другої світової війни, членами різних військових формувань в період ІІ світової війни, в тому числі членами УПА і дивізії СС "Галичина", колишніми примусовими робітниками, українськими політичними, культурними і релігійними діячами в Канаді. Матеріал цей в основному не опублікований,4 становить безцінне джерело інформації для дослідників новітньої історії, крім того вимагає критичного підходу і співставлення з іншими історичними матеріалами. Передусім треба пам'ятати, що крім суб'єктивного підходу до теми зі сторони осіб, які дають інтерв'ю, записи зроблено багато років після цих подій (в роках 80-х і 90-х ХХ ст.), які були описані свідками. Історична вартість окремих інтерв'ю також різна з огляду між іншим на вік, рівень освіти, чи також роль свідків у подіях, які відбувалися. Частина з них заслуговує безперечно на публікацію, всі вони надають в меншій або більшій мірі цінну інформацію про минулу епоху. Для польських істориків, які цікавляться новітньою історією, цікавішою групою матеріалів можуть бути інтерв'ю з членами ОУН, діячами УПА, а також з членами дивізії СС "Галичина". Вони були зібрані в рамках спільної дослідної програми під назвою "Україна в Другій світовій війні: жива історія", а проведеної у 1993-1995 роках Центром у Торонто, а також Львівським державним Університетом ім. І. Франка. Зібрані матеріали містять багато спостережень, які стосуються передвоєнної суспільно-політичної ситуації українців в Польщі, діяльності українських освітніх і культурних організацій ( м. ін. Просвіта, Рідна школа), участі свідків подій у військово-політичних формуваннях, польсько-українських стосунків, стосунків обох народів з єврейським населенням, подій періоду радянської і німецької окупації, повоєнної долі українських діячів, в тому числі арештів радянською владою і перебування в радянських таборах. В частині повідомлень з'являється інформація, яка стосується проблем, що викликають до цього часу розходження або суперечки серед істориків.
До цієї тематики належать м. ін. контакти українського підпілля з польським підпіллям, а також проблема українсько-німецької співпраці в період Другої світової війни. Ці думки з'являються між ін. в інтерв'ю доктора Івана Гриньоха, який описує причини утворення формування "Nachtigall" і його діяльність, частину розповіді присвячує натомість проблемі контактів ОУН з німцями, як також переговорам, які провадило українське підпілля з польським підпіллям у Львові (представниками Армії Крайової), в яких він сам брав участь. Також цікаві дані можна знайти у повідомленні Михайла Качмара, члена ОУН (Б), а потім офіцера дивізії СС "Галичина", який був свідком важливих політичних подій на території Німеччини, в тому числі приходу до влади Адольфа Гітлера, пожежі Рейхстагу, а також виборів у 1933 р.
В будинку, де знаходиться Центр Документації, розміщені крім того дві інші українські установи: Інститут св. Володимира з бібліотекою, а також Музей Союзу Українок Канади - відділ в Онтаріо. (Museum of the Ukrainian Woman's Association of Canada-Ontario Branch). Інститут св. Володимира, який діє з 1944 року займається переважно організацією різних форм допомоги для українських студентів, таких як забезпечення ночівель, мовні курси, а також збирання спеціальної літератури для українських досліджень. На увагу дослідників заслуговує бібліотека Інституту, яка налічує біля 15 тис. книжок, як українською мовою, так і англійською. Вона є суттєвим доповненням україніки, зібраної у Бібліотеці Університету в Торонто, а також збагачує джерельну колекцію, яка зберігається у вище згаданому Центрі Досліджень і Документації. Головними користувачами бібліотеки Інституту св. Володимира є студенти, а також молодь, яка приїжджає з України в рамках різних стипендій і дослідних програм. Завданням бібліотеки є також популяризація знань про Україну, українську літературу, мову, культуру в місцевій громаді, яка таки є спрямована не тільки до наукових середовищ, а також до всіх зацікавлених українською проблематикою. В бібліотеці є доступні також книжки для дітей, аудіовізуальні матеріали, журнали, а також генеалогічні матеріали.
Існуючий при Інституті Український музей своїм головним завданням вважає передусім пропагування знань про культуру, історію і фольклор України.
Багато матеріалів, що стосуються українських справ, особливо здійснених приватними особами, знаходяться в збірках різних канадських установ, як архівів, так і бібліотек. Надзвичайно важливе значення для дослідників новітньої історії України і її стосунків з сусідами має колекція, яка зберігається з 1997 р. в бібліотеці Університету в Торонто і називається: The Peter J. Polichnij Collection on Insurgency and Counter - Insurgency in Ukraine. Вона була зібрана відомим діячем української еміграції, багатолітнім редактором видавничої серії "Літопис УПА", автором багатьох публікацій з новітньої історії України, а також викладачем в університетах Канади, Німеччини, України і Китаю.
Колекція складається з документів паперових, мікрофільмів, публікацій, фотографій і записів.5 Першу частину складають особисті матеріали автора, приватне листування, публікації, матеріали, які стосуються наукової діяльності в університетах, спогади. Найціннішими для істориків є однак документи зібрані в часи професійної діяльності Потічного як редактора видавничої серії "Літопис УПА". Матеріали ці охоплюють: листування з різними особами і установами, архів місії УПА на території Німеччини, Архів редакції "Літопису УПА", архів Товариства Колишніх Вояків УПА в США і Канаді, спогади діячів українського підпілля, звіти різних міжнародних пресових агенцій на Україні. На мікрофільмах знаходяться в свою чергу копії документів, які стосуються українських справ періоду Другої світової війни, які зберігаються в польських, німецьких6, російських7 і українських архівах.
Також цікавими є колекції приватних осіб, які зберігаються в Архіві Провінції Онтаріо, утвореному канадською владою у 1903 р., який має свій центр в Торонто. Уже в 30-х роках ХХ ст. архів став головним центром збирання і доступу громадськості до історичних документів, карт, фотографій, які стосуються провінції Онтаріо і її мешканців. Його фонди становлять джерело інформації про минуле багатьох культур і громад, які проживають на цій території. Зараз архів бере участь в реалізації дослідного проекту, пов'язаного з цією проблематикою, а також співпрацює в цьому плані з Публічною бібліотекою в Торонто (the Toronto Public Library) а також архівом міста Торонто(the City of Toronto Archives). Фонди архіву включають наступні групи документів: документи державної влади провінції Онтаріо, документи приватного сектору, матеріали до генеалогічних досліджень, в тому числі метричні книги, документи корінного населення провінції, а також інших громад, які заселяють цю територію, спеціальні колекції (фотографії, картографічні збірки, технічна документація, мистецька і записи).
Частиною архіву є бібліотека, що складається з близько 70 тис. книжок, які стосуються політичної історії, господарської, суспільної, а також військової історії провінції Онтаріо. До архіву попадають також колекції приватні, створені українськими діячами і передані на зберігання членами родин. Прикладом такого типу колекції документів є збірка документів Стефана Росохи з періоду 1899-1986 рр., українського суспільно-політичного діяча, журналіста і видавця. Колекція передана до архіву членами родини і включає особисте листування автора з членами родини і друзями на Україні, листування з різними українськими організаціями, м. ін. Спілкою Українських Журналістів Канади, Спілкою Українських Журналістів на вигнанні, Спілкою українських журналістів на еміграції (Regensburg). В колекції документів зберігаються також матеріали, які відносяться до українських національних організацій з періоду 1912-1984 (м. ін. ОУН, Спілка Українських Політичних В'язнів Української Національної Ради в Європі, Української Національної Федерації), документи української організації ветеранів з 1918-1986 рр., документи культурних і мистецьких організацій, біля 2000 фотографій, на яких зображені політичні, релігійні, культурні події в Україні і в Канаді, а також фотографії українських і канадських діячів.
Подібну групу матеріалів, але обмежених до міста Торонто, зберігає міський архів Торонто, в якому можна знайти різну інформацію про минуле етнічних груп і їх діяльність. Матеріали стосовно українських студентів, а також українських наукових кадрів, працюючих в Університеті в Торонто, зібрані в архіві університету, заснованому у 1965 р. Архів зберігає також документи різних товариств і організацій, пов'язаних з університетом. Поміщені в ньому матеріали можуть бути підставою для досліджень стосовно україністичних студій в Університеті, а також участі української громади в науковому житті міста. Суттєву освітню функцію з використанням пропаганди знань про українську культуру і історію здійснюють не тільки в установах типово наукових чи дослідних, але в ряді інших установ, які працюють в місті. Таким прикладом може бути Музей Тараса Шевченка, керований неурядовою організацією під назвою the Taras H. Szevchenko Museum and Memorial Park Foundation,яка в свою чергу була заснована Спілкою українців в Канаді. Музей, який має свій центр в Торонто, був відкритий у 1952 р. Початково будівля знаходилась на площі 15 акрів парку поблизу місцевості Oakville. На території музею встановлено перший на американському континенті пам'ятник Тараса Шевченка, відкритий на відзначення 60-річниці еміграції до Канади. Перший будинок музею був знищений внаслідок пожежі у 1988 р. після цього випадку, зважаючи на великі кошти відбудови, а також маючи бажання розташовувати музей в місці більш доступному для громадськості, вирішили перенести його до Торонто. Головні фонди музею присвячені життю і творчості Тараса Шевченка. Вони складаються з праць українських митців, які працювали у ХХ ст., в тому числі колекція Миколи Глущенка. Частину колекції складають збірки українського ремесла, а також народного мистецтва, які походять як з України, так і з Канади. В музеї зберігаються також особисті пам'ятки і різні експонати, які стосуються перших українських поселенців у Канаді. Цей відділ має ілюструвати внесок українських емігрантів у суспільно-культурне життя Канади і популяризувати знання на цю тему.
Складовою частиною Музею є бібліотека, в якій зібрана передусім т. зв. Шевченкіана, яка налічує біля 1200 книжок і брошур, які є важливими джерелом для досліджень передусім для літературознавців і бібліотекарів. В цій унікальній колекції м. ін. знаходиться 120 різних видань "Кобзаря"8, в тому числі видане в Санкт-Петербурзі у 1896 р., і у Києві 1899 р., а також перше в Канаді видання "Кобзаря", яке походить з Вінніпегу з 1918 р. З думкою про професійних дослідників і студентів бібліотека Музею Шевченка збирає те ж фотокопії англомовних публікацій (книжок і статей в наукових журналах), які стосуються життя і діяльності Т. Шевченка. В цій галузі співпрацює з установами на Україні, в тому числі з Національним музеєм у Києві. Триває також праця над розміщенням в інтернеті інформації про збірки, які стосуються поета, які зберігаються в Торонто.9
Установою, яка підтримує наукову і культурну діяльність української громади є фонд ім. Володимира Юрія Даниліва10 (the Wolodymyr George Danyliw Foundation), який працює в Торонто з 2002 р. як благодійна організація. Заснована для увічнення пам'яті Юрія Даниліва, українського правника і бізнесмена, а також відомого серед української еміграції політичного і громадсько-культурного діяча. До її завдань належить підтримка освітньої діяльності, яка повинна пропагувати знання про Україну і українську діаспору, організація і фінансування семінарів, конференцій, дослідних проектів. Для реалізації своїх намірів співпрацює з Університетом в Торонто, а особливо з Центром Російських і Східно-євопейських студій.
Українознавчі дослідження розвиваються також завдяки багатьом приватним спонсорам. Прикладом може бути дарча Дарії і Михайла Ковалевських з Торонто, завдяки якій у 1998 р. розпочато дослідну програму над Східною Україною (The Kowalsky Program for the Study of Eastern Ukraine) яку підтримав також Канадський Інститут Українських Студій. Результатом цих намірів було утворення при Харківському Університеті у 1999 р. інституту, який займається дослідженням національного віросповідання Східної України. в рамках цієї програми виділено теж гранти для дослідників, організовано семінари, підтримано видання публікацій, в цьому числі журналу "Схід-Захід" ("East-West").
Українська громада в Торонто має не тільки власні архіви, музеї і бібліотеки. В місті виходить ряд газет і журналів, працюють українські радіостанції, забезпечуючи постійне постачання найновішої інформації з України. з журналів на увагу заслуговує м. ін. "Гомін України" (Ukrainian Echo) тижневик, який охоплює такі розділи: література, мистецтво, наука і освіта, жіночий рух, молодь, релігія, бізнес, спорт. Одна з найстаріших газет є "Новий шлях" (the New Pathway) тижневик видається з 1930 р.
Популярними українськими радіопрограмами в Торонто зараз є: Holy Way, Meest Radio, Song of Ukraine i Prometheus, які виходять з 1962 р. і містять щоденні коментарі з України, програми про українську історію і культуру. Взагалі українська меншина в Торонто є дуже активна і далі легко помітна в багатонаціональній панорамі міста. Одночасно завдяки діяльності багатьох професійних установ і прихильній політиці канадських властей до різних етнічних груп. Торонто є одним з важливих наукових центрів української діаспори. Про це засвідчує як чудово розвинута співпраця з місцевим Університетом, так теж університетськими середовищами і науковими центрами на Україні . відновлення незалежності у 1991 р. створило значно більші можливості для обміну наукової думки, а також обміну науковими кадрами і студентами. З іншої сторони, українська діаспора бореться з аналогічними проблемами, які також мають польські установи поза межами країни однією з основних проблем є дотримання національної ідентичності в англомовному середовищі і з домінуючою американською культурою. Надзвичайно важливу функцію у підтримці національної ідентичності аж до 70-х років ХХ ст. відігравала українська преса, яка виходить у великих кількостях в багатьох центрах Канади. В останні роки вона витіснена українським радіо і телебаченням. Протягом кількох десятиліть видано сотні томів публікацій рідною мовою, почавши з художньої літератури, а кінчаючи науковими монографіями. Завдяки тому дослідження проведені у 1990 р. показали, що 50 % українців в Канаді вважає рідною мовою українську, а біля 20 % користується нею регулярно щодня. З другого боку припинення припливу нових значніших груп емігрантів в останніх десятиліттях (м. ін. через радянські обмеження) посилило асиміляційні процеси серед канадських українців. Частина з них користується англійською мовою і вважає крім того, що мова не є визначником національної ідентичності.
Суттєвим питанням є також доля значних історичних колекцій, розпорошених по багатьох установах, а також в руках приватних осіб. Це важливо не тільки для українців в Канаді, культурна спадщина вимагає утримання професійних кадрів, а також фінансових засобів на опрацювання і надання доступу до колекцій всім зацікавленим. У багатьох випадках власники колекцій документів вважають за найкраще вирішення довірити ці обов'язки місцевим професійним канадським установам, таким як архіви, бібліотеки чи музеї. Це стосується особливо приватних колекцій, збереженням і фаховою охороною яких не завжди зацікавлені спадкоємці. Подібно як у випадку польських еміграційних центрів, не виглядає за доцільне перенесення цих фондів на Україну, оскільки вони вже міцно вписались у місцеві середовища і служать місцевим громадам як суттєве джерело знань про минуле. Вони також є незамінимою базою для українознавчих досліджень всіх зацікавлених цією проблематикою.
1 F- Zieba, Ukraincy i Karpaccy Rusini w & Polska diaspora, pod red. A. Walaszka, Krakow 2001, s. 450
2 Підрахунки виконано на підставі даних з: Schematism of the Ukrainian Catholic Church. A Survey of the Church in Diaspora, опрацював Д. Блажейовський, Rome 1988.
3 Петро Яцик - народився в Україні у 1921 р., емігрував з неї у 1945 р. і у 1949 р. прибув до Канади, де зробив кар'єру в бізнесі. Був, між іншим, засновником першої української книгарні в Торонто. Фінансово підтримував розвиток українознавчих студій в Університету Торонто, а також українські публікації і наукові журнали, в т.ч. "Українську енциклопедію", опубліковану спочатку у Франції, а потім у Торонто
4 Єдині тексти записів, які стосуються великого голоду на Україні були опубліковані в: Oral History Project of the Commission on the Ukraine Famine, vol. 3. Washington 1990, s. 1464-1659. Частина матеріалів, взятих з інтерв'ю була використана в документальному фільмі Harvest of Despair. Фільм цей був показаний в Канаді, США, Великобританії, Австралії і Швеції і нагороджений багатьма нагородами. У свою чергу в свою чергу в вересні 2003 р. в Торонто відбулась прем'єра документального фільму Between Hitler and Stalin: Ukraine in World War II поставленого на основі матеріалів Канадсько-Українського Центру досліджень і документації.
5 Опис до цієї колекції є доступний англійською мовою (A preliminary to the collection) в the Fisher Rare Book library, яка є складовою частиною бібліотеки Університету в Торонто. Там також є доступні матеріали актові. Мікрофільмами можна користуватись в читальні мікрофільмів the Fisher Book Library. Згідно загально прийнятих правил бібліотеки Університету.
6 Частина цих матеріалів була опублікована в серії: "Літопис Упа", т. 6,7. Походять вони з фондів Федерального архіву в Кобленції, а також Військового архіву у Фратбургу. В свою чергу в 21 томі серії "Літопис УПА" поміщено документи німецькі, які зберігаються в Національному архіві США у Вашингтоні. Охоплюють період 1941-1943 і є частиною архівів Sicherheitspolizei i Sicherheitsdienst.
7 Характеристика цих матеріалів знаходиться в надрукованій статті : P.J. Potichny "The Archive of Soviet Internal Forces as a Source of Insurgency and Counter - Insurgency Studies, "The Ukrainian Quarterly. A Journal of Ukrainian and International Affairs, 2003, vol. 59, nr. 3-4, S. 281-292. Частина цих документів також була опублікована, див. "Літопис УПА New Series", vol. 3-6, Київ-Торонто, 2001-2003. складаються з головних оперативних звітів з акцій, проведених військами НКВД на території України в рамках так зв. Боротьби з бандитизмом.
8 Музей не має першого видання цієї збірки поезій, яке вийшло в Петербурзі у 1840 р.
9 Зараз в інтернеті є доступна бібліографія, яка стосується творів Т. Шевченка і публікації про нього у фондах Бібліотеки Конгресу у Вашингтоні, а також у фондах бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка в Нью-Йорку. Багато назв має також бібліотека Університету в Торонто.
10 Володимир Ю. Данилів (1921-2002) народжений в Україні, емігрував до Австрії у 1944 р. перед вступом радянської армії. Закінчив Університет ім. Франца Леопольда в Інсбурку в 1950 р. отримав звання доктора політичних наук. В 1951 р. переїхав до Канади, де продовжував навчання на відділенні права в Університету Саскачеван. Працював адвокатом, керуючи власною фірмою протягом 40 років. Був членом багатьох канадських правничих організацій, а також членом Президії Світового Конгресу Українців і Головою найстаршої української організації в Канаді - Українського Народного Дому. Був також співзасновником Міжнародної Колегії до справ дослідження голоду в Україні в 1932-1933
Головна сторінка | Nota Bene | Генеалогія | Новини | Публікації | Архіви в Україні | Архіви в світі | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2008 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua