Палієнко М. Г.

Українські архівні центри за кордоном

Палієнко М. Г. Українські архівні центри за кордоном: Історіографічний аспект проблеми //
Вісник / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історія. - Вип. 54, - К., 2001. - С. 42-46.


Проаналізовано праці українських і зарубіжних авторів, присвячені історії заснування та діяльності українських архівних центрів за кордоном.

Тhе works of the Ukrainian and foreign authors devoted to the problem of foundation and activity of the Ukrainian archival centers throughout the world are analyzed.

Важливою інтегральною частиною історико-культурної спадщини українського народу є архівні, музейні та бібліотечні колекції, які виникли в результаті діяльності українських громадсько-політичних, наукових, культурно-освітніх та релігійних осередків у різних країнах світу. Згідно зі статистичними даними сьогодні у світі нараховується від 47 до 50 млн. українців, з яких в Україні (за даними перепису 1989 p.) мешкають трохи більше 37 млн., а за її межами - від 10 до 13 млн. [1]. Сучасна наука розглядає українську діаспору "як своєрідну форму соціуму; як сукупність людей українського роду, що через історичні обставини опинилася за кордонами України", однак попри всі відмінності в традиціях і культурі між різними територіальними гілками, соціальному походженні, статусі, освіті й вартісних орієнтаціях її представників зберегла певну спільність інтересів та устремлінь [2].

В історії формування української діаспори чітко простежуються три хвилі масового переселенського руху з України. Перша хвиля масової міграції українців за межі українських земель охоплювала період з кінця XIX ст. до початку Першої світової війни і була зумовлена соціально-економічними причинами -переселенський рух українців з теренів Австро-Угорщини спрямовувався на Захід, до Америки. Друга хвиля масової української еміграції припала на період між двома світовими війнами і мала переважно політичний характер. Третю хвилю масової еміграції українців, майже винятково політичної, зумовили події та наслідки Другої світової війни.

Упродовж XX ст. одним із важливих напрямів діяльності громадсько-політичних та культурних осередків української діаспори у світі було збирання та збереження українських документальних, рукописних та музейних пам'яток, створення архівних зібрань та колекцій у країнах осідку. Особливого значення ця робота набула в період між двома світовими війнами, коли на теренах кількох європейських держав представниками української політичної та військової еміграції було засновано цілу низку громадсько-політичних, культурно-освітніх, наукових установ та організацій, документація яких стала основою новоутворених архівних колекцій. Важливі документальні зібрання залишили по собі після ліквідації українські дипломатичні представництва та місії, а також архівні осередки, які були створені під час перебування українських вояків у таборах полонених та інтернованих під час Першої світової війни та шістьох повоєнних років [3]. Окрім того, за межами України опинився значний масив цінних документів офіційного та особового походження, що був вивезений українськими урядовцями та приватними особами після поразки визвольних змагань.

У період між двома світовими війнами українськими емігрантами було розгорнуто активну діяльність зі збирання документальних матеріалів та формування українських архівних, музейних і бібліотечних колекцій. У цей період на теренах кількох європейських країн було засновано низку інституцій, покликаних збирати, зберігати, систематизувати, вивчати та популяризувати історико-культурну спадщину українського народу, зокрема, Головний військово-історичний музей-архів Армії УНР у Тарнові (Польща), Музей-архів визвольної боротьби України у Празі (Чехо-Словаччина), Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі (Франція).

По закінченні Другої світової війни, унаслідок третьої хвилі української еміграції, значна кількість відомих українських громадсько-політичних та культурних діячів переселилася на північноамериканський континент, де було продовжено роботу з організації збирання та зберігання документальних пам'яток українського народу. Упродовж 1950-1960-х pp. у США та Канаді було засновано цілу низку українських архівних центрів, серед яких: Музей-архів Української Вільної Академії Наук імені Д.Антоновича в Нью-Йорку, Архів та бібліотека НТШ у Нью-Йорку, Архів Східноєвропейського дослідного інституту ім. В'ячеслава Липинського у Філадельфії, Українсько-канадський дослідницький та документальний центр у Торонто та ін.

Вивчення історії заснування та діяльності закордонних українських архівних центрів становить сьогодні важливу та актуальну наукову проблему через декілька причин. По-перше, діяльність цих установ є інтегральною частиною історії української політичної еміграції XX ст. По-друге, матеріали, представлені в цих колекціях, є надзвичайно цінним джерелом з багатьох проблем громадсько-політичної, соціально-економічної, церковної історії, а також з історії української науки і культури. По-третє, архівні центри і колекції, утворені українцями в різних країнах, є невід'ємним компонентом загальносвітового історичного процесу - вони відіграють важливу роль не тільки у збереженні та вивченні історичної спадщини українського народу, але й у поширенні та популяризації знань про Україну, про життя та діяльність українців у країнах осідку ("Ukrainian-American community" - українську діаспору в США, "Ukrainian-Canadian community" - українську діаспору в Канаді та ін.).

Звертаючись до аналізу історіографічного аспекту даної проблеми, слід відзначити, що історія заснування та діяльності українських архівних центрів за кордоном стала предметом дослідження українських істориків тільки впродовж останнього десятиліття, тобто після проголошення України суверенною і незалежною державою. Саме в цей період відбулося розсекречення "спецфондів" архівів і бібліотек, унаслідок чого дослідники отримали можливість опрацювати і проаналізувати величезний масив документальних матеріалів так званого "Празького українського архіву", ознайомитись з науковим доробком визначних представників української діаспори - монографіями, публікаціями у періодичних та серійних виданнях та ін. В українській зарубіжній історіографії ця тема хоч і знайшла відображення у низці праць, однак спеціальне зацікавлення дослідників почала викликати також лише останнім часом.

Характеризуючи усю сукупність праць, з даної проблеми, варто наголосити на тому, що закордонні українські архівні центри досліджуються, з одного боку, істориками у контексті вивчення громадсько-політичної та культурної діяльності української діаспори у світі, а з іншого, архівознавцями і джерелознавцями з метою виявлення і вивчення всієї сукупності документальних джерел з історії українського народу, створення реєстру зарубіжної архівної україніки.

Уперше до аналізу цієї проблеми звернулися саме ті вчені, які стояли біля витоків створення українських архівних центрів за кордоном у міжвоєнний період. Відомий вчений-етнограф, архівіст і музеєзнавець, один із найактивніших організаторів архівної справи в еміграції Михайло Обідний (1889-1938) у нарисі "Як охоронялись пам'ятки" висвітлив окремі сторінки з історії заснування Головного військово-історичного музею-архіву Армії УНР у Тарнові, який він очолював у 1921-1923 pp. Відомий історик, професор Українського Вільного Університету в Празі, один із провідних співробітників (у 1946-1948 pp. - директор) Музею визвольної боротьби України в Празі Симон Наріжний (1898-1983) торкнувся окремих аспектів збирання та збереження історичних пам'яток українськими організаціями та установами в Європі у період між двома світовими війнами (зокрема. Українським історичним кабінетом у Празі, Бібліотекою імені Симона Петлюри у Парижі) у своїй фундаментальній праці "Українська еміграція" [4]. Крім того, С.Наріжним у 1957-1959 pp. у Цюріху на правах рукопису було видано "Матеріали до історії Музею визвольної боротьби України". У 1940 p. у Празі побачила світ праця відомого громадсько-політичного діяча, педагога і публіциста Аркадія Животка "Десять років Українського історичного кабінету (1930-1940)", в якій було простежено історію заснування та діяльність Українського історичного кабінету при Слов'янському архіві в Празі, охарактеризовано склад Його архівного зібрання (матеріали політичних партій, військових формувань, таборів інтернованих українців, українських наукових та освітніх установ у Чехо-Словаччині, особові документи В.Липинського, М.Шаповала, М.Грушевського, С.Петлюри, П.Скоропадського, С.Чикаленка, С.Шелухіна та ін.).

Як відомо, по закінченні Другої світової війни колекції Українського історичного кабінету та Музею визвольної боротьби України були передані чеською владою до СРСР, склавши основу так званого "Празького українського архіву" Матеріали цього архіву, які тривалий час перебували в радянських "спецфондах" і були недоступні для дослідників, після їх розсекречення на початку 90-х рр. привернули до себе надзвичайну увагу істориків та архівістів. Упродовж останнього десятиліття з'явилася ціла низка публікацій, в яких висвітлено історію заснування та діяльність МВБУ та УІК у Празі, проаналізовано особливості їх комплектування, простежено долю їх документальних колекцій -це, зокрема, праці словацького вченого М. Мушинки [5], а також українських істориків і архівістів Л. Лозенко [6], Л. Яковлевої [7], С. Заремби [8], М. Палієнко та І. Срібняка [9]. Серед довідкових видань необхідно відзначити укладений чеською архівісткою Р. Махатковою опис фонду "Український музей у Празі", який зберігається в Державному центральному архіві в Празі [10].

Активно досліджується сьогодні також діяльність української військової еміграції зі збереження історичних пам'яток доби визвольних змагань та періоду інтернування Армії УНР у таборах Польщі Початок цьому поклала монографія І. Срібняка "Обеззброєна. але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921-1924)", в якій на основі вперше введених до наукового обігу архівних джерел висвітлювалась історія заснування та діяльність Головного військово-історичного музею-архіву армії УНР у Тарнові [11]. У контексті дослідження організації воєнно-історичних архівів в Україні окремих аспектів даної проблеми торкнулась К. Климова [12]. Ця проблема обговорювалась також на Міжнародній науковій конференції "Польща і Україна Воєнно-політичний союз після 80 років" (Торунь, Польща, 18-19 травня 2000 p.), на якій автор даної публікації виступила з доповіддю "Головний військово-історичний музей-архів Армії УНР (1921-1923)".

Помітним явищем в українській історіографії останніх років стали монографія В. Михальчука "Українська Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі", автор якої - довголітній директор Бібліотеки - докладно висвітлив історію заснування та діяльність однієї з провідних культурних установ української еміграції у Франції. У книзі відображено процес формування архівної, книжкової та музейної колекцій Бібліотеки, простежено їх долю під час Другої світової війни, докладно висвітлено організаційну та археографічну діяльність Бібліотеки на сучасному етапі [13]. Окрім В. Михальчука, важливий внесок у дослідження різних аспектів діяльності Бібліотеки їм Симона Петлюри було зроблено акад. А. Жуковським, який у 1990 р, опублікував історичний нарис про цю установу на сторінках "Harvard Ukrainian Studies" [14].

Крім Бібліотеки ім. Симона Петлюри у Парижі, одну з найцінніших українських документальних колекцій в Європі має архів Українського Католицького Університету в Римі, де зберігаються рідкісні документи й рукописи, зокрема, М. Грушевського та В. Липинського, а також архів Уряду ЗУНР. Важлива інформація про історію заснування та діяльність архіву Українського Католицького Університету та архіву Української папської колегії святого Йосафа-та в Римі міститься у ґрунтовній праці В. Трощинського та А. Шевченка "Українці в світі" [15].

Важливий внесок у дослідження діяльності українських архівів у США зробив Любомир Винар - професор Кентського університету (США), засновник і голова Українського історичного товариства, редактор журналу "Український історик". Він був одним з ініціаторів заснування в 1971 р. при Кентському університеті Центру для вивчення етнічних публікацій та культурних інститутів (Center for the Study of the Ethnic Publications and Cultural Institutions), завданням якого було дослідження діяльності етнічних культурних інституцій та етнічної преси в США. Перший великий огляд етнічних, у тому числі українських, архівів було здійснено Центром у 1977-1978 pp., а його результати опубліковано в першому узагальнюючому довіднику з американських етнічних культурних інституцій [16]. У 1980 р. Центр провів спеціальне дослідження слов'янських культурних інституцій в США, яке охоплювало архіви бібліотеки та музеї 16 слов'янсько-американських товариств [17].

Одним з останніх великих проектів Центру було обстеження власне українських архівів, музеїв та бібліотек у США, проведене впродовж 1993 - березня 1995р. Центром було підготовлено та надіслано до українських культурних інституцій у США спеціальні анкети з метою ідентифікації українських архівів, бібліотек, музеїв та подальшого аналізу складу їх колекцій. Зібрані шляхом анкетування дані були покладені в основу аналітичного огляду Л. Винара "Preservation of the Cultural Heritage: Ukrainian Archives, Libraries and Museums in the United States" ("Збереження культурної спадщини: українські архіви, музеї та бібліотеки у Сполучених Штатах") [18]. Ця праця містить, по-перше, важливу інформацію довідкового характеру, оскільки в ній наведено дані про 32 українські інституції в США, у структурі яких існують українські архіви, музеї, бібліотеки та художні галереї. По-друге, у ній викладено наукові підходи до визначення самого поняття "українські етнічні архіви", проаналізовано принципи їх комплектування, систематизації, основні напрями використання документальних колекцій. За визначенням Л. Винара, "українські етнічні архіви, бібліотеки та музеї - це неприбуткові культурні інституції, які відіграють роль сховищ українських архівних документів, друкованих та недрукованих матеріалів, а також українських культурних пам'яток. Головною метою цих інституцій є збирання, збереження, використання та експонування документів, публікацій та речових пам'яток української історико-культурної спадщини у США" [19]. У своєму дослідженні Л. Винар виділяє вісім організаційних форм зберігання української історико-культурної спадщини в США: "архіви", "бібліотеки", "музеї", "художні галереї", "бібліотеки-архіви", "музеї-бібліотеки", "бібліотеки-архіви та галереї", "бібліотеки, музеї, архіви та галереї", тим самим підкреслюючи, що в багатьох випадках колекції мають комбінований, "гібридний" характер [20]. Однак, незважаючи на різноманітність форм існування та змісту документальних колекцій, Л. Винар робить важливий висновок про те, що "українські архіви, музеї, бібліотеки та художні галереї відіграють вирішальну роль у житті української громади в США на національному, державному та місцевому рівнях; вони є важливою силою в поширенні українських культурних цінностей серед американських українців та американського суспільства в цілому, забезпечуючи національно-культурне самовизначення української діаспори в США" [21]. Високо оцінюючи діяльність Центру для вивчення етнічних публікацій та культурних інститутів при Кентському університеті та особисто проф. Л. Винара зі збирання та узагальнення інформації про українські архіви, бібліотеки та музеї в США, слід відзначити, що сьогодні найактуальнішим аспектом джерелознавчих та архівознавчих студій є дослідження історії формування та складу окремих документальних колекцій.

У цьому контексті привертає увагу низка публікацій, присвячених діяльності Східноєвропейського дослідного інституту ім. В'ячеслава Липинського (СЄДІЛ) у Філадельфії - науково-дослідної установи, яка займається збереженням, дослідженням та виданням архівних матеріалів і наукових праць з історії, політології, культури України та східноєвропейських країн, зокрема спадщини В. Липинського та української державницької школи. Основу архівної колекції СЄДІЛ складає архів В. Липинського який було врятовано від знищення заходами Є. Зиблікевича, кардинала Т. Інніцера та о. Т. Горникевичем. Ця акція описана в Пропам'ятній книзі - спеціальному випуску "Harvard Ukrainian Studies", присвяченому 100-річчю від дня народження В. Липинського [22]. Докладний аналіз складу архівної колекції В. Липинського та СЄДІЛ у цілому було здійснено І. Коровицьким [23]. Цій проблемі була присвячена також доповідь В. Потульницького на науковій конференції з проблем джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін [24].

Крім США, значна кількість українських документальних колекцій зберігається в архівних установах Канади. У 1990 p. Б. Кравченком було укладено попередній анотований перелік "Архівні матеріали з історії України в Канаді", в якому наведено дані про 21 українську збірку, у тому числі про колекції Українського культурно-освітнього центру у Вінніпезі та Українсько-канадського дослідницького та документального центру в Торонто [25]. У рамках "Багатокультурної архівної програми", яка діє в Канаді, починаючи з 1972 р., провадиться інтенсивне вивчення етнічних (у тому числі українських) документальних колекцій. За домовленістю з Національним архівом Канади Комітет українців Канади передав до нього на депозитне зберігання частину своїх документів, зокрема, колекції Я. Рудницького, Д. Донцова, К. Антонович. В. Кубійовича, Юрія та Наталії Русових, А. Жука. У цьому зв'язку слід відзначити, що загальний огляд українських архівних збірок у Канаді здійснено канадським архівістом М. Момриком [26], а джерелознавчому аналізу матеріалів колекції А. Жуки була присвячена стаття М. Палієнко та І.Срібняка [27].

Стислу інформацію про окремі українські архівні осередки у світі містять енциклопедичні довідники, видані за рубежем. Зокрема, "Енциклопедія Українознавства" (гасла "Музеї", "Музей-Архів УВАН у ЗДА", "Музей Визвольної Боротьби України", "Осередок Української Культури і Освіти у Вінніпегу"), "Encyclopedia of Ukraine", "Ukraine: A Concise Encyclopaedia". Стаття Д. Федевича про українські архіви в Австралії приміщень на сторінках "Енциклопедії української діаспори" [28]. Короткі дані про діяльність української еміграції із збирання та збереження архівних та музейних колекцій наведені в узагальнюючих працях з історії української діаспори, зокрема, у довіднику "Ukraine and Ukrainians throughout the World: a Demographic and Sociological Guide to the Homeland and its Diaspora" []29.

Аналіз праць, присвячених історії заснування та функціонування українських архівних центрів за кордоном, свідчить про те, що останнім часом ця проблеми привертає увагу істориків та архівістів як в Україні, так і за її межами. Упродовж 90-х pp. з'явилася ціла низка робіт, в яких знайшли висвітлення проблеми збирання та зберігання українських документальних колекцій в Європі та Північній Америці у міжвоєнний та повоєнний періоди. Сьогодні існує об'єктивна потреба у створенні реєстру всіх закордонних українських колекцій та написанні узагальнюючої праці з історії їх діяльності. Одним із перших кроків на цьому шляху можна вважати розділ "Українські архівні центри за кордоном", який авторка даної статті написала для навчального посібника "Нариси з історії архівної справи в Україні", підготовленого до друку Українським державним науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства.

Надійшла до редколегії 22.10.2000 p.


  1. Трошинський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. - К., 1999. - С . 21.
  2. Там само. - С. 28.
  3. Срібняк І. Табірні архіви українського вояцтва (1914-1924 pp.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. наук. зб. - Вип. ІІ: Архівознавчі читання. - К., 2000. - С. 63-72.
  4. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. - Прага. 1942. - Ч. 1, К., 1999. - Ч. 2.
  5. Пушинка М. Музей визвольної боротьби у Празі та його останній директор Симон Наріжний / Русская. украинская и белорусская эмиграция в Чехословакии между двумя мировыми войнами. Результаты и перспективы исследований. Фонды славянской библиотеки и пражских архивов: Сб. докл. междунар. конф. (Прага, 14-15 августа 1995 г.): В 2 ч. - Прага, 1995. - Ч.2. - С. 806-815.
  6. Лозенко Л. Празький український архів: історія і сьогодення // Архіви України. - 1994. - №1/6. - C. 18-30; Лозенко Л. До історії Празького українського архіву // Генеза. - 1995. - №1/3. - С.141-145.
  7. Яковлєва Л. Празькі фонди в Києві // Пам'ятки України. - 1994. - № 3/6. - С. 120-122.
  8. Заремба С. Український музей визвольної боротьби у Празі // Київська старовина. - 1997. -№ 1/2. - С. 122-137.
  9. Палієнко М., Срібняк І. Музей визвольної боротьби України у Празі (1925-1948); створення. діяльність, доля архівної колекції /У Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. наук. зб. - Вип. ІІ; Архівознавчі читання. - К., 2000. - С. 35-47.
  10. Український музей у Празі (1925-1948): Опис фонду/ Упоряд. Раїса Махаткова. - Київ; Прага, 1996.
  11. Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі й Румуни (1921-1924). - К., 1997. - С. 78-79. Див. також: Савченко Г,. Срібняк І. Заснування Головного військово-історичного музею-архіву Армії УНР // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: 36. статей. - К., 1996. -C. 188-198; Срібняк І,. Лук'яненко О. З історії заснування Музею-архіву визволення України // Архіви України. - 1998. - № 1-6. - С. 54-58.
  12. Климова К. "Кожна військова акція фахове зафіксована" (До питання про організацію воєнно-історичних архівів в Україні 1918-1923 pp.) // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921): 3б. наук. праць. - К., 1998. - С. 48-49.
  13. Михальчук В. Українська Бібліотека ім. Симона Петлюри в Парижі: Заснування, розвиток, діяльність (1926-1998). - К., 1999.
  14. Joukovsky A. The Symon Petliura Ukrainian Library in Paris // Harvard Ukrainian Studies. - 1990. -Vol. XIV. - № 1/2, June. - P. 218-235. Див. також скорочений варіант статті в українському перекладі: Жуковський А. Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі // Укр. археогр. щорічник. - К., 1992. - Вип.1 - С. 439-441.
  15. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. - К., 1999. - С. 158.
  16. Wynar Lybomyr R.. Buttlar Lois. Guide to Ethnic Museums and Archives in the United States. - Kent: Program for the Study of Ethnic Publications, Kent State University, 1978.
  17. Wynar Lybomyr R. Slavic Ethnic Libraries, Museums and Archives in the United States: A Guide and Directory. - Chicago: Association of College and Research Libraries and the Center for the Study of Ethnic Publications, Kent State University, 1980.
  18. Wynar Lubomyr R. Preservation of the Cultural Heritage: Ukrainian Archives. Libraries and Museums in the United States // Ethnic Forum. - Kent: Kent State University, 1995. - Vol. 15, № 1/2. - P. 78-107. Див ред.: Ясь О. Новий довідник з галузі зарубіжного українознавства // Бібліотечний вісник. - 1996. - №1. - C. I 5.
  19. Ibid. - P. 79.
  20. Ibid. - P. 82.
  21. Ibid. - P. 83.
  22. Zyblikywyc: E. The Odyssev of V.Lypvns'kyj's Archives // Harvard Ukrainian Studies. - 1985. - Vol. IX, №3/4. - P. 357-361. Див. також український переклад: Зиблікевич Є. Одіссея архівної спадщини В'ячеслава Липинського (Відень; Райхенау; Берлін, Бадег; Філадельфія) // Укр. археогр. щорічник. - К., 1992. - Вип.1, - C. 119-123.
  23. Korowytsky I. The Archives of V. Lypyns'ky // Harvard Ukrainian Studies. - 1985. - Vol. IX. № 3/4. - P. 132-135. Див. також укр. переклад: Коровицький І. Архів В'ячеслава Липинського // Укр. археогр. щорічник. - 1992. - Вип.1. - С. 124-128.
  24. Потульницкий В. А. Обзор фондов украиники Восточноевропейского архивного института в Филадельфии, Австрийской национальной библиотеки в Вене // Перестройка в исторической науке и проблемы источниковедения и специальных исторических дисциплин: Тез. докл. и сообщ. V Всесоюзной конференции (30 мая - 1 июня 1990 г.). - К., 1990. - С. 143-144.
  25. Архівні матеріали з історії України в Канаді: Попередній анотований перелік / Укл. Б. Кравченко. - Київ; Едмонтон, 1990.
  26. Момрик М. Українські архівні збірки при Національному архіві Канади //Архіви України. - 1995. - № 1/3. - С. 79-87
  27. Палієнко М., Срібняк І. Матеріали колекції Андрія Жука Національного архіву Канади як джерело вивчення історії України // Спеціальні галузі історичної науки: 3б. на пошану Марка Якимовича Варшавчика. - К., 1999. - C. 168-175.
  28. Федевич Д. Архіви // Енциклопедія української діаспори. - Т. 4 (Австралія. Азія. Африка). - Київ; Нью-Йорк; Чікаго; Мельбурн. 1995. - С. 30.
  29. Ukraine and Ukrainians throughout the World: a Demographic and Sociological Guide to the Homeland and its Diaspora /Ed. by A. L. Pawliczko. - Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press. 1994. - XXXIII.
На початок
На початок