![]() |
Архівні установи в Україні |
|---|
Адреса: 03110, МСП, м. Київ-110, вул. Солом'янська, 24
| ![]() |
Державний комітет архівів України (Держкомархів України) - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.
Утворений відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади". Є правонаступником Головного архівного управління України.
Положення про Державний комітет архівів затверджено Указом Президента України від 22 березня 2000 р. № 486/2000 та Постановою КМУ від 11 липня 2007 р. № 899.
Держкомархів України вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері архівної справи та діловодства і забезпечує її реалізацію; управляє архівною справою та діловодством; розробляє державні програми розвитку архівної справи та діловодства і забезпечує їх виконання; здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання, а також нормативно-методичне забезпечення архівної справи та діловодства і контроль за їх станом.
До пріоритетних завдань у діяльності Держкомархіву належать:
Мережа архівних установ, підпорядкованих Держкомархіву України, включає 696 установ. Серед них - 9 центральних державних архівів України:
Загальна чисельність працівників цих архівних установ - близько 3700 осіб.
В архівних установах системи Держкомархіву України зосереджено понад 56,5 млн. одиниць зберігання різних видів документів Національного архівного фонду.
Держкомархівові України в організаційно-методичному відношенні підпорядковані архівні установи інших міністерств і відомств з правом постійного зберігання документів - галузеві архіви Служби безпеки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Державного картографо-геодезичного фонду та ін.; архівні установи Національної академії наук України.
З 1956 р. Держкомархів України є членом Міжнародної ради архівів - неурядової міжнародної професійної організації, що діє під егідою ЮНЕСКО.
Указом Президента України від 30 жовтня 1998 р. № 1200 встановлено професійне свято - День працівників архівних установ, що відзначається 24 грудня.
Перший державний орган управління архівною справою в Україні було створено за доби Центральної Ради. Ним став Бібліотечно- архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх (з 9 січня 1918 р. - Народного міністерства освіти УНР), упродовж грудня 1917 - квітня 1918 р. очолюваний професором О. С. Грушевським. Поряд із суто практичною діяльністю - "рятуванням архівної спадщини" в складних умовах Української революції, відділ розробляв основні напрями майбутньої архівної реформи: створення Національного архіву, розширення доступу до архівної інформації, широка видавнича програма, заснування археографічної комісії, повернення українських документів з російських архівів.
Організований у квітні 1918 р. архівно-книжно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти Української Держави, що його очолював В. Л. Модзалевський (квітень1918 р. - січень 1919 р.), зосередив зусилля на вдосконаленні засад і практичному здійсненні архівної реформи. Визначальними принципами її були: законодавче закріплення державної власності на архівні документи, централізація архівної справи, створення Національного архіву Української Держави з підпорядкованими йому архівами та архівними комісіями на місцях, заснування фахових навчальних закладів. Готуючи реформу, відділ співпрацював у справі створення Національного архіву з Археологічним інститутом, який мав забезпечити архівні установи України кваліфікованими кадрами, і Археографічною комісією при ньому.
У другій половині 1919 р. діяльність архівних установ спрямовувала Архівна комісія Міністерства народної освіти Директорії УНР під керівництвом професора П. В. Клименка. Комісією було видано перший випуск "архівно-музейного" часопису "Українська старовина" (Кам'янець-Подільський, 1919).
Першим радянським державним органом управління архівною справою стала створена в січні 1919 р. у Харкові Архівно-бібліотечна секція (керівник В. О. Барвінський), що діяла у складі Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). На секцію покладалися завдання організації і централізації архівної справи, облік і раціональний розподіл документів між архівами; збирання відомостей про документи українського походження в зарубіжних архівах; здійснення контролю за відбором документів на постійне зберігання; популяризація архівної справи; підготовка кадрів. Секція поділялася на чотири підвідділи: архівознавства (теорії архівної справи); контрольно-експертний (з відбору документів для зберігання і утилізації); адміністративно-технічний; архівного фонду. Після того як роботу секції перенесено до Києва, її очолив В.Л. Модзалевський (квітень - червень 1919 р.). Позитивні результати дало заснування Українського головного архіву (червень - липень 1919 р.) і зосередження в ньому фондів ліквідованих київських установ.
У липні 1919 р. було створено Головне управління архівною справою, підпорядковане позашкільному відділові Наркомосвіти УСРР.
Для належного фахового вирішення питань щодо історичної цінності окремих архівів і архівних документів, планомірного використання їх і забезпечення збереженості з лютого 1920 р. по серпень 1921 р. при Всеукрревкомі діяла Особлива архівна комісія (з березня 1920 р. - Особлива Всеукраїнська архівна комісія - ОВАК), яка мала мережу місцевих органів.
У вересні 1921 р. на базі Архівного відділу ВУКОПМИС було створено Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти УСРР (завідувач М.О. Скрипник). Основне завдання Головарху та його місцевих органів полягало в обліку, впорядкуванні й охороні архівних документів; виділенні тих із них, що не підлягали зберіганню, з наступною передачею їх на державні паперові фабрики, наданні установам і приватним особам довідок. У січні - липні 1922 р. було організовано місцеві архівні установи - губернські архівні управління (губархи).
Віхою в архівному будівництві стало створення в січні 1923 р. Центрального архівного управління (Укрцентрархіву), підпорядкованого Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітетові. Впродовж січня 1923 - жовтня 1931 рр. його очолювали С. М. Тетін, М.А. Рубач (Рубанович), С. С. Семко-Козачук. Основні завдання Укрцентрархіву полягали в загальному керівництві архівною справою і організацією архівної частини поточного діловодства в установах УСРР, концентрації архівних документів у підпорядкованих йому установах, їх науковій класифікації. Укрцентрархів мав два відділи: архівознавства і секретаріат. Йому підпорядковувалися центральні історичні архіви в Харкові і Києві, Центральний архів революції в Харкові, від 1924 р. - Київський центральний архів давніх актів. На місцях при губархах створювалися губернські історичні архіви (губістархи).
Зміни в адміністративно-територіальному поділі України зумовили перебудову мережі архівних установ. У листопаді 1925 р. ВУЦВК і РНК УСРР затвердило нове положення про Центральне архівне управління УСРР, його установи й місцеві органи, згідно з яким ліквідовувалися 9 губернських і утворювалися 40 окружних архівних управлінь, а також Головне архівне управління Молдавської АСРР.
Нові зміни відбулися 1928 р., коли для концентрації документів колишніх губернських установ було створено 5 крайових (міжокружних) історичних архівів у Харкові, Полтаві, Чернігові, Дніпропетровську та Одесі. Центральне архівне управління УСРР відтоді складалося з двох відділів: адміністративно-організаційного і архівознавства.
1925 р. засновано друкований орган Укрцентрархіву - журнал "Архівна справа" (1925 - 1930), перейменований згодом на "Радянський архів" (1931 - 1932), а потім - "Архів Радянської України" (1932. 1933). Одночасно виходив "Бюлетень Укрцентрархіву" (1925 - 1931).
1932 р. у зв’язку з ліквідацією округ і утворенням областей було проведено нову реорганізацію мережі архівних установ: створено сім обласних архівних управлінь, які керували діяльністю семи обласних історичних архівів і державних історичних архівів у містах обласного підпорядкування. Низова мережа архівних установ складалася з обласних і районних архівів. У Харкові діяли Всеукраїнський центральний державний архів, Центральний історичний архів, Центральний архів праці (зберігав документи громадських і профспілкових організацій), Центральний архів революції, Центральний архів кооперації, Всеукраїнський центральний фотокіноархів, у Києві - Всеукраїнський військово-історичний архів.
У квітні 1938 р. постановою союзного уряду управління архівами й мережу архівних установ було передано Народному комісаріатові внутрішніх справ СРСР, архівні установи союзних республік підпорядковано Головному архівному управлінню НКВС СРСР. У березні 1939 р. архівні установи України перейшли у відання НКВС УРСР, відтак у березні 1940 р. Центральне архівне управління УРСР було реорганізовано в архівний відділ НКВС УРСР, а обласні архівні управління - в архівні відділи УНКВС. Державний орган управління архівною справою очолювали А. І. Громицький, С. С. Сенчило, Ф. І. Бражник.
У червні 1941 р. архівний відділ НКВС УРСР реорганізовано в Архівне управління НКВС УРСР, а в жовтні 1941 р. - в Управління державними архівами НКВС УРСР. Протягом 1941 - 1943 рр. Управління перебувало в евакуації у м. Златоусті й мало таку структуру: секретаріат; відділи - організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування, використання, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адмінстративно-господарський.
З 1944 р. мережа архівних установ складалася з Центрального державного архіву Жовтневої революції, Центрального державного історичного архіву, Центрального державного архіву фонофотокінодокументів і їхніх трьох філіалів, 24 обласних архівів з 8 філіалами, а також міських і районних архівів.
Протягом 1947 - 1960 рр. державним органом управління архівною справою було Управління державними архівами Міністерства внутрішніх справ УРСР; у 1960 - 1974 рр. - Архівне управління при Раді Міністрів УРСР. Тривалий час (1948 - 1969) його очолював досвідчений організатор архівної справи, знаний архівіст С. Д. Пількевич (1897 - 1975). Завдання Архівного управління полягали в забезпеченні збереженості документів Державного архівного фонду (ДАФ СРСР), розробленні основних питань організації, теорії і практики архівної справи; виявленні й використанні архівної інформації; вивченні, узагальненні та поширенні передового досвіду вітчизняних і зарубіжних архівних установ. У 1945 - 1962 рр. структура Управління включала секретаріат і вісім відділів - організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування ДАФ СРСР, використання документальних матеріалів, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адміністративно-господарський. Після зроблених у 1963 р. змін вона мала такий вигляд: секретаріат, сім відділів - організаційно-методичний, відомчих архівів і організації діловодства, комплектування, обліку і експертизи, наукового використання та інформації, науково-видавничий, кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський.
З 1947 р. розпочато видання "Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління МВС УРСР" (з 1965 р. - "Архіви України"). 1963 р. в Архівному управлінні організовано колегію - дорадчий орган для розгляду найважливіших питань життєдіяльності галузі.
У 1966 р. створено Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва УРСР, у 1969 р. - Центральний державний архів науково-технічної документації УРСР. 1970 р. Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва (нині - Центральний державний архів вищих органів влади і управління України) переміщено з Харкова до Києва.
Як член Міжнародної ради архівів (з 1956 р.) Архівне управління при Раді Міністрів України бере активну участь у роботі міжнародних конгресів архівів, "Круглого столу архівів". У квітні 1974 р. постановою Ради Міністрів УРСР Архівне управління перетворено на Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР.
Упродовж 1970 - 1980-х рр. У цей час Головархів очолював кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України О. Г. Мітюков. Остаточно викристалізувалася нинішня структура центрального органу управління архівною справою і мережа архівних установ України. Цей період увійшов в історію як застійний, проте в галузі архівного будівництва він позначився багатьма важливими зрушеннями. Було поліпшено умови зберігання Державного архівного фонду, технічного оснащення архівів; створено лабораторії і групи для ремонту, реставрації і мікрофільмування документів, удосконалено науково-довідковий апарат про склад і зміст архівних фондів, розширено використання архівної інформації, зміцнено міжнародні зв'язки Головархіву.
Із здобуттям Україною незалежності змінилася й назва Головархіву та його організаційно-правовий статус: у 1992 - 1999 р. - це Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, у березні - грудні 1999 р. - Головне архівне управління України, з грудня 1999 р. - Державний комітет архівів України. У 1988 по 1996 рр. Головархів очолював заслужений працівник культури України Б. В. Іваненко. У 1996 - 1998 рр. цю посаду обіймала Н. В. Киструська. З 1998 р. начальник Головархіву, з січня 2000 р. - Голова Державного комітету архівів України - доктор історичних наук, професор, академік Української академії історичних наук Р. Я. Пиріг. У жовтні 2002 р. комітет очолив доктор історичних наук, професор Г. В. Боряк. З вересня 2006 р. Головою Держкомархіву призначена О. П. Гінзбург.
У цей період здійснено важливі заходи щодо реформування архівної справи, її демократизації і деполітизації, створення її сучасної правової бази, формування на цій основі Національного архівного фонду, розширення доступу до архівних документів, розгортання наукових досліджень в галузі архівознавства і документознавства, організації діяльності архівних установ на нових засадах господарювання, подальшого розвитку їх системи й мережі. З 1991 р. науково-інформаційний бюлетень "Архіви України" перетворено на науково-практичний журнал.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 року № 1358 "Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2000 р. № 403" упорядковано структуру Державного комітету архівів України.
Основними завданнями управління є:
|
![]() Начальник відділу |
Організаційно-аналітичний відділ Державного комітету архівів України є структурним підрозділом управління організаційно-аналітичного, правового та кадрового забезпечення та підпорядковується начальнику управління. Основними завданнями відділу є:
|
![]() Начальник відділу |
Основними завданнями відділу правового та кадрового забезпечення Державного комітету архівів України є:
|
![]() Начальник управління
|
Основними завданнями управління є:
|
![]() Начальник відділу |
Основними завданнями відділу міжнародного співробітництва та використання інформації Державного комітету архівів України є:
|
Основними завданнями відділу є:
![]() Начальник управління, |
Основними завданнями управління є:
|
![]() Начальник відділу |
Основними завданнями відділу зберігання та обліку Національного архівного фонду є:
|
![]() Начальник відділу |
Основними завданнями відділу формування Національного архівного фонду Державного комітету архівів України є:
|
![]() Завідувач сектора |
Основними завданнями сектора нормативно-методичного забезпечення діловодства управління діловодства, формування та зберігання Національного архівного фонду Державного комітету архівів України є:
|
![]() Начальник відділу |
Фінансово-економічний відділ Державного комітету архівів України є самостійним структурним підрозділом Державного комітету архіву України і підпорядковується Голові Держкомархіву. Основними завданнями фінансово-економічного відділу є:
|
![]() Завідувач сектора |
Основними завданнями сектора є:
|
Колегія Державного комітету архівів України (Держкомархіву) є постійним консультативно-дорадчим органом, утвореним для погодженого вирішення питань, що належать до його компетенції та для колективного і вільного обговорення найважливіших напрямів діяльності, перспективи розвитку архівної справи та діловодства.
У своїй роботі колегія керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Держкомархіву та цим положенням.
Основні завдання колегії:
Колегія як дорадчий орган працює згідно з Положенням про колегію Держкомархіву, затвердженим наказом Держкомархіву від 14 травня 2007 р. № 74.
Склад колегії Державного комітету архівів України, затверджений наказами Держкомархіву "Про затвердження складу колегії Державного комітету архівів України" від 25 травня 2010 р. № 71 та "Про внесення змін до складу колегії Державного комітету архівів України" від 30 червня 2010 р. № 94:
Кількісний та персональний склад колегії визначається Головою Держкомархіву.
Створена для розгляду науково-методичних питань, пов'язаних з експертизою цінності документів, внесенням їх до НАФ або вилученням документів з нього, визначенням у складі НАФ, унікальних документів, здійснення науково-методичного керівництва діяльністю експертно-перевірних комісій центральних та галузевих державних архівів, Національної академії наук, державного архіву Автономної Республіки Крим, державних архівів областей, міст Києва і Севастополя, експертних комісій архівних відділів райдержадміністрацій, міських рад, державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян, релігійних організацій, фондово-закупівельних комісій музеїв, експертно-оцінних комісій бібліотек, що перебувають у державній чи комунальній власності.
До складу ЦЕПК, який затверджується Головою Держкомархіву, входять: голова - заступник Голови Держкомархіву відповідно до розподілу функціональних обов'язків, заступник голови - начальник управління діловодства, формування та зберігання НАФ, секретар та члени ЦЕПК - фахівці Держкомархіву, фахівці з архівної справи, представники наукових установ і творчої громадськості, інші фахівці.
Основними завданнями ЦЕПК є розгляд питань щодо визначення методологічних та організаційних засад проведення експертизи цінності документів; визначення складу документів НАФ та джерел його формування; встановлення строків зберігання документів.
ЦЕПК працює згідно з Положенням про неї, затвердженим наказом Держкомархіву від 17 грудня 2007 р. № 181 і зареєстрованим в Мін'юсті України від 16 січня 2008 р. за № 23/14714.
Склад Центральної експертно-перевірної комісії
Нормативно-методична комісія Державного комітету архівів України є науково-дорадчим органом, створеним для розгляду проектів нормативних і методичних документів з архівної справи, організації діловодства та інших питань діяльності архівних установ зокрема:
Комісія приймає рішення про подання для затвердження, погодження, розгляду на засіданні колегії Держкомархіву проектів зазначених документів чи опублікування документів після їх схвалення.
Нормативно-методична комісія працює згідно з Положенням про неї, затвердженим наказом Держкомархіву від 14 червня 2006 р. № 96.
Склад Нормативно-методичної комісії
Наукова рада Держкомархіву є науково-дорадчим органом, створеним для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо головних напрямів розвитку архівної справи й справочинства, обговорення найважливіших програм, а також питань:
Наукова рада Держкомархіву працює згідно з Положенням про неї, затвердженим наказом Держкомархіву від 12 травня 2000 р. № 21.
Редакційно-видавнича рада Державного комітету архівів України є науково-дорадчим органом Держкомархіву України, створеним для розгляду питань публікації документів Національного архівного фонду. На засіданнях Редакційно-видавничої ради розглядають видання наукової, науково-популярної, навчальної, довідкової літератури, рекламно-інформаційних матеріалів з архівної справи, діловодства та інших питань діяльності архівних установ. Функції робочого апарату Ради виконує управління інформації та міжнародного співробітництва Держкомархіву.
Редакційно-видавнича рада працює згідно з Положенням про неї.
Склад Редакційно-видавничої ради
Головна сторінка | Архів новин | Архіви в світі | Корисні посилання | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2010 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua