АРХІВНИЙ ДЕТЕКТИВ

(Георгій Долженко "Архівний детектив", "Урядовий кур'єр", №53, 21 березня 2006 р.)

Про те, що відбувається останнім часом на ринку житла і землі, ми знаємо не з чуток. Майже кожного дня чуємо подробиці якихось шахрайств навколо зведення будівель або виділення ділянок під забудову, і тут, здавалося б, нас нічим здивувати. Однак, як з'ясувалось, немає меж польоту думки новітніх бендерів. Заради прибутків вони здатні вигадати таке, що не лізе ні в тин ні в ворота, і розгадку треба шукати хіба що у Кримінальному кодексі. Втім, усе по порядку.

Надаючи велику увагу архівній справі, ще під час Великої Вітчизняної війни, невдовзі після звільнення Києва, в серпні 1944 року Рада Народних Комісарів УРСР своєю постановою затвердила рішення про будівництво в столиці "спеціального приміщення для центральних державних архівів УРСР". Навіть у ті нелегкі часи це сприймалось як першочергова необхідність. Адже мало того, що архіви - це історія нації в документах, а, як відомо, без історичної пам'яті народ швидко перетворюється на безлике населення. Вони ще мають властивість постійно збільшуватись, і для їх збереження у віках потрібні певні умови. Отже, через три роки виконком Київської міськради відвів Архівному управлінню МВС УРСР ділянку площею 4,5 гектара на Солом'янці, зобов'язавши його переселити людей з чотирьох садиб. Що й було зроблено. Згодом там побудували перші архівні споруди, де й досі розміщуються Держкомархів і три центральних державних архіви - історичний, державних органів вищої влади та кінофотофонодокументів - 4,5 млн одиниць унікальних, найцінніших експонатів Національного архівного фонду, датованих від ХІІІ століття до наших днів.

Не будемо вдаватися до подробиць. Головне ж - з тої пори та ділянка належала архівістам. У 1956 році міськвиконком без жодних змін поновив своє рішення у зв'язку з тим, що до цього року на будівництво не було асигнувань. Документи ж спокійно зберігались у Центрі містобудування та архітектури Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища міськдержадміністрації. Ділянку обнесли залізобетонною огорожею, тож архівісти ревно оберігали її впродовж 40 років. На сьогодні сховища вже переповнені, та й умови зберігання вимагають поліпшення. Із старінням будівель дедалі частіше трапляються мікроаварії: то вийде з ладу водопровід, то заіскриться електропроводка, то система опалення зіпсується. Але будівництво не розпочиналось через ту ж кляту нестачу державних коштів.

Та ось і в архівній світлиці засяяло сонечко. У квітні минулого року Президент України В. Ющенко видав розпорядження "Про невідкладні заходи щодо збереження національних архівних цінностей України", у якому передбачалось зміцнення матеріально-технічної бази архівних установ з виділенням для цього коштів із держбюджету. Отримавши гроші, Держкомархів розробив проекти реконструкції існуючих корпусів та зведення двох нових 15-поверхових сховищ на зарезервованих площах, що дозволить забезпечити поповнення архівного фонду як традиційними, так і новітніми видами історичних джерел (дискети, компакт-диски, цифрові чіпи тощо) як мінімум на 100 років. У березні минулого року містобудівна рада Головного управління будівництва, архітектури та дизайну міського середовища міськдержадміністрації схвалила проектну документацію. Та сталося не так, як гадалося.

На ту земельну ділянку, обнесену 40 років залізобетонним муром, раптом знайшовся іще один претендент в особі товариства з обмеженою відповідальністю "НВ", а точніше - його гендиректор, якийсь А. Ю. Чіркінян. Він роздобув у тому ж Центрі містобудування та архітектури плани та іншу дозвільну документацію, у якій площа виділеної у 1947 році ділянки була дивним способом зменшена на 0,2 гектара і той клаптик землі знаходиться якраз усередині огородженого архівного містечка. Виходить, архівісти десятки років оберігали не свою землю! І для чого? Щоб Чіркінян побудував там чергову елітну житлову висотку!

А той не гаяв часу і подався по допомогу до прокурора міста, чомусь природоохоронного, В. Гайового, неначе тому у справі збереження довкілля займатись нічим, який тут же підтвердив розбіжності у документах і грудьми став на захист бізнесмена. Зокрема він звернувся до начальника Головного управління земельних ресурсів А. Муховикова з проханням усунути виявлені порушення і привести у відповідність до чинного законодавства матеріали кадастрової справи щодо надання архівістам ділянки під забудову. Останній, не довго вагаючись, відписав листа міському голові О. Омельченку і, як ви вже, мабуть, здогадались, також з висновком вважати за недоцільне підписання проекту рішення міськради щодо надання архівістам земельної ділянки. Які там у біса архіви і державні інтереси, коли тут "варяться" великі гроші! Схема замкнулась.

Пам'ятаючи про презумпцію невинності, не будемо торкатися делікатної теми "усихання" документів 1947 року і більш пізніших. Можливо, його спричинили сьогоденні виправлення або чиясь прикра помилка. Виявити, що саме - то справа слідчих. Непокоїть інше - чому державні мужі з дивною запопадливістю кинулись захищати не державні інтереси, на сторожу яких вони й приставлені, а справу збагачення якогось бізнесмена? Так, у нас перед законом усі рівні, але ж навіть з першого погляду в очі впадає неспіврозмірність двох справ: побудови одного з безлічі житлових будинків, які нині ростуть у місті, немов гриби після дощу, через роздмухані ділками спекулятивні ціни на житло, і створення давно омріяного архівного містечка, яке перенести не можна, адже тут вже існують корпуси з безцінними документами, які є душею українського народу, зберігається його історія.

Заради таких будов зносяться менш цінні споруди, люди відселяються в інші місця - адже справа має дійсно надзвичайне державне значення. Та якби навіть не було ніяких розбіжностей у документах і постало питання, кому віддати той клаптик землі, відповідь мала б бути однозначною. А тут що відбувається? Відбирають у бідних, у забутих Богом архівістів, яким раз у півстоліття посміхнулась доля, аби віддати багатим. А потім створюється прецедент, за яким можна підробити документи ще часів Київської Русі і відсудити наділ у центрі міста для зведення казино чи елітної висотки. А що? З нашими "непідкупними" чиновниками все можливо. Дожились!

Та все ж є правда в світі. На звернення Держкомархіву до Генпрокуратури міський прокурор відкликав лист природоохоронного прокурора до А. Муховикова. Тепер черга за паном Муховиковим, аби і той відкликав свого листа до міського голови. Так ми відновимо справедливість. А загалом, компетентним органам варто уважніше придивитись, чи то були просто нечисті бізнесові оборудки, чи замах на самі підвалини існування держави. Адже без архівів, без історичної пам'яті держава - ніщо.

Георгій Долженко "Архівний детектив",
"Урядовий кур'єр", №53, 21 березня 2006 р.

http://uamedia.visti.net/cgi-bin/get_art.sh?group=visti.local.uk&art=408985476&query=qwerty&