"Архіви України"
№ 1-2 / 2001

ПУБЛІКАЦІЇ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ

Ю. А. Мицик

ІЗ ДЖЕРЕЛ ПРО УЧАСТЬ ЗАПОРОЖЦІВ У ПОДІЯХ "СМУТЫ" ПОЧАТКУ ХVІІ ст.
У МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

Чимало наукових праць засвідчує активну участь запорозьких козаків у подіях "Смутного времени" початку ХVІІ ст. у Московській державі. Про це йдеться, зокрема, у класичній праці видатного російського історика С. М. Соловйова "История России с древнейших времен". Саме запорожці надали вирішальної підтримки Лжедимитрію І в його поході на Москву (1604) та в оволодінні престолом (1605), а пізніше були в загонах Лжедимитрія ІІ та Лжедимитрія ІІІ. Запорожці були й тією потужною силою, яка багато в чому обумовила успіх Речі Посполитої у походах її армії на Московську державу; вони здійснювали власні далекосяжні й успішні рейди в московський тил, доходячи навіть до Північного Льодовитого океану та Заволжя. Усе це сприяло підписанню вигідного для Речі Посполитої Деулінського перемир'я (3. І. 1619), за умовами якого до неї відходили Смоленщина та Сіверська Україна.

Про участь запорозьких козаків у походах проти Московської держави на початку ХVІІ ст. російська дореволюційна історіографія згадувала побіжно й неохоче, а за радянських часів на дослідження даної проблематики було накладено табу, оскільки ці факти неминуче спростовували міф про споконвічну дружбу між російським та українським народами, були надто болісними для імперської свідомості російських великодержавних шовіністів. І хоча в останні роки робляться певні кроки на цьому шляху, відчувається гострий брак джерел. Відсутні й монографічні дослідження, які б стосувалися участі запорожців у московських походах початку ХVІІ ст. Як наслідок - тільки фрагментарні уявлення про бойові операції козаків, конкретні битви, запорозьких ватажків тощо.

Дещо увиразнюють картину минулого джерела, які нам вдалося виявити під час пошуків у архівосховищах Польщі. Серед них чільне місце займає збірник № 88 із Бібліотеки Рачинських у Познані (ми користувалися його мікрофільмом, що зберігається під № 3723 у відділі мікрофільмів Національної бібліотеки у Варшаві). Цей великий рукопис форматом у аркуш (на 137 арк.) має заголовок польською мовою: "Листи до Сапєг від воєводств, повітів, міст та від гетьманів військ запорозьких. 1601-1659". Його "козацьку" частину відкривають листи запорозьких гетьманів Івана Куцковича та Івана Косого (1602), а завершують - гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, полковників Прокопа Шумейка, Антона Ждановича та Дениса Мурашка. Тут же - група листів, писаних козацькими полковниками з Московської держави в 1610-1613 рр. до великого канцлера литовського Льва Сапєги - визначного політичного й державного діяча Речі Посполитої першої третини ХVІІ ст., найближчого порадника короля Сигізмунда ІІІ. Козацькі полковники просили сприяння Сапєги у своєчасній виплаті їм заслуженого жолду (платні), а також повідомляли його про хід боїв. У листах часто згадувалися й сам король Сигізмунд ІІІ, і гетьман польний коронний Станіслав Жолкевський, і гетьман великий литовський Карл Ходкевич. П'ять із дев'яти листів написані Андрієм Гунченком, решта - полковниками Михайлом Максимовичем, Калеником Остаповичем, Олександром Маховським та Михайлом Хвастовцем. Інформацію про декого з цих осіб можна знайти в працях Михайла Грушевського, Дмитра Яворницького та ін. Зокрема, М. Грушевський відзначав, що під час смоленської кампанії (зима 1609/1610 рр.) у Московській державі воювали понад 40 тис. запорожців. Більшість із них, очолювана Олевченком, діяла під Смоленськом. Другим за значенням театром воєнних дій була тоді для запорожців Сіверська Україна, де вони оволоділи Черніговом, Новгородом-Сіверським, Почепом, Брянськом, Стародубом, Козельськом тощо. Як свідчить М. Грушевський, 3 тис. козаків на чолі з Гунченком змусили капітулювати Новгород-Сіверський, а на початку 1610 р. козаки під керівництвом Іскорки взяли Стародуб1. Нововиявлені листи Гунченка вносять суттєві корективи з цього приводу. З одного з послань - від 22(12). ІV. 1610 р., писаного зі Стародуба, дізнаємося, що саме він керував козацькими військами при взятті цього міста і доповів про даний факт Сапєзі листом через посланця від канцлера (шляхтича Матвія Кузьминського). 10.ІV. (30. V.) 1610 р. Гунченко писав наступного листа вже з-під Почепа2. У поданих нижче його листах (док. №№ 1, 2), написаних одного дня (12. (2.) VІ. 1610 р.) поблизу Почепа, їх автор повідомляє королю Сигізмунду ІІІ про свою згоду вирушити йому на допомогу під Смоленськ (через Брянськ). При цьому він висував свою умову: сплатити заборгованість для його 15 тис. козаків. Судячи з листа Гунченка від 2. V. (12. ІV.) 1612 р., пізніше він знову повернувся на Стародубщину.

Становлять чималу цінність листи, писані К. Остаповичем та О. Маховським. Так, перший із них детально описує друге взяття Стародуба в січні 1612 р. Імовірно, Остапович був саме тим Калеником (Калеником Андрійовичем), якого деякі джерела називають козацьким гетьманом у 1609-1610 та 1625 рр. Лист О. Маховського засвідчує факт перебування козацьких військ узимку 1611-1612 рр. за Волгою, де вони блокували шляхи московським військам, які намагалися пробитися до столиці. Важливою є й інформація про те, що Маховський діяв раніше на Сіверщині, а в момент написання листа перебував у Підмосков'ї (Можайськ). Зазначення в адресі на конверті другорядної посади Л. Сапєги (маховський староста) може свідчити, що Маховський був шляхтичем і його зверхником був сам Сапєга.

У листі Михайла Хвастовця йдеться про дії його полку в ар'єргарді тимчасово відступаючих військ Речі Посполитої. Постать автора листа деякою мірою відома із джерел. Зокрема, М. Грушевський вказує на те, що в 1618 р. полковник М. Хвастовець (Фастовець) разом із сотником Григорієм Хвастовцем (імовірно, родичем) мали своєю резиденцією Фастів. Можна припустити, що саме цей населений пункт був місцем народження полковника, звідки й пішло таке прізвище (прізвисько).

Усі листи написані польською мовою, доволі каліграфічним почерком, але, на жаль, чорнила вицвіли, а папір пожовк, через що подеколи важко прочитати окремі слова. Цікаво, що гетьмани чи їхні писарі добре володіли польською мовою, до того ж - були обізнаними з давньогрецькими міфами. Про це свідчить хоча б те, що в листі Гунченка велика похідна служба козаків порівнюється з "Атлантовою" (мається на увазі герой давньогрецьких міфів Атлант, який тримав на собі землю). При написанні листів часто вживалися загальнозрозумілі скорочення: в.м.м.м.п. - ваша милість, мій милостивий пан; й.к.м. - його королівська милість, котрі ми відновлюємо в дужках. На конвертах пізніше було зроблено записи, очевидно канцеляристами Сапєг ХVІІ ст. Варто зауважити і про необхідність розрізнення значення слова "Москва". У одних випадках ішлося про Московську державу, у інших - про її столицю, у третіх - про війська Московської держaви.

Сподіваємося, що нові знахідки й публікації дозволять значно поглибити існуючі уявлення про військові походи запорожців.


1Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1995. VII. - С. 333-334.повернутися...
2Biblioteka narodowa (Warszawa), Dzial mikrofilmow, № 3723, k. 142-145, 155. повернутися...


№ 1
1610, червня 12(2). Під Почепом. -
Лист полковника А. Гунченка до Л. Сапєги

Wielmożny a miłosciwy panie kancłerzu Wielkiego K[sięstwa]
Litewskiego, panie a panie nasz miłościwy!

Najniższe słuzby i powolności nasze rycerskie w.miłości w.m. łasce w.m., naszego m.pana, ofiarujemy, etc.

Jest to wiadomo waszej pańskiej m., naszemu miłościwemu panu, że my z miejść swych ochotnie na posługę jego kr.m., naszego miłościwego pana, nie z jednej społeczności z towarzystwem w ziemie Moskiewską wtargnę li. Zaczym nie wiedząc o tym żadnej wiadomości, pisania i rozkazania jego kr.m., jednakże czyniąc dosyć powinności swej rycerskiej wielkie przemożenia swego dniem i nocą spieszyliśmy siędo posług jego kr.m. z wiełką pracą i trudnością Atliantową, chcąc sobie tym najwię cej pozyskać miłościwej laski jego kr.m. i Rzeczy Pospolitej, co nie są tajno każdemu te wierne posługi nasze, jakoż bę dąć nam czas niemały nie w jednym skupieniu z towarzystwem swym za rożnym wyjściem na Moskwę  w powinność prodkow naszych i nas samych niesie ochotnich, staraliśmy się  o tym, jako byśmi ze wszystkim towarzystwem w jedności posługi jego kr.m. i w.m., naszemu miłościwemu panu, czynić mogli, zaczym i do owych czasow towarzysze nasze pod Poczopowem bę dącym, oczekiwając przybytia w jedno skupienie nas wszystkich i dworzanina jego k.m., jego m. pana Constatego Zaleskiego przy sobie zatrzymali i tak, skupiwszy się nam w jedność, obrawszy spośrodku siebie wedłe zwyczaju swego, żądał nas jego m. pan Załieski, dworzanin jego kr.m., abyśmy przez pisanie swe dali z nim wiedzić jego kr.m. i w.m., naszemu m. panu, dla czego przez te czasy będąc u nas zabawiony jego k.m. i w.m., naszemu m. panu o sobie znać aż do swych czasow nie dawał i skoro po wychodzie naszym do Brańska na wolia i rozkałzanie jego kr.m. pelnić i na Nowogrodku administratorem nad tymi ludzmi być, o tym jego kr.m. i w.m., naszemu m. panu, przez pisanie swe znać dajemy. Zatym samych siebie iz połwolłnościami nasze rycerskie w miłościwą łaskę w.m., naszego m. pana, jako napilniej oddajemy.

Data pod Poczopowem dnia 2 czerwca Anno Dni 1610.

W. smy pańskiej m., naszego miłościwego pana wszego dobrego i pocłek radośnych szczyrzo zyczliwi najniższy słudzy Jendrzej Hunczenko, starszy pułkownik ze wszystkim rycerstwem jego kr.m. Wojska Zaporozkiego.

Aдреса: "Wielmożnemu p.p. Lwu Sapize, cancłerzowi Wielkiego Księ stwa Litewłskiłego w.p. panu naszemu miłościwemu nałeży."

Пізніші записи: “d.2 juni"; "Jerzy Hunczenko, pułkownik kozacki, Księstwa w. Lwu Saphieze uprasza; z trudnością Atlantową w Moskwę wtargnęli i stoją pod Poczepowem. 1610."

Biblioteka Narodowa. Dział mikrofilmóow, № 3723, k. 146–147.

* * *

Вельможний і милостивий пане канцлере Великого князівства Литовського,
пане, пане наш милостивий!

Найнижчі служби і послуги наші лицарські офіруємо і т.д. в[ашій] милості, в[ашій] милостивій ласці в[ашої] м[илості], нашого м[илостивого] пана.

Відомо вашій панській м[илості], нашому милостивому пану, що ми із своїх місць зі своїм товариством вступили в Московську землю охоче на службу його кор[олівської] м[илості], нашого милостивого пана, а не задля громади. Не мали ми для цього жодного повідомлення, листа й наказу його к[оролівської] м[илості], однак, чинячи згідно з обов'язком своїм лицарським, попри труднощі з великою своєю працею поспішали ми вдень і вночі до послуг його кор[олівської] м[илості], з великою працею і труднощями, як у Атланта, прагнучи цим найбільше знайти милостиву ласку його кор[олівської] м[илості] і Речі Посполитої. Це не є таємницею для кожного [свідка] наших вірних послуг. Віддати нам свій [обов'язок] протягом тривалого часу [було важко - ?], бо ми були не всі в зібранні зі своїм товариством через різний вихід [частин Війська] на Москву, де мали засвідчити [?] добровільну повинність своїх предків і нас самих. Ми старалися, щоб з усім товариством в єдності [?] змогли вчинити послугу його кор[олівській] м[илості] і в[ашій] м[илості], нашому милостивому пану. До цього часу наші товариші [стоять] під Почепом, чекаючи прибуття [інших], щоб зібратися разом. Ми затримали при собі дворянина його к[оролівської] м[илості], пана Костянтина Залеського. Зібравшися разом, ми обрали [старшого] з своїх лав згідно зі своїм звичаєм. [Тоді] зажадав від нас його м[илостивий] пан Залеський, дворянин його кор[олівської] м[илості], щоб ми дали знати листом про себе відомість його к[оролівській] м[илості] і в[ашій] м[илості], нашого м[илостивого] пана передали цей лист через нього, через що й сам весь цей час знаходився у нас і не давав знати про себе його к[оролівській] м[илості] і в[ашій] м[илості], нашому м[илостивому] пану. Як тільки ми виступили до Брянська згідно з волею і наказом його кор[олівської] м[илості], він став адміністратором у Новгородку [Сіверському] над цими людьми, про що його к[оролівській] м[илості] і в[ашій] м[илості], нашому м[илостивому] пану, даємо знати своїм листом.

Затим самих себе з нашими лицарськими послугами якнайпокірніше віддаємо милостивій ласці в[ашої] м[илості], нашого м[илостивого] пана.

Дано під Почепом дня 2 червня року Божого 1610.

Ми є панській милості, нашого милостивого пана, всього доброго і радісного щиро зичливі, найнижчі слуги

Андрій Гунченко, старший полковник з усім лицарством його кор[олівської] м[илості] Війська Запорозького.

Адреса: "Вельможному п.п. Льву Сапєзі, канцлеру Великого князівства Литовського, в[ашій] м[илості] пану нашому милостивому належить".

Записи пізнішого часу: "д. 2 червня"; "Єжі Гунченко, козацький полковник, просить Льва Сапєгу, [канцлера] Великого князівства; [козаки] з Атлантовими труднощами напали на Москву і стоять під Почепом. 1610".


№ 2
1610, червня 12(2). Під Почепом. -
Лист полковника А. Гунченка до Л. Сапєги

Jaśnie wielmożny miłościwy panie cancłerzu Wielkiego
Księztwa Litewskiego, panie a panie nasz wielce miłościwy!

Służby i powolności nasze rycerskie w miłosciwą łascę w.m., naszego miłośłciwego pana, jako najpilniej ofiarujemy, etc.

Pisać w.m., nasz miłościwy pan, do nas raczył przez jego m.pana Samoela Zienowicza i powtaraniem przez jego mści pana Lukasza Isajkowskiego, w ktorym nam w.m. dokładać raczy, abychmy na posługę jego kr.mści pod Smołeńsk bez mieszkania ściągali się , powinność to nasza wielmożny panie niesie, abyśmy wedlug przedsięwzięc swego poslugamy naszymi rycerskimi krolowi jego mści a Rzeczy Pospolitej pogodzili, co się już po części za łaską Bożą i szczęśliwym panowaniem jego kr. mści i porządną sprawę w.m., naszego m.p., pokazala szczęście nieprziaciel nie nazbyt cieszy, jakoż i do końca w posługach naszych przeciwko krola jego mść ustawać nie chcemy, tylko nas to, wielmożny miłościwy panie, trwoży, że danina od nas za przyczyną w.m., naszego m.p., uproszona od krola jego mści, bo jest list przypowiedni nie jest warowną, nie nazłnacłzono, jeśli żołd nam gotowy dawać będą, nie mianowano po czemu na człowieka, na ćwierć, nie wyrażono na wiełu Wojska, gdyż nas jest teraz do pietnastu tysięcy Wojska i dali; na ostatek nie dołożono na kim, na czym i na ktorym miejscu tego ubogiego żołdu, ktorego krwawie po wykonaniu posługi, ktorsię żywy zostanie, upomineno być my się mieli; pokornie tedy a pokornie prosimy w.m., naszego miłościwego pana, racz w.m., nasz miłościwy pan, to k. jego mść przełożyć i sam miłościwą przyczyną być, żeby nas jego kr.m. wedlug kondyciej zwysz mianowanych listem przypowiednim warować raczył, co gdy odzierżemy, tym się wię cej rozżarzy serce nasze do posług jego kr.m. i Rzeczy Pospolitej i tym prędzej na miejsce od kr. jego m.naznaczone pod Smołłeńsk dniem i nocą pospieszac się nie zaniechamy i tego listu przyłpołwiedniego pod Brańskiem oczekiwać będziemy z tymi, daj Panie Boże, abychmy o dobrym zdrowiu i szczęśćliwym powodzeniu w.m., naszego m.p., zawżdy słyszeli.

Dan z-pod Poczopowa dnia 2 junii Anno Dni 1610.

W.m., naszego m.p., naniższe słudzy Jendrzej Hunczenko, starszy połkownik ze wszystkim rycerstwem k.jego m. Wojska Zaporozkiego.

Адреса: "Jaśnie wielmożnemu jego m.panu a panu Leonowi Sapiedzie, kancłerzowi Wielkiego Księstwa Litewskiego, mohyłewskiemu, parnawskiemu staroście, panu a panu miłościwemu".

Записи пізнішого часу: "Hunczenko, pułkownik kozacki, pod Smołensk iść nie [chcę], odmawia za [...]* Lwa Sapiechy przez Zienowicza i Jsajkowskiego, jeno za listem przypowiednim, nie dołożono jeśli żołd ma iść na kozakow i po czemu i gdzie. Jest ich 15 m. prosić [...]* do krola a czekać pod Branskiem na ten list i poty[m] iść pod Smołeńsk ochotniej. 1610".

Biblioteka Narodowa. Dział mikrofilmow, № 3723, k. 146.


*Cловo не прочитано.

* * *

Ясновельможний милостивий пане канцлере Великого князівства Литовського,
пане а пане наш вельми милостивий!

Службу й послуги наші лицарські в милостиву ласку в[ашої] м[илості], нашого милостивого пана, якнайпокірніше офіруємо, і т.д.

В[аша] м[илість], наш милостивий пан, зволив писати до нас через його м[илостивого] пана Самоеля Зеновича, а потім повторив через його мость пана Лукаша Ісайковського, де зволив нам в[аша] м[илість] написати, щоб ми на послугу його кор[олівської] мості під Смоленськ негайно стягувалися. Наша повинність, вельможний пане, вимагає, аби ми згідно з своїм призначенням послугами нашими лицарськими прислужилися королеві його мості і Речі Посполитій, що вже частково за ласкою Божою і щасливим пануванням його кор[олівської] мості порядно чиниться і в справі в[ашої] м[илості], нашого м[илостивого] п[ана], показалося щастя і ворог не дуже тішиться, бо й до кінця у наших службах заради короля його мості не хочемо втомлюватися. Тільки те нас, вельможний милостивий пане, тривожить, що данини від нас за причиною в[ашої] м[илості] нашого м[илостивого] п[ана] випрошена у короля, не маємо, бо [хоч] і є лист приповідний, але не сказано, чи будуть нам готовий жолд давати, не вказано по скільки на чоловіка, на чверть, не сказано, на яку кількість Війська, бо нас є тепер до п'ятнадцяти тисяч війська і більше, врешті не сказано, кому і як і на якому місці цього вбогого жолду ми отримаємо (вірніше отримає) той, хто після виконання кривавої послуги залишиться живий; оце пропущено. Ось чого ми хочемо. Отже, покірно й покірно просимо в[ашу] м[илість], нашого милостивого пана, зволь в[аша] м[илість], наш милостивий пан, доповісти про це к[оролівській] його мості і сам зволь бути милостивою причиною, щоб нас його кор[олівська] м[илість] згідно з кондиціями вищезгаданими листом приповідним зволив забезпечити. Коли це отримаємо, то ще більше запалає наше серце до послуг його кор[олівської] м[илості] і Речі Посполитій і тим швидше на місце, від кор[олівської] його м[илості] призначене, під Смоленськ вдень і вночі поспішати будемо і цього приповідного листа будемо під Брянськом чекати з тим, щоб, дай Господи Боже, ми завжди чули про добре здоров'я та щасливі дії в[ашої] м[илості], нашого м[илостивого] п[ана].

Дано з-під Почепа дня 2 червня року Божого 1610.

В[ашої] м[илості], нашого м[илостивого] п[ана], найнижчі слуги Андрій Гунченко, старший полковник з усім лицарством к[оролівської] його м[илості] Війська Запорозького".

Адреса: "Ясновельможному його м[илостивому] пану Леону Сапєзі, канцлеру Великого князівства Литовського, могилевському, парнавському старості, пану, пану милостивому".

Записи пізнішого часу: "Гунченко, козацький полковник, під Смоленськ іти не хоче, відмовляється за [...] Льва Сапєги через Зеновича та Ісайковського, хіба що за листом приповідним [бо], не написано чи має йти жолд на козаків і по скільки, і де. Є їх 15 тисяч просить [...] до короля та чекати під Брянськом на цей лист, а потім йти під Смоленськ охочіше, 1610".


№ 3
1612, січня 25(15). Під Стародубом. - Лист запорозького полковника Каленика
Остаповича до литовського канцлера Льва Сапєги

Jaśnie wielmożny mciwy panie cancłerzu, panie, panie nasz miłościwy!

Uniżenie we wszem powolne służby nasze rycerskie miłościwej łasce w.m., naszego miłościwego pana, oddajemy etc, etc, etc.

Po przyniesieniu nam lista od jego krółewskiej mści przez posłów naszych z Wilna, którym nam jego krlwska mć, nasz miłościwy pan, rozkazać raczył znowu w ziemie Moskiewską wstąpić, tedy my zaraz, nie mieszkając, a rozkazaniu jego krlewskiej mci dosyć czyniąc, ruszyli się w Siewier pod zamek Starodub, który się znowu zaparł, potężnie się nam bronił. Którego my, dobywając, szturmów trzy stracili i niemało pod nim towarzystwa celnego położyli. Zaczym, iż nas zima zaszła, temu zamkowi nic uczynić nie mogliśmy. Jednak, widząc wojewoda, który na tem zamku był, niejaki Olizar Bezobrazow, ze wszystką siłą swoją, że im nas trudno zbyć, uczyniwszy z nami pewne traktaty, przysięgą swą zwykłą na imie jego krołewskiej mci wykonali, chcąc wiernie jego krołewskiej mci służyć. A zamek ten w dobrym opatrzeniu przy sobie ostawiwszy, do nauki jego krołewskiej mci posłów swych wespół z naszemi posłanci do jego krołewskiej mci o miłosierdzie za ustępek swój prosząc, wyprawili na woli jego krołewskiej mci, co chcąc z nimi czynić.

To też w.m., swemu miłościwemu panu, oznajmujemy, że częste najazdy, pod Starodubem łeżąc, z każdej strony od nieprzyjaciela miewamy, jednak zdrowia i krwie swe chcąc sobie miłościwą laskę jego krołewskiej mci pozyskać, odpor nieprzyjacielowi dawać, nie litujem, mając nadzieje, że się ta posługa nasza krwawa wedłe listów przypołwiednich nam od jego krółewskiej mci nadanych, wrychłe zapłatą pienieżną może, a słysząc od posłów naszych, którychśmy po tę czasy do jego krółewskiej mci posyłałi, że nas w.m., nasz miłościwy pan, przed jego krółewską mcią przypominąć nie raczysz, starając się o tym, jakoby za przelania krwi naszej nagroda się nam od jego krółewskiej mci stać mogla i teraz uniżenie i pokornie w.m., naszego miłościwego pana, prosim, aby nas w.m., nasz miłościwy pan, z miłościwej łaski swej pańskiej przed jego krółewską mcią, słowem swym pańskim do końca nie przepominając, gdy czynem do jego krółewską mci i naszego miłościwego pana być raczył, żebyśmy miłościwą łaskę jego krółewską mci za trudy, pracę i krwi przelanie swe otrzymać, a nas w wielkich niedostatkach bę dących suknem i pieniądzem, żeby jego krółewska mć za przyczyną w.m., naszego miłościwego pana, opatrzyć rozkazać raczył. A my takież miłościwą łaską w.m., naszego miłościwego pana, naniższemi posługami swymi rycerskimi wszelakiem sposobem zasługować i za dobre zdrowie i długofortunne panowanie w.m., naszego miłościwego pana, prosić Pana Boga powinni będziemy. Powtore uniżone a powolne służby swe rycerskie w miłościwą łaskę w.m., naszego miłościwego pana, jako najpilniej oddając.

Dan z-pod Staroduba dnia 15 januaris Anno Dni 1612.

W.m., naszego miłościwego pana, powolni słudzy Kałenik Ostapowicz, połkownik Wojska jego krołewskiej mci ze wszystkim towarzystwem.

Адреса:“Jaśnie wielmożnemu panu panu jego mci panu Lwu Sapiedzi, cancłerzowi Wielkiego Księstwa Litewskiego, staroście pernawskiemu, mohiłewskiemu, etc, etc, etc, panu nałszełmu miłościwemu”.

Записи пізнішого часу: "Kałenik od kozaków pisano [...]*  “Kałenik Ostapowicz, pułkownik kozacki, pisze L. Sapiedzie, iż z rozkazania k.j.m. do Moskwy wtargnęli i do Staroduba trzy razy szturmowali, nakoniec Starodub poddał się i posłów do króła posłałi. Prosi o instancją do króla o żołd zasłużony na kozaków. 1612".

Biblioteka Narodowa. Dział mikrofilmów, № 3723, k. 151–153.


* Слово не прочитано.

* * *

Ясновельможний мостивий пане канцлере, пане,
пане наш милостивий!

Понижені і в усьому покірні служби наші лицарські милостивій ласці в[ашої] м[илості], нашого милостивого пана, віддаємо і т.д., і т.д., і т.д.

Після принесення нам листа від його королівської мості через наших послів з Вільна, котрим нам його королівська мость, наш милостивий пан, зволив наказати [нам] знову вступити в Московську землю, тоді ми зразу, не зволікаючи, чинячи досить наказу його королівської мості, вирушили в Сівер під замок Стародуб, котрий знову закрився і потужно боронився проти нас. Добуваючи його, ми потратили три штурми і поклали під ним чимало доброго товариства. Зачим, оскільки нас застала зима, ми не могли нічого вчинити цьому замкові. Однак воєвода, котрий був у тому замку, якийсь Олізар Безобразов, разом з усією своєю силою, бачачи, що нас важко позбутися, учинив з нами певні трактати і [всі вони] виконали свою звичайну присягу на ім'я його королівської мості, прагнучи вірно служити його королівській мості. А замок цей у доброму ладі залишили при собі, а своїх послів разом з нашими посланцями послали за наукою до його королівської мості, просячи про милосердя за свій вчинок, віддаючися на волю його королівської мості, щоб він вчинив з ними, що хоче.

То теж в[ашій] м[илості], своєму милостивому пану ознаймуємо, що часті напади з кожного боку від ворога ми, лежачи під Стародубом, маємо, однак, не шкодуючи свого життя й крові, ми даємо відсіч ворогові, прагнучи собі знайти милостивої ласки його королівської мості, маючи надію, що ця наша послуга згідно з листами приповідними, даними нам від його королівської мості, скоро буде сплачена грошима. Чуючи від наших послів, котрих ми в цей час посилали до його королівської мості, що нас в[аша] м[илість], наш милостивий пан, зволиш не забути перед його королівською мостю і щоб за пролиття нашої крові могла бути нам нагорода від його королівської мості, і тепер понижено й покірно в[ашу] м[илість], нашого милостивого пана, просимо, аби в[аша] м[илість], наш милостивий пан, з милостивої своєї панської ласки перед його королівською мостю не забув у слові своєму панському і зволив поклопотатися перед його королівською мостю і нашим милостивим паном, щоб ми милостивою ласкою його королівською мостю за труди, праці і кровопролиття своє отримали, щоб нас, перебуваючих у великих недостатках, сукном та грошима зволив наказати забезпечити його королівська мость за клопотанням в[ашої] м[илості], нашого милостивого пана, найнижчими послугами своїми лицарськими всіляким способом будемо старатися заслужити і за добре здоров'я і довгощасливе панування в[ашої] м[илості], нашого милостивого пана, просити Господа Бога будемо повинні. По-друге, понижено та покірно служби свої лицарські в милостиву ласку в[ашої] м[илості], нашого милостивого пана, якнайпокірніш, віддаємо.

Дано з-під Стародуба дня 15 січня року Божого 1612.

В[ашу] м[илість], нашого милостивого пана покірні слуги Каленик Остапович, полковник Війська його королівської мості з усім товариством.

Адреса: "Ясновельможному пану, пану, його мості пану Льву Сапєзі, канцлерові Великого князівства Литовського, старості пернавському, могилевському, і т.д., і т.д., і т.д., пану пану нашому милостивому".

Записи пізнішого часу: "Каленик від козаків, писано [...]", "Каленик Остапович, козацький полковник, пише Л. Сапєзі, що з наказу й[ого] к[оролівської] м[илості] напали на Москву і до Стародуба три рази штурмували, врешті Стародуб піддався і послав послів до короля. Просить про підтримку в клопотанні за жолд, заслужений козаками. 1612".


№ 4
1612, вересня 22 (12). Можайськ. -
Лист полковника О. Маховського до Л. Сапєги

Jaśnie wielmożny mciwy panie cancłerzu!

Uniżone posługi nasze rycerskie m. łaske w. pańskiej m. pilno oddawamy etc.

Jako skoro po wyparniu nas od nieprzyjaciela moskiewskiego z Moskwy, z Siewieru, do państw jego k.m., naszego m. pana, coronnych, wziąwszy informacyją od jaśnie wielmożnego jego m. pana hetmana coronnego choca podjąwszy tak wielki trud ma się , ałeż chcąc swego powetować i nie ustawać na posługach naszych jego k.m. i Rpltej, zapowziąwszy się znowu z połkiem mojem do Moskwy na posługę jego k.m., byłem przez całą zimę w Moskwie, za Moskwą po niektórych miejscach przechodząc i strzegąc drog, a nie dopuszczając przechodu ludu tamecznego moskiewskiego z Zawołża, aby się nie kupił pod stolicę moskiewską, teraz, gdy na wiosnę za rozkazaniem jaśniewielmożnego jego m. pana hetmana W.Ks. Litewskiego przyciągnąwszy do jego m. ocierając się obok z jego mcią wespołek nieprzyjaciela jego k.m. gromiąc, podnożku nóg majestatu jego kr.m. podbijając, czaty odprawując, podjazdy, wię znie do jego m.pana hetmana wodząc. Pod stolicą też po kilku raz potrzebę z Moskwą mając jego k.m. i Rpltej rozkazaniu od pana hetmana litewskiego dosyć czyniąc, te sztukę chłeba krwią towarzystwa mego obłewając i głowami pieczętując, a iż do tego czasu z towałrzystwem na ten czas połkiem mojem pokorniem połkowniku zostałem z Wojskiem Zaporozkiem służę. Przeto w.m., mego m.pana, uniżenie proszę, racz się w.m., mój m.pan, do jego król. m. za nami przyczynić, aby jego król. m., nasz m. pan, wejrzawszy na te pracę moje z towarzystwem, połkiem moim i podjęcie wszelakich trudności na posługę jego kr.m. i Rpltej za posłułgi nasze, chcąc nas chę tniejszymi do dalszych posług mieć za przyczyną w.m., mego m. pana, zasłużone mam żołd i zapłatę z mciwej łaski majestatu swego dać rozkazać i przez te posłanie nasze wojskowe do nas przysłać raczył, a ja, jakom począł z towarzystwem mojem służyć w tej expedycyi jego k.m. naszemu m. panu, tak i do końca, póki tego potrzeba i rozkazanie jego k.m. będzie, służyć chcę.

O co i powtore pokornie proszę, załecam się powtóre m. łasce w.m., mego m. pana.

Dan s-pod Możajska dnia 12 septebris Anno Dni 1612.

W.m., mego m. pana, we wszem powolny sługa Ałeksander Machowski, półkownik jego k.m. Wojska Zaporozkiego imieniem wszystkiego towarzystwa.

Адреса: “Jaśnie wielmożnemu panu jego m. panu Lwu Sapiedzie, cancłerzowi Wielkiego Księstwa Litewskiego, słonimskiemu, machowskiemu, miądzylskiemu, mohiłewskiemu etc, etc, staroście, memu m. panu, panu do oddania nałeży”.

Записи пізнішого часу: “List od kozaków zaporoskich”; Ałeksander Machowski, pułkownik Wojska Zaporozkiego, pisze o przyczynę do kr. jego m. za zasługi swoje”; “Małchowski, pułkownik kozacki, daje znać Lwu Sapiedzi jako w Moskwie gościł za Wolgą i nie dopuszczał kupić się Moskwie pod stolicę rządy hetmana litewskiego o list [?] jego obiecując z Moskwą potrzeby pod stolicą, prosi na swę wojsko o instancyą do króla o żołd. 1612.”

Biblioteka Narodowa. Dział mikrofilmów, № 3723, k. 153–154.

* * *

Ясновельможний милостивий пане канцлере!

Понижені послуги наші лицарські м[илостивій] ласці в[ашій] панській м[илості] старанно віддаємо, і т.д.

Після витіснення нас від московського неприятеля з Москви, з Сівера, до держави його к[оролівської] м[илості], нашого м[илостивого] пана, коронної, ми взяли інформацію від ясновельможного його м[илостивого] пана гетьмана коронного. [Тому], хоч ми взяли на себе таку важку працю, але, прагнучи віддячити [ворогу] і не втомлюватися на наших послугах його к[оролівській] м[илості] і Речі Посполитій, взялися знову з моїм полком до Москви на послугу його к[оролівській] м[илості]. Я був протягом цілої зими у Москві і за Москвою, приходячи по деяких місцях, стережучи шляхів і не допускаючи приходу з Заволжя люду тамтешнього московського, щоб вони не збиралися під московською столицею. Тепер, коли навесні прийшли за наказом ясновельможного його м[илостивого] пана гетьмана В[еликого] кн[язівства] Литовського до його м[илості], ставши біля нього, разом громлячи ворога його к[оролівської] м[илості], підбиваючи його до ніг маєстату його к[оролівській] м[илості], чати й роз'їзди відправляючи і в'язнів приводячи до його м[илості] пана гетьмана. Під столицею теж по кілька разів мали з Москвою, досить чинячи наказам його к[оролівської] м[илості] і Речі Посполитої [що давав пан гетьман литовський], і цей шматок хліба [заробленого] обливаючи кров'ю мого товариства і запечатуючи його головами. А оскільки й досі залишаюся полковником над товариством, моїм покірним полком і служу з Військом Запорозьким, то в[ашу] м[илість], мого м[илостивого] пана, понижено прошу, зволь в[аша] м[илість], мій м[илостивий] пан, доклопотатися за нас у його к[оролівської] м[илості], щоб його королівська м[илість], наш м[илостивий] пан, побачивши ці мої праці з товариством, моїм полком, і подолання всяких труднощів заради послуги його к[оролівській] м[илості] і Речі Посполитої, то за послуги наші і прагнучи нас мати охочішими до подальших послуг після клопотання в[ашої] м[илості], мого м[илостивого] пана, заслужений нами жолд і заплату з милостивої ласки свого маєстату накаже дати і через це наше військове посольство до нас зволив би прислати. А я, як почав із своїм товариством служити у цій експедиції його к[оролівській] м[илості], нашому м[илостивому] пану, так і до кінця, доки цього треба, згідно з наказом його к[оролівської] м[илості], хочу служити.

Про що і повторно прошу і віддаюся повторно м[илостивій] ласці в[ашої] м[илості], мого м[илостивого] пана.

Дано з-під Можайська 12 вересня року Божого 1612.

В[ашу] м[илість], мого м[илостивого] пана, в усьому покірний слуга Олександр Маховський, полковник його к[оролівської] м[илості] Війська Запорозького, іменем всього товариства.

Адреса: "Ясновельможному пану його м[илостивому] пану Льву Сапєзі, канцлеру Великого князівства Литовського, слонімському, маховському, мядзильському [?], могилевському і т.д., і т.д. старості, моєму м[илостивому] пану, пану, до відданя належить".

Записи пізнішого часу: "Лист від козаків запорозьких"; "Олександр Маховський, полковник Війська Запорізького, пише про клопотання до кор[олівської] його м[илості] за свої заслуги"; "Маховський, полковник козацький, дає знати Льву Сапєзі, як [він] гостював у Москві за Волгою і не допускав скупчуватися Москві під столицю, під уряд гетьмана литовського про лист [?] його, обіцяючи битися з Москвою під столицею, просить на своє військо клопотання до короля за жолд. 1612".


№ 5
1613, грудня 2 (листопада 22). Толочин. -
Лист полковника М. Хвастовця до Л. Сапєги

Jaśnie wielmożny a mściwy panie!

Uprzyjmość posług naszych życzliwych w. miłości swą łaskę w.m., mego miłościwego pana, pilnie oddaje.

Straciwszy osób niemało na posługach jego kr. młści, naszego miłościwego pana, także i Rzeczy Pospolitej, w ziemi Moskiewskiej, starając się pilno i zarabiając na sławę dalszą, jako zyczliwy sługa i poddany jego kr. młści, częstokrot gromiąc nieprzyjaciela, co takież jest wiadomo w.m., naszemu miłościwemu panu, i jego młści panu hetmanowi Wielkiego Księstwa Litewskiego, któremum ja zawsze posłuszny był iłe raz, gdy nasze pułki za granicę zaszły, ja jednak pozostawszy w Duchowszy z nią zachowałeś dokąd [...]* moje i siły stawało, najazdom nieprzyjacielskim odpor dawałem. Dałej, gdy wojska wielkie nieprzyłjałcielskie nastę powały, posiłku nizkąd nie mając, wszystko potraciwszy, ustąpić na włość musiałem, a do jego kr.m., naszego m.p., posyłąm towarłzystwo swoje, prosząc uniżenie, aby jego kr.m., mając wzgłąd na pracę gardłołwania mego za zasługe z m. łaski swej kr. rełcompensując raczył, a w.m., swego m. pana, pokornie proszę o łaskawą przyczynę do j.k.m., naszego m.p.; którę łaskę iz towarzystwem swoim jestem gotów w.m., m.p., odsługować, decłarując na dalszy zaciąg ochotą swoją powiek łaska i k. msty mge [?] sercem, jestem gotów wrócić się nazad do Moskwy i służyć życzliwe k.m. i Rzptej.

Oddawam samego siebie z służbami moimi w m. łaske w.m., mego m.p.

Z Tołoczyna 22 novebris 1613.

W.m., mego młściwego pana powolny sługa Michał Chwastowiec, połkownik Wojska Zaporozkiego.

Адресa: “Jaśnie wielmożnemu panu jego mści panu Lwowi Sapiedzie, cancłerzowi W. Ks. Lit., staroście mścisławskiemu, zwołyńskiemu,
etc. [...]* panu nałeży”.

Записи: "Od Michała Chwastowca, pułkownika zaporozkiego"; "Michał Chwastowiec, pułkownik kozacki, Lwu Sapiedzie".

Biblioteka Narodowa. Dział mikrofilmów, № 3723, k. 158.


* Слово не прочитано.

* * *

Ясновельможний і милостивий пане!

Прихильність послуг наших зичливих покірно віддаємо в[ашій] милості, до ласки в[ашої] м[илості], мого милостивого пана.

Втративши чимало людей на послугах його кор[олівської] милості, нашого милостивого пана, також і Речі Посполитої, в Московській землі стараючися особливо і заробляючи на подальшу славу як зичливий слуга і підданий його кор[олівської] милості, я часто громив неприятеля. Що також є відомо в[ашій] м[илості], нашому милостивому пану, і його милості пану гетьману Великого князівства Литовського, котрому я завжди був послушним стільки разів. Коли наші війська [вже] перейшли кордон, я однак залишився в Духовши, укрився там [?] і доки [...] моїх і сили вистачало, давав відсіч ворожим нападам. Потім, коли великі ворожі війська наступали, я, не маючи нізвідки допомоги, все втративши, мусив відступати на волость. А до його кор[олівської] м[илості], нашого м[илостивого] п[ана], я посилаю своє товариство, понижено просячи, щоб його кор[олівська] м[илість], респектуючи мою працю, зволив зі своєї м[илостивої] ласки дати за заслуги компенсацію. А в[ашу] м[илість], свого м[илостивого] пана, покірно прошу про ласкаве клопотання [за нас] перед й[ого] к[оролівською] м[илістю], нашим м[илостивим] п[аном]. За цю ласку я з товариством своїм готовий відслуговувати в[ашій] м[илості], м. м[илостивому] п[ану], декларуючи новий затяг [війська] добровільно за ласку й[ого] к[оролівської] мості всім [?] серцем; я готовий повернутися назад до Москви і зичливо служити к[оролівській] м[илості] і Речі Посполитій.

Віддаю самого себе з моїми послугами милостивій ласці в[ашої] м[илості], мого м[илостивого] п[ана]. З Толочина 22 листопада 1613 р.

Адреса: "Ясновельможному пану його мості Сапєзі, канцлерові Великого князівства Литовського, старості мстиславському, зволінському і т.д. [...] пану належить".

Записи пізнішого часу: "Від Михайла Хвастовця, запорозького полковника"; "Михайло Хвастовець, козацький полковник, Льву Сапєзі".


Додаток

1616, грудень. Немикора над Дніпром. -
Лист козаків - прихильників Владислава, проголошеного царем Московської держави,
до князя М. Борятинського

Царя и великого кнзя Владислава Жикгимонтовича, всея Руси самодержца, от атаманов, от Тараса Чорново да от Степана Кручовово и от Якова Шиша, от асаулов, от казаков, от всево великова руского казацково Войска в Дорогобуж Микитце Баратинскому.

Приехав здес к нам в табори из Дорогобужа два казаки Трохимка Тимофеев да Олексей Разбойников, сказывали бутто оне, напомнив прежнее свое кресное целованье, приехали служит великому гсдру нашому цару и великому кнзю Владиславу Жыкгимонтовичу, всея Руси и царского величества; вместо гетманское правителей войсковой Александра Иванович Корвин Кгонсевской привел их по крестному цалованью, дал им денгами и сукном царское казны жаловане и велел им з нами быти в месте на службе царского величества в великий чести и дал им волю, в которой бы станицы быти сами похотели, и оне на писание в станицу мою Тарася Чорново вскоре приступив крестное целоване гсдру и изменили, а по твоему зладейскому научено и приказу учали тако смущати казаков, братю нашу и накгаваривать, чтобы оне [к тебе, Мики]тке Баратынскому, отъехали, служит Михайлу, Филаретову сыну, кой сам, преступив крестное целоване, назвалсе царом московским и прелщали их многим жалованем и иными многими воровскими молвами и казаки, помня свое крестное целоване, нам, атаманом и всему казацкому войску, известили и мы тех обеих воров распросив и попытав, и оне сами в распросе и на пытках сказали, что на такое злое дело на воровство для смуты и преступления крестново целованя ты, Микитка Боратынский, их прислал и как если сам целовав преж сево крест великому гсдру цару и великому кнзю всея Руси после вскоре тое свое крестное целоване преступил, государу изменил и душу свою во ад подал, так и нас и наши души таковож осквернити и изгубит хотел если и всемогущий Бог щастем гсдра нашово царя и великого кнзя Владислава Жыкгимонтовича всея Руси, твое таково злодейское некрестянское воровство обявил, а мы, хваля Гсда нашего, что не помнив кгрехов наших, нас на прамой путь навел и дал нам служит таком великому истенному крестянскому и прирожоному гсдру московскому и, видя ево царское милосерде ка всим людем и к нам самим к себе и великое ево жаловане, стоим и стояти хотим и будем непоколебимо в нашом крестном целованю и все за ево гсдря нашого помират готовы, а тех обоих варов страдников, а твоих советников всем великим казацким войском асудили и велели казнити: Трохимка на кол посадили, а Олексе обрезать нос и уши и руку надрубив, пустили на покаяние, а велели ему итить к тебе для совету, чтобы то тебе было ведомо, а вперод хто-нибуд с казаков из ыных всяких московских людей приедет прамого неизменничю мыслею служыт, гсдру нашому цару и великому кнзю Владиславу Жикгимонтовичу, всея Руси и таков всякой будет в части и в жалованю по достаеню, а толко хто таковой же вор, как и те, вари, приедет варовским абычаем, смуты ради или тыи таковых же советников своих прысылати имет для воровства к чему таковым всем вором и гсдра нашово ево царсково величества изменником, а твоим советником к тебе самому толко в по[ко]нане и в покаяне не прийдеш и асудару своему прамому прирожоному чолом не добъеш, такова ж казнь и скончане будет, как и тем варом, и мы с тобою незадолго увидем и таково твое воровство тебе исполним.

Писана ся грамота в таборе козаков у Немикоры над Днепром лета 7125 декабря мсца.

Biblioteka PAN. Dział rękopisów, № 360, с. 617. Оригінал.


"Архіви України"
№ 1-2 / 2001

ПУБЛІКАЦІЇ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ

С. В. Гаврилюк

ДОСЛІДЖЕННЯ З ІСТОРІЇ ХОЛМЩИНИ І ПІДЛЯШШЯ
(зa листами М. Петрова до П. Батюшкова)

ЛИСТИ МИКОЛИ ІВАНОВИЧА ПЕТРОВА ДО ПОМПЕЯ МИКОЛАЙОВИЧА БАТЮШКОВА
№ 1    № 2    № 3    № 4    № 5    № 6    № 7    № 8    № 9    № 10    № 11

Друга половина ХІХ ст. - це час утворення в Російській імперії чималої низки науково-громадських осередків, члени яких організовували пошукові експедиції, виявляли та вивчали пам'ятки археології, археографії, етнографії, архітектури, малярства, публікували історико-краєзнавчі та пам'яткознавчі дослідження. З-поміж таких праць, що стосувалися безпосередньо українських земель, яскраво вирізняються серія "Памятники русской старины в западных губерниях" (випуски 1-4, 7, 8) та узагальнюючі історичні нариси про Холмщину, Підляшшя, Волинь, Поділля, Бессарабію. Перші чотири випуски "Памятников…" (1868-1869) присвячувалися старожитностям волинських міст (Володимира-Волинського, Луцька, Острога, Овруча), його сьомий і восьмий випуски1 з альбомами ілюстрацій та одна монографія - історії та культурним реліквіям Холмщини й Підляшшя, етнічних українських земель, що потрапили під владу Росії в 1815 р. та йменувалися Холмською, або Забужною, Руссю2. Процес їхньої підготовки докладно висвітлено в нещодавно виявлених автором цих рядків матеріалах відділу рукописів Російської Національної бібліотеки (далі - ВР РНБ) - листуванні відомого українського вченого другої половини ХІХ - початку ХХ ст. М. Петрова з високопоставленим російським чиновником П. Батюшковим (ф. 52, спр. 185).

Необхідність зображення минулого Холмської Русі у вигідному для російського самодержавства і православ'я світлі диктувалася суспільно-політичною ситуацією другої половини ХІХ ст. Посилення на цій території національних рухів, кульмінацією яких стало Польське повстання 1863-1864 рр., складність релігійної ситуації, зумовлена відкритим або прихованим опором місцевого греко-католицького населення насильницькому об'єднанню з Російською православною церквою в 1875 р., становили серйозну загрозу для позицій російського самодержавства в регіоні та перешкоджали здійсненню політики русифікації. Тому зусилля державної машини Російської імперії спрямовувалися на пошуки якомога більшої кількості переконливих аргументів, які б доводили споконвічну приналежність населення Холмщини та Підляшшя до російської народності й російського православ'я. При цьому релігійний фактор мав відігравати чи не найважливішу роль, оскільки шляхом утвердження православ'я в його російському варіанті можна було швидше русифікувати край. Самодержавству мала прислужитися й історична наука. Саме цим пояснюється вихід у світ протягом 1885-1887 рр. сьомого й восьмого випусків "Памятников…" та книги "Холмская Русь. Исторические судьбы Русского Забужья".

У наукових дослідженнях ще й дотепер нерідко стверджується, що автором цих видань був лише П. Батюшков - царський чиновник, ідеолог офіційної російської історіографії, який неухильно дотримувався великодержавних позицій. Однак розшукані у ВР РНБ документальні матеріали переконливо свідчать, що вагома роль у їхній підготовці належала групі київських учених, серед яких чільне місце посідав професор Київської духовної академії М. Петров (1840-1921).

Чому саме цей учений серед численної когорти тодішніх науковців удостоївся честі бути обраним П. Батюшковим для співпраці з підготовки зазначених пам'яткознавчих праць? Це, на наш погляд, пояснювалося низкою обставин. Серед сучасників М. Петров був відомий як один із найдосвідченіших і найавторитетніших дослідників та знавців археографічних пам'яток Холмської Русі, передусім у галузі церковної історії. Глибиною та різнобічністю відзначалися і його праці про минуле багатьох церков і монастирів регіону, різних конфесій, міжконфесійне протистояння, окремих історичних діячів, що були написані на основі ним же розшуканих джерел. Не менш важливу роль у залученні М. Петрова до підготовки цих видань відіграло те, що він походив з родини російського священнослужителя. На думку П. Батюшкова, вихований у великоросійському дусі вчений мав відзначатися благонадійністю і не міг симпатизувати корінному українському населенню, яке царський чиновник називав "аборигенами"3 .

Нами виявлено 52 листи М. Петрова до П. Батюшкова, що були надіслані протягом 1884-1891 рр. з Києва та його передмістя Боярки до Санкт-Петербургу, у яких ідеться насамперед про підготовку сьомого й восьмого випусків "Памятников…" та монографічного дослідження, присвячених історії й старожитностям Холмщини і Підляшшя. 43 із них стосуються безпосередньо Холмської Русі.

Листи М. Петрова, в яких згадується сьомий випуск "Памятников…", обіймають період від травня по серпень 1884 р. Вони дають можливість зрозуміти задум П. Батюшкова щодо структури й, певною мірою, змісту видання. Праця мала складатися з нарисів про окремі сторінки переважно церковної історії Холмщини й Підляшшя, що подавалася відповідно до вимог самодержавної теорії про так звану одвічну приналежність Холмської Русі до Росії. Складовою книги мали стати матеріали про осередки і діячів православної церкви, не пов'язаних з Холмщиною і Підляшшям, але діяльність яких була прикладом захисту православ'я за середньовіччя. У першому з листів, датованому 17 травня, М. Петров дає згоду на участь у підготовці випуску, зокрема погоджується надати П. Батюшкову раніше опубліковану статтю про південнослов'янського полеміста другої половини ХVІ ст. Марка Антонія Господничича4. Учений чесно визнає, що в його статті можуть бути певні лакуни, оскільки у той час він не використав усіх наявних матеріалів про цю популярну серед православних письменників ХVІІ ст. особистість. Дбаючи про авторитет видання, М. Петров висловлює міркування, чи не було б "…более удобным поручить составление статьи о Марке-Антонии кому-либо из славистов, который бы мог восполнить недостающее в моей статье?". І тут же продовжує: "Но если бы Вам все-таки удобно было поручить мне составление требуемой статьи, то я покорнейше просил бы Вас указать приблизительно ее размер".

З подальших листів (від 19 червня та 19 липня) дізнаємося, що П. Батюшков зупинив свій вибір все ж таки на кандидатурі М. Петрова. Для сьомого випуску "Памятников…" ученому доручалося також перекласти один з полемічних творів Господничича та допрацювати власну раніше опубліковану наукову розвідку про три холмсько-підляські монастирі. Остання була написана М. Петровим на основі актів почаївської та дубнівської капітул ХVІІІ ст., виявлених автором серед рукописних зібрань архіву Волинської духовної семінарії, і з'явилася в часопису "Киевская Старина" 1882 р5 М. Петров якнайкраще впорався із завданнями, що засвідчує його лист П. Батюшкову від 12 серпня 1884 р.

У процесі підготовки сьомого випуску "Памятников…" накопичилося чимало матеріалів. З огляду на це виник задум восьмого випуску, структура якого практично не відрізнялася б від побудови попереднього. Він мав висвітлювати переважно історію Холмщини і Підляшшя до й після Берестейської церковної унії 1596 р. та біографії її головних дійових осіб. Це засвідчують листи М. Петрова до П. Батюшкова, написані протягом жовтня 1884 - червня 1885 рр. Так, у листі від 2 листопада 1884 р. М. Петров погоджувався на пропозицію П. Батюшкова підготувати для восьмого випуску "Памятников…" велику наукову розвідку, яку вчений називає монографією, про львівського православного єпископа Гедеона Балабана. Водночас він повідомляв, що не обіцяє нових відомостей про цю постать, яка вже достатньо описана в історичній літературі. "Задачу этой монографии, - писав М. Петров, - я со своей стороны полагал бы в том, чтобы собрать, по возможности, все разрозненные сведения об этом Святителе и очертить его жизнь и деятельность в различных отношениях".

З епістолярної спадщини М. Петрова дізнаємося про труднощі, що постали при підготовці статті про життя та діяльність Гедеона Балабана. Тут знаходимо інформацію про результати пошуку потрібних джерел та літератури. Листи свідчать, що при написанні статті М. Петров опрацював, зокрема, "Историю Русской церкви" митрополита Макарія (Булгакова), VІ том "Архива Юго-Западной России".

7 лютого 1885 р. М. Петров повідомив видавця, що в чорновому варіанті статтю про Гедеона Балабана завершено, її приблизний обсяг - два друковані аркуші. У цьому ж листі вчений пише, що, напевно, йому не варто було братися за таке дослідження, оскільки "источников много, а еще больше кривотолкований их. Я же не историк, а словесник". М. Петров пояснює, на які саме сторони діяльності цього церковного діяча кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. він прагнув звернути увагу: "В черновой статье о Гедеоне Балабане я старался только осветить с известной точки зрения наиболее крупные факты из его жизни до Брестского собора и истолковать их в пользу Гедеона, а из жизни после означенного собора - раскрыть положительные деяния Гедеона на пользу православия".

Листи характеризують М. Петрова як сумлінного вченого, який прагнув перечитати й критично опрацювати якнайбільше матеріалів про Гедеона Балабана і його оточення. З огляду на це зрозуміло, чому в листі від 7 лютого 1885 р. він просив дозволу дещо затримати переписування чернетки статті. Це було спричинено бажанням дочекатися публікації нових матеріалів про львівського православного єпископа на сторінках "Подольских епархиальных ведомостей" у серії розвідок "Исторические сведения о Львовской, и Галицкой, и Каменец-Подольской иерархии ко времени присоединения Галиции к Польскому Королевству".

8 березня 1885 р. остаточна редакція статті про Гедеона Балабана була відправлена до Санкт-Петербургу. В супровідному листі М. Петров зауважив, що "в высшей степени не доволен ею", пояснюючи це тим, що "о Гедеоне Балабане, после исследования о нем преосвященного Макария Булгакова в IХ и Х томах его "Истории Русской церкви", едва ли можно сказать что-либо новое и капитальное. Я попробовал сделать только характеристику Балабана на основании "Истории" преосвящ. Макария и указанных в ней источников, и только с 14-го приблизительно пол листа есть в моей тетради и новое. Я рассчитывал найти новые данные о Гедеоне Балабане в недавно вышедшем VI томе Архива Юго-Западной России, но там говорится о другом Гедеоне Балабане, архимандрите Жидичинском, племяннике владыки Гедеона". Отже, М. Петров досить критично ставився до власних історичних розвідок, які готував для "Памятников…". Дбаючи про всебічне висвітлення історичних подій та особистостей, він, як і належить справжньому вченому, вважав, що цей процес неможливий без ретельного опрацювання всіх доступних документальних джерел і наукової літератури.

Такий підхід до справи цілком задовольняв П. Батюшкова - вимогливого видавця і наукового редактора. Незважаючи на самокритичну оцінку М. Петровим власної статті, він усе ж вмістив її на сторінках восьмого випуску "Памятников…" під назвою "Львовский епископ Гедеон Балабан и его деятельность на пользу православия и русской народности в Галиции и Юго-Западном крае России". Тут же знаходимо ще один історичний нарис М. Петрова - "Униатский лжемученик Иосафат Кунцевич и посмертное чествование его бывшими униатами юго-западной и западной России". В листі від 13 січня 1885 р. П. Батюшкову вчений обґрунтовує своє бачення причин і форм вшанування греко-католицькою церквою архієпископа Йосафата Кунцевича. Він пише: "Мне казалось бы, что нужно …обратить внимание на хлопоты униатов и особенно базилиан о прославлении этого первого их якобы мученика, на папские буллы по сему предмету, на службу церковную Кунцевичу, на постройку храмов и приделов в честь его, на учреждение "одпустов" и распространение гравированных изображений Кунцевича в народе и проч.". З листів стає зрозумілим також, чому П. Батюшков радився з М. Петровим про те, яким чином подати у виданні цю історичну особу. Справа в тім, що М. Петров уже мав певні напрацювання для характеристики історичного портрета Йосафата Кунцевича. Вони були підготовлені, як зазначав сам дослідник, під час його вчителювання у Волинській духовній семінарії та викладені у праці "Очерк истории базилианского ордена в бывшей Польше", опублікованій у 1870-1872 рр. у "Трудах Киевской Духовной Академии".

Листи М. Петрова до П. Батюшкова свідчать, що у ході роботи над восьмим випуском "Памятников…" учений виконував водночас і функції перекладача листа Йосафата Кунцевича, а також консультанта при підготовці статті "О предоставлении Императору Александру II униатской депутации из Холмской Руси в 1875 г." та доборі ілюстративного матеріалу. Наведені в його листах коментарі до портретів окремих історичних діячів (їх передбачалося вмістити у виданні) та інші приклади дозволяють зробити висновок, що М. Петров цілком перебував під впливом догм офіційної російської історичної науки. Ось що, зокрема, він писав у листі до П. Батюшкова від 27 травня 1885 р. з приводу підготовлених до друку портретів Гедеона Балабана, Іпатія Потія та Кирила Терлецького: "Эти портреты служат живой вывеской жизни и деятельности оригиналов. Особенно выразительными мне показались физиономии умного и энергического Гедеона Балабана и полувоенного, полукатолика Поцея. Интересна и плутоватая полужидовская физиономия Терлецкого".

Листування М. Петрова з П. Батюшковим дає можливість простежити намагання залучити до написання робіт з історії Холмщини та Підляшшя професора Київської духовної академії І. Малишевського та секретаря-діловода київської Археографічної комісії О. Левицького, дізнатися про їхній внесок у розроблення пам'яткознавчої тематики наприкінці ХІХ ст. Зокрема, І. Малишевський готував для восьмого випуску "Памятников…" матеріал про Люблінську унію 1569 р., а О. Левицький - про активних учасників укладення Берестейської церковної унії Кирила Терлецького та Іпатія Потія. Листи дозволяють зробити висновок, що М. Петров виступав не просто посередником у взаєминах П. Батюшкова з цими київськими науковцями, а, найімовірніше, відповідальним за вчасне подання ними обіцяних матеріалів. Так, у листі від 22 березня 1885 р. він інформував П. Батюшкова: "VІІ-й том Вашего издания, с альбомом, я передал, по Вашему поручению, г. Левицкому 19 сего Марта. Его статьи уже готовы и на днях он намеревался отправить их к Вам".

Найбільший масив листів М. Петрова до П. Батюшкова, що охоплює період від липня 1885 по травень 1887 рр., стосується монографії "Холмская Русь. Исторические судьбы Русского Забужья". В них М. Петров висловлював власне бачення способів підготовки книги: "Я желал бы не только воспользоваться наличным материалом двух выпусков Вашего издания, но и восполнить могущие встретиться в нем пробелы, и затем изложить все это простым, понятным для всех языком, но без всякой уступки местному говору".

З листів дізнаємося також, що М. Петров розробив і подав П. Батюшкову кілька проектів змісту майбутньої книги. Так, наприкінці серпня 1885 р. він запропонував загальний проект, а на початку квітня 1886 р. - більш деталізований, з розбивкою змісту на шість розділів. Саме цей проект став основою книги "Холмская Русь…", написання якої М. Петров розпочав у квітні 1886 р. Однак уже під час друкування праці П. Батюшков вніс власні корективи до її структури, розбивши зміст на сім розділів. Епістолярій М. Петрова за квітень 1886 - лютий 1887 рр. висвітлює роботу вченого над книгою: уточнення і виклад фактологічного матеріалу, добір карт та ілюстрацій, вибір назви, підготовку її чистового варіанту, залучення І. Малишевського до вичитування і правлення тексту тощо.

Книга "Холмская Русь. Исторические судьбы Русского Забужья" вийшла друком у березні 1887 р. накладом 10 тис. примірників. Вона стала не лише першим виданням у спеціальній серії, яка продовжила на значно вищому науковому рівні задум "Памятников русской старины в западных губерниях", а й виявилася одним із перших ґрунтовних узагальнюючих досліджень з історії та пам'яткознавства Холмщини і Підляшшя від найдавніших часів до середини 1880-х рр. Книга прекрасно ілюстрована (45 гравюр, 2 літографії і карта), їй притаманні широка джерельна база, чіткі систематизація та хронологічна послідовність матеріалу, доступність викладу. Серед недоліків - відверта проросійська спрямованість, наявність багатьох фактологічних неточностей, зумовлених тодішнім рівнем розвитку історичної науки. Та за будь-яких умов книга "Холмская Русь…" стала помітним явищем у суспільно-політичному житті Росії кінця ХІХ ст., привернула увагу наукових і громадських кіл до історії етнічних українських земель. Незважаючи на огріхи, вона й сьогодні залишається цінним джерелом вивчення минувшини Холмщини і Підляшшя.

Нижче публікуються окремі листи М. Петрова до П. Батюшкова.


1Памятники русской старины в западных губерниях, издаваемые с Высочайшего соизволения П. Н. Батюшковым. Выпуск седьмой. Холмская Русь (Люблинская и Седлецкая губ., Варшавского Генерал-Губернаторства). - Спб.: Типография Товарищества "Общественная Польза", 1885. - ХІ + 432 с.; То же. - Выпуск восьмой. Холмская Русь (Люблинская и Седлецкая губ., Варшавского Генерал-Губернаторства). 1885. - Х + V + 570 с.повернутися...

2Холмская Русь [Альбом]. Выпуск 7-8. Рисунки. - 1885. - 33 л. Конволют; Холмская Русь [Альбом]. Выпуск 8. Продолжение. - 1885. - 16 л.; Холмская Русь. Исторические судьбы Русского Забужья: с Высочайшего соизволения издано при Министерстве внутренних дел П. Н. Батюшковым, 1887. - XVI + 216 + 62 с. повернутися...

3Российский государственный исторический архив, ф. 1284, оп. 241, д. 95, л. 14 (Батюшков П. Об изданиях Министерства внутренних дел по Западному краю с 1863 по 1889 год включительно).повернутися...

4 Петров Н. Сплетский архиепископ Марк Антоний de Dominus (Господничич) и его значение в южнорусской полемической литературе XVII века // Труды Киевской Духовной Академии. - 1879. - № 2. - С. 204-227; № 3. - С. 332-355. повернутися...

5Петров Н. Забытые иноческие обители // Киевская Старина. - 1882. - № 6. - С. 1-46; № 8. - С. 199-242.повернутися...


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 1

Ваше Высокопревосходительство, Милостивый Государь!

Посылаю при сем обещанную мною программу "Холмской Руси" и покорнейше прошу простить меня за некоторое промедление с моей стороны и беспокойство Вам. Я хотел сначала сколько-нибудь ориентироваться в области будущей книги, чтобы придти к более или менее прочным решениям. В последнее время я главным образом занят был VII и VIII томами Ваших "Памятников", сделал для себя подробнейшее оглавление их и, кроме того, прочитал "Очерк звуковой истории малорусского наречия" Житецкого, 1876 г., "Червенские города" А. В. Лонгинова, 1885 года, и ряд статей преосвященного Модеста в "Холмско-Варшавском Епарх. Вестнике" за 1884 и 1885 годы под заглавием "Холмская Православная Епархия". Хотелось бы прочитать еще "Забужную Русь" Е. М. Крыжановского, 1885 г., но не нашел ее в Киеве. Нельзя ли выслать ее мне?

Прилагаемая программа, при составлении книги, может быть изменена в частностях, но не в главном содержании. К выполнению ее намерен приступить не раньше как с Пасхи… Соображая материал и обстоятельства дела, я смею рассчитывать, что первые три главы могут быть изготовлены и посланы Вам около половины мая и начаться печатанием по крайней мере с начала июня. Не знаю, следует ли и удобно ли будет высылать мои корректурные листы, так как с одной стороны я рассчитываю прожить весну на даче, а с другой - постараюсь об отчетливой переписке рукописи. Приглашать кого-либо в сотрудники при составлении книги я не думаю, да это было бы и неудобно и отразилось бы неблагоприятно на самой книге; но буду просить г. Малышевского, по мере составления глав, прочитывать и, по возможности, проверять их.

При непрерывном печатании книги с июня месяца она, кажется, может быть вся напечатана к сентябрю месяцу.

Относительно платы за труд я еще в прошлом году писал Вам, что отказываюсь определить ее и предоставляю Вашему усмотрению.

Мне казалось бы, что в книге прежде всего должна бы быть помещена карта нынешнего Варшавского губернаторства, с разделением на губернии и с возможно подробным обозначением населенных местностей Люблинской и Седлецкой губерний, которые должны быть исходным пунктом книги.

Без такой карты, - признаюсь, - я иногда очень затрудняюсь в определении нынешнего положения известной местности…

Н. Петров. 5 апреля 1886 г. Киев.

Отдел рукописей Российской Национальной библиотеки, ф. 52, д. 185, л. 25-26.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 2

Ваше Высокопревосходительство, Милостивый Государь!

С благодарностью получил я и брошюру С. Соколова "Холмская Русь", и вырезку из правительственного Вестника, и брошюру Е. Крыжановского "Забужная Русь"(не пущенную в продажу), и наконец две посылки с картами.

"Холмскую Русь" я начал начерно и уже написал несколько листов, но постоянно отрываюсь от нее служебными занятиями.

Мне кажется, что два издания излишни пока будут. В большие подробности я не вдаюсь. О Холме я уже написал и вовсе опустил мифический его период, хотя все-таки полагаю, что этот город существовал и до Даниила. Но о дулебах, - признаюсь, - поместил. Но при редактировании книги, полагаю, удобнее выбрасывать лишнее, чем восполнять недостающее. Включил я в свое писание и удельную княжескую систему, насколько она захватывала Забужье, но по возможности в кратких чертах. Над головоломным определением границ в ранние эпохи тоже не думаю останавливаться.

Относительно Западно-русских и литовских знатных фамилий, окатоличившихся и ополячившихся, буду иметь в виду; но действительно хорошо было бы написать об этом особую монографию. Этот вопрос в 1860-х годах затронут был в брошюре ех-поляка Горжалчинского и, кажется, хорошо известен Оресту Левицкому, много поработавшему для издания актов Юго-Западной России.

Будьте уверены, Ваше Высокопревосходительство, что Ваши советы я принял и буду принимать не иначе, как с глубочайшею благодарностью. С нетерпением ожидаю разъяснения некоторых пунктов при личном свидании в Киеве...

Н. Петров. 22 апр[еля] 1886 г. Киев.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 27.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 3

Ваше Высокопрев[осходительство], Милостивый Государь!

10 июня я выезжаю на дачу в Боярку, но каждую неделю буду бывать в Киеве, а корреспонденция на мое имя будет постоянно пересылаться в Боярку. Поэтому, если бы Вам угодно и нужно было написать мне о чем-нибудь, то прошу писать по прежнему, по месту моей службы.

Получил я по городской почте Вашу карточку, на которой Вы писали об униатском болгарском архиепископе Иосифе. О нем я нашел сведения в печатной брошюре Н. Попова: "Судьбы унии в русской Холмской епархии. Москва. 1874" (стр. 127-128). Полагаю, что этих сведений и достаточно будет.

Моя работа пока идет беспрепятственно. До отъезда на дачу думаю вчерне пройти историю Холмщины до разделов Польши, а к концу июня - окончить и остальное, если станет сил. Работаю до усталости. А затем, с июля предполагается начать детальную отделку и переписку. Но, кажется, полезно было бы мне прочитывать хоть последнюю корректуру книги.

Готовый к услугам Вашего Высокопревосход[ительства]. Н.Петров.

7 июня 1886 г. Киев.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 29.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 4

Ваше Высокопревосходительство,
Многоуважаемый Помпей Николаевич!

Долгом считаю уведомить Вас, что сегодня, 28 июня, я окончил начерно историю Холмщины, а с 1 июля начнется переписка. По мере переписки тетради будут передаваться Ив[ану] Игн[атьевичу] Малышевскому и затем пересылаться Вам. Надеюсь всю историю Холмской Руси переслать к Вам не позже 15 августа, а начало ее - около 15 июля. По моему рассчету в книжке будет от 15 до 17-ти листов печатных.

Действительно, присылка корректуры замедлит выход книги. В таком случае, я желал бы только перечитать издания до выхода ее в свет, чтобы отметить хотя важнейшие опечатки, если бы таковые оказались.

С глубоким уважением имею честь быть готовым к услугам Вашим Н. Петров.

28 июня 1886 г. Ст[анция] Боярка.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 30.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 5

Ваше Высокопревосх[одительство],
Многоуважаемый Помпей Николаевич!

Вчера получил я снимки с карты губерний Люблинской и Седлецкой и вчера же начал штудировать эти карты. Но труд этот оказался слишком кропотливым и медленным: едва ли его можно окончить в две недели. Поэтому я пришел к убеждению, что дело можно сделать проще и легче, поручив граверу выгравировать только те названия, которые находятся в изданных уже картах Щебальского и (если не ошибаюсь* ) Риттиха. Возвращаю при сем самые снимки с карт.

Андрей Боголюбский не имел непосредственного отношения к Холмской Руси. Поэтому уместно ли помещать его изображение в издании? Что касается св. Кирилла, просветителя славян, то, мне кажется, его можно поместить вместе со св. Мефодием.

Против формата предполагаемой карты (с названиями из карт Щебальского и Риттиха) я с своей стороны ничего не имею, равно как и против помещения карты г. Лонгинова. Можно пожалеть только о том, что последняя изображает одну Холмщину, без Подляшья и Августовского уезда.

С завтрашнего дня я намерен начать переписку "Холмской Руси".

С глубоким уважением имею честь быть Вашим покорным слугою Н. Петров.

1 июля 1886 г. Боярка.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 31.


* Эти карты я оставил в Киеве. - Авт.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 6

Ваше Высокопревосходительство,
Многоуважаемый Помпей Николаевич!

Прежде всего извиняюсь в своей опрометчивости. В последнем письме я написал Вам, будто бы Андрей Боголюбский не имел отношения к Холмской Руси; но на другой день по отправке письма, заглянув в свои тетради, я к стыду своему увидел, что Андрей Боголюбский был князем во Владимир-Волынском, к которому принадлежала и Холмщина.

Около трети "Холмской Руси" уже мною переписано и сдано И.И. Малышевскому, который, кстати, просит передать Вам свое почтение. Г. Малышевский советует 1) в примечании к предисловию установить и оправдать какими-либо доводами точное название края; 2) поместить в примечании изложение княжеской удельной системы в Холмской Руси, как скучное, и 3) вначале каждой главы обозначить подробное ее содержание. Другие изменения и поправки, касающиеся частностей, я просил г. Малышевского сделать карандашом, чтобы наглядно можно видеть степень участия г. Малышевского в этом деле…

Н. Петров. 14 июля 1886 г. Боярка.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 32.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 7

Многоуважаемый Помпей Николаевич!

Сего 16 августа получил я в Боярке повестку на 200 р. серебром, вероятно от Вас, и сегодня же передам для отправки Вам окончание Холмской Руси. По моему расчету, в книжке будет 15 или 16 печатных листов…

В окончании "Холмской Руси", не смотря на все мое старание сгладить некоторые шероховатости в ходе дела воссоединения холмских униатов, все-таки эти шероховатости заметны, особенно неприятно поражает читателя столкновение униатов с войсками. Все это, говорят, наделал бывший Седлецкий губернатор Громека. Но и умалчить об этих обстоятельствах, по моему мнению, неблаговидно: на месте, в самой Холмщине, они хорошо памятны каждому взрослому…

Н. Петров. 16 августа 1886 года. Ст[анция] Боярка.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 35.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 8

Ваше Высокопревосходительство, Милостивый Государь!

Сегодня я отправил корректурные листы и карту Щебальского в Киев, для пересылки Вам. В корректуре я приставил примечания с указанием на источники: сначала цитировал томы Ваших Памятников, а затем и другие сочинения, которыми я пользовался.

Я не останавливался подробно на Августовском и Мазовецком уездах как потому, что о них почти нет сведений, так и потому, что они не входят собственно в пределы Холмской или Забужной Руси - гораздо севернее ее. Точное название - Холмско-Подляшский край. Заглавие книги, по моему мнению, было бы точнее такое: "Судьбы русской народности, православия и унии в Холмско-Подляшском крае". Я не предлагал этого заглавия на обсуждение И. И. Малышевскому, так как он в настоящее время в Москве.

Относительно селений Полюбиче, Терешполя и Чермо вкрались ошибки в указании уездов, которые я исправил в корректуре. Щекарев есть нынешний г. Красностав. Свечин должен быть в Константиновском уезде, как значится в Ваших "Памятниках" (VІІ, 239); Рогузно - близ г. Томашева, к северо-западу от него; Луковцы - близ г. Белы, к северо-западу от него. Фамилия Горка* по-польски должна произноситься Гурка.

Получил я авансом деньги 400 р. серебром при письмах Ваших от 5 и 12 августа с благодарностью, и прилагаю при сем расписки в получении этих денег, но в простом письме, так как в Боярке нет приема почты, а есть только почтовый ящик. В случае утраты этих расписок на почте могу выслать их вторично.

Н. Петров. 21 августа 1886 г. Ст[анция] Боярка.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 36.


* Тут і далі текст виділено автором листів.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 9

Многоуважаемый Помпей Николаевич!

На последнее письмо Ваше от 25 августа честь имею уведомить Вас, что И. И. Малышевский действительно обещал возвратиться в Киев к 1 сентября и 2 сентября я буду в Киеве и постараюсь увидеться с ним. А пока предлагаю свое заглавие "Холмско-Подляшская Русь" или "Холмско-Подляшская Русь в Привислинском крае" - сочинение, издаваемое… Соответственно этому заглавию должно бы быть изменено и начало первой главы, где показываются пределки только Забужья, и во всей книге заменены слова "Забужье", "Забужная Русь", в смысле названия целого края, словами "Холмско-Подляшская Русь" или "Холмско-Подляшский край".

Никаких древних гравированных портретов князя К. К. Острожского я не знаю. В нашей академической зале нет портрета этого князя, а в музее есть только копия, фототипический снимок с которой с объяснительной статьей издан в "Киевской Старине" за 1884 или 1883 год. Остается из "Киевской Старины" награвировать портрет князя Острожского.

Из Вашей заметки на поле корректуры я усмотрел, что Вы желаете иллюстрировать известие об отрывке древней кормчей, хранящемся при Холмском соборе. В VII и VIII выпусках Ваших "Памятников", сколько помнится, не было этой иллюстрации. Я опасаюсь, чтобы не вышло тут какого-либо недоразумения и смешения различных кормчих, а потому считаю нужным сказать, что сведение об этой кормчей заимствовано мною из статьи преосвященного Модеста в "Холмско-Варшавском Епархиальном Вестнике", 1884 г., № 8.

Н. Петров. 29 августа 1886 года. Ст[анция] Боярка.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 37.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 10

Многоуважаемый Помпей Николаевич!

Посылаю Вам пока первую часть, с поправками и выпусками И. И. Малышевского. Я с своей стороны сделал только поправку в самом начале. Из изменений и дополнений г. Малышевского мне не нравится только тирада на особом вложенном листе о Владимире Васильковиче и построении им Каменца-Литовского, как не относящаяся прямо к Холмской Руси. Цитаты остаются те же, что и в первой корректуре, с прибавлением одной только цитаты на обороте 17-го столбца. Не нравятся И. И. Малышевскому двойные оглавления глав. Он советует или оставить в книге одни только подробные заглавия, или же общие заглавия обобщить еще более, так, чтобы они не были повторением подробных.

Вторую часть и третью он не успел проштудировать. Вторую часть г. Малышевский обещал сократить к 23-му октября, а третью - еще позже. Ему трудно читать вечером, особенно рукопись.

Третью часть я выгладил по Вашим заметкам и приставил к ней резюме. Цитаты будут приставлены к последним двум частям.

И. И. Малышевский желает, чтобы еще раз прислана была корректура в Киев.

При сем возвращаю №№ "Правительственного Вестника" и "Голоса" за 1875 год.

Н. Петров. 19 сент[ября] 1886 г. Киев.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 40.


Листи Миколи Івановича Петрова
до Помпея Миколайовича Батюшкова

№ 11

Ваше Высокопревосходительство,
Многоуважаемый Помпей Николаевич!

Сегодня получил я от Вас четыреста руб. (400 р.) серебром и из них на 220 р. прилагаю при сем свою расписку, а 180 р. надеюсь завтра передать И. И. Малышевскому с просьбой выслать Вам требуемую расписку. Мне остается только поблагодарить Вас, Ваше Высокопревосходительство, за Ваше доверие, оказанное мне поручением составить книжку, за точный расчет и аккуратную высылку гонорара и пожелать полного успеха книжке о Холмской Руси. Для распространения о ней сведений я с своей стороны готов бы был послать по экземпляру книжки в те редакции, с которыми имел или имею некоторые связи, как, напр[имер], в редакции "Журнала Министерства Народного Просвещения", "Исторического Вестника", "Русского Вестника", "Московских Ведомостей", "Странника", "Русского Филологического Вестника" в Варшаве.

Указатель опечаток я послал Вам 3 февраля. Остался непроверенным в отношении опечатков только указатель источников; но я его видел с корректурными Вашими исправлениями. Поэтому, для ускорения выхода книги, он может быть напечатан, по моему мнению, и без моего пересмотра.

Сейчас только-что прочитал в 27 № "Киевлянина" известие о том, что на днях имеет выйти в свет во Львове "История Холмской Руси со времен раздела Польши" ксендза Эмиля Банковского, профессора одной из католических польских семинарий в Галиции. Весьма интересно было бы прочитать ее. Готовый к услугам Вашего Высокопревосходительства Николай Петров.

4/5 февраля 1887 года. Киев.

Там же, ф. 52, д. 185, л. 45.

На початок
На початок