ЗАРУБІЖНІ ЧАСОПИСИ ПУБЛІКУЮТЬ

"Архіви України"
№ 4-5 / 2001

ОТЕЧЕСТВЕННЫЕ АРХИВЫ

№ 3 2001 р.

СОДЕРЖАНИЕ

Доктрина информационной безопасности и архивы

Статьи и сообщения

Коробейникова Н. К. - Задачи российских архивистов в новом веке

Гоголева А. А. - Работа воронежских архивистов с книгами делопроизводства госучреждений середины XVII - начала XVIII в.

Быкова Л. А. - Архив А. Ф. Керенского в Центре гуманитарных исследований Техасского университета

Черных В. А. - Еще раз об объекте и предмете археографии

Воробьева Ю. С. - Теоретическое осмысление принципов отбора важно, но терминология требует обсуждения

Публикации документов

К 60-летию со дня начала Великой Отечественной войны
"Так начиналась война". (Записки старшего лейтенанта). Публикацию подготовила Е. В. Шпеер

"...Вред от утраты культурных ценностей не замедлит дать о себе знать". Докладная записка директора Оружейной палаты в защиту произведений искусства. Публикацию подготовили Н. С. Зелов, Т. А. Тутова

Поиски и находкои

Емельянов М. А. - "Звезда от звезды разнится в славе..." О ратных подвигах кавалера орденов Славы Иллариона Меркулова

Антонова Л. Е. - "Лучше всего поют о конструкторе в небе самолеты..."

Представляем архив

Масленникова Л. Н. - Балашовский городской архив

Из опыта работы

Медведева Г. А., Успенская В. Н. - Автоматизированные системы учета и поиска документов в Российском госархиве научно-технической документации

Смирнова Н. П. - Российский госархив кинофотодокументов: итоги научно-исследовательской и методической работы последнего десятилетия

Кочеткова Н. М. - Проблемы сохранности документов Госархива Тульской области и пути их решения

Петрова В. П., Смирнова М. А. - Подготовка межархивного перечня документов о крестьянском восстании 1921 г. в Тюменской губернии

Наши консультации

Малышева Э. Н. - Договор подряда как форма трудового договора

Критика и библиография

Курятников В. Н., Кандауров С. П. - Годы и события. Хроника (к 150-летию Самарской губернии)

Колесников Н. И. - Губернаторы Сахалина

Додонов Б. Ф. - Перегудова З. И. Политический сыск России (1880-1917)

Хрусталёв В. М. - Еланцева О. П. БАМлаг в контексте истории и литературы. Из фондов дальневосточных библиотек

Аннотации

Гармаш В. Н. - Документоведение и архивное дело за рубежом. (Сборник статей, справок, рефератов, сокращенных переводов и аннотаций)

Наумов В. П., Новопашин И. Г. - Горелов О. И. Цугцванг Михаила Томского

Информация и хроника

Занина Т. Г. - Архивисты во Всероссийском конкурсе на лучшие журналистские произведения патриотической тематики

Юбилеи

Ракицкая Е. Ю. - РГАЛИ - 60 лет

Иванова О. И. - 60 лет Госархиву Хабаровского края

Конференции, совещания, семинары

Рыженко В. Г., Ипатова Г. М. - К итогам IV Всероссийской научной конференции "Культура и интеллигенция России: Интеллектуальное пространство (провинция и центр). XX век"

Корсакова М. И. - Семинар новосибирских архивистов

Малахов Р. А. - Совещание-семинар вологодских архивистов

Арефьев А. П. - Памятники христианской культуры Нижегородского края

Харитонова Е. В. - Курганские архивисты готовы сохранять документы всех конфессий

Бельчич Ю. В. - Первые Чаяновские чтения в РГГУ

Выставки

Пантюхина Р. Ф. - Российские немцы в Самарском крае (к 150-летию Самарской губернии)

Коротыч Р. Г. - Документы филиала РГАНТД на выставке "Стройиндустрия - 2001. Жилищно-коммунальное хозяйство"

* * *

Казаков В. М. - Смотр-конкурс сохранности документов в системе агропромышленного комплекса Алтайского края

Корсакова М. И. - Конкурс газетных и журнальных документальных публикаций

Макеева Л. И. - Конкурс профессионального мастерства

Катенева Р. В. - Архив и школа: сотрудничество в краеведческом движении

Царева Е. В., Букреева М. М. - Школьное обучение в архиве

Хасанова Р. М. - В Параньгинском районе Республики Марий Эл принята новая программа развития архивного дела

Пенягииа Н. В. - Документы Пермского отделения Российского фонда мира представлены общественности

Карачева С. М. - Документы о районных буднях сохранены для истории

Хомякова Н. В. - Архивная служба Прикамья в Интернете

70-летие ИАИ

Блинов А. М. - Сохранить документальные памятники Санкт-Петербурга

Волошина Т. П. - Издания ульяновских архивистов

Воротилина Н. Г. - К выходу в свет словаря "Воронежские губернаторы"

Шапхоева Л. А. - Презентация сборника документов в г. Улан-Удэ

Шарабура Л. Н. - Документальный сборник алтайских архивистов

На початок

"Архіви України"
№ 4-5 / 2001

Марчук І. В.

НЕВІДОМІ ДОКУМЕНТИ НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Певний час серед дослідників національно-визвольної боротьби на Західній Україні 40-50-х рр. ХХ ст. триває дискусія про появу серед оунівців на Волині опозиційної течії під назвою Народно-визвольна революційна організація (НВРО)1. Цю думку підтверджують окремі публікації, які побачили світ ще за часів СРСР2.

На цю проблему проливають світло виявлені у фонді Р-30 Державного архіву Рівненської області документи Народно-визвольної революційної організації. Саме під такою назвою як керівний політичний орган Української Повстанської Армії та всіх антирадянських чинників влітку-восени 1944 р. виступала Організація українських націоналістів на Волині.

Комплекс виявлених документів є невеликим за обсягом, але дуже інформативним. Серед матеріалів НВРО, зокрема, виявлено: "Статут НВРО"3, "Резолюції установчого з'їзду"4, наказ від серпня 1944 року5, "Тимчасову інструкцію" для політвиховників УПА6. Збереглася також незначна кількість пропагандистських листівок українською і російською мовами. На сьогодні це єдині відомі оригінальні матеріали, що характеризують період та напрями діяльності названої вище організації.

Засновниками НВРО у липні 1944 р. стали Василь Кук ("Леміш"), Михайло Степаняк ("Сергій"), Яків Бусел ("Заславський").

Заарештований 25 серпня 1944 р. органами НКВС М. Степаняк свідчив, що в результаті загострення протиріч між керівниками ОУН у грудні 1943 р. його взяли під варту у Львові і відправили в Рівненську область, до Ростислава Волошина ("Горбенка"). Саме в цей період М. Степаняк разом із уже згаданими членами Центрального проводу ОУН вирішили створити нову організацію, яка б оминала назву "ОУН"7.

З цією метою поблизу с. Дермань Здолбунівського району Рівненської області у липні 1944 р. "Леміш" як командир УПА-Південь і керівник усіх клітин ОУН на Східній Україні скликав конференцію, у якій брали участь М. Степаняк ("Сергій"), Я. Бусел ("Заславський"), шеф окружної пропаганди "Середа", Я. Дудар ("Верес"), командир групи УПА "Богун" П. Олійник ("Еней"), шеф штабу з'єднання "Холодний Яр" Є. Басюк ("Чорноморець") та ін. (разом 10 осіб)8. Конференція ухвалила рішення про створення Народно-визвольної революційної організації.

Василь Кук ("Леміш"), відбувши у листопаді 1944 р. на засідання Центрального проводу, прозвітував Р. Шухевичу про діяльність нової організації, але отримав догану від керівника ОУН, який повідомив його, що вже створено Українську головну визвольну раду (УГВР) і тому недоцільно мати ще одну подібну організацію9.

Звичайно, НВРО жодної опозиції в рамках ОУН не становила, та все ж свідчила про наявність ревізіоністських і реформістських тенденцій серед керівного складу. Їх виразники прагнули передусім до однозначного й остаточного переходу руху на демократичну позицію, визначення устрою української держави в програмі ОУН чи політичнoї організації, яка могла б постати на її місці. Вони знаходили певне натхнення в соціалістичній ідеї, намагаючися розширити лави українських націоналістів за рахунок населення Центральної і Східної України.

Можна пeвною мірою стверджувати, що критика "пануючого класу большевицьких вельмож" та капіталістичного ладу перегукувалася навіть із марксистською думкою10. "Леміш", "Сергій" та інші намагалися пов'язати стратегію української революції з національними революціями понeвoлених народів СРСР. У цьому зв'язку виникала потреба у зміні вузької назви "ОУН" на щось розпливчасто-загальне та відхід у програмі від суто націоналістичного світогляду. Саме це простежується у програмних документах Народно-визвольної революційної організації.

Поданий нижче документ публікується повністю, зі збереженням мови оригіналу.


  1. Дужий П. Чи була опозиція в УПА? // За вільну Україну. - 1992. - 2 липня; Киричук Ю. Історія УПА. - Тернопіль, 1991. - С. 21.   повернутися...
  2. Prus E. Heroi spod znaku tryzuba: Konowalec - Bandera - Szuchewycz. - Warszawa, 1985. - S. 331-334; Омельчук Ю. Недолюдки. - Львів, 1963. - С. 53.   повернутися...
  3. Державний архів Рівненської області, ф. Р-30, оп. 2, спр. 96, арк. 40-48.   повернутися...
  4. Там само, спр. 42, арк. 39-44.   повернутися...
  5. Там само, спр. 98, арк. 50-56.   повернутися...
  6. Там само, оп. 1, спр. 4, арк. 19.   повернутися...
  7. Кокін С. А. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву СБУ. - Київ, 2000. - С. 19.   повернутися...
  8. Там само.   повернутися...
  9. Кук В. Постій проводу ОУН у селі Бишках (1943- 1945 рр.) // Воля і Батьківщина. - 1998. - № 4. - С. 36.   повернутися...
  10. Ковалевський З. Польське питання у повоєнній стратегії УПА // Україна. Наука і культура. - Київ, 1993. - Вип. 26-27. - С. 210.   повернутися...

Резолюції І Установчого з'їзду
Народно-Визвольної Революційної Організації - НВРО
(в днях 17 і 18 липня 1944 р.)
(неповний текст (так у документі))

І      II      III      IV      V

І

А. До міжнародного положення

  1. Пануючою політичною системою в світі сьогодні є система імперіялістична, що в основу міжнародних і внутрішніх відносин поклала право сили.
  2. Основа, на якій зродилася і існує імперіялістична система - це неправильна розв'язка пануючими верхівками економічного і соціального питань та їх змагання вийти з кризи шляхом грабежу сусідніх народів. Взаємне змагання імперіялістичних верхівок зродило і другу причину імперіялізму - боротьбу за опановання теренів, без господарських потреб, з причин, чи то стратегічних, чи то щоб позбавити конкурента економічних ресурсів.
  3. Наслідки імперіялістичної системи в світі є:
    а) поневолення народів;
    б) імперіялістичні війни;
    в) соціальний гніт;

до а) Розбудовуючи імперіялістичну систему, пристосовану не до заспокоєння потреб власного народу, а до загарбання і взиску інших народів, імперіялістичні кліки наввипередки змагають захопити в свої руки джерела сировини та ринки збуту по цілому світі шляхом підбою слабких народів. Це намагання імперіялістів врешті-решт допровадило до поділу цілого світу поміж кількох імперіялістів та до національного поневолення 90 % народів на землі, повного, або частинного;

до б) Опираючи політичну світову систему на голій силі імперіялісти періодично, зі зміною відношення сил між державами, викликають імперіялістичні війни, ціллю яких є переділ світу, згідний з відношенням поодиноких імперіялістичних держав;

до в) Невідлучним явищем імперіялістичної системи є соціальний гніт і нужда працюючих мас. В імперіялістичній системі чергуються по собі період руйнування (війна) з періодом будови (мир). В часі війни ввесь тягар складає на працюючі маси і то так на фронті, як і у запіллі - допроваджуючи до жорстокої їх експлуатації. Мир в імперіялістичній системі являється підготовкою нової війни, що змушує імперіялістичні кліки далі жорстоко експлуатувати маси та терором держати їх в послуху.

  1. Сучасна війна це типова імперіялістична війна за переділ світу.
  2. Воюючі сторони змагають і на дальше до втримання імперіялістичної системи в світі. Видвигнута розв'язка національного питання обома воюючими сторонами змагає до включення слабких народів в одну з імперіялістичних систем та до повного їх національного та соціального поневолення.
  3. Німецька система т. зв. Нової Європи це реакційна, типово імперіялістична система, що змагає до фізичного винищення, або нечувано жорстокого поневолення народів. Націонал-соціалістична кліка німецьких імперіялістів це банда розбійників, що вогнем і мечем нищать культурні надбання підбитих народів.
  4. Демократична система, пропагована союзними державами в т. зв. Атлантійській Хартії являється спробою використати революційну потенцію поневолених народів для цілей імперіялізму, та звести боротьбу слабших народів, за їх самостійність і рівноправність, на манівці. Визнавці Атлантійської Хартії - США, Англія та СССР - помимо декларативного визнання права кожному народові на самовизначення, не признають цього права за народами СРСР, Прибалтики, Середньої Європи та Балканів. Заступаючи думку гарантії миру в світі трьома великими державами, вся система фактично заперечує право на суверенність всіх інших народів крім згаданих гарантів, які в практиці ділять цілий світ поміж собою на сфери впливів.
  5. Зокрема, т. зв. "вітчизняна війна" СРСР є ніщо інше як імперіялістична війна, що має на цілі просунення СРСР в Європу, та ще гірше поневолення народів СРСР. Вона знаменується штучним розпалюванням імперіялістами великоруського шовінізму та змаганням підбити народи Прибалтики, Середньої Європи та Балканів.
  6. Єдиний правильний шлях визволення всіх народів світу від імперіялістичного ярма - це шлях безкомпромісової революційної боротьби проти імперіялістів та рівність усіх народів, за право кожного народу на незалежну державу, за дружню співпрацю всіх народів за принципом добровільності.
  7. Революційно-повстанчі рухи Європи і Азії проти імперіялістів це стихійне шукання масами правильної проти імперіялістичної розв'язки національного та соціального питань. Об'єктивно вони являються боротьбою за новий лад у світі, що гарантував би свобідне державне життя кожному народові і виключав би визиск одного народу другим.
  8. Всі спроби офіційних представників деяких народів світу вибороти або забезпечити соціальну і національну волю, спираючись на одного з імперіялістів, доводять до неминучого поневолення, як це виказали спроби напр. Фінляндії, Польщі, Балканських народів і інших.

Б. Відносини в СРСР

  1. Спроба розв'язати національне і соціальне питання робітничим класом у виді побудови соціалістичної держави СРСР кінчилася повним неуспіхом. Спадкоємці Жовтневої Революції, зокрема Сталін, круто повернули до шляху побудови соціалізму в світі, та станули на шлях побудови імперії, на престолі якої вони знайшлися.
  2. Ідею всесвітньої культури, соціалістичну по змісті і національну по формі, підмінено вузькою, шовіністичною ідеєю першеньства велико-руської культури, що має за ціль наставляти руський нарід до поневолення інших народів, не менше культурних, та пхнути його на шлях імперіялізму.
    Заперечено і відкинено як реакційне з життя народів СРСР все, що стояло в історії перешкодою на шляху велико-руського імперіялізму. Відновлено царську феодальну і буржуазну традиції. Поставлено в почет героїв-царів, полководців і письменників, що заслужились у творенні російської імперії. Запроваджено російську мову, як мову державну в цілому СРСР і накинено її містам та передовій частині суспільства, зводячи інші мови до ролі селянського - "колхозного язика".
  3. Ідею рівності народів замінено теорією опіки "старшого, культурнішого і сильнішого брата" над всіми іншими народами, теорією першеньства і вищості російського народу, на якого всі повинні орієнтуватися, якому всі повинні бути вдячні і офіціально славити його. Все що іде в розріз з духом і культурою цього "старшого брата" не може мати місця в СРСР.
  4. Право на самовизначення і державне питання народів спотворено створенням т.зв. "Союзних республік", яких парламенти не мають права самостійно встановити закони для республік, а ради не мають впливу, ані на закордонну політику, ані не розпоряджають військом, ані не рішають самостійно жодних внутрішньо-державних проблем. Як закордонні так і військові, і всі внутрішні справи вирішуються імперіялістичною клікою у їх центрі Москві, не рахуючись з національними потребами народів, в тому числі також і з потребами російського народу. Нагляд над виконанням постанов належить імперіялістичним органам НКВД і НКГБ, керованими з тої ж Москви.
  5. Ідею соціальної волі, за яку працюючі боролись цілі десятиліття, сучасні можновладці СРСР заперечили в основі. Робітника прикріпили до фабрики, позбавляючи його в практиці всякого впливу на керівництво фабрикою, умови продукції і зарплату. Рішаючий голос у положенні на виробництві віддано партійним органам, що дістають строгі директиви з центру та тільки дбають, щоб найбільше витиснути з робітника. Колгоспника прикріплено до колгоспу та накинуто йому виснажуючу систему праці за зарплатою, що ледве вистачає на життя. Як у робітника, так і у колгоспника повністю відібрано продукти їхньої праці та віддано їх формально у розпорядження державі, а фактично в руки партійної адміністративної верхівки.
  6. Рівнобіжно з прикріпленням працюючих до верстату праці позбавлено їх і т. зв. основних "демократичних прав" - волі слова, друку, вільної асоціації і т. п. Все життя народів СРСР побудоване за офіціальною доктриною, поданою з гори.
    Воля в СРСР полягає на праві і обов'язкові критикувати тих, що з яких небудь причин відхилилися від поданих з гори напрямних та на праві і обов'язкові хвалити "геніальність" державних планів. Для тих, що не придержуються цих "прав і обов'язків" існують підвали НКВД, концлагери і тюрми.
  7. Внаслідок політики національного і соціального гноблення поневолених народів, - що викликали потребу створення в державі довіреної упривілейованої імперіялістичної кліки, - надмірного державного централізму та поліційної системи, в наслідок прикріплення працюючих до верстату праці та позбавлення їх права вільно розпоряджатися продуктами своєї праці на грунті повного удержавлення всіх засобів продукції і торгівлі, - започаткувався в СРСР процес розчленування суспільства на:
    а) працюючі низи - позбавлені в практиці всяких прав, зтероризовані і зіпхнуті на дно нужди;
    б) упривілейовану правлячу верхівку - користаючи з повноти прав і всіх культурних надбань. Трудодні, норми, непосильна понаднормова праця і вічна думка про шматок хліба - це побут низів. "Метра", "дворці культури", "Дворці совєтов", розкішне життя і інші люксусові витвори - це побут верхівки.
    Особливо в часі війни прискорився цей процес формування класу більшовицьких вельмож, виходячи зі стану фактичного існування на шлях правного оформлення. Починаючи зі "Сталінської конституції"', де формально за партією, а фактично за правлячою верхівкою закріплено керівництво державою, це значить свобідне володіння всіми її ресурсами, всіми продуктами праці робітників і селян, шляхом цілого ряду розпоряджень про сплату за навчання, про першеньство до цього дітей знатних людей (а нездібних), про впровадження офіцерських та генеральських становищ у війську і серед суспільства, про привілеї для орденоносців, героїв і заслужених людей в державі, - положено правні підвалини під згаданий вище клас вельмож. Обличча того класу наскрізь реакційне. Процес його формування іде в атмосфері відгребування старих царських традицій - попівства, пагонів, денщиків, генеральських уніформів, титулів та привернення в почет "друзів народу" самих царів. Рівночасно з тим розпалюється до небувалих розмірів велико-руський шовінізм, вченням про вищість руської культури, першеньство руського народу.
  8. У зовнішній політиці спадкоємці Жовтневої Революції пішли рівнож по лінії імперіялізму. В ідейній площині стара царська ідея славенофільства стала офіційним прапором в закордонній політиці. Прилучення Прибалтики як "руської" землі (див. "3-ій Всеслов'янський мітинг", промова Федева, "Земля руской нації розкинулась від Тихого океану до Балтійського моря"), змагання опанувати Дарданели, похід в Європу та поміч Гітлеру в 1939 р., з ціллю пхнути його у війну, - це доказ і практика сучасних можновладців СРСР. Сталінські п'ятирічки, як це признають і самі правителі СРСР, це було не що інше, як підготовка СРСР до сучасної імперіялістичної війни. Для цього було поставлені міліони трудящих СРСР у положення голодних рабів.
  9. Реалізуючи свою імперіялістичну політику, Сталін оперся на світові капіталістичні потуги Англію і США та зв'язав СРСР з міжнароднім капіталом, узалежнюючи країну від цього господарче і політичне. Міліардові воєнні довги затягнуті в США і Англії, у випадку "виграної" Сталіна, впадуть по війні невимовним тягарем на широкі маси працюючих. Торгівельні договори, заключені з союзниками, як наслідок воєнних позик, відкривають міжнародному капіталові радянський ринок збуту, та віддають у експлуатацію сировини СРСР.
  10. Як вияв намагання ідейно наблизити СРСР до капіталістичних країн розв'язано, під натиском Сталіна, ІІІ, Комуністичний інтернаціонал, що являється формальним зїранням з ідеями міжнародної пролетарської революції та переходом у міжнародній площині на позиції імперіялістичної спекуляції, разом з цим зникли в промовах Сталіна заклики до міжнародного пролетаріату до соціальної революції, а на їх місце появились похвала "друзям" капіталістам, та плани спільного переділу світа.
  11. Обмануті і загнані на винищуючу війну широкі народні маси СРСР - робітники, службовці, червоноармійці всіх національностей, у відповідь на гноблення режиму готові сьогодні стати на боротьбу з ненависною системою. Все міцніше стають маси поневолених імперіялізмом народів в єдині лави боротьби фронту поневолених. В СРСР заіснували всі об'єктивні умови для великої соціальної і національної революції. Вона назріває з усією неминучістю. Могутні кроки революції чути вже сьогодні в СРСР скрізь - чути в запіллі, колгоспах, фабриках, заводах, - чути в армії на фронті.

ІІ

1. Народно-Визвольна Революційна Організація визнає, що:

  1. повна, справедлива і відповідаюча вимогам вільного, всебічного розвитку народів і людини розв'язка національного і соціального життя в цілому світі може наступити лише тоді, коли всі народи житимуть вільно у власних самостійних державах. Національне поневолення гальмує національний і економічний розвиток поневолених народів, та одночасно являється основною перешкодою у розв'язці соціального питання також і в нутрі т. зв. панівних народів. Всі намагання розв'язати соціальне питання - усунути соціальні протиріччя, соціальний гніт і економічний визиск - чужонаціональними силами, хоча і соціально співзвучними, як доказує досвід СРСР, неминуче кінчається виникненням нових соціальних протиріч, нових експлуататорських класів, нових форм подвійного гніту та визиску - соціального і національного;
  2. лише побудова системи самостійних національних держав приведе до впорядкування міжнародніх відносин, усуне загрозу імперіялістичних воєн і забезпечить світові і всім народам тривалий і справедливий мир, та створить умови для встановлення дружніх відносин і культурної, економічної та політичної співпраці між народами.

2. Народно-Визвольна Революційна Організація поборює імперіялізм, як протинародну і реакційну силу. Імперіялізм створює систему гноблення і експлуатації народів і людини та являється джерелом постійних воєн між народами. Це стосується однаково як капіталістичного, так і більшовицького імперіялізмів. Всі вони захищають вузькі соціально-економічні інтереси і привілеї панівних експлуататорських класів і груп.

3. Народно-Визвольна Революційна Організація проти існуючих соціально-економічних систем:

  1. капіталістичної з її принципом приватної власності на засоби виробництва, соціальними протиріччями і боротьбою, визиском трудящих і зосередженням багатств в руках невеликого класу капіталістів і поміщиків та зубожінням народу;
  2. більшовицької, в якій ліквідація старих суспільних протиріч, старих форм соціального гніту і економічного визиску приводить до встановлення нових, ще гостріших соціальних протиріч і нових, ще ширших і глибших форм соціального гніту і економічного визиску; в якій все багацтво зосереджується формально в руках держави, а на ділі, розпоряджається ним клас більшовицьких вельмож, заставляючи народи жити в злиднях і нужді. Обидві системи в свойому розвитку приводять до виникнення імперіялізму.

4. Народно-Визвольна Революційна Організація проти державно-політичних систем:

  1. буржуазно-демократичної, в якій влада в державі формально за народом, а фактично в руках панівних класів - капіталістів і поміщиків;
  2. буржуазно-фашистської, в якій народ позбавлений всякого впливу на керівництво всім суспільним життям.
    Це система диктатур - фашистських партій за якими складається на ділі диктатура панівних експлуататорських класів. Це насильницько-терористична система, що поневолює народи і людину, гальмує культурний і суспільний розвиток та охороняє жорсткий визиск трудящих панівними класами;
    в) більшовицької, яка віддає все керівництво державного і суспільного життя в руки більшовицької партії (126 ст. конституції СРСР) і тим встановляє диктатуру панівного класу більшовицьких вельмож над народами. Це система перманентного масового терору, яка забезпечує панівному класові необмежений визиск трудящих та поневолення і всебічну експлуатацію народів.

Буржуазно-фашистська і більшовицька державно-політичні системи означають повну ліквідацію т. зв. демократичних прав (волю слова, преси, товариств і організацій, зібрань і маніфестацій і т. п.), що їх знає в обмежених формах буржуазно-демократична система. Всі три системи сприяють розвиткові імперіялізму і в результаті стають його знаряддям.

III

  1. Народно-Визвольна Революційна Організація, змагаючи до остаточної своєї цілі - знищення імперіялізмів і перебудови світа за принципом дружньої співпраці народів у незалежних національних державах, що зможе наступити в умовах безкласових суспільств у цілому світі, - як першу свою мету ставить: підняти на боротьбу всі протиімперіалістичні елементи за повну рівність народів, за побудову незалежних національних держав.
  2. В Україні Народно-Визвольна Революційна Організація бореться за створення Української Самостійної Держави, бо лише у власній, ні від кого незалежній державі український нарід зможе досягти повної соціальної і національної волі.
  3. Народно-Визвольна Революційна Організація бореться за новий тип держави, держави народної, що одинока створює всі умови для його всебічного росту.
    Тому Народно-Визвольна Революційна Організація є:
    а) проти класової, партійної чи особистої диктатур в державі;
    б) за виборність керівних органів державного управління всіх ступенів, шляхом вільного всенародного голосування;
    в) за загальне, безпосереднє, рівне і таємне голосування;
    г) за відмежування законодавчої влади від виконавчої;
    д) за повну незалежність судівництва.
  4. Народно-Визвольна Революційна Організація бореться за новий соціальний і економічний лад, який найкраще забезпечуватиме усім громадянам добробут, усі їх матеріальні і духовні вимоги, тому Народно-Визвольна Організація є:
    а) за планову організацію і гармонійний розвиток всього народного господарства;
    б) за знищення більшовицької експлуататорсько-кріпосницької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, Народно-Визвольна Революційна Організація проти накидування селянам одної форми користування землею, обстоює індивідуальне і колективне користування землею, в залежності від волі селян;
    в) за якнайширшу машинізацію і електрифікацію сільськогосподарських робіт;
    г) за передачу селянам усіх сільськогосподарських машин і знарядь, проти їх державної монополізації в МТС-ах;
    д) за безплатну і нетайну передачу селянам усіх поміщицьких, монастирських та церковних земель, сільськогосподарських машин та знарядь.
  5. а) за те, щоб велика промисловість була національно-державною, а дрібна - громадсько-кооперативною;
    б) за участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві;
    в) за справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках заводу, за те, щоб робітник отримував таку зарплату, що повністю забезпечувала б матеріальні і духовні потреби усієї його сім'ї, щоб при річних підсумках господарського стану заводу (підприємства) робітник отримував - у громадсько-кооперативних - дивіденд (належна йому частина річного прибутку), а національно-державних - премію;
    г) за вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці;
    д) за волю профспілок, за загальний 8-ми годинний робочий день, за знищення закритих форм і методів експлуатації робітника шляхом т. зв. підвищування норм, соцзмагань і т. п.
  6. За вільне ремесло, за добровільне об'єднання ремісників у артілі, за права ремісника вийти з артілі і індивідуально виконувати працю та вільно розпоряджатися своїм заробітком.
  7. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.
  8. За те, щоб банки були національно-державними.
  9. За повну рівність жінки з чоловіком у всіх громадських правах і обов'язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за першочергове право жінки на фізично легку працю, щоб жінка не шукала заробітку на шахтах, руднях та інших тяжких виробництвах і в наслідок цього не руйнувала свого здоров'я. За державну охорону материнства. За те, щоб батько сім'ї одержував, крім плати за свою працю, додаткову платню на утримання жінки і неповнолітніх дітей. Лише в таких умовинах жінка матиме змогу виконувати свій важливий, почесний і відповідальний обов'язок матері і виховательки молодого покоління.
  10. а) за обов'язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури серед широких народних мас шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, театрів, тощо;
    б) за підвищення вищого і фахового шкільництва, за невпинний ріст висококваліфікованих кадрів на всіх ділянках життя;
    в) за вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, мешканнями та навчальними приладдями;
    г) за всебічний гармонійний розвиток молодого покоління, - моральний, розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства.
  11. За пошану праці інтелігенції. За створення таких умов праці, щоб інтелігент, будучи зовсім спокійний про завтрашній день і про долю сім'ї, міг віддатися культурно-творчій праці, мав потрібні умови до праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій культурний рівень.
  12. а) за повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок хвороби чи каліцтва;
    б) за широке впровадження охорони народного здоров'я. За право працюючих на безплатне користування всіма закладами охорони здоров'я;
    в) за особливу державну опіку над дітьми і молоддю. За охоплення всієї дітвори та молоді державними закладами опіки та виховання.
  13. а) за свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду. Проти офіціального накидання суспільності світоглядних доктрин і догм;
    б) за вільне визнання і виконування культів, які не суперечать громадській моралі;
    в) за відокремлення церковних організацій від держави;
    г) за культурні взаємини з іншими народами, за право виїзду громадян за кордон для навчання, лікування та пізнавання культурних надбань інших народів.
  14. За повне право в національних меншостей плекати свою власну по формі і по змісту національну культуру.
  15. а) за скасування класових, партійних і національних привілеїв;
    б) за рівність усіх громадян в державі, незалежно від їх національності в державних та громадських правах і обов'язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок.
  16. За вільну культуру, за героїчну духовність, за високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.
  17. Народна влада уважатиме за найвищий свій обов'язок інтереси народу. Не маючи загарбницьких цілей, та поневолених країн і пригноблених народів у своїй державі, народ не витрачатиме часу, енергії та коштів на творення апаратів на гноблення. Народна влада, спираючись на усуспільнення засобів виробництва, всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову справедливого соціального ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.

IV

1. Найбільшим своїм завданням Народно-Визвольна Революційна Організація ставить за повну демократизацію всього державного і суспільного життя в цілому СРСР і негайне припинення нищівної імперіялістичної війни, що може наступити лише тоді, коли буде повалена диктатура Сталіна і його партійно-більшовицька кліка, та весь нинішній реакційний сталінсько-більшовицький режим.

Народно-Визвольна Революційна Організація ставить тому основу своєї боротьби за демократизацію і негайне припинення війни, боротьбу проти диктатури Сталіна і його партійно-більшовицької кліки, боротьбу за повалення гнобительського сталінсько-більшовицького режиму в цілому СРСР і встановлення народно-визвольної влади через утворення народно-революційних урядів.

Тільки народно-революційні уряди СРСР після того ж як буде повалена влада Сталіна і його партійно-більшовицької кліки, зможуть:

  1. припинити війну і заключити справедливий мир;
  2. ліквідувати залишки гнобительської диктатури;
  3. установити дійсну народну, демократичну волю;
  4. забезпечити таким чином поневоленим нині народам СРСР виявлення їх дійсної волі щодо їх національного, політичного [...] та форми міждержавних взаємовідносин та співпраці.

Повалення диктатури Сталіна і його партійно-більшовицької кліки, встановлення народно-революційних урядів у СРСР, проведена демократизація, створять умови для того, щоб:

  1. знищити в основі владу більшовицьких вельмож і покласти основи нового соціального ладу;
  2. покласти край національному поневоленню і організувати самостійні національні держави за етнографічним принципом, та усунувши таким чином існуючу нині нерівність між народами СРСР, створити тривалі основи для правдивої дружби і співпраці народів.

2. Повалення нинішнього реакційного, гнобительського сталінсько-більшовицького режиму може бути доконане лише силами експлуатованих трудящих і всіх поневолених СРСР народів шляхом революції (загального збройного повстання).

Перед Народно-Визвольною Революційною Організацією стоїть тому завдання:

  1. розкрити до решти перед трудящими і всіма народами СРСР всю реакційність сталінсько-більшовицького режиму і його властиву соціальну природу та його неспроможність розв'язати національне і соціальне питання, імперіялістичній характер війни, вину Сталіна і його партійно-більшовицької кліки в її виникненні, вказуючи, що Сталін і його партійно-більшовицька кліка розплутали і ведуть війну в ім'я імперіялістичних цілей російсько-більшовицього імперіялізму і панівного класу більшовицьких вельмож, та одночасно закріпити трудящим і всім народам СРСР революційні ідеї, що їх проповідує Народно-Визвольна Революційна Організація;
  2. підняти трудящі маси і всі народи СРСР на боротьбу проти диктатури Сталіна і його партійно-більшовицької кліки, вказуючи трудящим і всім народам СРСР, що повалення диктатури Сталіна і його партійно-більшовицької кліки шляхом революції (загального збройного повстання), та встановлення народно-революційної влади - це єдиний шлях, що веде до припинення війни та здобуття національної та соціальної волі;
  3. скерувати існуюче і все більше наростаюче, на силі, невдоволення широких трудящих мас і поневолених народів, всі прояви стихійного спротиву і активні виступи мас, революційні настрої в Червоній Армії та боротьбу поневолених народів і властиве русло єдиного фронту революційної боротьби за повалення диктатури Сталіна і його партійно-більшовицької кліки СРСР і встановлення народно-революційної влади.

V

  1. Народно-Визвольна Революційна Організація активно піддержує всі форми боротьби народів Європи, а зокрема Прибалтики, Середньої Європи та Балканів за їх незалежні держави проти імперіялістів.
  2. Тісно співпрацює з усіма існуючими созвучними Народно-Визвольній Організації антиімперіялістичними революційними організаціями всіх народів, що стоять на грунті непримиримої революційної боротьби з імперіялістичними системами, за рівність народів, за незалежні держави на етнографічних територіях.

Держархів Рівненської області, ф. Р-30, оп. 2, спр. 42, арк. 39-44.

На початок
На початок