"Архіви України"
№ 6 / 2001

В. А. СТАРКОВ

ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФІЧНОЇ СПАДЩИНИ
УКРАЇНЦІВ ПРИДОНЩИНИ КІНЦЯ XIX ст.

(за матеріалами архіву Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України)

Серед джерел з історико-культурної спадщини України, що відклалися у фонді Володимира Гнаткжа (ф. 28) Відділу рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології (ТМФЕ) ім. М. Т. Рильського HAН України1, привертає увагу цікава фольклорно-етнографічна пам'ятка під назвою "Дитячі забавки, іграшки і приповідки" (од. зб. 66)2. Особливість цієї відносно невеликої (11 аркушів) збірки полягає насамперед у тому, Ідо вона стосується маловивченого в історико-культурному відношенні району проживання українців Придонщини, по суті - пограниччя етнічних українських земель. Повна назва згаданих матеріалів в архіві ІМФЕ: "Од. зб. 66 (11 арк.) "Дитячі забавки, іграшки і приповідки". Пісні (з мелодіями та без мелодій) тощо. Побутові, родинні та ін. Матеріал, зібраний В. Ан-дрієвським та Коновалом. (До матеріалу помітки Б. Грінченка). 1878-1898 pp.". На лицьовому боці великого аркуша паперу, в який загорнуто матеріали, рукою Бориса Грінченка розмашистим почерком чорним олівцем написано: "Тут два зшитки: Андрієвського та Коновала. Ці пісні одержав я після того, як III т[ом] видруковано. Б[орис] Г[рінченко]". Увагу привертають передусім матеріали, надані Іваном Коновалом, які вміщені на аркушах 1-9.

Іван Омелянович Коновал (літературний псевдонім - Іван Воронківський, 1875-1925), народився на Харківщині, освіту здобував самотужки, працював у сільській школі. За прогресивні настрої переслідувався урядом, сидів у в'язниці, після чого йому було заборонено працювати в школі. Згодом, з 1901 по 1918 pp., І. Коновал мешкав у Чернігові. Працював спочатку у конторі з осушення боліт на Чернігівщині, а з 1909 р. - у болотоосушувальному відділі Чернігівської губернської земської управи. Через деякий час його призначили коректором, а потім секретарем "Земского сборника Чергшговской губернии", де він друкував свої статті, зокрема "К вопросу о сохранении памят-ников народного творчества" та ін. Поряд з тим, із січня 1903 р. він плідно працював у Чернігівській архівній комісії, але вийшов з її складу в березні 1904 р. на підтримку Михайла Коцюбинського, що протестував проти утисків архівної комісії з боку губернської адміністрації. У чернігівський період життя видав кілька збірок поезій, у яких звертався до соціально-нобутових проблем, до історії народу3. Про його збирацьку діяльність відомо дуже мало, і тому тут стане в пагоді дана архівна знахідка. Слід зазначити, що І. Коновал використав у своєму рукопису фольклорно-етнографічні матеріали аматора-збирача Олекси Корсуна, датовані 1878 р. Яким чином вони опинилися у І. Коновала - невідомо.

Матеріали, зібрані І. Коновалом на Придонщині, природно, потрапили до Бориса Грінченка, знаного на той час письменника, видавця відомих "Зтнографических материалов, собранных в Черниговской й соседних с ней губерниях"4. Як зазначав сам Б. Грінченко у нотатках до рукопису, матеріали І.Коновала надійшли до нього вже після виходу третього тому5. До того ж, частина записів мала сороміцький характер і не мала жодних шансів подолати тогочасну цензуру6. До речі, Іван Коновії був знайомий і підтримував тісні стосунки з Борисом Грін-ченком, Михайлом Коцюбинським та іншими знаними чернігівцями7.

Невелике, але містке вступне слово про стан народної традиційної культури українців Придонщини передує записаним зразкам різних жанрів усної народної творчості, а також деяких проявів ігрової культури людності. Автор із сумом відмічає значний занепад традиційної народної культури, наступ на неї масової зросійщеної культури міста. Ці тенденції яс раво виявлялись у мові та народному одязі, передусім жіночому, особливо ж - у пісен ному фольклорі, який підпав під вплив "московської пісні, здебілыпого дуже покаліченої"8.

Щодо жанрів усної народної творчості, зразки яких містить згадана одиниця збері гання, виокремимо пісні різних жанрів (дитячі, родинні, побутові та ін.), приповідки, прислів'я, замовляння, прозові оповідання тощо. Значна частина прикладів - гумористичного характеру. Сороміцькі матеріали (пісні, прислів'я, загадки) при нагоді будуть вміщені до відповідного збірника.

Записи ігрового характеру включають описування народних ігор "Хрон" (записана ідентично навіть двічі - арк. 2 зв. і 8 зв.) та "Ящур" (арк. 9), прислів'я про "попів" та "лани", які треба вимовити на одному диханні, приговірку при качанні на гойдалці або заколисуванні, забавлянні дитини.

Ігри "Хрон" та "Ящур" належать до повсюдно поширених в Україні, на Чернігівщині зокрема, ігор-веснянок. Хоча збирач і пише про гру "Хрон": "Се властиво не гра, а просто дитяча пісенька", він у наступному ж реченні ("Дїти взявши ся за руки в коло, починають крутиться в якийсь бік...") описує, по суті, ігрові дії. Побутувало багато таких рухливих ігор на спритність, координацію руху з драматично-пісенним елементом. Зокрема, на Чернігівщині, у с. Совін Остерського повіту, в кінці XIX ст. існували подібні ігри-веснянки: "У ложечки", "У карлючки", "Дробу, дробу солі", "Мак, мак чистып", "У ріпку"9. Це споріднені народні дитячі ігри на координацію рухової діяльності та спритність: двоє гравців тримають один одного за руки різним чином і обертаються. В іграх "У ложечки" і "У карлючки" вони розміщуються спиною один до одного, а в грі "Дробу, дробу солі" - лицем. Відзначимо багатство етнографічних варіантів гри "Дробу, дробу солі" ("Дриб, дриб соли", "Дрибушечки" тощо), де за однакових рухових дій вірші супроводжуючих гру співів дещо різняться10. І якщо в ці ігри грають переважно двоє, то в іграх "Мак, мак чистий", "У ріпку" зайнято вже кілька дітей, які, взявшись колом за руки, обертаються. Хто впаде -вибуває з гри ("У ріпку"). Таким чином, гра "Хрон" Придонщини дуже нагадує гру "У ріпку" з Чернігівщини. Що ж стосується гри "Ящур", то вона теж поширена не тільки в Україні, а й на сусідніх теренах (Білорусь, Росія)11. "Ящур", як правило - хлопець, має знаходитися в центрі кола, яке утворюють дівчата, що співають та водять хоровод. Спочатку він збирає в них різні предмети (хустини, наприклад), а потім віддає. Іще однією складовою цієї одиниці зберігання є два великі аркуші під назвою "Просто народные песни". На берегах 10-го аркуша розміщено такий напис:

  1. "Ці пісні прийшли до мене вже після T0.ro, як III том видруко-вано. Б[орис] Црінченко]" (червоним чорнилом);
  2. "Записав усі пісні у с[елі] Деревинах Городницьк[ого] п[овіту] Яків Вас. Бондаренко, самоук-селянин, жонатий, 21-22 років року 1898. - Подав В. Т. Андрієвський" (чорним олівцем);
  3. "Цих пісень ні одна не пішла до III тому. Б[орис] Г[рінченко]".

Василь Трохимович Андрієвський у 90-ті роки XIX ст. належав до молодої генерації української інтелігенції, був активним учасником чернігівської "Просвіти", у 1895-1896 pp. засновував у Чернігові українські гуртки. Очолював молодіжну організацію "Прогрес", був близько знайомим з родиною Коцюбинських.

Записи пісень, які подав Василь Андрієвський, - характерний доказ того, що Іван Коновал назвав нашестям "московської пісні, здебілыпого дуже покаліченої". Записи російською мовою, без поділу на рядки, пісень здебілыпого родинно-побутового змісту дуже далекі від зразків української народно-поетичної творчості, і Борис Грінченко навряд чи вмістив би їх до свого збірника етнографічних матеріалів навіть отримавши їх вчасно12. Між іншим, саме про це й ідеться у третій примітці Бориса Грінченка на аркуші 10.

Отже, незважаючи на явні ознаки занепаду української традиційної народної культури Придонщини кінця XIX ст., зокрема фольклору, слід визнати записи Івана Омеляновича Коновала корисною пам'яткою української народної словесності, яка допоможе науковцям визначити певні регіональні аспекти побутування українського фольклору, а також характер і ступінь його занепаду в Придошцині.


1 Докладно про особовий архів Володимира Гнатюка див.: В. А. Старков. Особовий архів Володимира Гнатюка та його роль у дослідженні ігрової культури українців // Архіви України. - 2001.- № 3. - С. 86 100.   повернутися...

2 Відділ рукописних фондів IМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 66, арк. 1-11 зв. повернутися...

3 Самойленко Г. В. Громадсько-культурне та літературне життя в Чернігові у кінці XIX - початку XX ст. - Ніжин, 1999."- С. 61 -63.   повернутися...

4 Гринченко Б.Д. Этнографические матерлалы, собранные в Черниговской й соседних с ней губерниях (Рассказы, сказки, прсдания, пословицы, загадки й пр.). - Вып. І. - Чернигов, 1895; Вып. 2. Рассказы, сказки, предания, пословици, загадки й нр. - Чернигов, 1896; Вып. 3. Песни. - Чернигов, 1899. ( Додаток до № 11-12 "Земского Сборника Черниговской губ." за 1898 р.).   повернутися...

5 Автор принагідно виправляє помилку в публікації "Особовий архів Володимира Гнатюка та його роль у дослідженні ігрової культури українці"" (Архіви України. - 2001. -№ 3. - С. 96, 5-й рядок зверху), що сталася з його вини: замість "В. Андрієвський" слід читати: "Іван Коновал".   повернутися...

6 З цією проблемою в Російській імперії стикалися й інші збирачі фольклору. Деякі з них (наприклад, Митрофан Динарів) за допомогою Федора Вовка, що мешкав наприкінці XIX - на початку XX ст. у Парижу, друкували подібні матеріали у збірнику "Кріж-табкх" (таємне). Слід зазначити, що на теренах України видання українського сороміцького епосу u записах 3. Доленги-Ходаковського, М. Максимовича, II. Лукашевича, М. Гоголя, Т. Шевченка, П. Чубинського, Хв. Вовка, І. Франка, В. Гнатюка з'явилося лише нині (Бандурка: Українські сороміцькі нісні /Упор. М. Сулима. - К.: Дніпро, 2001. - 280 с.). Незважаючи на очевидно позитивний факт публікації подібних матеріалів, впадає в око майже повна відсутність наукового апарату, що має супроводжувати подібні публікації.   повернутися...

7 Самойленко Г. В. Громадсько-культурне талітературне життя в Чернігові... - С. 61.   повернутися...

8 Відділ рукописних фондів ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 66, арк. 2.   повернутися...

9 Рукопис "Игры крестьянских детей", написаний у літку 1878 р. у с. Совін (Совинь) Остерського повіту Чернігівської губернії (автор П. Н. Солонина), який містить описи цих ігор, знаходиться у Відділі рукописних фондів ІМФЕ, ф. 28-3, од. зб. 64. Назви ігор подано за оригіналом.   повернутися...

10 Каковский Ю. Игры молодежи в деревне Леоновке Киевского уезда // Киевская старина. - 1892. -№ 6. - С. 449; Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня й нанитки мало-россиян. К., 1860. - С. 73; Иванов П. Игры крестьянских детей в Купянском уезде. - Харьков, 1889. - С, 77 та ін.   повернутися...

11 Игры народов СССР; Сборник материалов, составлеиішй В. Н. Всеволодским-Гернгросс, В. С. Ковалевой и Е. И. Степановой, с введением В. Н. Всеволодского-Гернгросса. - М., 1933. - С. 229-232, у т.ч. українські варіанти: Каковский Ю. Игры молодежи в деревне Леоновке - С. 448; Покровский. Детские игры. - М., 1895. - С. 191; Мшюрадович В. П. Народные обряды и песни Лубенского уезда ГІолтавской губернии, записанные в 1888-1895 г. - Харьков, 1897. - С. 53; Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собраннне в Черниговской и соседних с ней губерниях. - Вып. III. Песни. - Чернигов, 1899. - С. 102 (№ 198 та 199. Тут наведена тільки пісенна частина гри) та ін.   повернутися...

12 Наведемо за оригіналом "найбілып український сюжет": "Пора мати жито жати солома повяла "жалко мне" вечерочко что я не гуляла что на була дома изменилось белое лицо щей (синєє море) тихая мова голосочек на лесочек "..." разно не лай мене моя мамко что хожу поздно ой хожу я гуляю добрмй разумъ маю коло тихого дунаю коня напуваю конь мой воронтъ воды не пьёть онъ дорожечку чуе" (№ 12-я, арк. 11 зв.).   повернутися...


"Архіви України"
№ 6 / 2001

О. А. БУРАВСЬКИЙ

НОВІ ДОКУМЕНТИ ДО БІОГРАФІЇ ТОМАША ОСКАРА СОСНОВСЬКОГО:
МАЙНОВІ СПРАВИ РОДИНИ

З точки зору новітніх методологічних підходів до постатей непересічних особистостей великого значення набуває мікроісторичний підхід, який враховує різні елементи повсякденного життя родини, включно з маєтковими справами, дріб'язковими суперечками, у тому числі за межі володінь, про фінансовий стан родини, зокрема позики, стягнення боргів тощо. Використання архівних документів з цих питань разом із матеріалами творчого характеру дає можливість створити портрет тієї чи іншої визначної особи на тлі її повсякденного життя.

У держархівах Рівненської і Житомирської областей зберігається ряд невідомих до останнього часу документів про визначного польського скульптора Томаша Оскара Сосновського, які викликають інтерес саме з цієї точки зору.

Талановитий митець, автор білып як п'ятдесяти скульптур із мармуру, що й сьогодні прикрашають храми й музеї Риму, Варшави, Кракова, Острога, Рівного, Житомира, академік 24 художніх академій у різних країнах світу, професор скульптури римської Академії св. Луки Т. О. Сосновський був тісно пов'язаний з Україною. Він народився в с. Новомалині Осторозького повіту Волинської губернії, де був розташований маєток його батька, острозького маршалка, дворянина Станіслава Сосновського. Вчився спочатку в м. Теофіполі, потім - у Кременецькому ліцеї. Художню освіту здобував у Варшаві, Берліні та Римі. Від 1846 року мешкаючи в Римі, тим часом досить часто відвідував Волинь, свій маєток. У Новомалині зберігалася частина його творів. Саме цим пояснюється наявність у названих вище архівах документів, пов'язаних із життям і досі маловідомого в Україні талановитого митця.

Сім'ї Сосновських, зокрема Томаша Оскара, стосуються, наприклад, документи Острозького повітового суду, що відклалися у справах ф. 22 Держархіву Рівненської області. Так, з документів за 1854-1856 рр. (оп. 4, спр. 169) про визнання єдиними спадкоємцями померлого землевласника Станіслава Сосновського його дітей (сина - відставного поручика Фоми Сосновського і дочки Євгенії, за чоловіком Фальковської) та про поділ між ними рухомого і нерухомого майна й капіталів, дізнаємося, що суд поділив маєтки С. Сосновського таким чином: Оскару відходили 3/4 маєтків - с. Новомалин, с. Ляхів, присілки Степанівка, Болотківці, частина с. Бугрина, Євгенії - 1/4 частина - с. Боложовка (спр. 169, арк. 1-8). У цій же справі є інформація про самочинне захоплення частини маєтку Томаша Оскара чоловіком Євгенії - Октавіаном Фальковським. З цієї причини скульптор прибув у с. Новомалин і оскаржив незаконні дії О. Фальковського в Острозькому повітовому суді (там само, арк. 65-68).

У документах справи 157 Острозького повітового суду за 1851-1853 рр. ідеться про поділ земельної власності покійного Антона Малинського між його племінниками - Євгенією Фальковською і Оскаром Сосновським (арк. 1-36). У справах опису 4 цього ж фонду зберігаються й інші документи, які розкривають майнові стосунки сім'ї Сосновських з різними суб'єктами: справа 103, за 1850 р. - про майновий позов поміщика Сосновського до своїх дітей; справа 507, за 1861 р. - про позов поміщика Сосновського до поміщика Потоцького про повернення йому боргів; справа 469, за 1819-1862 р. - про грошовий позов поміщика Сосновського до Городищенського монастиря; справа 490, за 1860-1863 рр. - про надання Сосновським грошей, які надійшли за заповітом спадкоємиці Пекарській тощо.

У Державному архіві Житомирської області зберігаються справи, які відображають стосунки між Т. О. Сосновським та селянами його маєтку. Так, із документів ф. 115 Волинського губернського у селянських справах присутствія (спр. 1947), де йдеться про викуп селянами с. Ляхова ?рунтів землевласника Сосновського (1866 р.), дізнаємося про цю викупну операцію, що визначалася урядом за реформою 1861 р., згідно з якою державний банк з 1 вересня 1863 р. надав 115 селянам с. Ляхівка позику на суму 5 055 крб. для викупу 328 десятин 422 сажнів землі у Фоми Оскара Сосновського. На погашення цієї суми держава стягувала із селян протягом 49 років 303 крб. щорічно (арк. 103-106). Крім с. Ляхова, селяни придбавали с. Новомалин з присілками Кам'янкою і Болотківцем (там само, спр. 1943, арк. 4-22) та частину с. Бугрина (там само, спр. 2018, арк. 1-52).

У справі 1943, поряд із документами про викуп селянами с. Новомалина, зберігається доручення, складене Т. О. Сосновським 14 січня 1881 р. на ім'я колезького асесора Генріха Станіславовича Рожицького, в якому зазначалося, що у зв'язку з перебуванням скульптора в Римі та неможливістю у цьому зв'язку управляти своїми маєтками, він доручає управління Новомалинською й Симоновською вотчинами Генріху Рожицькому (там само, арк. 158).

Не виключено, що в українських архівах зберігаються й інші, не менш цікаві документи про талановитого митця.


"Архіви України"
№ 6 / 2001

В. М. ВОЛКОВИНСЬКИЙ

ҐРУНТОВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

(Шандра Валентина. Малоросійське генерал-губернаторство,
1802-1856: функції, структура, архів. -
К.: [Держ. ком. архівів України], 2001. - 356 с.: іл.)

Нещодавно побачило світ ґрунтовне видання київського історика-архівіста та археографа В. С. Шандри з історії державних установ в Україні ХІХ - початку ХХ ст. Його вигідно відрізняє від двох попередніх розвідок [Шандра В. С. Адміністративні установи Правобережної України кінця ХVІІІ - початку ХХ ст. в російському законодавстві: джерелознавчий аналітичний огляд. - К.,1998; Її ж. Київське генерал-губернаторство (1832-1914): історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. - К.,1999.] вміщення в додатку 35 документів, фотопортретів семи генерал-губернаторів, іменний покажчик, а також резюме російською і англійською мовами. Привертають увагу й зображення бланків документів з віньєтками та обкладинок архівних справ, прикрашених художнім візерунком, що доповнюють уявлення про традиції відомчого зберігання діловодних документів середини ХІХ століття.

Зверненням до історії державних установ, зокрема такої установи, як Канцелярія малоросійського генерал-губернатора, автор продемонструвала нові можливості у вивченні складних процесів, що їх переживала українська спільнота першої половини ХІХ ст. Неординарність поставленої наукової проблеми, тісно пов'язаної з питанням про роль і місце Російської держави та її установ, через які здійснювалися складні функції контролю та управління соціально-економічними процесами, сприяє глибокому розумінню закономірностей та особливостей історичного процесу загалом та переосмисленню історичного досвіду, набутого Україною під час входження до складу іншої держави.

Сама природа формування генерал-губернаторської влади, а цьому присвячено другий розділ видання, була суперечливою, оскільки, з одного боку, вона була покликана зміцнювати владу центру в регіоні, що об'єднував губернії зі спільністю політичних, соціально-економічних і історико-культурних традицій, а з другого - передачею владних повноважень одному сановнику засвідчувалась незавершеність інкорпорування певної національно-етнічної території у складі Російської імперії. Призначення до Малоросії генерал-губернаторів свідчило, що тут ще продовжують зберігатися значні відмінності від Великоросії, і саме на довірених сановників верховна влада покладала завдання приведення цього регіону до загальноросійських норм у правовому відношенні, соціальних і економічних сферах. Шляхом дослідження напрямів діяльності кожного генерал-губернатора автору крок за кроком вдалося дослідити регіональні відмінності Малоросії, які полягали в особливостях соціальної структури, судочинства, козацько-військових і культурно-господарських традицій, що затримували остаточну інтеграцію регіону в Російській державі.

Завдяки аналізу врядування кожного з генерал-губернаторів дослідниця не лише домоглася зручного поділу матеріалу, а й довела, що він є концептуальним для розуміння ставлення центру до відмінностей Малоросійського генерал-губернаторства як адміністративно-політичної одиниці, що об'єднувала спершу дві губернії Лівобережної України - Полтавську і Чернігівську, а з 1835 р. і третю - Харківську. Високе становище генерал-губернатора, який коригував взаємовідносини центру й периферії, його пряма залежність від імператора, нечітке законодавство, що не до кінця внормовувало його повноваження, сприяли тому, що кожен із цих сановників проводив власну політичну лінію щодо врядування в Малоросії і водночас переконував у її правильності вищі урядові структури. Огляд діяльності кожного з генерал-губернаторів розпочинає інформативна довідка про інтелектуальні можливості урядовця, його родинні зв'язки, майновий стан, становище серед російської урядової еліти. Перші з них, О. Б. Куракін та Я. І. Лобанов-Ростовський, здійснювали значні інтеграційні заходи в боротьбі за лідерство в управлінні регіоном із вихідцями з місцевої еліти, які, будучи вищими урядовцями Санкт-Петербурга, намагалися виконувати роль політичного представника і господаря у дорученому опіці генерал-губернатора краї. Дослідниці вдалося з'ясувати, що генерал-губернатори приділяли значну увагу залученню дворянства на бік імперії, задля чого вдавалися до запровадження елементів унормованої централізованої держави, опікувалися економічною експлуатацією природних ресурсів і культурно-просвітницьким розвитком Малоросії. О. Б. Куракін знаходив у Олександра І повну підтримку в облаштуванні міст адміністративними помешканнями, впорядкуванні їхньої інфраструктури. Під час управління Я. І. Лобанова-Ростовського втягнення України до загальноросійського простору в зв'язку з підготовкою до війни і самою війною 1812 р. здійснювалося ще білып інтенсивно, а вся урядова політика ставала брутальнішою і жорсткішою щодо експлуатації людських ресурсів. За тих часів дворянство в особі таких урядових сановників, як Д. П. Трощинський, ще в змозі були проводити білып гнучку й поступливу політику в інтересах української еліти, і центр рахувався з їхньою позицією.

Третій генерал-губернатор, М. Г. Рєпнін, знакова фігура для Малоросії, як російський сановник користувався особливою довірою спочатку Олександра І, а пізніше Миколи І. Він проводив політику входження Малоросії в загальноросійський простір, до того ж - враховуючи, а не ліквідуючи її регіональні особливості. За його 19-річне, позначене толерантністю врядування було здійснено остаточне злиття українського судочинства з російським, унормовано становище двох найвизначніших її станів - дворян і козаків.

Заходи М. Г. Рєпніна щодо розширення соціальної бази імперії шляхом якнайширшого залучення до служби місцевого дворянства сприяли його популярності серед місцевої еліти, однак не зустріли однозначної оцінки в центрі. Ці протиріччя загострилися при з'ясуванні ключової проблеми - щодо становища українського козацтва. Міністр фінансів Д.О. Гур'єв вважав, що козацтво не вписується в соціальну структуру Росії, і намагався прискореними темпами "оселянити" його, тоді як М. Г. Рєпнін, у минулому - військовий, вважав, що його потенціал слід використовувати з метою захисту російських кордонів. Змирившись із думкою про неможливість такого, він запропонував уряду іншу ідею: перетворити козака на доброго господаря на власній землі, який буде постійно та вчасно сплачувати державні податки. Різні підходи центру і генерал-губернатора до проведення інтеграційної політики стали причиною його усунення з генерал-губернаторської посади.

У наступному розділі, присвяченому діяльності полтавського, чернігівського і харківського генерал-губернаторів, простежено новий виток наступу уряду на регіональні особливості Лівобережної і Слобідської України, коли було здійснено цілу низку заходів, спрямованих на втягнення регіону в загальноросійську державну економічну систему, для чого поступово скасовувалися залишки привілейованого вільного гуральництва та було ліквідовано давню недоїмку через сплачування її збіжжям. Для цього періоду притаманне зниження статусу генерал-губернатора, зменшення його значення як урядової посади регіонального рівня. Причина цього полягала як в успіхові інтеграційної централізаторської політики Микола І, так і в його побоюванні щодо "регіоналізму" наступних урядовців, жодного з яких він не тримав на цій посаді тривалий час. На згаданий період з історичної арени пішли значні представники місцевої еліти, дворянство не ставало в опозицію до російської влади, а, навпаки, співпрацювало з нею, використовуючи її можливості для забезпечення власних економічних інтересів. Особливе значення має останній розділ книги, присвячений діяльності Канцелярії малоросійського генерал-губернатора, що, як доводить автор, набрала статусу вищої регіональної установи надгубернського рівня. При характеристиці її особового складу, що є новим сюжетом в "Історії державних установ", дослідниця намагається враховувати особистісний чинник не лише при змалюванні портретів генерал-губернаторів, а й чиновників, котрі служили в Канцелярії і забезпечували правителів інформацією про соціальні процеси, що відбувалися в регіоні. Аналіз структури Канцелярії - це своєрідний ключ для продовження пошуків зниклого в роки Другої світової війни архіву цієї установи. Намагання здійснити реконструкцію втраченго архіву через структуру Канцелярії привело автора до необхідності використання універсальних покажчиків до відомчого архіву, діловодних та інвентарних описів, вказати на повноту їхнього збереження та точність у відтворенні фактичних даних і рекомендувати їх для дослідження як вторинних джерел ретроспективної історичної інформації.

Книга В. С. Шандри не лише започатковує формування нового напряму досліджень в історії державних установ, а й змушує замислитися і над багатьма іншими складними, недослідженими питаннями нашої історії, зокрема такими, як авторитетність державних інститутів влади і роль її чиновників, ступінь одержавлення соціальних процесів першої половини ХІХ століття. Вона дозволяє також простежити політику Російської держави, спрямовану на втягнення України в загальноросійські обшири. Видання загалом змінює сучасні уявлення про соціальні та політичні процеси, що відбувалися в житті регіональних спільнот, позначиться на науковій періодизації історичного розвитку корінного регіону України у складі Російської імперії.

На жаль, низка порушених у книзі питань не знайшла свого поглибленого з'ясування, що, очевидно, пояснюється відсутністю архіву-фонду Канцелярії малоросійського генерал-губернатора. Йдеться, зокрема, про відносини генерал-губернаторів з імператором і місцевими цивільними губернаторами, судові функції сановників та їхні стосунки з представниками української урядової еліти. Однак сама постановка проблеми свідчить: розпочинається новий етап у дослідженні соціально-еконономічного становища українських земель у складі Російської імперії першої половини ХІХ століття.


"Архіви України"
№ 6 / 2001

Ю. А. ПІНЧУК

УЗАГАЛЬНЮЮЧА ПРАЦЯ ПРО Н. Д. ПОЛОНСЬКУ-ВАСИЛЕНКО

(Верба І. В. Життя і творчість Н. Д. Полонської-Василенко
(1884-1973) / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського;
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. - К., 2000. - 340 с., іл.)

Сьогодні, коли перед українською історичною наукою постали актуальні завдання щодо створення сучасної наукової концепції національної історії, а в царині української історіографії - систематичного огляду розвитку української історичної думки, першим кроком у цьому напрямі є переосмислення наукового доробку наших великих попередників, вивчення життя і діяльності відомих представників національної науки, насильницьки вилучених за радянської доби з вітчизняної історії. Н. Д. Полонська-Василенко належить саме до таких постатей, тому створення праці про неї - завдання важливе й актуальне. У зв'язку з цим заслуговує всілякого схвалення монографія Ігоря Верби про цю непересічну особистість.

Історіографічна частина, або вступ, монографії, як, до речі, майже і всі інші її структурні підрозділи, крім наукової глибини відзначається оригінальністю, має своєрідне авторське обличчя, найважливішими рисами якого є відсутність закомплексованості й догматизму, спрямованість на вирішення основних завдань дослідження. Автор проаналізував значний пласт історіографічної літератури, виданої різного часу, у тому числі зарубіжної. Пошук і систематизація відповідної інформації дозволили досліднику зосередитися на розкритті ролі й місця Н. Д. Полонської-Василенко в науці, культурі, суспільному житті. І. В. Верба звернувся й до супутніх джерел. Йдеться про науковий аналіз багатьох праць як учених діаспори (В. Омельченка, Л. Винара), так і України (В. Ульяновського, С. Білоконя, С. Водотики, І. Мазура). Вдало поданий і огляд історичних джерел, які автор зібрав у 16 архівосховищах. Історіографічні спостереження дослідника відзначаються оригінальністю, новизною, докладним аналізом думок своїх попередників щодо постаті Н. Д. Полонської-Василенко. Базуючись на цьому історіографічному доробку та залучивши нові, насамперед, архівні джерела, автор створив ?рунтовну узагальнюючу працю про Н. Д. Полонську-Василенко.

Ігор Верба послідовно простежив її сповнений драматизму життєвий шлях, формування суспільно-політичних та історичних поглядів ученої, науково-дослідницьку, викладацьку, просвітницьку діяльність. Однією з позитивних рис праці є намагання дослідити еволюцію історичного світогляду Н. Д. Полонської-Василенко: від великодержавницької історіографічної традиції через спроби застосування марксистської методології до усталеного державницького напрямку. Однак дещо категоричним є висновок автора про те, що Н. Д. Полонська-Василенко "в ранній період свого становлення як педагога та дослідувача розвивалась під благотворним впливом російського оточення й російської духовності та культури". На нашу думку, зміст роботи і, зокрема, розділу 1, наштовхує на висновок, що формування її світогляду відбувалося під впливом українського і російського оточення, української і російської духовності та культури.

Окрім якостей, необхідних для історика-дослідника загалом, автор виявив і глибокі знання в галузі історіографії, джерелознавства, краєзнавства та деяких інших історичних дисциплін, насамперед генеалогії та геральдики. Отже, маємо повне право говорити про методологічні підходи та теоретичні узагальнення, в тому числі щодо "джерелознавчої культури", "потенційних можливостей", "євристичного поля" тощо. Авторові вдалося досить повно висвітити весь широченний діапазон наукових інтересів Н. Д. Полонської-Василенко. Йдеться передусім про історію козаччини, церкви, культури, права, війська тощо. Досить об'єктивно оцінено й вклад ученої в розвиток української археографії.

Водночас впадають в око дещо суперечливі загальні висновки історіографічного огляду. Автор зазначає, наприклад, що в літературі діаспори з досліджуваної проблеми існують "тенденції до фрагментарності висвітлення життєвого та наукового шляху Н. Д. Полонської-Василенко". Разом з тим він твердить, що в цій літературі "вперше на весь голос було сказано про відому дослідницю і з допомогою відповідних матеріалів і джерел реконструйовано її портрет".

Досліджуючи походження, дитинство і роки навчання Н. Д. Полонської-Василенко, формування її суспільних та історичних поглядів, науково-викладацьку діяльність, Ігор Верба обрав проблемно-хронологічний принцип, що в основному дозволило успішно вирішити всі означені в першому розділі питання. Важливою є думка про те, що теоретичний фундамент наукової творчості Н. Д. Полонської-Василенко переважно спирався на пріоритетні положення позитивістської історіографії Росії XIX - початку XX ст. і загалом відповідав розвитку дослідницької методології історика. Автор досить переконливо, спираючися на факти, довів благотворний вплив на світоглядні позиції Н. Д. Полонської-Василенко її тодішнього російського і, зрештою, українського оточення, що персоніфікувалось у постатях проф. М. В. Довнар-Запольського, проф. В. С. Іконникова, іншої київської професури. В результаті зроблено висновок, що діяльність Н. Д. Полонської-Василенко до 1917 року насамперед проходила в річищі офіційної російської історіографії. Це має певне наукове значення, оскільки в закордонному українознавстві (В. Омельченко, частково О. Оглоблин) побутувала думка про українофільство Н. Д. Полонської-Василенко ще за тих часів. Значна увага приділена й іншому важливому питанню - приват-доцентству Н. Д. Полонської-Василенко в стінах Київського університету св. Володимира. За допомогою фактичного матеріалу, шляхом його аналітичного окреслення та неупередженої ілюстрації доведено, що вчена була чи не першою лекторкою університету в такому високому ранзі.

Дуже вдалим є 2-й розділ монографії, присвячений науково-академічній і педагогічній роботі Н. Д. Полонської-Василенко 1917-1941 рр. Показано працю дослідниці в царині наукових студій. Життя та діяльність Наталії Дмитрівни подається на широкому тлі тогочасної дійсності, значну увагу приділено погрому та нищенню наукових шкіл за часів тоталітаризму. Центральне місце тут посідає показ еволюції Н. Д. Полонської-Василенко в бік українських кіл, прямування її до української ідеї. Це був складний і досить тривалий шлях, якому вона не зраджувала до кінця життя. Велике значення має і зображення тогочасного оточення вченої, яке складалося з таких особистостей, як академіки М. П. Василенко, А. Ю. Кримський, Д. І. Багалій, Д. І. Яворницький, М. Є. Слабченко, професор О. П. Оглоблин, письменниця і громадська діячка Л. М. Старицька-Черняхівська та інші. Автором проаналізовано і значний науковий доробок дослідниці в царині історії Запоріжжя і Південної України другої половини ХVІІІ століття.

Безумовно, найбілып складним у всіх відношеннях і виключно важливим в науковому розумінні є 3-й розділ монографії. Саме в ньому, присвяченому життю і діяльності Н. Д. Полонської-Василенко за часів нацистської окупації України (1941-1944) та еміграції (1944-1973), розкривається змістовний бік обраної теми. Автор уперше ввів до наукового обігу значну кількість до того закритих архівних джерел, висвітив працю Н. Д. Полонської-Василенко в різних академічних ланках, її доробок у царині архівознавства. Важливим є й те, що життя Наталії Дмитрівни показано в співпраці з багатьма істориками та архівістами України, яких відверто уникала офіціозна наука: О. П. Оглоблиним, В. В. Міяковським, Л. О. Окиншевичем, К. Т. Штепою, Д. І. Дорошенком, Б. Д. Крупницьким, А. І. Яковлівим та іншими. Ігор Верба вдало обрав ту конкретну проблему, яка дала йому можливість з найбілыпою ефективністю показати інформаційні можливості цього складного етапу життя і творчості Н. Д. Полонської-Василенко. Доцільність такого підходу диктувалась тим, що цей період в історіографічному аспекті майже не вивчений.

Четвертий розділ автор присвятив археографічній діяльності Н. Д. Полонської-Василенко. Її наріжним каменем стала участь у монументальному археографічному проекті - підготовці до видання "Архіву Коша Запорозької Січі". Показана сумлінна праця вченої в когорті відомих дослідників, серед яких були насамперед академіки М. С. Грушевський, М. Є. Слабченко та інші. Автор робить висновок: Н. Д. Полонська-Василенко була єдиним істориком, яка працювала в Археографічній комісії ВУАН з видання запорозької архівної спадщини протягом усіх років її підготовки (1927-1934) і, таким чином, немовби єднала два періоди діяльності Археографічної комісії - до етапу репресій (1927-1931) і після нього (1931-1934).

І. В. Верба ?рунтовно проаналізував і рідкісний збірник документів з історії заселення Південної України у ХVIII столітті (як вважалось раніше, втрачений для науки), який дослідниця дбайливо готувала протягом майже 20 років. На наш погляд, цей архівний раритет заслуговує на те, щоб бути виданим, оскільки в ньому зберігаються джерела, які загинули в результаті двох останніх воєн. У них показано процес освоєння південноукраїнського регіону у ХVIII столітті, рефреном проходить думка, що споконвіку ця територія належала Україні. Торкнувся І. В. Верба й археографічної діяльності Н. Д. Полонської-Василенко за часів нацистської окупації України, змалював участь ученої в започаткованому правником А. І. Яковлівим проекті з підготовки збірника грамот і привілеїв на магдебурзьке право українським містам та у Церковно-Археографічній комісії, ініційованій у Львові під егідою митрополита А. Шептицького.

Автор записав і використав у своїй роботі свідчення і спогади про Н. Д. Полонську-Василенко багатьох людей: іноземного члена НАН України О. Й. Пріцака, члена-кореспондента НАН України Ф. П. Шевченка, доктора історичних наук К. І. Стецюк, проф. д-ра Л. Винара, племінниці акад. М. П. Василенка Н. К. Василенко, дочки гетьмана П. Скоропадського Олени Отт-Скоропадської та інших. Разом з архівними матеріалами вони суттєво доповнюють портрет Н. Д. Полонської-Василенко.

Усі розділи дослідження завершуються змістовними висновками, а логічний кінець книги - це підсумок всієї роботи, якій притаманні достовірність і новизна.


"Архіви України"
№ 6 / 2001

І. Б. МАТЯШ

ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ ГРЕКІВ УКРАЇНИ В ОСОБАХ

(Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XIX ст.
Історико-біографічні нариси / Під ред. В. Смолія;
Національна академія наук України. Інститут історії України. - К., 2001. - 342 с., іл.)

Нещодавно історіографію етнонаціональних досліджень поповнило нове - досить помітне з точки зору єдності змісту і форми - наукове видання, підготовлене Кабінетом українсько-грецьких відносин НАН України Інституту історії України НАНУ. Діяльність цього спеціалізованого відділу, створеного для вивчення історії грецьких спільнот в Україні, аналізу розвитку українсько-грецьких відносин, добре відома в Україні й за її межами проведенням наукових конференцій, підготовкою ґрунтовних праць. Черговим вагомим результатом досліджень співробітників відділу стала збірка історико-біографічних нарисів "Подвижники й меценати", присвячена життю й діяльності грецьких підприємців та громадських діячів в Україні XVII-XIX ст. Вибір саме такої категорії представників грецького народу пояснюється в передмові тим, що в терміні "підприємництво" авторам вбачається щонайтісніший зв'язок із тяжінням греків до свободи, до вільного волевиявлення, до саморозвитку1. Зазначимо, що перші спроби персоніфікувати етнічну історію греків на теренах України вже зробили В. Харабуга2 та С. Мазараті, В. Томазов і Н. Томазова3 . Однак дане видання за концепцією виходить далеко за межі біографічного довідника. Його складають 27 статей (українською і російською мовами) київських, львівських, маріупольських, одеських, керченських елліністів, а також учених із Грецької Республіки та Російської Федерації. Це спеціальні дослідження доброчинної діяльності грецьких підприємців Ніжина, Одеси, Миколаєва, історії відомих родів Папудових, Раллі, Маразлі, Родоканакі, подвижників грецької Просвіти Євгенія Булгариса і Никифора Феотокі та ін.

Гортаючи сторінки нової праці українських, російських, грецьких науковців, не можна не погодитися з думкою її головного редактора академіка В. А. Смолія про те, що вона "викличе зацікавленість як українських та грецьких дослідників, так і білып широкого кола - культурних, громадських, освітянських діячів обох країн, та буде сприяти подалыпому розвитку елліністичних досліджень в Україні"4 . Цьому, вважаємо, прислужиться й важливий елемент оформлення книги - переклад змісту, відомостей про авторів, передмови та анотацій грецькою мовою, що фактично усуває мовні бар'єри для грецьких читачів і репрезентує дослідження українських учених ширшому загалу.

Відкриває збірник стаття кандидата історичних наук В. Ставнюка, присвячена витокам грецького національного характеру, аналізу особливого духу підприємництва, притаманного античній грецькій цивілізації. "Грецький національний характер, що найповніше представлений афінянами, орієнтується на підприємливість, на безперервну діяльність, яка тільки й вирізняє справжню людину з-поміж юрби", - вважає автор5.

Вужчому аспекту цієї проблеми присвятила публікацію аспірантка Київського національного університету Г. Голубєва. Підприємливість як найхарактернішу рису еллінського характеру вона розглянула на прикладі діяльності Ксенофонта - оратора, письменника, знавця військової справи, домогосподарства, мисливства, довівши, що йому були притаманні активне ставлення до життя та прагнення до успіху.

Маловідомі сторінки діяльності грецького духовенства на теренах України висвітлили Є. Чернухін, М. Абдуллаєва. Н. Терентьєва, А. Гедьо, Н. Бацак. Цінність їхніх статей посилюють опубліковані в додатках документи та ілюстративний матеріал.

Широко представлена в збірнику тема купецьких родів, яка умовно виокремлюється в другий блок біографічних нарисів. Так, історію львівської купецької родини Папара висвітлив І. Лильо, ніжинських купців братів Зосімад - О. Терентьєва та Є. Чернухін, сім'ї Маразлі з Одеси - Н. Терентьєва та Н. Ішуніна. Діяльність одеських підприємців привернула увагу й інших дослідників: К. Авгітідиса, О. Карамиш, Г. Тіщенко.

До третього блоку публікацій можна віднести розвідки, присвячені політичним діячам, воєначальникам та учасникам бойових дій. Зокрема, доктор історичних наук Ю. Пряхін яскраво відтворив участь моряків-греків у бойових діях російського флоту в 1821-1829 рр., О. Терентьєва - роль купецтва у національно-визвольному русі грецького народу проти османського панування, всебічний портрет адмірала П. Рікорда подала історик О. Згинник. Не залишиться поза увагою читачів і публікація П. Усенка "Грецькі профілі в галереї декабристів".

Загалом видання стало істотним внеском як у історіографію етнонаціональних досліджень, так і в біографістику. Чітко продумана структура, обгрунтованість проблематики, вдале поліграфічне оформлення відразу після виходу книги в світ привернули до неї увагу науковців. При цьому наклад в 150 примірників "прирік" її на раритетність. На жаль, ця ситуація - типова для української наукової літератури. Залишається лише, вітаючи авторський колектив з успіхом, побажати йому виходу нових праць.


1 Терентьєва Н., Чернухін Є. Передмова // Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII-XIX ст. Історико-біографічні нариси. - К., 2001. - С. 8.   повернутися...

2 Греки в истории Крыма: Краткий биографический справочник / Научн. ред.-сост. В. В. Харабуга. - Симферополь: Таврия Плюс, 1998. - 320 с.   повернутися...

3 Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії. Документи, матеріали, карти / М. Дмитрієнко, В. Литвин, В. Томазов, Л. Яковлєва, О. Ясь. Вступна стаття В. Смолія / Національна академія наук України, Інститут історії України, Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - К.: Либідь, 2000. - 488 с., іл.   повернутися...

4 Смолій В. А. Від редактора // Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні... - С. 6.   повернутися...

5 Ставнюк В. Підприємливість в контексті становлення античної грецької цивілізації // Подвижники й меценати: Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні... - С. 33.   повернутися...


"Архіви України"
№ 6 / 2001

Відомості про авторів

Боряк Геннадій Володимирович - доктор історичних наук, заступник Голови Державного комітету архівів України. Сфера наукових інтересів - проблеми інформатизації архівної справи, доля культурних цінностей України під час і після Другої світової війни.

Буравський Олександр Антонович - асистент кафедри всесвітньої історії Житомирського державного педагогічного університету імені Івана Франка. Коло наукових інтересів - національні меншини України другої половини ХІХ- початку ХХ ст.

Винокурова Фаїна Аврамівна - заступник директора Держархіву Вінницької області. Сфера наукових інтересів - історія єврейства України ХХ ст.; Голокост; Опір євреїв Вінниччини під час Другої світової війни.

Волковинський Валерій Миколайович - доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Коло наукових інтересів - історія України другої половини ХІХ - ХХ ст.

Гай-Нижник Павло Павлович - кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України. Коло наукових інтересів - фінансово-економічна, дипломатична і політична історія УНР та Української Держави, українська політична консервативна і націоналістична думка, український гетьманський і консервативний рух.

Довбищенко Михайло Володимирович - кандидат історичних наук, доцент кафедри книгознавства та видавничої діяльності КНУКіМ. Досліджує проблеми суспільно-релігійних рухів в Україні ХVІ-ХVІІ ст.

Зозуля Сергій Юрійович - магістр, аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Сфера наукових інтересів - історія української науки, історіографія історії України, історичне краєзнавство.

Мартиненко Наталія Миколаївна - асистент кафедри історії України, української та зарубіжної культури, економіки, політології Харківського державного медичного університету. Досліджує питання політичної історії України початку ХХ ст.

Матяш Ірина Борисівна - доктор історичних наук, старший науковий співробітник зі спеціальності історіографія, джерелознавство, спеціальні історичні дисципліни, директор УНДІАСД. Сфера наукових інтересів - історія архівної справи, біографістика, грушевськознавство.

Мєшков Дмитро Юрійович - у 1991-2001 рр. архівіст, зав. відділом використання та публікації документів, заступник директора Держархіву Дніпропетровської області. З березня 2001 р. проходить практику при Федеральному архіві м. Кобленць (ФРН). Досліджує історію національних меншин, історію архівів у роки Другої світової війни та ін.

Папакіна Тетяна Петрівна - молодший науковий співробітник Інституту архівознавства НБУВ. Коло наукових зацікавлень - історія Академії наук України, зокрема історичних установ 20-30-х рр. ХХ ст.

Пінчук Юрій Анатолійович - доктор історичних наук, зав. відділу української історіографії Інституту історії України НАН України. Сфера наукових інтересів - вітчизняна історіографія ХІХ - початку ХХ ст.

Савчук Борис Петрович - доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історіографії й джерелознавства Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. Коло наукових інтересів - новітня історія західного регіону України.

Старков Валерій Андрійович - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу пам'яток духовної культури Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Досліджує питання традиційної етнографічно-фольклорної спадщини України, зокрема ігрової культури української людності.

Яременко Лідія Миколаївна - в. о. зав. відділу архівознавства і документознавства Інституту архівознавства НБУВ. Досліджує історію створення та діяльність академічних установ.


"Архіви України"
№ 6 / 2001

Покажчик матеріалів, видрукуваних в "Архівах України" у 2001 році

Актуальне інтерв'ю

Архіви України: На межі тисячоліть. На запитання редакції відповідає Голова Державного комітету архівів України Руслан Пиріг

"Закон створює правову основу для розв'язання суто професійних питань" На запитання редакції відповідає начальник організаційно-аналітичного відділу, член колегії Держкомархіву України Костянтин Новохатський

Дискусія про архіви

Боряк Г. В. Чи не час збирати каміння? (Думки з приводу виходу в світ книги "Трофеї війни та імперії…")

Ганжуров Ю. С. Типізація та індивідуалізація історичних джерел новітнього часу: начерки до проблеми

Довбищенко М. В. Українські церковні архіви литовсько-польської доби: історична доля та перспективи реконструкції

Загорецька О. М., Кузнецова Л. В., Кулешов С. Г. Стандартизація в галузі справочинства в Україні: невирішені проблеми

Носевич В. Л. Проблеми довгострокового зберігання електронних архівних матеріалів у роботі Білоруського науково-дослідного центру електронної документації

Тарасов В. П. Повернення архівних документів, переміщених у СРСР у результаті Другої світової війни.

Швецова-Водка Г. М. Співвідношення понять "документ" та "історичне джерело"

Статті та повідомлення

Кеннеді Грімстед П. Одіссея "Берлін-Уллерсдорф-?-Київ": До історії переміщення архіву Академії співу в Берліні під час і після Другої світової війни

Новохатський К. Є. Національні архівні фонди в пострадянських державах: порівняльний аналіз архівних законів

Новохатський К. Є. Проект нової редакції архівного закону

Шандра В. С. Канцелярія новоросійського і бессарабського генерал-губернатора (1822-1874): структура, особовий склад, архів

Публікації архівних документів

Боряк О. О. З рукописних фондів ІМФЕ: матеріали до "жіночих студій" у польових записах Людмили Шевченко

Гаврилюк С. В. Дослідження з історії Холмщини i Підляшшя (за листами М. Петрова до П. Батюшкова)

Кононенко С. І., Кривенко С. І. Спогади черкащан про голод 1932-1933 років (за документами Держархіву Черкаської області)

Мицик Ю. А. Із джерел про участь запорожців у подіях "Смуты" початку XVII ст. у Московській державі

Папакіна Т. П. З історії втрачених видань Всеукраїнської Академії наук: збірник "Полуднева Україна"

Романова В. Ю., Хорхордіна Т. І. "Засмічений антирадянськими елементами…" (Московський історико-архівний інститут у 1930-ті рр.)

Огляди джерел та документальні нариси

Винокурова Ф. А. Протистояння особистості політиці нацистського геноциду в Україні: документальні свідчення, інтерпретації, роздуми

"Военные трофеи": Матеріали до бібліографії переміщених культурних цінностей

"Военные трофеи", выпуск 7. Содержание

Довбищенко М. В. Нова колекція документів з історії Української Церкви у фондах ЦДІАК України

Заяць А. Є. До історії правової локації волинських міст XVI - першої половини XVII ст.: Локаційні привілеї у Литовській і Волинській (Руській) метриках

Кентій А. В. Комплекс листів С. В. Петлюри у фондах ЦДАГО України

Кондратюк Р. Ю. Джерела з історії уніатської церкви південно-східної Волині другої половини XVIII ст.

Мартиненко H. M. Фонд Канцелярії харківського генерал-губернатора як джерело дослідження форм роботи меншовиків в Україні (1907-1914)

Олійник М. М. Неп у приватній цензовій і кустарно-ремісничій промисловості (за документами архівів України та Російської Федерації)

Павленко І. А. Архівні джерела про роль М. С. Хрущова в організації боротьби з українським національно-визвольним рухом у західних областях УРСР (1944-1949)

Павленко І. А. Відділ ЦК КП(б)У по західних, Ізмаїльській та Закарпатській областях: документи ЦДАГО України

Пиріг О. А. Документальна база дослідження банківської системи України 1920-х років

Савчук Б. П. Суспільно-політичне життя Західної України 20-30-х років XX ст. за документами польської поліції

Старков В. А. Особовий архів Володимира Гнатюка та його роль у дослідженні ігрової культури українців

Яременко Л. М. Документи ЦДАВО України про дослідження продуктивних сил України установами ВУАН (1919-1930)

До історії архівної справи

Матяш І. Б. Організація наукових досліджень у галузі архівної справи в Україні 1920-1930-х років

Документ без коментаря

Одіссея архіву Академії співу в Берліні: ланка, якої бракувало

Нормативні документи

Галузевий стандарт України "Документи з паперовими носіями. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги"

Пошуки та знахідки в архівах

Буравський О. А. Нові документи до біографії Томаша Оскара Сосновського: майнові справи родини

Гай-Нижник П. П. З історії створення Державного Герба та Печатки Української Держави Павла Скоропадського

Гісцова Л. З. Із записничка архівіста

Зозуля С. Ю. Ніжин восени 1919 року: Невідомий фрагмент щоденника професора Івана Турцевича

Кочерга Л. K. Невідомі архівні джерела про організацію протиповітряної оборони на теренах України в роки Другої світової війни

Марчук І. В. Невідомі документи Народно-визвольної революційної організації

Старков В. А. Джерело вивчення фольклорно-етнографічної спадщини українців Придонщини кінця ХІХ ст. (за матеріалами архіву Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України)

Пиріг О. А. Неп в Україні: крізь призму одного документа

У Міжнародній раді архівів

Боряк Г. В. Виклик часу: Нові стратегічні ініціативи міжнародного архівного співтовариства

З матеріалів XIV Міжнародного конгресу архівів

"Пам'ять світу під загрозою!" Пресове повідомлення.

Резолюція Делегатських зборів. Рейк'явік, 13 жовтня 2001 року

Архівна справа за рубежем

Зарубіжні архівні часописи публікують

Мєшков Д. Ю. Електронний документ: обіг, зберігання, використання, законодавчі аспекти. Досвід ФРН (1990-2000)

Матвіюв М. Евакуація польських зібрань зі Львова в 1944 р.

Чепуренко Я. О. Правове забезпечення формування фондів та використання інформаційних ресурсів президентських бібліотек США

Критика та бібліографія

Верба І. В. Персоніфікуючи історію архівної справи

Волковинський В. М. ґрунтовне дослідження з історії державних установ в Україні ХІХ - початку ХХ ст.

Климова К. І., Матяш І. Б., Палієнко М. Г. "Куди прямують архіви..?": (До виходу в світ збірника праць Шарля Кечкеметі)

Коваль М. В., Вєтров І. Г. Путівник у трагічне минуле

Матяш І. Б. Етнічна історія греків України в особах

Матяш І. Б. Комплексне дослідження історії архівної справи в Білорусі

Пінчук Ю. А. Узагальнююча праця про Н. Д. Полонську-Василенко

Реєнт О. П. Праця про життя та діяльність М. А. Рубача


Олена Миколаївна Базанова - Некролог

Марко Якимович Варшавчик - Некролог

Володимир Васильович Кузьменко - Некролог

Михайло Петрович Лукичов - Некролог

Степан Хемич - Некролог

На початок
На початок