Формування чітко структурованої ієрархічної системи архівних установ на теренах України відбувалося практично впродовж усього ХХ століття й пов'язане з подоланням "архивного настроения" (Д. Самоквасов) на початковому етапі, впливом ідеологічних чинників за радянської доби та за-стосуванням апробованих моделей світвої архівної практики під час модерного періоду української архівістики.
Перші спроби створення державної архівної служби, покликаної розробити модель організації архівної справи та запровадити фукціонально доцільну систему архівних установ, належать до 1917_1920 рр. Організація у вересні 1917 р. у складі департаменту мистецтв Генерального секретарства освіти Української Центральної Ради бібліотечно-архівного відділу на чолі з О. Грушевським поклала початок розробленню концептуальних засад архівної реформи і свідчила про надання організації архівної справи державного значення. Пріоритетною проблемою реформи була висунута М. Грушевським ідея створення Національного архіву як центральної архівної установи для концентрації найважливіших документів і реєстрації цінних архівів. Культурним перетворенням перешкодило більшовицьке повстання в Києві, інтервенція міста червоних загонів, вступ німецько-австрійських військ.
За доби Української Держави вже під керівництвом чернігівського історика В. Модзалевського Архівно-бібліотечний відділ, що функціонував у складі Головного управління в справах мистецтв і національної культури, здійснював загальну архівну реформу, спрямовану на формування системи архівних установ. Аполітичний, позапартійний, орієнтований тільки на національну ідею1 заклад запропонував проект реформи "державного характеру", який передбачав запровадження державної власності на документи, створення в Києві Національного архіву з підпорядкованими йому археографічною комісією, губернськими архівами і науковими архівними комісіями на місцях, Українським археологічним інститутом. Втілити проект теж не вдалося. Втім, у цей період істотно збільшилися асигнування на утримання Київського центрального архіву давніх актів, було розроблено "Положення про Архів Південно-Західного Фронту"2, відкрито Київський археологічний інститут, де передбачалося навчання майбутніх архівістів3.
Після приходу до влади Директорії УНР у грудні 1918 р., керуючись ідеєю "аполітичності" архівів і необхідністю зберігання документальних скарбів, В. Модзалевський продовжив керівництво архівно-бібліотечним відділом. Головні зусилля він зосередив на порятунку архівних документів і спробах довести новій владі необхідність цивілізованої організації архівної справи. Вже на початку лютого 1919 р. більшовицькі війська вступили до Київа, а Директорія залишила місто. У другій половині 1919 р. тимчасово столицею УНР стало губернське місто Кам'янець-Подільський. Створений там для рятування архівних і художніх скарбів Відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва очолив декан історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного університету П. Клименко. З його ініціативи Міністерство внутрішніх справ УНР доручило місцевим органам самоврядування здійснювати охоронні заходи щодо попередження "знищення, псування або продажу"4 пам'яток старовини. Виконувати цю роботу повинні були губернські і повітові комісари за допомогою вчительства. Залучення місцевої інтелігенції до виявлення і порятунку художніх і архівних скарбів було на той час досить ефективним. Встигла комісія також видати один номер спеціального музейно-бібліотечного-архівного часопису "Українська старовина", що в умовах інформаційного вакууму мав особливе значення для поширення відомстей про стан архівів та архівних документів. Наприкінці 1919 - на початку 1920 рр. стан архівної справи погіршився у зв'язку з виїздом із Кам'янця більшості знаних діячів культури.
Тим часом на Київщині тривале збройне протистояння радянських формувань військам УНР, російської Добровольчої Армії А. Денікіна, згодом - П. Врангеля, польським інтервентам, постійні селянські повстання призводили до численних втрат архівних документів. Ще до офіційного перенесення столиці УСРР до Києва у березні 1919 р. серед інших відділів Наркомосвіти тут почало діяти Архівне управління під керівництвом В. Модзалевського, приймаючи фонди ліквідованих установ і реєструючи ті, для яких не вистачало місця для зберігання.
Паралельно з державними архівними установами поступово набувала все більшого впливу на розвиток архівної справи Всеукраїнська комісія з вивчення історії Жовтневої революції і Комуністичної партії та її місцеві органи, створені з метою виявлення, вилучення й організації використання архівних документів цієї тематики. Згодом утручання істпартів у політику формування сукупної архівної спадщини призвело до існування "архівного фонду КПУ" усупереч декларуванню створення в УСРР єдиного державного архівного фонду. Не сприяли роботі конфлікти між Головархом і Комітетом по охороні пам'ятників історії і мистецтв при Університеті св. Володимира під керівництвом М. Довнар-Запольського, перенесення столиці до Харкова і фактично периферійний статус київських установ.
Крім бойових дій, у цей час давався взнаки "паперовий голод", заручниками якого знову стали архіви. Паперові фабрики були справжнім "архівним Молохом", де часто гинули унікальні документи. З метою припинення знищення архівних документів і організації їх належної експертизи було створення в лютому - квітні 1920 р. повноважного державного органу - Особливої комісії Всеукраїнського революційного комітету (згодом Особливої всеукраїнської архівної комісії) та її місцевих відділень. Утім комісія не виправдала надії, що покладалися на неї: губОВАКи були створені лише в Катеринославській, Київській, Луганській, Миколаївський, Полтавській і Харківській губерніях, в інших робота з вилучення архівних документів для утилізації не контролювалася архівістами, що призводило до значних утрат документів. Водночас, діяльність ОВАК та її місцевих органів мала і позитивний результат _ збереження для історії документів XIX ст., фондів губернських установ, земських і міських архівів. У січні 1922 р. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про ліквідацію діяльності ОВАК, губернських архівних комісій і архівних секцій", відповідно до чого усі права й обов'язки ліквідованих установ передавалися створеному в квітні 1921 р. Головному архівному управлінню і губернським архівним управлінням.
початок формуванню ієрархічної централізованої архівної системи в УСРР поклало створення Головарху. Її структурування, обумовлене потребами галузі й перманентного адміністративно-територіального поділу УСРР, відбувалося понад десять років. Протягом 1920_1930-х рр. основними ланками архівної системи були державний орган управління архівною справою (Головарх, Укрцентрархів, ЦАУ), центральні державні архіви, місцеві (губернські, окружні, обласні) архівні управління. Формування мережі центральних архівних установ на початку 1920-х рр. почалося з об'єднання в системі Головарху Центрального архіву революції (реорганізованого зі Слобожанського архіву революції в січні 1922 р.), Центрального історичного архіву в Харкові, Київського центрального архіву. У 1924 р. вона поповнилася Київським центральним архівом давніх актів, виведеним із підпорядкування Української академії наук. Пожвавленню архівного будівництва на місцях сприяло завершення організації губархів. Для контролю за станом архівів у повітах і волостях на посаді тимчасово уповноважених губархів призначалися інструктори повітових і волостних відділів народної освіти. Однак у цілому стан архівної справи в цей період був надзвичайно складним. Актуалізувалася потреба в розвитку архівного законодавства і розширенні повноважень державного органу управління в сфері архівної справи.
Знаковою подією в історії архівної справи в Україні XX ст. стала реорганізація в січні 1923 р. Головарху при НКО УСРР в Українське центральне архівне управління (Укрцентрархів) при ВУЦВК. Не менш важливим для розвитку архівістики було прийняття постанови ВУЦВК і РНК УСРР "Про єдиний державний архівний фонд УСРР" (грудень 1925 р.), що конституювала статус сукупної документальної спадщини українського народу і встановлювала над ним юрисдикцію держави.
Мережа підпорядкованих Укрцентрархіву установ протягом 1920-х рр. постійно змінювалася. Протягом 1925_1926 рр. у зв'язку з загальною адміністративно-територіальною реформою замість дев'ятьох губернських архівних управлінь було створено 40 окружних архівних управлінь і Головархів у Молдавській АРСР. Мережу центральних архівів у 1926 р. поповнив Центральний архів праці, де повинні були зберігатися фонди центральних профспілкових організацій.
Розширення мережі архівних установ потребувало формування каналів зв'язку для передачі інформації галузевого рівня, відтак середина 1920-х рр. позначена створенням архівної періодики. Основними типами фахових періодичних видань стали науково-популярний часопис ("Архівна справа", "Радянський архів", "Архів радянської України") та інформаційний бюлетень ("Бюлетень Укрцентрархіву", "Архівний робітник").
Шляхи подальшого розвитку архівної системи визначв І Всеукраїнський з'їзд архівних робітників (травень 1926 р.), відповідно до рішень якого у Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, Харкові і Чернігові засновувалися крайові історичні архіви для збереження документів ліквідованих губернських і повітових установ. З'їзд також легалізував зусилля громадськості з виявлення і порятунку безпритульних архівних документів. Допомога місцевої інтелігенції - архівних кореспондентів - уможливила вирішення поставлених перед архівістами завдань і водночас сприяла популяризації архівної справи. Важливе значення рух архівних кореспондентів мав і для поліпшення кадрової проблеми. Набуваючи практичних навичок архівної роботи, розвиваючи інтерес до архівної справи, архкори не тільки створювали кадровий резерв для архівних установ УСРР, але й реально поповнювали штати архівів, залучалися до виконання видавничих проектів. З моральним і фізичним знищенням на початку 1930-х рр. кращих представників архівної справи і встановленням тоталітарної ідеології в галузі архівістики рух архівних кореспондентів поступово згас.
Важливим досягненням Укрцентрархіву було створення в червні 1930 р. першої наукової установи в галузі архівної справи - Кабінету архівознавства, на який покладалося розроблення питань забезпечення цілісності та реставрація архівних документів, вивчення досвіду і розроблення теорії описування архівних документів, проектування архівних будинків і обладнання, створення науково-довідкової бібліотеки і поширення спеціальної бібліографічної інформації. У Кабінеті архівознавства сконцентрувалися кращі сили архівістики Харківщини: В. Барвінський, В. Веретенников, Є. Іванов, В. Нікітін та ін. Однак призначення маловідомих спеціалістів, членів партії на керівні посади в наукові установи, що розпочалися незабаром, свідчило про зростання контролю та ідеологізацію архівної справи.
У 1931 р. Кабінету архівознавства було надано права науково-методологічного і методичного сектора, основні зусилля якого зосереджувалися на "обслуговуванні соціалістичного будівництва великою масою матеріалів практичного значення" і "обслуговуванні пролетаріату в боротьбі з класовим ворогом арсеналом документальної зброї"5.
Цьому завданню підпорядковувалася і створена наприкінці 1928 р. у стуруктурі ЦАУ УСРР із метою активізації видавничої діяльності архівних установ і впровадження політичного контролю за публікацією історичних джерел Археографічна комісія ЦАУ. Спираючись на досвід Археографічної комісії ВУАН та її попередниці - Київської археографічної комісії (1843_1921), АК ЦАУ діяла на принципово інших засадах. Вона була покликана запровадити в археографії "матеріалістичне розуміння історії" і висвітлювати за допомогою публікації джерел "класову боротьбу в історії України", історію встановлення і розвитку радянської влади, робітничого, селянського і національного рухів. На практиці найголовнішими напрямками діяльності її архівознавчої секції стали видання описів, оглядів, каталогів для створення загальної картини ЄДАФ УСРР і підготовки посібників з архівознавства. Вже в 1929 р. вийшов путівник Київського центрального архіву давніх актів за редакцією завідувача архівом В. Романовського6, а в 1932 р. - "елементарний підручник" з архівознавства.
Складовою частиною АК ЦАУ були її місцеві філії - Київська та Одеська. Результатом діяльності зокрема одеських архівістів стала підготовка до видання опису фонду "Архів Коша Нової Запорізької Січі", опублікованого в 1931 г.
Посилення ідеологічної цензури щодо видань архівних документів, розгром українського архівознавства на початку 1930 х рр. призвели до повного завмирання в УРСР археографічної роботи.
Беззастережна ідеологізація всіх напрямків діяльності архівних установ стала ознакою 1930-х р. "Сумніви" представників старої школи щодо її "доцільності" усунув II Всеукраїнський з'їзд архівних робітників (листопад-грудень 1931 р.). У світлі установок Й. Сталіна і тез Ф. Кретова, у яких декларувалася необхідність перетворити архіви на "зброю політичної диктатури і засіб соціалістичного будівництва"7, архівісти одержали на з'їзді чіткі настанови щодо правил і тематики археографічних публікацій, експозиційної діяльності, способів мислення і висловлювання думок. Визначальним принципом роботи архівних установ стали спроби закреслити досягнення старої школи, ствердити марксистсько-ленінську методологію, сформувати новий тип "відданого партії" архівіста.
Поглиблення ідеологізації відбувалося на тлі чергової перебудови архівної системи в зв'язку з ліквідацією округів: окрархи реорганізовувалися з 1 жовтня 1930 р. у місцеві архівні управління. Цей процес супроводжувався рецидивами знищення документів. Так, Шосткинський РВК замість упорядкування цілком продав колишній фонд Казначейства (близько 550 пудів) на паперову фабрику, а в Полтавському окрвійськкоматі інспекторів окрарху зустріли словами: "Упорядковувати архіви не будемо, а просто спалимо".
12 серпня 1930 р. Секретаріат ВУЦВК у своєму зверненні був змушений констатувати: "Досвід ліквідації 13 округів показав, що, не дивлячись на достатньо точні і своєчасні директиви, більшість ліквідованих установ цих колишніх округів передали свої архіви в невпорядкованому і навіть хаотичному стані". Із закликом "не допустити знищення й ушкодження цього великого наукового скарбу української культури" звернулися до всіх керівників окружних заснувань і організацій у серпні 1930 р. у загальному зверненні ВУЦИК, Істпарт і ЦАУ УСРР.
Вже на початку 1931 р. проявилися інші хиби організації місцевих архівних управлінь, мережа яких включала 28 замість 40 окрархів і була очевидно недостатня. Виправлення помилок планувалося на початок 1932 р., але перехід на триступеневу систему управління, відповідно до якої в УСРР утворювалися області, скоригував плани реорганізації мережі архівних установ. Потім протягом березня 1932 р. було створено Вінницьке, Дніпропетровське, Київське, Одеське, Харківське, а в серпні-листопаді - Донецьке і Чернігівське обласні архівні управління. Вони почали організацію обласних історичних, районних і міських державних архівів. Мережу центральних архівних установ поповнили створений на базі Харківського центрального історичного архіву Всеукраїнський центральний архів стародавніх актів, Київський обласний історичний архів, реорганізований із Київського центрального історичного архіву, і Всеукраїнський центральний фотокіноархів. У результаті реорганізації було утворено відносно стабільну мережу архівних установ, структура якої зберігалася тривалий час. На кінець 1930-х рр. мережа архівних установ включала Головархів Молдавської АРСР, 7 обласних і 8 окружних архівних управлінь, 6 центральних архівів, 7 обласних історичних архівів, 2 військово-історичних і 29 міжрайонних історичних архівів, 520 міських і районних архівів.
Таким чином, в історії архівного будівництва в Україні 1920-1930-ті рр. були одним із найважливіших періодів - часом законодавчо закріпленої націоналізації і централізації архівної справи, створення єдиного державного архівного фонду, формування мережі архівних установ, становлення вітчизняної школи архівознавства, початку науково-видавничої діяльності Укрцентрархіву і місцевих архівних управлінь. Однак, якщо 1920-ті рр. відзначені певною свободою в розвитку архівістики, залученням до роботи в архівних установах науковців старої школи, ще не визнаних "буржуазними істориками" і "ворогами народу", то постійне поглиблення ідеологізації архівної справи в 1930-х рр. призвело до повного її підпорядкування тоталітарному режиму й усуненню вільного розвитку архівів як феномена духовної культури.
З переходом 1939 р. архівних установ УРСР у підпорядкування НКВС почався тривалий етап повної їхньої інтеграції в тоталітарну систему партійно-державної диктатури в сфері архівної справи. Використання архівної інформації в оперативних, політичнихі цілях склало пріоритетний напрямок діяльності архівних установ у передвоєнні роки
Катастрофою для українських архівів став початок німецько-радянської війни. Вказівки центрального радянського керівництва щодо знищення всіх цінностей, сировинних і продовольчих запасів, які неможливо було евакуювати, поширювалися і на архівні документи8. Плани евакуації архівів розроблялися вже під час війни, їхні критерії були сумнівні: вивозові підлягали особливо цінні й унікальні документи, науково-довідковий апарат, документи, що характеризували обороноздатність Радянського Союзу, документи оперативного значення. Водночас документи винятково історичного значення, евакуювати які було неможливо, дозволялося лишати на місцях, розосередивши їх по сховищах і розсіявши фонди (до початку жовтня 1941 р. було вивезено 60 вагонів - близько 6500 фондів, а неоціненні документи минулих століть залишилися в окупованому Києві). Руйнувалися фонди архівів, нищилися будівлі, гинули архівісти.
Архіви, що залишилися на окупованій території, виявилися в зоні діяльності СС-зондеркоманди Кюнсберга, підпорядкованої Ріббентропу, і Айнзацштабу рейхсляйтера Розенберга - установ, метою яких було вивчення і вивезення до Німеччини документів місцевих архівів. У травні 1942 р. до України для організації використання місцевих архівів представником комісара архівної охорони було направлено д-ра Георга Вінтера, а наприкінці 1942 р. створено Крайове управління архівами, бібліотеками і музеями при рейхскомісарі України, що займалося вивозом українських архівних цінностей. У вересні 1943 р. із київських архівів до Кам'янця-Подільського, куди перемістилося Крайове управління в зв'язку з наступом радянських військ, були відправлені актові книги ХVІ-ХVIII ст., інші документи Київського архіву давніх актів, Полтавського обласного архіву, а також експонати київського і полтавського музеїв. Наприкінці грудня 1943 р. - початку 1944 р. нацисти вивезли архівні документи і музейні матеріали до Тропау (Сілезія).
Після звільнення окремих територій України почали відновлювати роботу архівні установи. У листопаді 1943 р. до Києва повернулося Управління державними архівами НКВС УРСР, а 1 грудня в Києві відновили роботу Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР, Центральний державний історичний архів УРСР, Центральний державний архів кінофотофонодокументів УРСР, у Харкові - філії ЦДАЖР УРСР та ЦДІА УРСР, у Львові - філія ЦДІА УРСР. Одночасно підлягали ліквідації: у Харкові - Центральний державний історичний архів і Центральний архів праці, фонди яких передавалися філії ЦДАЖР УРСР, Центральний архів революції, фонди якого передавалися ЦДІА УРСР; у Києві, Львові і Харкові - центральні архіви давніх актів, документи яких уключалися до складу ЦДІА УРСР та його філій у Львові і Харкові. Матеріали військово-історичних архівів, що ліквідувалися, передавалися до військових відділів Київського і Харківського облдержархіву.
Пріоритетними завданням архівного будівництва в УРСР в повоєнні роки було подолання наслідків війни: зміцнення матеріальної бази архівів та відновлення архівних фондів. Реевакуація українських архівів тривала до початку 1946 р., коли було повернуто основну частину документів із Польщі, Румунії, Чехословаччини, Німеччини, Росії. Брак приміщень для архівів часто призводив до розташування їх у помешканнях культових споруд. Лише в другому півріччі 1947 р. і першому кварталі 1948 р. до колишнього костьолу "вселився" - Станіславський облдержархів, до синагоги - Мелітопольська філія облдержархіву, до церкви - Чернівецький облдержархіву.
Нормалізація діяльності архівів потребувала забезпечення їх кваліфікованими спеціалістами. У 1944 р. центром підготовки кадрів для архівних установ УРСР став Київський державний університет ім. Т. М. Шевченка, де було відкрито кафедру архівознавства, а згодом архівне відділення. Відновилася і діяльність архівної аспірантури при ЦДІА УРСР у Києві, яку було незабаром переведено до КДУ. При архівному управлінні республіки, центральних і обласних державних архівах налагоджувалося підвищення кваліфікації співробітників архівних установ шляхом організації гуртків, семінарів, нарад, курсів. У 1947 р. було реанімовано архівну періодику - створено "Науково-інформаційний бюлетень АУ УРСР", який тривалий час залишався єдиним друкованим органом архівної системи.
Важливою віхою в історії архівної справи стало підпорядкування в 1961 р. Архівного управління республіки Раді Міністрів УРСР, що завершило "епоху НКВС" в архівістиці. Істотні зміни на цьому етапі відбулися в структурі системи архівних установ. Зокрема, філію ЦДІА УРСР у Львові було перетворено на ЦДІА УРСР у м. Львові, філію ЦДАЖР УРСР об'єднано із ЦДАЖР УРСР у Харкові, а в Києві, Харкові і Севастополі на базі міських архівів із перемінним фондовим складом організовувалися міські державні архіви з постійним складом документів. Принципове значення для поліпшення організації збереження і використання специфічних документів мало створення в Києві Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва (1966) і в Харкові Центрального державного архіву науково-технічної документації (1969). Ці зміни завершили реформування мережі центральних архівів республіки на даному етапі. Активного розвитку набула й наукова діяльність архівних установ. Конкретним результатом проведених у Києві республіканських наукових конференцій з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін (1961, 1965 та 1968) стало започаткування разом із академічним інститутом історії видання "Історичні джерела та їх використання".
Таким чином, архівному будівництву другої половини 1950-1960-х рр. було властиве деяке послаблення партійно-урядового тиску і втручання в роботу галузі, але вже з початку 1960-х рр. почалося чергове посилення контролю за діяльністю архівних установ, а підпорядкування Архівного управління Раді Міністрів УРСР не виправдано надій на радикальну демократизацію галузі, залежність якої від центрального апарату щороку посилювалася.
1970-і роки в архівному будівництві відзначені істотним поліпшенням матеріально-технічної бази архівів, реалізацією програми будівництва і реконструкції архівних будинків і споруд з одного боку, посиленням диктату в тематиці і формах використання архівної інформації - з другого. Протягом 1971-1991 рр. було введено в експлуатацію нові приміщення ЦДАКФФД УРСР, Волинського, Дніпропетровського, Запорізького, Кіровоградського, Луганського, Кримського, Рівненського і Хмельницького облдержархівів, завершилася реконструкція будинку ЦДАМЛМ УРСР, почалося спорудження будинків держархівів Житомирської і Київської областей. Водночас основна діяльність архівів характеризувалася іншими показниками: із плану видавничої діяльності ЦДІА було виключено як "неактуальні" документальні видання з історії Запорізької Січі, щоденник відомого українського юриста О. Кістяківського, підготовлений до друку збірник документів про Кирило-Мефодіївське братство. Посилення нагляду за діяльністю архівних установ із боку партійно-бюрократичного апарату не сприяло формуванню творчої атмосфери в галузі.
З відновленням 1991 р. державної незалежності України почався вимріяний українськими архівістами всіх поколінь процес реформування архівної системи, визначальними рисами якого стали демократизація, децентралізація, відкритість, розширення доступу до архівної інформації, правове врегулювання усіх складових системи архівних установ. Структуру системи архівних установ на 1990-і роки визначив Закон України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" (1993). До кінця десятиліття чітко визначилася потреба удосконалення його основних положень з урахуванням результатів апробації в практичній діяльності архівів та аналізу основних тенденцій світової архівістики. Нова редакція закону (2001) сутєєво удосконалила засади функціонування архівної системи.
На початок ХХІ ст. мережа архівів, підпорядкована Державному комітету архівів України, становить 789 установ, в тому числі 7 центральних державних архівів України, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України, Державний центр збереження документів НАФ, Державний архів в Автономній республіці Крим, 24 державні архіви областей, Державні архіви міст Києва і Севастополя, 487 архівних відділів райдержадміністрацій, 159 архівних відділів міських рад, 54 трудових архівів. Загальна чисельність працівників галузі - понад 3000 осіб. В організаційно-методичному відношенні Держкомархіву України підпорядковано архівні установи інших міністерств і відомств з правом постійного зберігання документів - галузеві архіви Служби безпеки України, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та ін., архівні установи Національної академії наук України, музеї і бібліотеки, що зберігають архівні документи.
У державних архівах України зосереджено понад 54 млн. одиниць зберігання документів Національного архівного фонду.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері архівної справи і діловодства є Державний комітет архівів України (Держкомархів), на який покладено функції управління архівною справою, контролю і нормативно-методичного забезпечення ведення діловодства. У межах своїх повноважень Держкомархів бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в сфері архівної справи і діловодства, здійснює нормативно-правове регулювання відносин, визначає перспективи й пріоритетні напрямки розвитку, здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання і міжнародне співробітництво. Спираючись на науково-дослідний потенціал галузі, співпрацюючи з установами Національної академії наук України, вищими навчальними закладами, Держкомархів розробляє стратегію архівного будівництва, конкретні програми її реалізації, впливає на матеріально-фінансове забезпечення архівів, кадрову політику. Він також контролює діяльність архівних установ і служб діловодства, організовує нормативно-правове, науково-методичне, інформаційне забезпечення їхньої діяльності. Держкомархів розпоряджається Національним архівним фондом, який на початок третього тисячоліття склав майже 60 млн справ, організовує його формування, державну реєстрацію, державний облік і збереження його документів, використання архівної інформації. Важливе значення для інформування співробітників галузі та зацікавлених установ про події архівного життя має започаткований 2000 р. "Вісник Державного комітету архівів України" та авторитетний науковий часопис "Архіви України", котрі є друкованими органами Держкомархіву.
З метою реалізації комплексної програми створення галузевої інформаційної системи в 2000 р. у Держкомархіві України було створено Центр інформаційних технологій. Помітним результатом його роботи стала розробка першої версії нового програмного продукту "Архівні фонди України", орієнтованого на створення електронних версій місцевих фондових каталогів та інтегрування їх у єдину національну систему. Важливе значення для репрезентації українських архівних ресурсів у Всесвітній мережі Інтернет мало відкриття офіційного веб-сайту Держкомархіву9.Загалом концепція, стратегія і тактика системної інформатизації архівної сфери узгоджується з національними програмами у сфері інформатизації і водночас корелюється з міжнародними інформаційними проектами, що розробляються під егідою МРА, ЮНЕСКО, Ради Європи.
Провідна роль у формуванні НАФ і забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони безпосередньо підпорядковані Держкомархіву й створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для постійного збереження документів загальнодержавного значення, виконання завдань і функцій управління архівною справою та діловодством.
Найважливіші документи Національного архівного фонду, присвячені новітній історії України (після 1917 р.), зосереджено в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України. Переважна більшість документів архіву відклалася як спадщина органів державної влади і управління радянського часу: всеукраїнських з'їздів Рад депутатів трудящих, Верховної Ради УРСР, Усеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Президії Верховної Ради, Раднаркому УРСР і Ради Міністрів республіки, інших органів управління. До багатьох документів, зокрема органів державного контролю, юстиції, суду, прокуратури, Держплану, статистики, Міністерства фінансів України, тривалий час доступ обмежувався. Демократизація суспільства й архівної справи змінила ситуацію.
У ЦДАВО України зберігаються документи державних органів освіти, культури, мистецтва, військових установ, особисті фонди державних і суспільних діячів, учених.
Винятково важливі й унікальні документи і колекції зосереджено в сховищах центральних державних історичних архівів у Києві та Львові. Зокрема в ЦДІАК зібрано колекції документів, що зберігалися в колишньому архіві при Університеті св. Володимира в Києві, Всеукраїнському центральному архіві давніх актів, частина фондів Центрального архіву революції в Харкові та Київського обласного історичного архіву, які хронологічно охоплюють період від 1369 до 1917 р. Найдавніші документи зосереджено в колекції документів Київської археографічної комісії, де зібрано привілеї литовських і польських королів, універсали українських гетьманів, грамоти російських царів, документи з підписами видатних діячів України, Росії та інших країн 17-ма мовами. Важливими документальними зібраннями є архів Коша Нової Запорозької Січі, документи Генеральної військової канцелярії, Малоросійських колегій та ін., значний масив документів відбиває діяльність російських органів управління в Україні XIX - початку XX ст., релігійних установ, зокрема Канцелярії київського митрополита, Києво-Печерської лаври, а також документи наукових, історичних і культурних товариств. У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов'язані з виданням і розповсюдженням творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та ін. Не менш цінні фамільні фонди Скоропадських, Ханенків, Максимовичів, Терещенків, родинний фонд Грушевських та ін., особові фонди істориків Д. Багалія, В. Базилевича, М. Владимирського-Буданова, М. Довнар-Запольського, В. Іконникова, І. Каманіна та ін. У ЦДІАК України зберігається також понад 40 колекцій мікрофільмів документів з української історії XVI - початку XX ст., виявлених в архівах Москви, Санкт-Петербурга, у рукописних колекціях закордонних бібліотек під час підготовки до видання збірників документів.
Свою специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові, де зберігається 664 фонди центральних установ і організацій старопольского періоду (ХІV-XVIIІ ст.), австро-угорського (1772-1918), УНР і ЗУНР (1917-1918), Польщі міжвоєнного періоду (1918-1939), радянського періоду (1939-1941) і нацистської окупації (1941-1944). Найдавніші документи архіву представлені колекцією пергаментних грамот (1176-1800) 13-ма мовами. Унікальну цінність мають колекції карт і планів Львова XVI-XVII ст., інших міст, України в цілому. У фондах Львівського братства відклалися документи про розвиток культури, освіти і мистецтва XVI-XVIII ст. Документи з історії західноукраїнських земель періоду перебування їх у складі Австро-Угорської імперії стосуються господарського, культурного, релігійного й політичного життя населення краю. Колекції документів відтворюють діяльність Наукового товариства імені Шевченка, товариства "Просвіта", Народного будинку, театрального товариства "Українська бесіда", Українського педагогічного товариства "Рідна школа", Організації українських націоналістів, Українського народно-демократичного об'єднання, ліворадикальних і комуністичних угруповань.
В архіві є значні масиви друкованих пам'яток, серед яких десятки тисяч книг, брошур, журналів і газет, у тому числі понад 5 тис. стародруків. Історичну цінність мають колекції листівок, афіш, відозв, плакатів. В архіві функціонує єдиний в Україні науково-методичний кабінет спеціальних історичних дисциплін, на базі якого проходять практичні заняття студентів Львівського національного університету ім. Івана Франка. У серії "Архівні зібрання України" 2001 року вперше побачив світ путівник по архіву.
Документи новітньої політичної історії України зберігає Центральний державний архів громадських об'єднань України, створений 1991 р. на базі Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК КПУ. Основу його фондів складають документи комуністичної партії України, обласних парторганізацій. Тут відклалися документи інших політичних партій, зокрема української комуністичної партії, українських соціалістів-революціонерів. Окремі фонди складають документи комсомолу УРСР, документи з відомостями про діяльність підпільних партійних і комсомольських організацій, партизанський рух в Україні під час Другої світової війни, архівно-слідчі справи репресованих органами ДПУ-НКВС-КДБ по Києву та Київській області, передані 1993 р. з архіву Служби безпеки України. 2001 року в серії "Архівні зібрання України. Путівники" уперше вийшов путівник по архіву10.
У фондах Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, унікальність якого полягає в збереженні документів на аудіовізуальних носіях, збереглися контратипи портретів Т. Шевченка, портретні та групові фотографії І. Франка, Л. Українки, М. Грушевського, М. Лисенка, М. Заньковецкої, багатьох політичних діячів, представників українського відродження, зокрема В. Винниченка, С. Петлюри, П. Скоропадського, а також унікальні кінохроніки, що зафіксували історичні події української революції 1917-1920 р. Зібрані у фондах архіву документи відбивають історію розвитку продуктивних сил України, будівництво промислових підприємств, електростанцій, етапи модернізації сільського господарства, досягнення в сфері науки, освіти, культури і мистецтва. Кінофотодокументи зафіксували багатьох діячів української культури (А. Бучму, О. Вишню, О. Довженко, Л. Курбаса, П. Тичину, А. Малишка, В. Сосюру, М. Рильського, Ю. Яновського) видатних учених (А. Кримського, В. Вернадського, С. Корольова, В. Глушкова, Б. Патона). Загалом у фондах архіву зберігається понад 50 тис. кінодокументів, 30 тис. фотодокументів і стільки ж фонодокументів. Склад і зміст документів архіву відображають анотовані каталоги кіножурналів, документальних фільмів і кіносюжетів під загальною назвою "Кінолітопис", останній із яких за 1956-1965 рр. побачив світ 2003 р.
Виразну специфіку має і Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, заснований згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 4 травня 1966 р. для збирання і збереження документів та використання архівної інформації з історії української культури, літератури й мистецтва. Нині архів має понад тисячу фондів, майже 200 тис. од. зб. й понад 3 тис. музейних експонатів. Переважну більшість його фондів складають особові фонди відомих діячів літератури і мистецтва: П. Тичини, А. Головка, О. Гончара, Ванди Василевської, П. Панча, М. Рильського, В. Сосюри, Ю. Яновського, В. Еллана-Блакитного, Ю. Смолича, А. Малишка. У період незалежності з активізацією міжнародного співробітництва фонди архіву поповнилися переданими до України документальними комплексами, що зберігалися протягом багатьох років за її межами.
У фондах ЦДАМЛМ України зберігаються також документи Комітету з національних премій України ім. Тараса Шевченка, Національного союзу архітекторів, Національного союзу журналістів України, Національного союзу письменників України, творчих виконавських колективів і організацій, Національної кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка, Української студії телевізійних фільмів, сформовано колекції документів Київського товариства мистецтва і старожитностей, Київського художньо-промислового і наукового музеїв, Київського відділення Російського музичного товариства. 2003 року в серії "Архівні зібрання України" побачив світ перший випуск путівника по фондах архіву-музею.
1989 р. у Харкові було створено Центральний державний науково-технічний архів України для збереження науково-технічної документації, що відображає історію розвитку науки і техніки: проектів спорудження найважливіших об'єктів паливно-енергетичного комплексу, підприємств рудної промисловості (Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, Харківського заводу тепловозного оснащення, Новокраматорського машинобудівного заводу). В архіві зосереджено проектну документацію повоєнного відновлення головної вулиці Києва - Хрещатика, спорудження метрополітену, житлових комплексів тощо. Документальна база архіву використовується в наукових дослідженнях з історії науки і техніки і під час розробки проектів реконструкції, перепрофілювання підприємств, при повторному проектуванні.
Важливою ланкою системи установ Держкомархіву є створений 1994 р. Український науково-дослідний інститут архівної справи і документознавства, завдання якого полягають у дослідженні актуальних проблем архівознавства, документознавства, створенні концепцій та прогнозуванні розвитку архівної справи і документаційного забезпечення управління в умовах інформатизації суспільства, дослідженні правових аспектів роботи з документами НАФ, організації науково-технічної інформації з питань архівної справи. У галузевій науковій установі функціонують відділи архівознавства, документознавства, науково-інформаційний відділ, відділ фізико-хімічних та біологічних досліджень, відкрито аспірантуру і створено спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій. Результати наукових досліджень з теорії і методики архівознавства, документознавства, спеціальних історичних дисциплін, публікації архівних документів друкуються в науковому щорічнику "Студії з архівної справи та документознавства" (створений у 1996 р.), археографічному щорічнику "Пам'ятки" (1998), серійних виданнях "Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела" та "Архівні і бібліографічні джерела української історичної думки" (1998), міжвідомчому збірнику наукових праць "Архівознавство. Археографія. Джерелознавство" (1999). З 1999 р. на базі інституту функціонує галузева служба науково-технічної інформації, покликана забезпечити інформаційне обслуговування всіх напрямків діяльності архівних установ, проводити дослідження з проблем науково-технічної інформації в галузі архівної справи та документознавства, впроваджувати нові методи і технології інформаційної роботи в архівних установах. 2002 року інститут розпочав підготовку наукових кадрів через аспірантуру, а з 2003 р. в УНДІАСД діє спеціалізована рада по захисту кандидатських дисертацій.
Управління архівною справою й діловодством у регіонах здійснюють місцеві державні архівні установи, підзвітні й підконтрольні відповідному органу виконавчої влади та Державному комітету архівів України. Державний архів в Автономній республіці Крим, державні архіви областей України, міст Києва і Севастополя поряд із управлінськими функціями реалізують своє пріоритетне призначення - постійно зберігають документи Національного архівного фонду, що мають регіональне значення.
Центральні державні архіви і місцеві архівні установи як галузеві й регіональні науково-методичні центри працюють над створенням документального літопису історії архівної справи, впровадженням результатів наукових досліджень, організовують наукові конференції, проводять публікаторську й консультативну діяльність. Дедалі більшу популярність здобувають періодичні видання, засновані архівами або з їхньою участю: альманах "Константи" (Херсон), журнал "Кримський архів" (Сімферополь), інформаційний вісник "Архівіст" (Суми), "Праці Державного архіву Одеської області" (Одеса). Регіональні архіви беруть активну участь у реалізації затвердженої 2000 р. програми "Архівні зібрання України", що передбачає видання архівних довідників, які сприяють розширенню доступу до архівної інформації і висвітлюють склад і зміст НАФ. У рамках цієї програми вийшли путівники ЦДАГО України, ЦДІАЛ України, ЦДАМЛМ України, державних архівів Чернігівської, Сумської, Херсонської областей, "Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів і кіносюжетів (червень 1945- 1955)" ЦДКФФА України. З метою стимулювання архівознавчих досліджень в регіонах 2000 р. було запроваджено галузеву премію імені Василя Веретенникова за кращі наукові дослідження в галузі архівної справи та документознавства.
Ще однією ланкою системи архівних установ є архівні відділи районних державних адміністрацій, підзвітні й підконтрольні головам районних державних адміністрацій і Державному архіву в Автономній Республіці Крим, державним архівам областей, міст Києва і Севастополя, а також Держкомархіву України. Вони здійснюють управління архівною справою та діловодством на території району і тимчасове/постійне зберігання документів Національного архівного фонду, що мають місцеве значення.
Окрему групу архівних установ складають спеціалізовані архівні установи - трудові архіви. Вони створюються місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, що не відносяться до НАФ.
Державне зберігання НАФ здійснюють також галузеві державні архіви та архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек.
У 1990-х роках - на початку 2000-х років статус галузевих архівів одержали архіви Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету України з питань гідрометеорології, Фонду державного майна, Департаменту з питань виконання покарань України, Державний картографо-геодезичний фонд України, Державний інформаційний геологічний фонд України, Міністерство закордонних справ, документи яких мають визначену специфіку. Найважливіша новація цих архівів складається у відкритті доступу до їхніх фондів для дослідників. З цією метою уніфіковано відповідно до загальних нормативів опису фондів, створено довідковий апарат.
Найбагатші фонди серед архівних підрозділів державних наукових установ, музеїв і бібліотек мають інститути рукопису й архівознавства Національної бібліотеки України імені В. Вернадского, відділи рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології імені М. Рильського НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Шевченко НАН України, наукові архіви Інституту історії України й Інституту археології НАН України, Відділ колекцій рідкісних видань і рукописів ЦНБ Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Національний музей історії України, Музей мистецтв ім. Б. і В. Ханенко.
Для постійного або тимчасового зберігання документів, що не належать державі і територіальним громадам, створюються також архіви й архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, підприємств, установ і організацій, засновані на колективній і приватній формах власності. Чисельність цих установ має тенденцію до зростання в міру здійснення економічних реформ, розвитку приватного підприємництва, утворення нових громадських об'єднань, політичних партій.
У перспективі систему архівних установ можуть поповнити архіви, засновані фізичними особами на приватній формі власності. Ст. 33 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" дозволяє створення таких архівних установ з наданням права зберігати архівні документи, що не належать державі та територіальним громадам.
Фактично модель організації архівної справи, орієнтована на злагоджене функціонування чітко структурованої ієрархічної мережі архівних установ і громадських об'єднань архівістів, апробована впродовж десятиліття незалежності України, не є догмою. З одного боку, сучасні тенденції децентралізації архівної справи на рівні держави, що виявляються в розширенні повноважень державних архівів областей, які стали органами регіонального управління, та утворенні нових галузевих державних архівних архівів, свідчать про необхідність пошуків шляхів її удосконалення. З другого боку - трансформаційні процеси в архівних службах зарубіжних держав, поглиблення міжнародного співробітництва й поінформованості завдяки мережі Інтернет щодо архівних ресурсів спричиняє необхідність узагальнення світових тенденцій архівістики й ралізації результатів такого аналізу в архівній практиці України.
Загалом формування системи архівних установ за доби незалежності України характеризується яскраво вираженими інтеграційними тенденціями в діяльності архівних установ, виробленням і реалізацією державної політики в галузі архівної справи, формуванням Національного архівного фонду як складової частини вітчизняної і світової історико-культурної спадщини, чітким структуруванням ієрархічної системи архівних установ, розширенням їхніх функцій і повноважень. Посилення уваги держави до стану архівної справи на сучасному етапі засвідчує Розпорядження Президента України "Про невідкладні заходи щодо збереження національних архівних ціностей України" від 13 квітня 2005 р. № 957, в якому основним завданням архівістів визначено забезпечення збереженості національної архівної спрадщини".
Першим кроком до реалізації закладених у розпорядженні положень стали Державна програма розвитку архівної справи на 2006-2010 рр., з сукупним бюджетом близько 0,5 млрд. грн. Виконання програми - запорука стабілізації галузі й наближення усіх сфер діяльнсоті архівних установ до європейських стандартів.
Геннадій Боряк,
Ірина Матяш
1 Див.: ЦДАВО України, ф. 2457, оп. 1, спр. 1, арк. 2 зв.
2 ЦДАВО України, ф. 2457, оп. 1, спр. 57, арк. 1.
3 Детальніше див.: Матяш І. Перший український осередок фахової підготовки архівістів (до 80_ліття Київського археологічного інституту) // Київська старовина. - 1998. - № 6. - С. 53_73.
4 ЦДАВО України, ф. 3689, оп. 1, спр. 14, арк. 79.
5 Сенченко О. До роботи Кабінету Архівознавства ЦАУ УСРР // Бюлетень ЦАУ. - 1931. - № 4 (72). - С. 7-8.
6 Центральний архів стародавніх актів у Києві: Зб. статей / Ред. В. О. Романовський. - К., 1929. - 224 с.
7 Див.: Хорхордина Т. И. Архивы в "Зазеркалье": архивоведческая культура тоталитарных режимов // Советская историография. - М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 1996. - С. 192-194.
8 Опубл.: Отеч. архивы. - 1995. - № 2. - С. 29.
9 Див.: Боряк Г. В. Електронні архівні публікації в Інтернеті: проблеми репрезентації інформаційних ресурсів // Архіви України. - 2002. - № 4-6. - С. 163.
10 Центральний державний архів громадських об'єднань України: Путівник / Держкомархів України. ЦДАГО України; Авт.-упоряд.: Б. Іваненко (кер.), О. Бажан, А. Кентій та ін. - К., 2001. - 496 с. - (Архівні зібрання України. Путівники).
Адреса: 03110, Київ-110, вул. Солом'янська, 24
Тел.: (044) 275-27-77
E-mail: mail@archives.gov.ua
Веб-сторінка: http://www.archives.gov.ua
Транспорт: тролейбуси № 3, № 40 (зуп. "Вул. Андрія Головка")
Час роботи: 9.00-18.00
Голова: Боряк Геннадій Володимирович
Тел.: (044) 275-34-44 (тел./факс), 275-27-77
E-mail: hboriak@archives.gov.ua
Перший заступник Голови: Новохатський Костянтин Євгенович
Тел.: (044) 275-26-66
E-mail: knovohat@archives.gov.ua
Заступник Голови: Портнов Георгій Володимирович
Тел.: (044) 275-82-33
E-mail: hportnov@archives.gov.ua
Державний комітет архівів України (Держкомархів України) - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. Утворений відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади". Є правонаступником Головного архівного управління України. Перший орган централізованого управління архівною справою в Україні утворений у 1917 р. Центральною Радою. Ним став Бібліотечно-архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх (з січня 1918 р. - Народного міністерства освіти УНР); згодом мав назви: Архівно-бібліотечної секції Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини, Головного архівного управління Наркомату освіти УСРР; Центрального архівного управління при Всеукраїнському Виконавчому комітеті, Архівного відділу Наркомату внутрішніх справ, Архівного управління при Раді Міністрів УРСР.
Держкомархів України вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері архівної справи та діловодства і забезпечує її реалізацію; управляє архівною справою та діловодством; розробляє державні програми розвитку архівної справи та діловодства і забезпечує їх виконання; здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання, а також нормативно-методичне забезпечення архівної справи та діловодства і контроль за їх станом.
До пріоритетних завдань у діяльності Держкомархіву належать:
Мережа архівів, підпорядкованих Держкомархіву України, включає 789 установ. Серед них - 7 центральних державних архівів України (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України; Центральний державний архів громадських об'єднань України; Центральний державний історичний архів України, м. Київ; Центральний державний історичний архів України, м. Львів; Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного; Центральний державний науково-технічний архів України; Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України); Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (утворений 1994 р.); Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України; Державний центр збереження документів НАФ; Державний архів в Автономній Республіці Крим; 24 державних архівів областей; державні архіви міст Києва і Севастополя; 487 архівних відділів райдержадміністрацій; 163 архівних відділів міських рад. Загальна чисельність працівників галузі - понад 3000 осіб.
В організаційно-методичному відношенні Держкомархіву України підпорядковані: архівні установи інших міністерств і відомств з правом постійного зберігання документів - галузеві архіви Служби безпеки України, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та ін.; архівні установи Національної академії наук України, музеї і бібліотеки, що зберігають рукописні зібрання і документальні фонди.
У державних архівах України зосереджено понад 58 млн. одиниць зберігання, що містять не менше 5 млрд. різних видів документів Національного архівного фонду - управлінську, особову, науково-технічну та іншу документацію з паперовою основою, кіно-, фото,- фоно-, відеодокументи, інші документи з сучасними носіями інформації. Державні архіви також опікуються 40 тис. архівними підрозділами органів влади і управління, установ, підприємств, організацій і відбирають найцінніше для довічного зберігання.
Національний архівний фонд України - це величезний культурний та інформаційний потенціал, одна із найпотужніших складових державних інформаційних ресурсів, концентрована пам'ять держави, пам'ять нації за вісім століть писемної історії (найдавніші документи в державних архівах України датуються 12-13 століттям); в лінійному вимірі - це близько 1000 км архівних полиць.
Щороку архівами України виконується понад 300 тис. запитів громадян України та іноземців. Протягом 10 років понад 1 млн. 100 тис. громадян-жертв нацистських переслідувань та примусових працівників Третього рейху звернулися до державних архівів областей за довідками на компенсаційні виплати; з них 850 тис. отримали позитивну відповідь. Серед них - 45 тис. громадян Росії, Білорусі, Казахстану, Ізраїлю, Польщі.
Читальні зали державних архівів щороку відвідують 10-12 тис. дослідників; ще не менше 100 тис. "віртуальних" дослідників з цілого світу звертаються до архівних інформаційних ресурсів України через мережу Інтернет: протягом року фіксуються близько 800 тис. звернень до офіційного веб-сайту Держкомархіву.
Архівними установами України реалізується низка галузевих програм, спрямованих на удоступнення архівних ресурсів, зокрема через систему довідників (Програма "Архівні зібрання України"), у тому числі із застосуванням сучасних інформаційних технологій. Створюється Національна архівна інформаційна система з онлайновим доступом до 200 тис. архівних фондів. У центральних і регіональних державних архівах функціонує понад 70 баз даних на актуальні масиви інформації.
Щороку під грифами архівних установ з'являється кілька десятків томів документальних, довідкових та інформаційно-популярних видань.
З 1956 р. Держкомархів України є членом Міжнародної ради архівів -неурядової міжнародної професійної організації, що діє під егідою ЮНЕСКО. Держкомархів провадить активну міжнародну діяльність, представляє державу на міжнародних професійних форумах, зокрема на щорічній Міжнародній конференції Круглого столу архівів; має двосторонні угоди з архівними службами та національними архівами багатьох країн світу (Австрії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Туреччини, Угорщини, Швеції, Казахстану, Молдови); бере участь у міжнародних архівних програмах, що реалізуються під егідою ЮНЕСКО і Ради Європи (в тому числі - "Відновлення Пам'яті Польщі", "Спільна архівна спадщина країн Центральної та Східної Європи"); активно залучається до процесів реституції культурних цінностей, участь у яких є одним із чинників євроінтеграції.
Указом Президента України від 30 жовтня 1998 р. встановлено професійне свято - День працівників архівних установ, що відзначається 24 грудня.
У грудні 2001 р. прийнято нову редакцію Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи".
Офіційне видання - "Вісник Державного комітету архівів України" (видається з 2000 р.). З 1947 р. видається часопис "Архіви України" (з 2000 р. публікується онлайнова версія в Інтернеті).
З грудня 2000 р. Інформаційні ресурси галузі представлено на офіційному веб-сайті Держкомархіву.
Бібліографія
Державні архіви Української РСР: Короткий довідник. - К., 1972. - С. 33-35.
Государственные архивы Украинской ССР: Справочник. - К., 1988. - С. 47-49.
Архівні установи України: Довідник. - К., 2000. - С. 11.
Архіви України: Архівні установи. Законодавча та нормативна база / Держкомархів України. - К., 2003. - [Компакт-диск].
Державні архіви України: [Буклет]. - К., [2004]. - [24] c.
State Archives of Ukraine. Finding Aids. Archival Legislation. Memory of Ukraine: Register of Unique Documents from the XIII-XX cent. / State Committee on Archives of Ukraine. - K., 2004. - 16 p.
Адреса: вул.Солом'янська, 24, Київ, 03110
E-mail: undiasd@archives.gov.ua
Сторінка на веб-сайті Держкомархіву України: http://www.archives.gov.ua/Archives
Транспорт: тролейбуси № 3, № 40 (зуп. "Вул. Андрія Головка")
Час роботи: 9.00-18.00
Директор: д.і.н., професор Матяш Ірина Борисівна
Тел.: (044) 275-53-82
E-mail: imatjash@archives.gov.ua
Заступник директора із загальних питань: Василевський Микола Олександрович
Тел.: (044) 275-13-74
E-mail: nvasilevsky@archives.gov.ua
Заступник директора з наукової работи: к. і. н. Павловська Надія Павлівна
Тел.: (044) 275-90-57
E-mail: npavlovska@arhvis/gou.ua
Вчений секретар: Волкотруб Ганна Кирилівна
Тел.: (044) 275-13-74
Історія
Інститут розпочав діяльність згідно з наказом начальника Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 1 листопада 1994 р. на підставі Постанови Верховної Ради України від 24 грудня 1993 р. № 3815-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. № 311 "Про створення в м. Києві Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства".
У 2003 р. при інституті відкрито аспірантуру зі спеціальності 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни (наказ Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 28.02.2003 р.).
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 22 травня 2003 р. № 265 та відповідно до постанови президії Вищої атестаційної комісії України від 21 травня 2003 р. № 3 - 11/5 в Українському держаному науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства створено спеціалізовану вчену раду К 26.864.01 з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальностями: 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни; 07.00.10 - документознавство, архівознавство. Голова спеціалізованої вченої ради - директор інституту, д.і.н. І. Б. Матяш, заступник голови - зав. відділу документознавства, д.і.н. С. Г. Кулешов.
29 квітня 2004 р. Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства переєстровано на Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства.
Відділ архівознавства
сектор довідкового апарату та обліку документів
Відділ фізико-хімічних та біологічних досліджень
Відділ документознавства
Науково-інформаційний відділ
Тел.: (044) 275-23-52
cектор науково-технічної інформації
Тел. (044) 275-23-52
Сектор науково-технічної інформації від 1999 р. виконує функції Галузевої служби науково-технічної інформації (ГСНТІ) з архівної справи та документознавства. У 2005 р. введено в дію Галузевий стандарт "Галузева система науково-технічної інформації з архівної справи та документознавства. Структура та основні напрями функціонування". На сектор науково-технічної інформації згідно зі стандартом покладено виконання функцій Галузевого центру НТІ з архівної справи та документознавства (ГЦНТІ АСД).
Головним завданням ГЦНТІ АСД є вивчення та аналітико-синтетичне опрацювання інформаційного потоку з питань архівної справи та документознавства, забезпечення науково-технічної інформацією діяльності архівних установ України. ГЦНТІ АСД, крім своїх основних завдань, здійснює бібліографічний супровід Веб-сайту Державного комітету України, систематично видає інформаційно-бібліографічний бюлетень, надає науково-методичну допомогу службам НТІ державних архівів.
При ГЦНТІ АСД функціонує довідково-інформаційний фонд (ДІФ). Станом на 01.01.2005 р. ДІФ ГЦНТІ АСД налічує близько 1000 книг та брошур, 250 примірників журналів, 300 методичних посібників.
Бібліографія
Основні виданні УНДІАСД
Архівістика: Термінолог. словник / Голов. архів. упр. при КМ України. УДНДІАСД; Авт.-упоряд.: К. Є. Новохатський (кер. авт. кол.), К. Т. Селіверстова, Н. І. Гончарова та ін. - К., 1998. - 106 с.
Документи з паперовими носіями. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги: ГСТУ 55. 001-98. - Чин. від 01.01.1999 / Розробники: Л. Вуєк, А. Шурубура. - К., 1998. - 34 с.
Матяш І. Б. Українська архівна періодика 1920-1930-х рр.: Історія, бібліографія, бібліометрія / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. УДНДІАСД. - К., 1999. - 477 с.
Українські архівісти: Біобібліогр. довідник. У 3-х вип. Вип. 1. ХІХ ст. - 1930-ті рр. / Голов. архів. упр. при КМ України. УДНДІАСД; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Упоряд.: О. М. Коваль, І. Б. Матяш, В. С. Шандра. - К., 1999. - 367 с.
Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / Держкомархів України. УДНДІАСД; Держ. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2000. - 161 с.
Матяш І. Б. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років / Держкомархів України. УДНДІАСД. - К., 2000. - 591 с.
Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці: Біографічні нариси / Держкомархів України. УДНДІАСД; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - К., 2001. - 226 с.
Основні положення організації науково-дослідної та методичної роботи в державних архівних установах України / Держкомархів України. УДНДІАСД; Уклад.: І. Б. Матяш (кер.), В. М. Гика, С. Г. Кулешов та ін. - К., 2001. - 51 с.
Шандра В. С. Малоросійське генерал-губернаторство, 1802-1856: Функції, структура, архів / Держкомархів України. УДНДІАСД; НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - К., 2001. - 355 с.: іл.
Архівознавство: Підруч. для студ. іст. ф-тів вищ. навч. закладів України / За заг. ред. Я. С. Калакури та І. Б. Матяш. - 2-ге вид., випр. і доп. - К., 2002. - 356 с.
Нариси історії архівної справи в Україні / Держкомархів України.
УНДІАСД; За заг. ред. І. Б. Матяш та К. І. Климової. - К., 2002. - 612 с.
Національний архівний фонд України: Засоби інтелектуального доступу до документів: Короткий довідник / Держкомархів України. УДНДІАСД; Упоряд.: Н. М. Христова, В. В. Бездрабко. - К., 2002. - 167 с. - (Архівні зібрання України. Спеціальні довідники).
Українські архівісти: Біобібліогр. довід. У 3-х вип. Вип. 2. 1940-1960-ті рр. / Держкомархів України. УДНДІАСД; Упоряд. Т. В. Портнова. - К., 2002. - 252 с.
Фотодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги: ГСТУ 55.002-2002. - Чин. від 01.09.2002 / Розробники: О. Володіна (кер. розробки), А. Шурубура, Н. Щербакова. - К., 2002. - 23 с.
Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів: ДСТУ 4163 - 2003. - Чин. від 01.09.2003 / Розробники: С. Кулешов (кер. розробки), Л. Кузнєцова, Н. Гончарова, А. Маньковський, С. Лозова, О. Загорецька, Т. Ситник. - К.: Держспоживстандарт України, 2003. - 22 с.
Кінодокументи. Правила зберігання Національного архівного фонду. Технічні вимоги: ГСТУ 55.003-2003. - Чин. від 01.09.2003 / Розробники: О. Володіна (кер. розробки), Л. Пількевич, Н. Щербакова. - К., 2003. - 37 с.
Правила пожежної безпеки для державних архівних установ України: НАПБ Б. 01.006-2003 / Держкомархів України. УНДІАСД; Розробники: І. М. Лебедєва, А. В. Місюра, Н. М. Христова, О. Я. Диннік. - К., 2003. - 50 с.
Українські архівісти: Біобібліогр. довідник. У 3-х вип. Вип. 3. 1970-1990-ті роки / Держкомархів України. УДНДІАСД; Упоряд. Л. М. Федорова. - К., 2003. - 284 с.
Хрестоматія з архівознавства: Навч. посіб. для студ. іст. спец. вищ. навч. закладів / Держкомархів України. УДНДІАСД; Упоряд.: Г. В. Боряк, І. Б. Матяш, Р. Я. Пиріг. - К., 2003. - 408 с.
Основні правила роботи державних архівів України / Держкомархів України. УДНДІАСД; За заг. ред.: Л. О. Драгомірової, К. Є. Новохатського. - К., 2004. - 228 с., [105] с. дод.
Галузева система науково-технічної інформації з архівної справи та документознавства. Структура та основні напрями функціонування: СОУ 92.5-22892594-001-2004. - Чин. від 01.01.2005 / Розробники: С. Кулешов (кер. розробки), Л. Одинока, А. Батрак, Р. Романовський. - К., 2005. - 20 с.
Продовжувані видання УНДІАСД
Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1996. - Т. 1-13.
Пам'ятки: археографічний щорічник. - К., 1998. - Т. 1-5.
Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. праць. - К., 1999. - Вип. 1-7.
Бюлетень Галузевої служби науково-технічної інформації з архівної справи та документознавства. - К., 2001. - Вип. 1-10 //
http://www.archives.gov.ua/Publicat/Pointers/
Публікації про діяльність УНДІАСД
Нова установа архівної системи / Інтерв'ю з директором УДНДІАСД В. Ляхоцьким // Архіви України. - 1994. - № 1-6. - С. 14-17.
Ляхоцький В. Основні напрями діяльності Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 1996. - Т. 1. - С. 4-12.
Видання УДНДІАСД / Упоряд. А. Волинець // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 1999. - Т. 4. - С. 30-32.
Ляхоцький В. УДНДІАСД: п'ять років наукових досліджень у галузі архіво-та документознавства // Студії з архів. справи та документознавства. - К., - 1999. - Т. 4. - С. 18-26.
Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства: Хроніка становлення (1994-1999 рр.) / Упоряд.: Г. Мутафян, А. Шурубура, К. Селіверстова, В. Шакало // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 1999. - Т. 4. - С. 26-30.
Матяш І. Б. Архівна наука і освіта: [Про наукову діяльність УНДІАСД] //Нариси з історії архівної справи в Україні. - К., 2002. - С. 574-581.
Слободніченко А. Нові архівознавчі видання УНДІАСД (1999-2002 рр.) //Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2002. - Т. 8. - С. 267-272.
Зворський С. У спеціалізованій вченій раді УНДІАСД // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 12. - С. 248-250.
Матяш І. Десятиліття діяльності УНДІАСД і розвиток архівної науки в Україні // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 12. - С. 14-20.
Одинока Л., Романовський Р. Інформаційно-бібліографічна діяльність УНДІАСД // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2004. - Т. 12. - С. 34-39.
Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства. До 10-річчя заснування (1994-2004): Бібліогр. покажчик / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: Л. Одинока, Р. Романовський. - К., 2004. - 124 с. - (Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки; Вип. 11).
Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (1994-2004): [Буклет]. - [К., 2004]. - [16]с.
Адреса: вул. Солом'янська, 24, м. Київ, 03110
Тел.: (044) 275-12-24
E-mail: ndb@archives.gov.ua
Сторінка на веб-сайті Держкомархіву України: http://www.archives.gov.ua/Archives/
Транспорт: тролейбус № 3, 40 (зуп. "Вул. Андрія Головка")
Час роботи читального залу*:
понеділок - четвер: 9:00-16:00
п'ятниця: 9:00-15:00
Директор: Порохнюк Галина Віталіївна
Історична довідка
Науково-довідкова бібліотека Центральних державних архівів України створена у січні 1972 р. на базі бібліотечних фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного історичного архіву України у місті Києві, Центрального державного архіву кінофотофонодокументів України.
Бібліотечні зібрання книг кожного з вищеназваних архівів мають свою історію комплектування і пов'язуються з певними колами культурно-освітніх діячів, а також з діяльністю різноманітних установ та навчальних закладів.
Київський центральний архів давніх актів (КЦАДА) був заснований у 1852 році. Одним із ініціаторів його створення був професор Київського університету св. Володимира М. Д. Іванішев. Архіваріус КЦАДА одночасно вважався університетським бібліотекарем.
У 1892 році за новим штатним розписом архів відокремився від бібліотеки. З цього часу з ім'ям архіву та бібліотеки пов'язана діяльність таких видатних українських істориків, як В. Антонович, М. Владимирський-Буданов, С. Голубєв, І. Каманін, О. Лазаревський, О. Левицький та інші. Усі вони не тільки займались вивченням та публікацією архівних джерел, але також у певній мірі сприяли збагаченню фондів бібліотеки.
В 20-ті роки ХХ ст. КЦАДА перебував у відомстві Всеукраїнського комітету охорони пам'яток та Всеукраїнської Академії Наук.
У 1924 р. архів підпорядковувався Укрцентрархіву, а за "Положенням" 1928 р. разом з Київським центральним історичним архівом перейшов у підпорядкування Центрального архівного управління УРСР і був реорганізований у Всеукраїнський центральний архів давніх актів у Києві. З літературних джерел відомо, що в цей час бібліотека вже мала 25000 томів. На цій базі в 1933 р. був створений Київський обласний історичний архів (КОІА), до якого й перейшла бібліотека.
У передвоєнну добу бібліотека КОІА була однією з найбільших бібліотек республіки. Тут зберігалась література з історії України, Польщі, Росії, офіційні видання різних відомств, зібрання законів та постанов, різноманітні журнали. За даними на 1938 р. бібліотека вже налічувала понад 72000 книг.
У 1940 р. бібліотека архіву закінчила облік та інвентаризацію книг, співробітники готувались до складання каталога, але здійсненню цих планів перешкодила війна.
Під час другої світової війни загинула значна частина стародруків бібліотеки, вивезено 7 вагонів цінних книг і документів з КЦАДА. Меншою мірою постраждали фонди третьої складової частини ЦДІАК України - фонди Харківського центрального історичного архіву (ХЦІА), однак значної шкоди зазнала будівля архіву; книги сильно постраждали від вологи. Фонди бібліотеки ХЦІА, заснованого у 1890 р., основу яких складала бібліотека Харківського історико-філологічного товариства, поповнювались шляхом обміну видань товариства з бібліотеками наукових установ і архівів Лівобережної України. Чимало членів товариства та викладачів Харківського університету передавали в бібліотеку книги зі своїх приватних зібрань.
У грудні 1943 р. ХЦІА був реорганізований у філіал ЦДІА УРСР у м.Києві. 1971 р., згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 25.12.1969 р., був ліквідований філіал ЦДІА УРСР у м.Харкові. Документи і книги бібліотеки філіалу були передані до ЦДІА УРСР у м.Києві, при якому існувала Науково-довідкова бібліотека ЦДІА УРСР у м.Києві (до 1968 р. бібліотека була Відділом науково-довідкової літератури).
У січні 1971 р. на базі бібліотечних фондів ЦДАЖР УРСР, який переїхав з Харкова до Києва, ЦДІА УРСР у м.Києві, ЦДАКФФД УРСР було створено Науково-довідкову бібліотеку Центральних державних архівів України.
У грудні 1980 р. Науково-довідкова бібліотека ЦДА України набула статусу юридичної особи, підпорядкованої Головному архівному управлінню при Раді Міністрів УРСР (тепер - Держкомархів України).
Обсяг фондів
Анотація складу фондів
У сховищах бібліотеки зосереджено понад 360 тисяч книг, комплектів журналів, газет, листівок, плакатів, афіш, картографічних матеріалів. Це суспільно-політична, історична, архівознавча, довідкова література, а також видання міністерств і відомств Російської імперії та Радянського Союзу, статистичні видання.
У бібліотеці є: зібрання законів Російської імперії; законів, ухвалених Центральною Радою, Українською Народною Республікою; корпус законодавчих актів УРСР та СРСР; література з історії архівної справи в Україні, нормативні матеріали та методичні розробки архівних установ.
Є унікальні видання діячів та істориків України: В. К. Винниченка, М. С. Грушевського, Д. В. Дорошенка, М. П. Драгоманова, М. О. Максимовича та ін. У бібліотеці зберігається велика кількість книг з автографами цих істориків.
Зберігається велика добірка українознавчої литератури міжвоєнного періоду еміграційного походження, в тому числі з празьких колекцій (кілька сотень томів нараховує лише збірка Українського університету в Празі).
У фондах зберігається бібліотечна збірка Рейхскомісаріату України (понад 1,5 тис. томів).
Іноземний фонд нараховує близько 10 тис. томів книг та понад 4,5 тис. журналів XVIII-XXІ ст.
Журнальний фонд складається із загальнополітичних, історичних, архівознавчих наукових видань: "Сын отечества", "Чтение в Императорском обществе истории и давностей российских", "Киевская старина", "Україна", "Русская старина", "Каторга и ссылка", "Вестник Европы", "Русское богатство", "Известия Университета св. Владимира", "Записки наукового товариства ім. Шевченка", "Черниговские епархиальные ведомости", а також новітніх профільних періодичних видань, у тому числі - зарубіжних.
Серед рідкісних часописів - "Хліборобська Україна" (1920-1925), "Студентський вісник" (Прага, 1927), "Життя" (Прага, 1924), "Воля" (Відень, 1919), "Земля і воля" (1936), "Добрий пастир" (Станіслав, 1936-1937).
У газетному фонді є унікальні видання початку XIX ст. ("Московские ведомости", "Санкт-Петербургские сенатские ведомости"), комплекти рідкісних газет середини XIX - початку XX ст. ("Киевлянин", "Киевская газета", "Киевская мысль", "Киевские губернские ведомости", "Вісті української Центральної Ради", "Вісник генерального секретаріату УНР").
Картографічний фонд містить комплекти військово-топографічних карт Російської імперії, Австро-Угорщини, Німеччини (в тому числі періоду Другої світової війни). Є унікальні штабні карти з оперативною дислокацією часів російсько-японської війни, Першої та Другої світових воєн; штабні карти фронтів УНР.
Унікальними є колекції: радянських та білогвардійських листівок і плакатів; пропагандистських видань періоду Української революції; видань УПА, нацистської окупаційної влади.
Довідковий фонд складається з енциклопедичних словників, пам'ятних книг, списків населених пунктів, адресних книг та календарів: "Вся Россия", "Вся Москва", "Весь Киев", "Вся Украина", "Вся Одесса", інших довідників.
Бази даних
Каталог українознавчих та унікальних видань (видання доби Української Народної Республіки (УНР) за 1917-1920 рр., Уряду УНР в екзилі, друковані матеріали ОУН-УПА, публікації українських емігрантських центрів у Празі, Варшаві, Мюнхені, Канаді за 1918-1945 рр.) - 26 000 записів;
Науково-довідковий апарат
Алфавітний та систематичний каталоги - на книжковий та журнальний фонди; алфавітний, географічний та хронологічний - на газетний фонд: тематичні картотеки та довідково-інформаційна картотека з архівознавства, документознавства, спеціальних історичних дисциплін - всього понад як 500 000 карток. Ведеться робота по створенню електронного каталога на фонди бібліотеки.
Бібліографія
Довідкові видання
Загальні довідкові видання
Державні архіви Української РСР: Короткий довідник. - К., 1972. - С. 76-77.
Государственные архивы Украинской ССР: Справочник. - К., 1988. - С. 108-111.
Архівні установи України: Довідник. - К., 2000. - С. 46-47.
Спеціальні довідкові видання
Джерела альтернативного українознавства (Європа, 1940-1945 рр.). Періодичні видання української діаспори в Європі, Радянської влади та німецької окупаційної адміністрації на Україні, проводу ОУН-УПА тощо за 1940-1945 рр. З аналітичним розписом публікацій щодо природи, історії, етносу, державотворення, культури та виробничих сил України: Бібліогр. довідник: (З фондів Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського та Наук.-довід. б-ки Центр. держ. архівів України) / Уклад. Б. В. Грановський; Ред.: В. Колесник, С. Іванисенко, Г. Порохнюк. - К., 2002. - 436 с.
Огляди фондів
Порохнюк Г. В. Архівознавча література у фондах НДБ ЦДА // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доп. Всеукр. конф. (Київ, 19-20 листоп. 1996 р.) / Голов. архів. упр. при КМ України. УДНДІАСД. - К., 1997. - Ч. 2. - С. 46-48.
Див. також Генеральну бібліографію № 24, 35.
* Бібліотекою можуть користуватися співробітники архівних установ системи Державного комітету архівів України, дослідники інших установ, а також студенти вищих навчальних закладів, починаючи з ІІІ курсу.
Дослідники з інших установ для користування бібліотекою пред'являють паспорт, листа відповідної установи з обгрунтуванням необхідності користування фондами бібліотеки. Користуються літературою тільки в читальному залі бібліотеки.
Адреса: вул. Солом'янська, 24, м. Київ, 03110
Тел./факс: (044) 275-35-33
Е-mail: sedp@archives.gov.ua
Транспорт: тролейбус № 3, 40 (зуп. "вул. Андрія Головка")
Директор: Терещук Людмила Валентинівна
Заст.директора: Яценюк Алла Миколаївна
Історична довідка
Державний центр збереження документів Національного архівного фонду розпочав своє існування з січня 1958 р., коли наказом Міністра внутрішніх справ Української РСР від 11 січня 1958 р. № 3 була заснована Центральна реставраційна майстерня Архівного управління УРСР (ЦРМ) на базі відділу реставрації і мікрофотокопіювання Центрального державного архіву кінофотофонодокументів УРСР. ЦРМ набула статусу юридичної особи, підпорядкованої Головному архівному управлінню при Раді Міністрів УРСР. У серпні 1979 р. наказом Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР від 30 серпня 1979 р. ЦРМ було перетворено у Центральну лабораторію мікрофотокопіювання і реставрації документів ЦДА України (ЦЛМРД ЦДА), а наказом Державного комітету архівів від 17 квітня 2002 р. установу перейменовано в Державний центр збереження документів Національного архівного фонду (ДЦЗД НАФ).
Основним завданням ДЦЗД НАФ є здійснення комплексу робіт із забезпечення фізичної збереженості документів НАФ України. Разом з тим, він є методичним центром з питань збереженості документів державних архівів. Крім виконання виробничих планів, здійснює навчально-методичну функцію: проводить семінари-практикуми з підвищення кваліфікації працівників держархівів областей за своїм профілем; веде підготовку і підвищення кваліфікації власних кадрів; займається пошуком, удосконаленням і впровадженням нових технологій, які сприяють тривалому зберіганню документів. У 2003 р. центром розроблена методика реставрації обгорілих і перезволожених документів. Співробітники центру беруть участь у нарадах і семінарах, що проводяться лабораторіями СНД з обміну досвідом роботи й вирішення питань забезпечення збереженості документів.
Структура центру
Відділи забезпечення збереженості плівкових носіїв інформації та формування страхового фонду документів, де виконуються роботи з мікрофільмування і копіювання документів для створення страхового фонду і фонду користування, здійснюють хіміко-фотографічне оброблення мікрофільмів, контроль і консерваційно-реставраційне оброблення раніше створених страхових копій особливо цінних документів, що в рік складає 5 000 000 кадрів.
Відділ забезпечення консерваційно-реставраціного оброблення документів за чисельністю і значущістю найбільший у центрі. Фахівцями відділу ручним методом виконується комплекс робіт з консервації, реставрації і ремонту пошкоджених і ветхих документів та справ, унікальних і особливо цінних документів з паперовими носіями; проводиться дезинфекція і дезинсекція одиниць зберігання. Відділом успішно застосовується набутий досвід оброблення документів на кальці (карт, планів) методом превентивної стабілізації. За рік у відділі обробляється понад 60 тис. аркушів способом складної реставрації та понад 180 тис. аркушів способом ремонту.
Відділ забезпечення збереженості документів здійснює роботи в цілому з документами, які пройшли консерваційно-реставраційне оброблення і ремонт. Це такі роботи, як брошурування, оправлення блоків в обкладинки, переплетення одиниць зберігання, які надходять після розшивання та мікрофільмування документів, переплетення широкоформатних документів (мапи, креслення, плани, газети), а також поліграфічної продукції відділу інформаційних технологій. Крім того, у відділі проводиться виготовлення планшетів, спеціальних папок, конвертів, картонажів, наклеювання фотографій для фотовиставок. За рік зброшуровується понад 500 тис. аркушів та переплітається понад 6 тис. одиниць зберігання.
Відділ інформаційних технологій займається випуском для архівної системи України періодичних видань, таких як науково-практичний журнал "Архіви України", "Вісник Державного комітету архівів України", "Студії з архівної справи та документознавства", путівників державних архівів областей, наукових праць, довідників, посібників та інших архівознавчих видань. Значною частиною роботи відділу є розмноження на електрографічному обладнанно рганізаційно-управлінської документації, виготовлення фірмових бланків архівних установ, книг обліку, перепусток, карток бухгалтерського обліку, запрошень, буклетів тощо. Загальна кількість видрукованих аркушів на рік перевищує 600 тисяч.
Бібліографія
Панчик Й. М. Забезпечення збереження документальних матеріалів на паперовій основі // Архіви України. - 1966. - № 1. - С. 31-39.
Панчик Й. М. Ремонт, реставрація й оправа документів // Архіви України. - 1973. - № 1. - С. 66-68.
Галафутник Ю. В. Центральна реставраційна майстерня // Архіви України. - 1975. - № 4. - С. 66-68.
Петренко Е. А. Роль Центральної лабораторії мікрофотокопіювання і реставрації документів у поліпшенні їх схоронності // Архіви України. - 1988. - № 5. - С. 12-20.
Старикова Т. А. Проблемы лаборатории по сохранности документов ЦГАУ // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доп. Всеукр. конф. (Київ, 19-20 листоп. 1996 р.) / Голов. архів. упр. при КМ України. УДНДІАСД. - К., 1997. - Ч. 2. - С. 245-247.
Петренко Е., Старікова Т. З досвіду роботи ЦЛМРД з реставрації та стабілізації документів методом превентивної консервації // Студії з архів. справи та документознавства. - К., 2000. - Т. 6. - С. 53-54.
Головна сторінка | Nota Bene | Генеалогія | Новини | Публікації | Архіви в Україні | Архіви в світі | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2008 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua