Создание и совершенствование научно-справочного аппарата - важнейшая составляющая деятельности любого государственного архива. Значение этого направления работы стало особенно актуальным в начале 90-х годов, когда распад СССР привел к кардинальному изменению общественно-политических отношений в бывших союзных республиках, созданию новых институтов государственной власти, перераспределению собственности. Востребованность документной информации стала стремительно расти. Тогда на фоне усилившегося общественного внимания к отечественной истории в полный голос заявил о себе и чисто практический интерес: архивные данные понадобились для подтверждения имущественных прав организаций и частных лиц, прав на получение гражданами гарантированных законодательством льгот, пособий, различных выплат и доплат. Впервые это проявилось еще в конце 80-х, когда архивные учреждения буквально захлестнул вал запросов граждан, получивших в свое время медали за участие в обороне советских городов, работу в годы Великой Отечественной войны и утративших удостоверения к этим наградам. Со всей очевидностью встал вопрос о необходимости развития НСА на основе новых, более совершенных технологий.
Процесс информатизации в Московском городском объединении архивов начался с создания электронных указателей учреждений к спискам награжденных медалями "За оборону Москвы" и "За доблестный труд в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг." В 1988 г. был образован отдел автоматизации архивной технологии численностью 7 человек. К этому времени относится начало создания первых локальных баз данных, в том числе экспериментальный этап работы над программой "Решения и распоряжения Мосгорисполкома" - обработка и ввод информации за первую половину 80-х гг.
В то время в состав объединения "Мосгорархив" входило 3 Центральных государственных архива г. Москвы: исторический, Октябрьской революции и социалистического строительства, кинофотофонодокументов. ЦГИА г. Москвы обладал 3 каталогами (систематическим, именным, географическим), делопроизводственной картотекой к фонду "Управление московского генерал-губернатора", указателями к 29 описям дел. В ЦГАОРСС г. Москвы существовал систематический каталог, тематические и именные картотеки к наиболее используемым фондам, делопроизводственные картотеки к фонду Моссовета и 15 фондам райсоветов г. Москвы, предметно-тематические указатели к повесткам дня заседаний сессий Московского городского и районных Советов народных депутатов. В ЦГАКФФД г. Москвы были заведены систематический и именной каталоги на каждый из видов носителей.
В 1991 г. в Мосгорархив вошел партийный архив МК и МГК КПСС, получивший название Центрального архива общественных движений Москвы (ЦАОДМ). Его научно-справочный аппарат оказался в зачаточном состоянии: кроме описей дел, имелась только тематическая картотека к протоколам заседаний городского и областного комитетов КПСС.
В 1993 г. на базе отдела архивной технологии и отделов НСА ЦГИА и ЦГАОРСС г. Москвы был образован Информационный центр, призванный разрабатывать и осуществлять долговременные комплексные программы совершенствования научно-справочного аппарата объединения "Мосгорархив". Вновь созданному подразделению были переданы каталоги двух вышеназванных архивов. Сразу же перед Центром встала следующая проблема: нужно ли переводить накопленный потенциал (весь или частично) в более совершенную информационную среду, как и в какой последовательности осуществлять эту работу. Универсального ответа на поставленные вопросы не существовало - слишком велика разница между входящими в объединение архивами, стоящими перед ними задачами, состоянием их научно-справочного аппарата. Поэтому для каждого архива нужно было найти наиболее приемлемое решение. С учетом возможностей Информационного центра, выполнения планов издательской и выставочной деятельности Мосгорархива, тематики обращений к архивной документной информации и стала строиться работа по созданию и оптимизации научно-справочного аппарата к документам. При сохранении и развитии традиционных видов НСА началась разработка и внедрение в эксплуатацию автоматизированных баз данных.
За прошедшие годы для Центрального исторического архива Москвы были созданы электронные версии именного (59000 описаний) и географического (28500 описаний) каталогов. В прошлом году начался ввод в базу данных систематического каталога, насчитывающего 120 тысяч карточек. Увеличивается количество указателей, представленных в АИПС (из 267 описей дел, снабженных указателями, 173 обладают также их электронным аналогом). Создание столь значительного комплекса баз данных ускорило процесс исполнения запросов, сделало поиск менее трудоемким и более эффективным. Например, указатель приходов церквей Московской губернии помогает быстро установить, в метрических книгах какой церкви содержатся сведения об уроженцах того или другого населенного пункта Московского региона. Электронная версия указателя к посемейным спискам купцов и мещан незаменима при исполнении генеалогических запросов. Указатель к документам строительного отделения Московского губернского правления используется при исполнении тематических запросов об объектах недвижимости, включенных в план проведения ремонтно-реставрационных работ.
Для Центрального муниципального архива Москвы (такое название получил в 1993 г. ЦГАОРСС г. Москвы) был создан электронный указатель учреждений к документальному комплексу по награждению медалью "В память 800-летия Москвы". Наличие этой базы данных позволило в 1997 г. справиться с "наплывом" обращений граждан, утративших удостоверения к медали. В настоящее время близится к завершению работа над именным указателем к наградным делам Моссовета по медали "Ветеран труда", в автоматизированную базу данных внесено 2032604 фамилии. Большое значение имеет формирование и совершенствование тематической базы данных "Решения и распоряжения Мосгорисполкома", содержащей 417576 записей за 1931-1960 гг. и 1974-1984 гг. Она имеет самое широкое применение, поскольку фонд Моссовета является самым используемым в ЦМАМ. Ввод информации в АИПС осуществляется непосредственно с документов, поэтому она гораздо полнее той, что содержится в делопроизводственной картотеке (в последнюю внесены формулировки вопросов в том виде, в каком они значатся в повестке дня заседания).
В Центральном московском архиве документов на специальных носителях (таково современное название ЦГАКФФД г. Москвы) продолжается пополнение традиционных видов НСА. На кинодокументы созданы следующие каталоги: систематический, содержащий свыше 9 тысяч карточек, именной - свыше 600 карточек и фильмовый - свыше 800 карточек. Систематический каталог фотодокументов включает более 140 тысяч карточек, именной - 3,5 тысячи, личных фондов - свыше 15 тысяч. В электронном виде представлены сведения об 11 тысячах фотографий. На фонодокументы заведены систематический (свыше 17 тысяч карточек) и именной (более 7700 карточек) каталоги. В настоящее время встает задача ввода в АБД не только информации о фотодокументах, но и самих изображений.
Для ЦАОДМ до недавнего времени самым актуальным делом являлось описание россыпи, поступившей в архив после ликвидации органов КПСС. Обработка документов велась с применением ЭВМ, что значительно ускорило процесс упорядочения документального наследия партии. В последние годы "крен" сделан в сторону переработки и усовершенствования описей (также с использованием ПЭВМ).
В Центральных московских архивах научно-технической документации (ЦАНТДМ), литературы и искусства (ЦАЛИМ), документальных коллекций (ЦАДКМ), формирование которых происходило во второй половине 90-х годов, система научно-справочного аппарата как в традиционном, так и в электронном виде, только складывается.
В 1997 г. в рамках осуществления общегородской программы информатизации органов власти и управления началась работа по созданию Интегрированной автоматизированной информационной системы Мосгорархива. Одной из двух ее составляющих является подсистема "НСА", призванная соединить в одном информационном пространстве АБД всех архивов объединения. В 1998 г. введена в промышленную эксплуатацию первая очередь этой системы, объединившая информационные ресурсы четырех архивов - ЦИАМ, ЦМАМ, ЦАОДМ и ЦАНТДМ. Накопленный потенциал составляет сегодня более четырех миллионов записей документной информации на разных уровнях описания. В ближайшее время в автоматизированную систему войдут базы данных ЦАЛИМ, ЦАДКМ и ЦМАДСН.
Одним из важнейших элементов НСА являются справочники-путеводители. Работа над путеводителем по фондам центральных архивов Москвы осуществлялась в рамках реализации Программы и Основных направлений совершенствования архивного дела, утвержденных Правительством Москвы 1 июня 1993 г. Авторский коллектив этого издания не пошел по традиционному пути - подготовке самостоятельного справочника по каждому архиву. В ходе обсуждения концепции путеводителя, методики работы над ним, схемы систематизации фондов было принято решение создать серию межархивных справочников. В то же время были сделаны исключения для столь специфической документации, как научно-техническая и кинофотофоновидеодокументы: в 1997 г. вышел в свет путеводитель по фондам ЦМАДСН, а в следующем году - по фондам ЦАНТДМ. В первом нашли отражение сведения о более 3 тысяч ед. хр. кинодокументов за 1922-1987 гг., около 160 тысяч ед. хр. фотодокументов за 1880-1995 гг., 9,6 тысяч ед. хр. фонодокументов за 1948-1995 гг. Значительным дополнением служат иллюстрации - 193 фотографии и кинокадра. Второй путеводитель включает сведения о 91 фонде ЦАНТДМ общим объемом свыше 250 тысяч ед. хр. за 1802-1991 гг.
Путеводитель по фондам личного происхождения, вышедший в 1998 г., стал первым опытом создания сводного аннотированного справочника. В него вошли сведения о 138 фондах, хранящихся в ЦИАМ, 129 фондах ЦАДКМ и одном фонде ЦАОДМ. На его страницах воспроизведены 83 архивных документа. Именной указатель включает 1800 персоналий. Названный справочник удостоен диплома и 3-й премии на отраслевом конкурсе научных работ в области архивоведения, документоведения и археографии за 1997-1998 гг.
Продолжением той же линии, но в другом варианте, стало издание межархивного справочника по фондам ЦИАМ, ЦМАМ, ЦАЛИМ, ЦАОДМ. Необходимость именно такого подхода не вызывает сомнений, поскольку документы одного фондообразователя могли оказаться в разных архивах. Например, в ЦИАМ хранится фонд Московского университета за 1755-1917 гг., документы этого же вуза за последующий период находятся в ЦМАМ, а делопроизводство партийной и комсомольской организаций МГУ образуют 2 самостоятельных фонда в ЦАОДМ. Как видим, архивные документы Московского государственного университета находятся в трех архивах. Подобных примеров можно привести немало. Составители путеводителя рассматривали конкретный фондообразователь во всей совокупности фондов, хранящихся в архивах объединения. Эта методическая посылка позволяет не только установить взаимосвязи между отдельными фондами, но и помогает целостному восприятию источниковой базы.
В основу схемы систематизации фондов положен признак отраслевой принадлежности, а внутри отраслевой группы деление проведено по историческим периодам и видам фондообразователей. За 1999-2000 гг. вышли в свет пять выпусков путеводителя, содержащих характеристики свыше 7300 фондов учреждений, организаций, предприятий Москвы и Московской губернии (области) за XVIII-XX вв. В них нашли отражение такие сферы деятельности, как административное управление, суд, прокуратура, охрана общественного порядка (1-й выпуск); статистика, планирование, финансирование, кредитование, торговля и общественное питание, снабжение, сбыт, кооперация (2-й); культура, просвещение, здравоохранение, соцобеспечение (3-й); транспорт, связь, строительство, жилищно-коммунальное хозяйство, бытовое обслуживание (4-й). В 5-й выпуск включены сведения об общественных организациях (культурно-просветительных, научных, военно-спортивных, обществах социальной поддержки, профсоюзах) за XIX-XX вв., политических партиях, движениях, союзах конца XX в.; церковных учреждениях. В настоящее время готовится к изданию 6-й выпуск "Промышленность".
Каждый отраслевой раздел путеводителя открывается введением, в котором отражена структура местных органов управления в их историческом развитии. Путеводитель снабжен следующими указателями: учреждений, именным и географическим, а также списками фондов по каждому архиву.
Після видання Українською Центральною Радою (УЦР) 1-го Універсалу 10 червня 1917 р., яким декларувався початок закладання підвалин автономного життя України, виникла потреба в організації виконавчого органу, що мав здійснювати право самостійного управління в Україні. Тому вже 15 червня Комітет УЦР на своєму засіданні ухвалив створення нового органу - Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції.
Перший склад Генерального секретаріату складався з 8 генеральних секретарів та генерального писаря. Секретарство судових справ в ньому очолив В.Садовський (УСДРП). Він залишився на своїй посаді і в другому розширеному (вже 12 членів) складі Секретаріату (27 липня 1917 р.). Прийняттям УЦР відомої "Тимчасової Інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні" (VI-та сесія УЦР, 17 серпня 1917 р.) склад Генерального секретаріату скоротився до 7 секретарств, в тому числі було вилучено й генеральне секретарство судових справ. Діяльність його було поновлено 12 листопада 1917 р., коли УЦР, після жовтневого перевороту в Петрограді, доповнила склад Секретаріату 7-ма секретарствами. У відповідному документі секретарство іменувалося генеральним секретарством юстиції. Однак, у подальших документах воно знов іменується секретарством судових справ. Очолив його М.Ткаченко (УСДРП). Він займав цю посаду і після переформування кабінету в січні 1918 р. Виданням IV-го Універсалу УЦР (22 січня 1918 р.) Генеральний секретаріат перейменовувався на Раду Народних Міністрів, в першому і другому (30 січня 1918 р.) складі якого М.Ткаченко виконував обов'язки народного міністра судових справ. В лютому 1918 р., в зв'язку з важливими політичними і військовими подіями - підписання Брестського мирного договору, окупація частини території України, в тому числі й Києва, більшовицькими військами - Рада Народних Міністрів була реформована і на посаді народного міністра юстиції (в документах, що зберігаються у фондах ЦДАВО України, частіше застосовується назва "народний міністр судових справ", тому автор надалі буде дотримуватись саме цієї назви) посів С.Шелухін (УПСФ), який працював в міністерстві до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. Як свідчать документи, М. Ткаченко здав обов'язки міністра судових справ С.Шелухіну 25 березня 1918 р. Останній приступив до керування міністерством наступного дня [1].
Отже, на посаді спочатку генерального секретаря, згодом народного міністра судових справ змінилося 3 урядовця. Двоє з них були членами УСДРП (В.Садовський та М.Ткаченко), один - УПСФ (С.Шелухін).
Валентин Васильович Садовський родом з родини священика на Волині. Закінчив два вищі навчальні заклади - Київський університет (юридичний факультет) та Петербурзький університет (економічний факультет). Був діяльним членом українських студентських громад в Петербурзі. Вступив до УСДРП. Після закінчення навчання працював товаришем присяжного повіреного, а з 1915 р. працював в Києві, де мав адвокатську практику. Був дуже освіченою, ерудованою людиною.
Його наступник - Михайло Степанович Ткаченко походив з Чернігівщини. Освіту отримав на юридичному факультеті Київського університету, адвокат. Був одним з керівників РУП, згодом приєднався до УСД Спілки. Після Лютневої революції член УСДРП, входив до правничої комісії Центральної Ради, член Комітету Ради, згодом Малої Ради. Восени 1917 р. очолив Українське правниче товариство. За свідченням співробітників мав дуже ясний, аналітико-теоретичний склад мислення.
Останній міністр судових справ за часів Центральної Ради Сергій Павлович Шелухін, також за фахом юрист, закінчив Київський університет, набув величезного практичного досвіду, працюючи в окружному суді слідчим з особливо важливих справ, мировим суддею, товаришем прокурора. Одночасно займався викладацькою працею з теорії права, державного та цивільного права, науковою роботою. Очолював Одеську українську громаду. Весною 1917 р. вступив до Української радикально-демократичної партії (згодом УПСФ). В грудні 1917 р. очолив позапартійну фракцію самостійників в УЦР. Був послідовним прибічником ідеї необхідності визнання самостійності України. Входив до складу найвищої судової установи України - Генерального суду.
Таким чином, секретарство (міністерство) судових справ очолювали не тільки відомі й авторитетні в українських політичних та громадських колах діячі, але й фахівці, юристи з великим досвідом практичної роботи в різних судових установах, адвокатурі.
Дослідити персональний склад секретарства за кожний місяць його існування досить складно через нестачу відповідних документів. За відомістю на виплати зарплати урядовцям секретарства, в листопаді 1917 р. в ньому працювало 9 осіб: генеральний секретар, його заступник, 2 начальники канцелярії 1-го і 2-го департаментів і 5 осіб - технічні працівники (діловоди, машиністки, конторщики). Наступного місяця, в грудні 1917 р., кількість співробітників секретарства значно збільшилась. За відомостю на виплату заробітної плати та чотирьох додаткових відомостей в секретарстві вже працювало 58 співробітників: генеральний секретар, його заступник, 2 завідуючих відділами (очевидно, завідуючі департаментами), 2 члени кодифікаційної комісії (у складі секретарства судових справ), 23 урядовці. Всі інші - технічні працівники та обслуговуючий персонал [2].
В документі, виробленому секретарством, під назвою "Завдання Генерального Секретарства в справах судових" (очевидно, друга половина грудня 1917 р.) його внутрішня структура визначається таким чином: 1. Генеральний секретар; 2. Двоє його товаришів (заступники); 3. Перший департамент; 4. Другий департамент; 5. Канцелярія генерального секретаря; 6. Тюремна управа; 7. Межова управа. При секретарстві мали працювати Рада та Кодифікаційна комісія.
Згідно з цим документом генеральний секретар судових справ одночасно виконував обов'язки Генерального прокурора Української Народної Республіки (УНР). Товариші генерального секретаря заступають його в цілості прав і обов'язків під час хвороби останнього або з інших причин, чи у визначеному самим секретарем колі справ. Перший департамент секретарства мав займатися справами: змін, доповнень та пояснень вже існуючих законів; зміни або скасування судових установ та судових посад; статистикою; складанням законопроектів та інструкцій. До обов'язків Другого департаменту належали справи персонального складу судових установ, нагляд за їх роботою та ревізії; господарські, бухгалтерські, статистичні та архівні справи секретарства. Тюремна та Межова управи ще тільки мали організуватися (за документами фонду ЦДАВО можна зробити висновок, що, принаймні, Головна Тюремна управа весною 1918 р. вже працювала. З середини березня її очолював О.Монкин, а з середини квітня - А.Вязлов).
Спеціальна Рада при секретарстві судових справ мала складатися з постійних членів (співробітники секретарства, представники адвокатури, судів), юристконсульта та запрошених фахівців, експертів для складання висновків (заключень) з різних питань юридичного характеру. Рада мала право дорадчого голосу. Кодифікаційна комісія при секретарстві створювалася для загального перегляду російського законодавства, яке мало чинність на всій території УНР. Вона також мала займатись виробленням плану видання загального зводу законів УНР; підготовкою законопроектів з цивільного, карного права і процесу, редагуванням законопроектів, підготовлених іншими генеральними секретарствами. Комісія складалася з 6 постійних членів і 6 запрошених співробітників - фахівців та перекладачів. Для тимчасової роботи в комісії вона мала право залучати членів судових установ, прокуратури, адвокатури і нотаріату [3].
Протягом 1917-1918 рр. при секретарстві (міністерстві) судових справ створювалися також комісії. 13 березня 1918 р. до Президії УЦР був переданий проект ухвали про право народного міністра судових справ утворювати слідчі комісії для проведення слідства в особливо важливих і складних справах [4]. Була створена слідча комісія в справі свавільних трусів, арештів та інших злочинів, пов'язаних із політичними обставинами (утворена в грудні 1917 р.). До її складу увійшло 3 особи з подальшою кооптацією по одному представнику від Всеукраїнських Рад робітничих депутатів, військових депутатів, Київської Ради робітничих депутатів, Київської Міської думи. Очолив комісію К.Ященко. Комісія по складанню законопроектів, необхідних для реалізації мирних договорів в частині, що стосувалась норм цивільного і карного права, була утворена 18 березня 1918 р., головою комісії призначений М.Пухтинський. Діяла також комісія законодавчих внесень. Згідно з проектом ухвали УЦР про порядок видання законів УНР, переданого до Президії Ради 13 березня 1918 р., проекти законів, внесені на розгляд Центральної Ради її Президією, фракціями, Генеральним секретаріатом та органами самоврядування передаються в комісію законодавчих внесень, яка має у заздалегідь оповіщеному засіданні опрацювати їх, вислухати всі пояснення, внести поправки та подати до Президії Ради на затвердження. Комісія з реформи Комерційного суду в Україні була створена 25 квітня 1918 р. Вона складалася з 4 членів під головуванням В.Гаврика (на той час директора Другого департаменту секретарства) і мала право залучати до свого складу фахівців [5].
За час роботи генерального секретарства, згодом народного міністерства судових справ, була вироблена, розглянута, частково прийнята велика кількість законопроектів та постанов законодавчого характеру в різних галузях права.
Після більшовицького перевороту в Петрограді, усунення Тимчасового уряду від влади та видання Ш Універсалу, секретарством судових справ на розгляд Центральної Ради було подано два законопроекти. Перший залишав в силі всі державні установи і інституції, що працювали на території України до 7 листопада 1917 р. з їх правами, сферою діяльності, штатами та визнавав ці інституції органами УНР з 7 листопада 1917 р. [6]. Другий, поданий до УЦР 25 листопада та затверджений останньою того ж дня, проголошував: по-перше, що всі закони, постанови і розпорядження, які були видані російським урядом до 27 жовтня 1917 р. та не були скасовані чи змінені універсалами УЦР, мають обов'язкову силу на території УНР; по-друге,- видання нових законів, зміна старих, скасування постанов і розпоряджень на території УНР - виключне і неподільне право УНР [7].
Таким чином, згідно з цими документами, УНР ставала правонаступницею російських законів та старого державного апарату.
Цікаво у цьому зв'язку, що проект ухвали УЦР про порядок видання законів в Україні був переданий до Президії Ради лише 13 березня 1918 р., тобто понад 3 місяці по тому. Згідно з цим проектом, закони, після ухвали їх УЦР, мали друкуватися в офіційному органі Генерального Секретаріату або виставлятися біля входу в помешкання Ради і вступали в силу на другий день після публікації в м.Києві та на четвертий день поза межами Києва, якщо строк цей не вказувався в самому законі.
Протягом своєї діяльності секретарство (міністерство) судових справ займалося законотворенням в галузі державного будівництва. Насамперед, йдеться про проект тимчасової постанови про урядування на місцях, датований 30 грудня 1917 р., згідно з яким для забезпечення порядку на місцях по всіх губерніях УНР встановлювалися губернські та повітові урядові Ради, що перебирали на себе функції найвищої адміністративної влади. Одночасно з проведенням в життя цієї постанови скасовувалися губернські та повітові виконавчі комітети [8]. Проект закону про створення посад місцевих комісарів міністерства по великоруських справах УНР, одержаний в секретарстві (міністерстві) судових справ в квітні 1918 р., передбачав надання права товаришу міністра великоруських справ створити посади місцевих комісарів там, де він вважатиме за необхідне.
Через секретарство (міністерство) проходили законопроекти, що стосувались реорганізації вже існуючих та створення нових органів вищої влади. Так, 5 січня 1918 р. секретарством був одержаний "Статут про Малий Секретаріат". Цей орган мав складатися з товаришів генеральних секретарів, або осіб, що їх заміщають. Йому доручався розгляд пропозицій окремих секретарств у законодавчих справах, узгодження їх дій та заходів [9]. 22 грудня на засіданні Генерального секретаріату обговорювався закон про створення генерального секретарства міжнародних справ. Секретарством розглядалися проекти законів: про Державну Палату торгу при міністерстві торгу і промисловості (квітень 1918 р.); про тимчасову організацію Контролю УНР; про скасування міністерства Генерального писарства; про Державного Контролера та товариша Державного Контролера (квітень 1918 р.) [10].
Протягом грудня 1917 р. - квітня 1918 р. секретарством (міністерством) судових справ була розроблена ціла низка законопроектів (деякі з них УЦР встигла прийняти) щодо реформування судової системи в Україні.
Зокрема, в законопроекті, датованому 17 грудня 1917 р., про відмежування судових установ УНР, вказувалося, що з чотирьох Судових Палат - Київська, Харківська, Одеська, Новочеркаська ,- які діяли на території України, Новочеркаська опинилася за межами УНР, а другі розширювали свою компетенцію, крім української території, на неукраїнську. Оскільки Судові Палати мали виконувати свої функції на неукраїнській території, Генеральний секретаріат не мав права ані скасувати, ані реформувати їх. Тому їхня діяльність на території УНР припинялася [11].
В продовження реформування апеляційних судових установ 17 грудня 1917 р. Центральна Рада прийняла закон про заведення Апеляційних судів замість Судових Палат. Утворювалися Київський та Одеський Апеляційні суди, які перебирали всі незакінчені справи на день свого відкриття від відповідних Судових Палат. В законі окреслювалися структура та чинність Апеляційних судів [12].
2 грудня 1917 р. УЦР було ухвалено закон про утворення Генерального суду. В першій статті цього закону йому надавалися функції "Правительствующего Сената" в справах судових і в справах нагляду над судовими установами і особами судового відомства. Пізніше ця стаття була скасована і до ділокругу Генерального суду увійшли також справи опіки, фінансові справи, затвердження мирових суддів та ін. Одночасно на місця - головам Судових Палат, Окружних судів та з'їздам Мирових суддів- секретарством судових справ був розісланий циркуляр з вимогою припинення пересилки на розгляд "Правительствуючого Сенату" справ, що вирішувалися на території УНР [13].
Було вироблено законопроект про урядження Прокуратури в Україні. Інституту прокурорів запроваджувався закон про Генеральний суд. 23 грудня УЦР схвалила закон про прокурорський нагляд в Україні. Для налагодження судового процесу на місцях 30 березня 1918 р. було затверджено доповнення до закону про тимчасове впорядкування місцевого суду, прийнятого Тимчасовим урядом 5 травня 1917 р., згідно з яким у тих місцевостях, де члени мирового суду ще не були обрані, всі цивільні та карні справи перебирав на себе мировий суддя [14].
Розроблялися положення про порядок обрання членів судів різного рівня. Це законопроекти: про незміннність членів судових установ на випадок обрання на посаду міністра чи товариша міністра УНР; про умови обсадження вищих судів України. 23 грудня 1917 р. був оприлюднений закон про Суддів (засідателів) [15].
Після прийняття УЦР закону про амністію 19 листопада 1917 р., в січні 1918 р. секретарством судових справ було розроблено два законопроекти, що стосувалися перегляду судових справ, полегшення і касації покарань: про порядок погашення та полегшення кар і надання пільг взагалі та про перегляд справ щодо осіб, звинувачених у державній зраді та шпигунстві або покараних за ці вчинки [16].
Секретарство (міністерство) судових справ розробило та розглянуло комплекс законопроектів і правил соціального характеру, проекти постанов і законів, що мали регулювати господарське життя в Україні. В березні-квітні 1918 р. народне міністерство судових справ одержало низку законопроектів, що стосувались військових справ та мали регулювати становище військових. Від відповідних секретарств до нього надходили проекти законів з різних галузей права, проекти правил роботи новоутворених органів, стосунки. Українська Центральна Рада ухвалила такі важливі основні закони як Закон про вибори до Українських Установчих Зборів (11 листопада 1917 р.), Закон про національно-персональну автономію (9 січня 1918 р.), Закон про реєстрацію громадянства УНР (4 березня 1918 р.), Закон про адміністративно-територіальний поділ України (6 березня 1918 р.). В останній день існування УЦР, 29 квітня 1918 р., було прийнято основний закон Української Народної Республіки - Конституцію.
Фактично генеральне секретарство (народне міністерство) судових справ за доби Центральної Ради працювало лише 5 місяців. І за цей досить короткий термін обговорювалося велике коло складних питань, розроблювалося чимало законопроектів, постанов, правил, інструкцій і т.ін. За попередніми підрахунками УЦР було прийнято 22 закони (йдеться про документи, що офіційно іменовані законами, без врахування постанов законодавчого характеру). В секретаріаті (міністерстві) судових справ було складено та опрацьовано 32 законопроекти, 6 проектів ухвал та тимчасових постанов, 7 проектів тимчасових правил, статутів, змін статей діючих законів. Більшість аспектів та основні напрямки його діяльності, ефективність ухвалених рішень та законів, послідовність проведення судової реформи в Україні ще потребують свого подальшого вивчення.
1 ЦДАВО України, ф.2209, оп.1, спр.19, арк.19.
2 Там само, спр.48, арк.2-5, 9-10, 13-19; спр.53. арк.1.
3 Там само, спр.1, арк.19-19 зв.
4 Там само, арк.50.
5 Там само, спр.19, арк.6, 7, 78; спр.5. арк.26; спр.7. арк.18.
6 Там само, спр.7, арк.4.
7 Там само, спр.1, арк.7.
8 Там само, спр.4, арк.18-21.
9 Там само, арк.69-69 зв.
10 Там само, арк.61-61 зв., 64-65 зв., 67, 70-70 зв., 82-82 зв.
11 Там само, спр.1, - арк.18.
12 Там само, арк.16-17.
13 Там само, спр.21, арк.3; спр.8. арк.9.
14 Там само, спр.7, арк.29.
15 Там само, арк.27-27 зв., 30, 45-45 зв., 47.
16 Там само, спр.1, арк.41-41 зв., 54-54 зв.
В Центральному державному архiвi-музеї літератури i мистецтва України зберігаються документи особового походження, фонди творчих спілок, установ і організацій, пам'ятки художньої творчості українського народу (література, образотворче мистецтво, театр, музика тощо), а також унікальні колекції книжкової графіки і творів західноєвропейських композиторів ХVI-XIX ст.
Особливістю ЦДАМЛМ України є те, що більшу його частину складають документи особових фондів, які характеризують історію української літератури і мистецтва за період кінця ХVIII ст. до наших днів.
Серед них - багато унікальних. Це фонд Т.Г. Шевченка, де є автографи поезій кобзаря "Думка" ("Нащо мені чорні брови..."), поеми "Сон" ("На панщині пшеницю жала..."); документи родинного фонду архітекторів В. та О. Беретті; фондів художників І. Їжакевича, Ф. Красицького, Ю. Маковського; композиторів К. Стеценка, М. Тутковського; фундаторів українського театру М. Заньковецької, М. Кропивницького, С. Тобілевич та ін.
В архіві-музеї зберігаються документи особових фондів репресованих українських письменників (В. Бобинського, О. Досвітнього, М. Драй-Хмари, М. Зерова, Є. Плужника та ін.), особових фондів письменників, що пройшли пекло ГУЛАГУ (Б. Антоненка-Давидовича, Остапа Вишні, В. Гжицького, І. Дубинського, Г. Кочура та ін.), особові фонди митців - шестидесятників (В. Стуса, І. Світличного, В. Симоненка, Є. Сверстюка та ін.), особові фонди діячів української діаспори (І. Багряного, В. Барки, В. Вовк, О. Гай-Головка, Л. Морозової та ін.).
Специфічною особливістю ЦДАМЛМ України є те, що в особових фондах знаходяться багато документів інших діячів літератури та мистецтва, в яких є різнопланові відомості про розвиток культури в епоху, в якій жив і творив фондоутворювач.
Документи ЦДАМЛМ України є джерелом для дослідницької роботи, вони публікуються, експонуються на виставках.
Для пошуку необхідної інформації існує традиційний для всіх державних архівів науково-довiдковий апарат, видається путiвник по фондах архiву-музею.
Існуюча система науково-довiдкового апарату недостатньо задовольняє потреби дослiдникiв, спецiалiстiв в галузі літератури i мистецтва. Великий обсяг iнформацiї неможливо швидко і якісно видати без застосування сучасних ПЕОМ i інформаційних технологій.
В архіві-музеї функціонує АІПС ЦДАМЛМ України, яка складається із двох баз даних: "Архівні фонди" і "Установи". Програмне забезпечення базується на використанні СУБД реляційного типу ACCESS.
БД "Архівні фонди" спроектована i розроблена для автоматизації пошуку інформації в особових фондах. Її метою було підвищення якості i скорочення термінів надання інформації про певних осіб, документи яких зберігаються у фондах архiву-музею i якi не обов'язково є фондоутворювачами.
Вхідними даними бази даних "Архівні фонди" є:
прiзвище та iнiцiали;
назва фонду;
номер фонду;
категорiя;
кiлькiсть описів;
кiлькiсть од.зб. за описами i крайні дати документів в кожному описовi;
кiлькiсть од.зб. фонду;
кiлькiсть описаних од.зб. фонду;
кiлькiсть неописаних документiв фонду;
кiлькiсть документiв в промiжному сховищi;
види документiв i де вони знаходяться (№ фонду, № опису, № од. зб.).
Якщо особа не є фондоутворювачем, то вхідними даними є тільки прізвище та iнiцiали та інформація про види документiв i де вони знаходяться. Для фондоутворювачів вхідними даними є ще й інформація про фонд на рівні картки фонду.
Вихідними даними для всіх осіб є відомості про місце знаходження їх документiв i види документiв, а для фондоутворювача ще виводяться облікові дані його фонду.
Джерелом інформації для заповнення бази даних "Архівні фонди" є описи фондів особового походження, які пройшли повну науково-технічну обробку.
Пошук інформації може відбуватись за кожним із полів БД, причому можна проводити пошук як по цілому полю, так і по його частині . Наприклад, за прізвищем, номером фонду, видом діяльності фондоутворювача.
На даному етапі БД "Архівні фонди" містить інформацію про наявність документів 25169 осіб, в тому числі інформація про всі 1361 фондів на рівні карток фондів. Переглянуто 87677 од. зб. із 619 фондів за 778 описами.
По фондах ЦДАМЛМ України надруковані довідники: алфавітний, по фондовий (за № фондів), тематичні (архітекторів, скульпторів, художників), установ кіно та діячів кіномистецтва.
Для автоматизації оброблення інформації по фондах творчих спiлок, видавництв, редакцій журналів, театрів, кіностудій, концертних об'єднань створена БД "Установи", яка надає можливість отримати інформацію про документи конкретних установ, документи якої зберігаються в сховищах Архiву-музею, або перебувають на відомчому зберіганні. Вхідними даними БД "Установи" є:
Метою розробки є надання інформації про наявність i місце зберiгання документiв конкретної установи.
База даних "Установи" містить інформацію про 133 установи.
АІПС ЦДАМЛМ України - відкрита система. Вона надалі буде поповнюватись новими базами даних.
За роки незалежності України помітно пожвавилася постановка проблем поліпшення довідково-інформаційного забезпечення у системі національної архівної служби. Це має важливе значення як для самої галузі, так і для споживачів ретроспективної інформації. Особливе зацікавлення серед останніх виявляють науковці, які вперше або по-новому вивчають проблеми історичної спадщини українського народу. Зокрема, тільки на прикладі Державного архіву Кіровоградської області на рубежі століть спостерігається помітна інтенсифікація звернень до документів українських чи й іноземних науковців, які, зокрема, працюють над дисертаціями. Але приїзд і проживання в іншому місці вимагає помітних часових і фінансових затрат. За цих умов важливого значення набуває інформація про комплекс документів центрального чи обласного державного архіву, яку історик може отримати заочно у своєму місці. Це може помітно полегшити як пошук документів у самому архіві, так і роботу з ними. Це зекономить зусилля і час працівників читального залу, і час приїжджих дослідників. Як показує практика, збираючись вивчати фонди інших архівів, кіровоградські дослідники звертаються, насамперед, до путівників цих архівів, які зберігаються в Державному архіві Кіровоградської області. Це поки що єдине джерело інформації про інші архіви в обласному центрі. Їх зміст розглянемо на прикладі періоду Першої світової війни.
Через кілька років виповнюється 90 років з її початку. Це має збільшити кількість звернень до документів із цієї тематики. Важливість тих часів ще й пов'язана із періодом національно-демократичної революції і національно-визвольних змагань.
Особливе значення в період війни мав південно-український регіон, який входив безпосередньо або був прилеглим до театру бойових дій російської армії.
Отже звернемось до путівників, виданих або отриманих свого часу Державним архівом Кіровоградської області з інших державних архівів областей.
Найпівнічнішим регіоном Південної України є Кіровоградщина. Путівник Державного архіву Кіровоградської області [1], виданий дуже давно, містить деяку інформацію про період війни. Зокрема, у фондах волосних правлінь Єлисаветградського повіту Херсонської губернії є інформація про призови на військову службу за 1914-1918 роки.
Про сім'ї новобранців турбувалися. Це засвідчують документи сільських управлінь (громадські постанови) про надання допомоги родинам нижчих чинів і ополченців.
Але не всі єлисаветградці охоче йшли до царського війська. Як засвідчують з фонду міської управи протоколи поліції, у 1916 році розшукувалися особи, які переховувалися від довгострокового призову до армії. Тут же зустрічаємо листування з військовим відомством у Києві про нестачу ліків і перев'язочних матеріалів у місті за 1916-1917 роки, і Спілкою інвалідів про патронування інвалідів (1917-1918 рр.), протоколи засідань міської думи про організацію воєнно-промислового комітету.
Період окупації висвітлено, зокрема, у розпорядженні австро-німецьких військ про скасування міського самоврядування, зняття червоного прапора з будинку управи.
У доокупаційний час проводилась робота щодо ліквідації майна підданих ворожих держав і вихідців з них згідно з законами за лютий і березень 1915 року. Про це свідчать документи повітової земської управи й списки німців, австрійців, болгар і їх підприємств. Інше ставлення спостерігалось до громадян союзних Росії держав. Доповідні записки членів комітету опіки сербських біженців, копія протоколу наради про створення притулку їх дітям ілюструють допомогу вихідцям із Балкан.
Серед документів канцелярії повітового предводителя дворянства, який опікувався сербами, є листування про надання допомоги біженцям з Південно-західного фронту і родинам мобілізованих.
Єлисаветградський завод по виготовленню землеробських машин і знарядь "Р. і Т.Ельворті" виконував військові замовлення, що видно із контрактів з Головним артилерійським управлінням і Центральним військово-промисловим комітетом та відомостей про виготовлення військової продукції за 1915-1917 роки.
Безпосередньо функції щодо ліквідації землеволодінь австрійських, угорських, німецьких і турецьких підданих виконувало Одеське відділення Селянського поземельного банку. У документах канцелярії його неодмінного члена є документи про це і про піклування над родинами мобілізованих до діючої армії.
Перебудували роботу і заклади зв'язку. У фондах поштово-транспортних контор і відділень Єлисаветградського повіту зберігаються листи про запровадження військової цензури (1914-1915 роки) і матеріали про передплату військової позики 1916 року.
Практично всі документи фонду № 1758 Єлисаветградського комітету допомоги військовополоненим (1918-1919 роки) відносяться до теми. Цей орган був створений 17 листопада 1917 року при міській управі як керівний осередок благодійного товариства з надання матеріальної та медичної допомоги військовополоненим Першої світової війни. У складі фонду є звіти про збір коштів (лотереї, концерти) на користь полонених, про видачу їм грошової допомоги і харчів, листування з комітетами інших міст про евакуацію полонених, з начальником Єлисаветградського гарнізону про обладнання приміщень для них. Зберігаються списки, особові картки полонених, їх заяви про надання матеріальної допомоги.
Інформація путівника по Державному архіву Одеської області[2] засвідчує важливість у воєнний період цього портового міста. Тут знаходились іноземні консули, за якими нагляд здійснював місцевий градоначальник. Він міг висилати або ув'язнити до трьох місяців неблагонадійних іноземців і в мирні часи.
Важливу функцію виконувало Одеське міське з військової повинності присутствіє, яке відповідало за підготовку і проведення призову до армії, надання пільг за сімейними обставинами і відстрочки для закінчення навчання, призначення пенсій і допомоги пораненим. У його фонді збереглося листування з приставами поліцейських дільниць, міщанської управи і інших установ про склад сімей і майновий стан їх батьків, іноземних громадян, які отримали підданство Росії; осіб, звільнених від військової служби по хворобі, померлих від ран, зниклих безвісті, які потрапили в полон і убитих у боях (1915-1916 роки).
Путівник дає інформацію і про склад фонду Одеського комітету іноземної цензури. У фонді № 11 є книги за 1916-1917 роки, здані на зберігання до Одеської публічної бібліотеки.
Про одержання до російського громадянства у 1917 році, співробітництво із австро-угорськими окупантами у 1918 році засвідчують журнали засідань і постанов думи.
Проти окупаційних властей протестували одеські профспілки (фонд міськуправи № 16).
Важливу роль відігравав Одеський край у транспортних прифронтових зв'язках. Місцеві головні майстерні південно-західних залізничних доріг листувалися з Одеським артилерійським управлінням про відправлення військових вантажів і прискорення виконання воєнних замовлень (березень-серпень 1917 року). Тут діяла комісія з прискореного випуску паровозів і ремонту рухомого складу.
В Державному архіві Одеської області зберігається листування Головної контори Російського товариства пароплавства і торгівлі в м. Одесі про військове замовлення, Управління головного інженера Новоросійських комерційних портів про заміну береговими укріпленнями набережної у Рені і переобладнання набережної у Кілійському порту.
У фонді Управління робіт Одеського порту є акти про збитки, нанесені війною портовому господарству, і листування про виконання військових замовлень майстернями порту, порядок підняття затоплених суден.
Великий масив документів про період війни зберігся у фонді Управління Одеського поштово-телеграфного округу: схеми і плани телефонних ліній Одеського військового округу і Дунайської військової флотилії (1916-1918 роки), військово-телефонних ліній у Херсонській і Бессарабській губернії (1915-1916 років), матеріали про шифри таємного листування, перебування Миколи ІІ у Криму, становлення військової цензури, евакуації до Одеси установ Варшавського поштово-телеграфного округу (1915-1916 роки), реквізиції австро-німецькими окупантами майна поштово-телеграфних установ (1918 рік).
Серед документів Одеської телеграфної контори є листування про відкриття військової радіотелеграфної станції в Одесі.
У ряді фондів відображено ситуацію щодо стану Причорномор'я у гуманітарній, освітянській галузі.
Документи Канцелярії опікунства Одеського навчального округу зафіксували арешти викладачів австро-німецькими окупантами. Місцеве училище торгового мореплавства листувалося про обладнання його майстерень для виготовлення боєприпасів (1916-1917 роки).
У період війни активізувалася діяльність слов'янських інституцій. Це засвідчують фонди Одеського слов'янського благодійного товариства імені Кирила і Мефодія, І.Линниченка, М.Попруженка, С.Штерна. Документи польською мовою є у фонді Шеміотів.
Звісно, що чи не найдавніший в архівній галузі України Одеський путівник по фондах не відображає всього спектру наявної інформації. За цих умов Державний архів Одеської області певним чином зробив спробу компенсувати цю програму виданим списком дорадянських фондів [3] .
Важливе місце у військовий час посідав Херсон, де базувався цивільний губернатор краю.
Як і путівники державних архівів Кіровоградської і Одеської областей, видання путівника по фондах Державного архіву Херсонської області [4] теж датується радянським часом, хоча й є повнішим за них.
Насамперед, у ньому інтерес викликають документи земських управ про кількість військовополонених у сільському господарстві Ананіївського повіту (1916 року) і циркуляр Державного банку про ліквідацію торгових підприємств, які належали підданим Австро-Угорщини та Німеччини.
Отже, як бачимо, у цілому південний регіон України має путівники по фондах державних архівів областей, як правило, видані у минуле десятиріччя. Час вимагає їх перевидання. Як тимчасовий вихід, могли б готуватися до друку списки фондів, описи, анотовані покажчики.
Необхідно відновити обмін щойно виданими путівниками, збірниками документів центральних і обласних архівів, який практикувався в радянські часи.
За умов дефіциту коштів доцільно було б відновити вихід загальних збірників документів з окремої тематики і започаткувати роботу із загальноукраїнськими збірниками документів з актуальної тематики.
1 Кіровоградський обласний державний архів: Путівник. - К.: Наук. думка, 1966. -266с.
2 Государственный архив Одесской области: Путеводитель. - О.: Одесское книжное издательство, 1961. - 388с.
3 Фонды Государственного архива Одесской области: Указатель, часть 1. - Досоветский период. - О.: Друк, 2000. - 232с.
4 Херсонський обласний державний архів: Путівник. - К.: Наук. думка, 1971. - 413с.
Головна сторінка | Nota Bene | Генеалогія | Новини | Публікації | Архіви в Україні | Архіви в світі | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2008 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua