І. М. Лебедєва
вчений секретар УДНДІАСД

Джерела до вивчення процесу формування вертикалі виконавчої влади УНР
доби Центральної Ради

Десять років дослідження подій періоду Української революції 1917-1920 рр. залишається в центрі уваги вітчизняних науковців, які отримали можливість користуватись документами, що тривалий час перебували на спеціальному зберіганні. Відкриття спецфондів для наукового використання зумовили появу значної кількості праць, присвячених цьому періоду нашої історії, і нині очевидна стійка тенденція до постійного поглиблення тематики досліджень. Від вивчення загального перебігу подій та основоположних документів історики перейшли до дослідження різних аспектів державотворчої практики українського народу, виявлення тенденцій та закономірностей визвольних змагань, осмислення ролі в них державних і політичних діячів, партій, громадських організацій тощо. Однією з проблем, якій досі у вітчизняній науці не було приділено належної уваги, є процес формування вертикалі виконавчої влади УНР доби Центральної Ради, діяльність українських урядів щодо створення системи органів виконавчої влади в Українській Народній Республіці.

Джерельна база з окресленої проблеми дуже широка і включає джерела як історіографічні, так й історичні. Вивчення джерел історіографічного характеру показало, що серед наукових праць, присвячених першому періоду Української революції 1917-1920 рр., тільки незначна їх кількість має на меті дослідити деякі аспекти процесу створення та функціонування органів виконавчої влади УНР доби Центральної Ради. Найповніше в українській історіографії відтворена історія формування вищого органу виконавчої вертикалі - уряду. Створення цілісної картини зазначеного процесу на підставі існуючих історіографічних джерел неможливо, оскільки вони не дають можливості реконструювати цей процес, наприклад, на рівні центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Повне розкриття обраної теми потребує ретельного вивчення інших груп писемних джерел, передусім документальних, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Центральному державному історичному архіві м. Києва, Державному архіві м. Києва та Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, а також у фондах бібліотек. Умовно їх можна поділити на дві нерівнозначні за обсягом та повнотою викладу матеріалу підгрупи: опубліковані документи, які містять актуалізовану частину інформації щодо поставленої проблеми, та архівні документи.

Формування першої підгрупи почалося синхронно з досліджуваними подіями шляхом публікації документів у періодичній пресі того часу. Це, передусім, універсали, закони та постанови Центральної Ради, які визначали статус органів виконавчої влади, їхню структуру, джерела фінансування, персональний склад урядів тощо. Слід зазначити, що за доби Центральної Ради процес законодавчого оформлення рішень уряду не завжди закінчувався прийняттям українським парламентським органом відповідного закону чи постанови. Значна кількість ухвал уряду УНР починала впроваджуватись у життя на підставі постанов та розпоряджень Генерального Секретаріату та Ради Народних Міністрів. Відтак ці документи мають важливе значення для розуміння політики уряду УНР щодо процесу створення органів виконавчої влади УНР. Оприлюднення цих документів відбувалось шляхом публікації в українських офіційних виданнях ("Вісті з Української Центральної Ради", "Вісник Генерального Секретаріату УНР", "Вісник Ради Народних Міністрів УНР") та в іншій періодиці, а також у збірнику "Розпорядження Уряду Української Народної Республіки".

Щоб мати можливість зіставити заходи російського та українського урядів щодо формування структури виконавчої вертикалі, виявити спільні риси та відмінності цього процесу в Росії після Лютневої революції 1917 р. та в УНР, необхідно знати закони та підзаконні акти Тимчасового уряду, постанови та розпорядження російських міністерств, які друкувались в офіційному органі "Вестнике Временного правительства".

Важливим джерелом для дослідження політики українського уряду щодо створення та керівництва діяльністю центральних та місцевих органів виконавчої влади є також інформаційні бюлетені та збірники постанов і розпоряджень, які видавали окремі українські міністерства. Деякі з них надруковані і зберігаються у фондах бібліотек ("Збірник законів, обіжних та інших розпоряджень по справам земельним в Українській Народній Республіці", "Вісник народного міністерства земельних справ", "Бюлетень міністерства продовольчих справ УНР"). В них вміщені циркулярні листи міністерств підлеглим установам, розпорядження міністрів, інформація про структуру та діяльність міністерств, статути органів виконавчої влади (проекти та вже затверджені), відомості статистичного характеру тощо.

Перше десятиліття після поразки Української революції характеризується постійним інтересом вітчизняних науковців до подій 1917-1920 рр., хоча детермінованим ідеологічними чинниками. В ці роки продовжувалась публікація документів періоду Центральної Ради, зокрема у журналах "Літопис революції" та "Архів Радянської України". В них були оприлюднені деякі протоколи засідань Малої Ради, Генерального Секретаріату, низка інших документів. Значна кількість матеріалів вміщена також у виданні "1917 год на Киевщине: Хроника событий". Разом з тим слід зазначити, що відбір документів для публікації здійснювався в руслі тогочасних ідеологічних настанов і мав на меті проілюструвати "контрреволюційну" та "антинародну" сутність органів влади УНР.

У наступні десятиліття центр публікації документів періоду Центральної Ради перемістився з УРСР до інших країн, де українські дослідники в еміграції підготували до видання збірники документів "Вивід прав України" , "Велика українська революція: Матеріали до відновлення української державності" , "Українська суспільно-політична думка в 20 столітті" та інші. В них вміщені основоположні документи Центральної Ради, Генерального Секретаріату, українських політичних партій, які переважно носять програмний характер і не розкривають процес створення системи органів виконавчої влади в УНР на всіх її рівнях.

Відновлення незалежності України сприяло відкриттю спецфондів і дало широкий простір для публікації документів. За останнє десятиліття в нашій державі й за кордоном побачили світ збірники документів, які висвітлюють процес розбудови української держави у 1917-1920 рр. Так, у двотомнику "Українська Центральна Рада: Документи і матеріали" вперше опубліковані майже всі протоколи засідань українського уряду, починаючи від періоду, коли він мав статус виконавчого органу Центральної Ради, й до останнього дня його діяльності 29 квітня 1918 р.* Ці документи відтворюють картину вироблення урядової політики щодо організації органів виконавчої влади всіх рівнів, демонструють безперервну увагу уряду до цих питань.

Через втрату значної кількості джерел внаслідок знищення документації українських міністерств за період перебування в Києві Народного Секретаріату іноді тільки завдяки цим протоколам можна довести, що деякі заходи Ради Народних Міністрів мали вихідним моментом рішення Генерального Секретаріату. Крім цього, через різні причини не всі урядові рішення своєчасно потрапляли на сторінки офіційного "Вісника". Наприклад, внаслідок перебування уряду в евакуації або державного перевороту деякі постанови взагалі не були оголошені у пресі, і відомості про них можна знайти лише у протоколах засідань Ради Народних Міністрів.

Слід зазначити, що інформативна цінність протоколів Генерального Секретаріату та Ради Народних Міністрів значно знижується через лапідарність викладу ходу засідання. Лише в деяких випадках в документах відтворена дискусія між членами уряду, але частіше зафіксовано лише питання, винесене на обговорення, та факт прийняття по ньому рішення. До того ж, до зазначеного збірника документів увійшли не всі протоколи, декілька з них, як показали пошуки в українських архівах, залишились неопублікованими.

До актуалізованої частини джерельної бази відносяться також опубліковані документи особового походження - спогади , щоденники , приватне листування державних і громадських діячів. Попри політичну заангажованість авторів, яка часто має місце, їхні свідчення сприяють розумінню рис характеру політичних лідерів, стосунків між ними, що впливало й на їхню діяльність на ниві державотворення. Всебічне розкрити тему допомагають твори учасників подій, які також становлять один з видів джерел особового походження, хоча не є за формою спогадами або мемуарами. З них можна дізнатись про особисту роль авторів у виробленні та здійсненні урядової політики, їхнє ставлення до різних аспектів державотворчого процесу, у тому числі й до проблеми організації органів виконавчої влади в УНР.

Важливим джерелом вивчення проблеми є періодика того часу. В ній не лише публікувались офіційні документи, але й оперативно коментувались заходи уряду, а іноді й його наміри ще до того, як були втілені у конкретне рішення. Найважливішими для дослідження є центральні періодичні видання різних політичних партій та громадських організацій "Нова рада", "Робітнича газета", "Боротьба", "Народна воля", "Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины" та ін.

У пресі публікувались документи та матеріали українських політичних партій, які допомагають зрозуміти процес формування особового складу українського уряду, ознайомитись з внутрішньопартійними та міжпартійними дискусіями з цього приводу, виявити вплив на його політику з боку різних суспільно-політичних сил. Дуже цікава в цьому плані полеміка з приводу входження представників українських партій до уряду, яка розгорнулась на сторінках партійної преси у березні-квітні 1918 р.

В цілому аналіз актуалізованої частини джерельної бази свідчить, що вона не може слугувати основою дослідження процесу формування виконавчої вертикалі УНР через її неповноту та фрагментарність. Публікація документів носить вибірковий характер, підпорядкована певним завданням та науковим інтересам авторів. Відтак для заповнення істотних прогалин в джерельній базі необхідно звернутись до репрезентативного комплексу документів, які складають другу підгрупу документальних джерел і зберігаються переважно в ЦДАВО України.

За походженням їх можна поділити на документи вищих органів влади УНР та Української Держави (ф. 1063, 1064, 1115 ЦДАВО України), центральних органів виконавчої влади УНР та Української Держави (ф. 1118, 2199, 2207, 2209, 2581, 2857, 3084, 3266, 3690 ЦДАВО України), місцевих органів (ф. 163, 292, Р-413 ДА м. Києва), громадських організацій (ф. 5 ЦДАГО України), особового походження (ф. 1235 ЦДІАК України, 1823, 3543, 3563, 3695, 4465 ЦДАВО України, 226, 227, 293, 318 ІР НБУВ).

За службовим призначенням джерельну базу складають документи нормативні (законодавчі акти, організаційно-розпорядча документація) та виконавчі (оперативне листування установ, звіти, доповідні записки, протоколи засідань комісій тощо). Основним масивом документів є справочинна документація. За змістом це документи організаційного, розпорядчого, звітного, фінансового характеру, офіційне листування, за внутрішньою формою - розпорядження, протоколи, бюлетені, звіти, штатні розклади, листування тощо.

Серед документів ф. 1063 (Генеральний Секретаріат; Рада Народних Міністрів УНР) та 1115 (Українська Центральна Рада) необхідно виділити протоколи засідань Генерального Секретаріату від 8, 13, 14, 17 липня, 8 (вечірнє засідання), 9, 15 вересня, 12, 13 (вечірнє засідання), 14 жовтня 1917 р. та засідання Ради Народних Міністрів від 1 лютого 1918 р. , які не ввійшли до збірника документів "Українська Центральна Рада". Вони допомагають реконструювати процес вирішення Генеральним Секретаріатом питань внутрішньої організації своєї діяльності як колегіального органу ще до того часу, як він набув статусу уряду УНР. В цей час український орган майже не оприлюднював офіційні документи про свою діяльність у пресі, не приймав постанов, обов'язкових для виконання іншими державними установами, а відтак на підставі цих протоколів можна довідатись про початковий етап діяльності Генерального Секретаріату.

Заходи щодо реалізації рішень Центральної Ради та уряду УНР висвітлюють документи українських центральних органів виконавчої влади - генеральних секретарств та народних міністерств, які відклались у ф. 1118 (Міністерство торгівлі і промисловості Української Держави), 2199 (Міністерство фінансів Української Держави), 2207 (Міністерство судових справ Української Держави), 2209 (Генеральне секретарство справ судових; Народне міністерство судових справ УНР), 2581 (Генеральне секретарство освіти; Народне міністерство освіти УНР), 2857 (Міністерство праці Української Держави), 3084 (Народне міністерство торгу і промисловості УНР, 1917-1918 рр.), 3266 (Генеральне секретарство праці; Народне міністерство праці УНР), 3690 (Державний контроль УНР; 1917-1918 рр.).

Залучення документів з фондів міністерств Української Держави 1918 р. обов'язково, оскільки в них відклався великий комплекс джерел, які стосуються доби Центральної Ради. Це зумовлено тим, що внаслідок державного перевороту в центральних органах виконавчої влади були змінені переважно ключові фігури, а канцелярії відомств продовжували працювати у режимі, налагодженому у березні 1918 р. після відновлення їх діяльності. Тому справи цих фондів дуже часто розпочинаються з документів, які відносяться до березня-квітня 1918 р. і важливі для розуміння політики уряду УНР щодо створення галузевих органів державного управління.

У цих фондах зберігаються циркулярні листи центральних відомств до підпорядкованих їм установ, листування офіційного характеру між відомствами, штатні розклади, звіти, довідки, фінансові документи, протоколи засідань рад міністерств та міжвідомчих комісій тощо. Зокрема, зазначені протоколи дають можливість простежити процес прийняття відповідного рішення, відтворюють принципові моменти дискусії між представниками керівництва міністерством та різних державних установ і громадських організацій. Серед документів є також інформаційні бюлетені, які окремі українські міністерства видавали у вигляді машинописних примірників ("Бюлетень народного міністерства праці", "Вісті краєвої преси", "Вісті закордонної преси" та ін.).

Не всі документи є оригіналами. Частину з них складають копії, відпуски (копії, які залишаються у відправника), є також підготовчі матеріали до створення документів (чернетки, різні редакції, проекти). Значення останніх посилюється тим, що стислий виклад ходу засідання уряду у протоколах утруднює розуміння мотивів прийняття ним певної ухвали щодо створення або реформування органів виконавчої влади в УНР.

Особливо слід звернути увагу на довідкові матеріали, які супроводжували обговорення відповідного питання на засіданні уряду. Насамперед, це пояснювальні записки окремих міністерств до пропонованих ними проектів законів і постанов, в яких викладена позиція центрального відомства стосовно поставленої проблеми, показано становище місцевих державних установ, подана додаткова інформація статистичного характеру. Найповніше ці матеріали сконцентровані у ф. 2581, оп. 1, спр. 20, 21 та у ф. 2209, оп. 1, спр. 4.

Матеріали, які окремі міністерства готували до засідань Ради Народних Міністрів, а також протоколи цих засідань уможливили відтворення процесу підготовки урядом УНР навесні 1918 р. широкомасштабної адміністративної реформи, яку українська влада внаслідок державного перевороту не встигла оформити у вигляді законів. В протоколах зафіксовані факти прийняття Радою Народних Міністрів рішень щодо організації або реорганізації органів виконавчої влади, а зміст цих рішень можна зрозуміти за допомогою пояснювальних записок відповідних міністерств.

Слід зазначити, що діловодство в українських центральних органах виконавчої влади в цей час знаходилось на етапі становлення, тому у фондах генеральних секретарств іноді зустрічаються документи, не оформлені належним чином: відсутні підпис посадової особи або дата створення. Деякі з цих джерел мають велике значення для досліджуваної теми. Наприклад, для розуміння політики Генерального Секретаріату щодо місцевої адміністрації не можна обійтись без проекту "Тимчасової постанови про урядування на місцях". На підставі цієї постанови уряд передбачав створити при губернських та повітових комісарах так звані "урядові ради", що мали замінити собою громадські виконавчі комітети, які діяли у 1917 р. при комісарах Тимчасового уряду.

Щоб мати можливість використати документ при дослідженні політики українського уряду щодо місцевої адміністрації, необхідно було довести, що саме він був предметом обговорення на засіданні уряду 12 грудня 1917 р.. В результаті пошуків, здійснених у архіві, було виявлено три примірники згаданої постанови у ф. 1115, оп. 1, спр. 27 та у ф. 2209, оп. 1, спр. 4, 7. Один з примірників засвідчений реєстраційним штампом канцелярії генерального секретарства судових справ від 30 грудня 1917 р. Достовірність вказаних документів встановлювалась із застосовуванням методу джерелознавчої критики, зокрема її основного виду - фактичної критики, що передбачає зіставлення інформації джерела з інформацією, яку містять інші документи, достовірність яких встановлена. Відтак автор дійшов висновку, що примірник, засвідчений штампом, є першим варіантом проекту постанови, винесеної на розгляд уряду. Два інших примірника - це виправлені варіанти, в яких враховані зауваження Генерального Секретаріату, зафіксовані протоколом його засідання. Крім цього, один з примірників відклався серед документів Комісії законодавчих внесень Центральної Ради і є додатком до оригіналу запрошення члена комісії Д. Ісаєвича на її чергове засідання.

Іноді неправильне оформлення документу, що цілком зрозуміло, зважаючи на зародковий стан українського діловодства, дає підстави сучасним дослідникам для невірних висновків. Наприклад через те, що певних даних про початок діяльності Генерального Секретаріату не збереглося, історики висловлюють різні думки з приводу дати його створення. В українській історіографії прийнято цим днем вважати дату 15 червня 1917 р. (ст. ст.), яка зазначена в повідомленні, надрукованому "Народною волею". О. Галенко та Д. Яневський вважають, що Генеральний Секретаріат створено 23 червня, коли його склад було затверджено четвертою сесією Центральної Ради. В свою чергу, дослідниця О. Гомотюк висловила думку, що новий орган розпочав роботу не пізніше 7 червня, тобто ще до проголошення першого Універсалу.

На наш погляд, у протоколі засідання Генерального Секретаріату, на який спирається О. Гомотюк, допущена помилка у датуванні (зазначено 8 червня замість 8 липня). На користь цього говорить той факт, що в кінці протоколу датою наступних зборів визначено ранок 9 липня. Серед прізвищ генеральних секретарів, присутніх на засіданні, зустрічається прізвище О. Шульгина, а не С. Єфремова. Порядковий номер протоколу (№ 16) вказує, що до цього вже відбулась значна кількість засідань. Головне ж те, що питання, які обговорювались, до проголошення першого Універсалу не могли бути поставлені на порядок денний.

По-перше, це взаємовідносини між Генеральним Секретаріатом і Комітетом Центральної Ради. Проект документу про розмежування компетенції цих двох українських органів доручено було розробити В. Садовському та О. Шульгину. В Малій Раді проблема розмежування повноважень розглядалась 3 липня, і ніяких відомостей про те, що подібний документ вже розроблено чи він знаходиться в роботі, звіт не містить. Навпаки, генеральний секретар М. Стасюк запропонував створити спеціальну комісію, яка б встановила принципи взаємовідносин між Генеральним Секретаріатом і Комітетом Центральної Ради.

По-друге, в протоколі зафіксовано виступ О. Шульгина з пропозицією відкласти з'їзд народів Росії, які виступають за федеративний зв'язок з Росією, на деякий час, "поки не виясниться становище". Генеральний секретар міжнаціональних справ входив до складу комісії по скликанню цього з'їзду, обраної тільки 20 червня на п'ятій сесії Центральної Ради. Комісія доручила розробити це питання Генеральному Секретаріату та встановила дату скликання - кінець липня 1917 р.. Але на засіданні Малої Ради 25 липня В. Садовський від імені Генерального Секретаріату попрохав передати цю справу комісії Центральної Ради й повідомив, що генеральні секретарі цим питанням ще не займались. Центральна Рада на шостій сесії задовольнила прохання Генерального Секретаріату й передала справу спеціально створеній комісії. Далі вже вона вирішувала питання підготовки до з'їзду, який відбувся у вересні 1917 р. Отже, на наш погляд, дата 8 червня у протоколі є звичайною помилкою друкарки, в ньому йдеться про вечірнє засідання 8 липня.

Крім цього, про те, що діяльність Генерального Секретаріату розпочалась 15 червня, свідчить також факт, що в кошторисах окремих секретарств початок їхньої роботи датовано саме цим днем. Взагалі, за період від середини червня до початку вересня 1917 р. збереглося лише декілька протоколів засідань Генерального Секретаріату, які, звичайно, не можуть дати повної картини його діяльності в цей період. Але те, що 14 липня генеральні секретарі зібрались вже на своє двадцяте засідання , свідчить, що новий орган розпочав свою працю досить активно.

Також необхідно звернути увагу на те, що іноді у фондах доби Центральної Ради зустрічаються документи, які відносяться до часів Директорії УНР. Ймовірно, при фондуванні вони помилково потрапили до масиву документів періоду березня 1917 - квітня 1918 рр. через однаковість офіційної назви української держави в обох випадках. Тому при використанні документа, який не має дати (наприклад, проектів постанов) необхідно ретельно вивчати його зміст на предмет відношення саме до досліджуваного періоду, а також перевіряти достовірність інформації даного джерела за іншими документами.

До джерельної бази дослідження процесу формування виконавчої вертикалі УНР належать також документи, які зберігаються в Державному архіві міста Києва у ф. 163 (Київська міська управа. 1870-1919 рр.), 292 (Канцелярія комісара Тимчасового уряду по місту Києву. 1917 р.) та Р-413 (Київська міська продовольча управа. 1916-1917 рр.). Матеріали цих фондів дають можливість реконструювати процес організації та функціонування органів виконавчої влади місцевого рівня. У ф. 5 (Комісія з історії громадянської війни при ЦК КП(б)У, м. Київ. 1931-1938 рр.) ЦДАГО України відклались копії донесень та телеграм німецьких та австро-угорських представників, в яких викладено відношення окупаційної влади до уряду УНР та до його політики, характеризуються ділові якості українських міністрів (спр. 110).

Додаткову інформацію для складання цілісного уявлення про політику українського уряду містять особові фонди державних і громадських діячів: ф. 1235 (Грушевські - історики та філологи) ЦДІАК України, В. Винниченка (1823), О. Жуковського (3543), М. Шаповала (3563), С. Шелухіна (3695), ф. 4465 (Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб. 1901-1948) ЦДАВО України, А. Ніковського (226), Є. Онацького (227), В. Винниченка (293), Д. Дорошенка (318) в ІР НБУВ. У цих фондах відклалися документи (рукописи статей, мемуари, приватне листування), які дозволяють отримати додаткові, іноді унікальні відомості про діяльність українського уряду щодо організації системи органів виконавчої влади УНР, визначити роль авторів у цьому процесі, їх особисту позицію.

Отже, сукупність актуалізованої та неактуалізованої інформації (друковані й архівні документи, матеріали періодичних видань, мемуари безпосередніх учасників подій) робить джерельну базу репрезентативною, уможливлює дослідження процесу організації вертикалі виконавчої влади УНР доби Центральної Ради з достатнім ступенем достовірності і дає підстави для нових висновків і узагальнень щодо формування системи органів виконавчої влади в цей період.


  1. Із історії ставлення більшовиків до Центральної Ради: (Матеріяли) // Літопис революції. - 1928. - № 4. - С. 158-168.
  2. Премислер І. До історії зовнішньої політики Центральної Ради // Архів Радянської України. - 1932. - № 1-2. - С. 44-63; Пташинський П. До історії німецько-австрійської інтервенції на Україні // Там само. - С. 64-106.
  3. 1917 год на Киевщине: Хроника событий / Сост. А. Иргизов, В. Манилов, Ф. Ястребов. Под ред. В. Манилова. - К.: Государственное издательство Украины, 1928. - 580 с.
  4. Вивід прав України: Документи і матеріали до історії української політичної думки / Упоряд., вступ. сл. і довідки Б. Кравцева. - Нью-Йорк: Пролог, 1964. - 250 с. - (Сусп.-політ. б-ка; № 15).
  5. Велика українська революція: Матеріали до відновлення української державності: Календар історичних подій за лютий 1917 - березень 1918 року / Упоряд. Я. Зозуля. - Нью-Йорк: Вільна Академія Наук у США, 1967. - 111 с.
  6. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. - Т. 1 / Упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. - [Мюнхен]: Сучасність, 1983. - 510 с. - (Б-ка прологу і сучасності; № 157).
  7. Конституційні акти України, 1917-1920: Невідомі конституції України / Відп. ред. Ю. Д. Прилюк. - К.: Філософська і соціологічна думка, 1992. - 272 с.; Державний центр Української Народної Республіки в екзилі: Статті і матеріали / Ін-т дослідження модерн. історії України; Зредагували Л. Р. Винар, Н. Пазуняк. - Філадельфія: Фундація ім. С. Петлюри в США; К.: Веселка; Вашингтон: Фундація Родини Фещенко-Чопівських, 1993. - 494 с.; Національні відносини в Україні у ХХ ст.: Зб. документів і матеріалів / Упоряд.: М. І. Панчук та ін.; НАН України. Ін-т національних відносин і політології. - К.: Наукова думка, 1994. - 558 с.; Історія української Конституції / Укр. правн. фундація; Упоряд.: А. Слюсаренко, М. Томенко. - К.: Право, 1997. - 443 с.; Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів (1900-1939) / Київ. ун-т та ін.; Упоряд. А. Г. Слюсаренко та ін. - К., 1997. - 448 с.; Документи трагічної історії України (1917-1927 рр.) / Ред.-упоряд. П. П. Бачинський. - К., 1999. - 640 с. - (Реабілітовані історією).
  8. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / НАН України. Ін-т історії України, Центр. держ. архів вищих органів влади і управління України. Т. 1: 4 берез.-9 груд. 1917 р. - К.: Наукова думка, 1996. - 589 с.; Т. 2: 10 груд. 1917 р.-29 квіт. 1918 р. - К.: Наукова думка, 1997. - 422 с.
  9. Грушевський М. Спомини / Підготов. тексту й прим. С. Білоконя // Київ. - 1989. - № 8. - С. 126-154; № 9. - 108-149; № 10. - С. 122-158; № 11. - С. 113-155; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920). Ч. 2. З початків відродження Української державності. - Львів: Червона Калина, 1923. - 96 с.; Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. - Інсбрук: Накладом М. Ковалевської, 1960. - 720 с.; Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 - грудень 1918 / Гол. ред. Я. Пеленський. - К.; Філадельфія, 1995. - 493 с.; Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя: Спогади міністра Центральної Ради та Директорії / Передм. В. О. Шевчука. - Житомир: КВО "Житомирський вісник", 1992. - 124 с.; Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917 р. - Прага: Видавн. фонд ім. Є. Чикаленка при Укр. акад. ком., 1932. - 56 с.; Шульгин О. Початки діяльності міністерства закордонних справ України // Розбудова держави. - 1993. - № 1. - С. 22-24.
  10. Винниченко В. Щоденник. Т. 1. 1911-1920 / Ред., вступ. ст. і прим. Г. Костюка. - Едмонтон; Нью-Йорк: Вид. Канад. ін-ту укр. студій і коміс. УВАН у США для вивч. і публ. спадщини В. Винниченка, 1980. - 500 с.
  11. Чикаленко Є. Х. Листування з В. К. Винниченком та П. Я. Стебницьким / Передм. Н. І. Миронець // Укр. іст. журн. - 1997. - № 5. - С. 119-135; № 6. - С. 103-122.
  12. Винниченко В. Відродження нації. Ч. 1. - К.: Політвидав України, 1990. - 348 с.; Ч. 2. - К.: Політвидав України, 1990. - 328 с. - Репринт. відтворення вид. 1920 р.; Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. 1. Доба Центральної Ради. - Нью-Йорк: Булава, 1954. - 437 с.; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр. Т. 1. - Відень, 1921. - 152 с.; Т. 2. - Відень, 1921. - 204 с.; Яковлів А. Основи Конституції УНР // Розбудова держави. - 1992. - №. 5. - С. 21-26.
  13. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 1, арк. 1; спр. 7, арк. 2; оп. 3, спр. 1, арк. 7, 10, 16-16 зв., 37, 39, 40; ф. 1115, оп. 1, спр. 32, арк. 25-25 зв., 26-26 зв., 27-27 зв., 29, 30.
  14. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. - Т. 2. - С. 16.
  15. ЦДАВО України, ф. 2209, оп. 1, спр. 4, арк. 18-21.
  16. Там само, ф. 1115, оп. 1, спр. 27, арк. 9.
  17. Галенко О., Яневський Д. Перший уряд демократичної України. - К., 1992. - С. 5-6. - (Історичні зошити, № 6).
  18. Гомотюк О. Центральна Рада в українському державотворчому процесі (березень 1917 - квітень 1918 рр.): Автореф. дис... канд. історич. наук: 07.00.01 / Київський ун-т імені Тараса Шевченка. - К., 1997. - С. 15.
  19. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 1, арк. 1.
  20. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали. - Т.1. - С. 169.
  21. Там само. - С. 126-127.
  22. Там само. - С. 195.
  23. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 1, арк. 20; спр. 32, арк. 25, 26.
  24. Там само, спр. 32, арк. 26.
На початок

Вячеслав Носевич
кандидат исторических наук,
директор Белорусского научно-исследовательского центра
электронной документации Минск, Беларусь

Электронные архивы Беларуси

Долгосрочная сохранность и доступность электронных (цифровых) документов, в мас-совом порядке создающихся сейчас по всему миру, представляет непростую задачу для архи-вистов. Надежность современных машинных носителей информации оценивается не очень высоко. Предположительный срок их гарантированной сохранности исчисляется лишь не-сколькими десятилетиями. Но еще хуже, что средства воспроизведения имеют свойство уста-ревать гораздо быстрее, чем приходят в негодность сами носители. Рынок компьютерной тех-ники обновляется примерно каждые три года, а в течение 10 - 15 лет устаревшие компьютеры практически полностью исчезают. Форматы, в которых закодирована информация, и про-граммное обеспечение, которое поддерживает данный формат, столь же быстро устаревают. Поэтому даже прекрасно сохранившийся диск через несколько десятилетий просто негде бу-дет воспроизвести.

В результате документы на машинных носителях, предоставленные сами себе на срав-нительно короткий срок (порядка 10 лет), могут оказаться недоступными. Это уже случилось с первым поколением информационных ресурсов, созданных в вычислительных центрах 1970-х - 80-х годов. Дело даже не в том, что информацию технически невозможно конвертировать в современные форматы и технологии. В большинстве конкретных случаев (при некотором ми-нимуме физической сохранности самих носителей) эта задача разрешима. Проблему недолго-вечности носителей также можно обойти за счет регулярной перезаписи данных на новые по-коления носителей, при этом качество записи не ухудшается. Но по мере создания новых ин-формационных систем (и устаревания прежних) масса данных, требующих конвертации, бу-дет неуклонно нарастать. Объем несовместимых данных может оказаться весьма велик, а в нужный момент для их конвертации не окажется необходимых финансовых и трудовых ре-сурсов. Стоит лишь однажды промедлить с необходимыми мерами, и наверстать упущенное будет гораздо сложнее (и дороже).

Не сможет решить проблему и превращение электронного архива в своеобразный му-зей компьютерной техники, с помощью которой можно запускать устаревшие программы и воспроизводить данные с устаревших носителей. С каждой сменой поколений компьютерной техники такой "музей" будет пополняться все новыми "экспонатами", а поддержание их рабо-тоспособности потребует не меньше сил и средств, чем конвертация данных. Достаточно представить, в какие суммы выльется ремонт такого антикварного оборудования, запасные части для которого давно не выпускаются промышленностью и должны изготавливаться по индивидуальным заказам.

Специалистами предлагаются два подхода, способные в какой-то мере решить пробле-му. Один из них - выработка международных стандартов для форматов, в которых данные визуализируются или обмениваются между системами. Многообещающими в этом плане счи-таются форматы PDF и SGML. Первый из них позволяет зафиксировать внешнее представле-ние электронного документа (в таком виде, в котором он отображается на экране монитора или распечатывается на принтере). Формат SGML позволяет однозначно задавать логическую структуру текстового документа или базы данных (размещение и способ выделения заголов-ков, разбиение на абзацы, столбы и строки, расположение иллюстраций, таблиц, ссылок и т.п.) таким образом, чтобы любая поддерживающая этот формат программа отображала сам текст и его структуру без искажений (этот принцип уже фактически реализуется во всемирной сети Интернет на основе форматов HTML и XML, использующих аналогичный принцип).

Относительным недостатком этого подхода является то, что он окажется эффективным только в том случае, если программы, обеспечивающие преобразование данных в один из стандартных форматов, будут установлены буквально на всех компьютерах, а затем станут синхронно обновляться, поспевая за развитием технологий. Достижение подобной унифика-ции во всемирном масштабе сегодня выглядит не слишком реальным.

Второй возможный подход - разработка детальных технических описаний (специфи-каций) на все наиболее распространенные операционные системы, приложения и поддержи-ваемые ими форматы таким образом, чтобы программисты будущего смогли воссоздать (эму-лировать) принцип действия этих программ на своих компьютерах и просмотреть с их помо-щью сегодняшние документы. Техническая возможность эмулировать но новых компьютерах работу старых программ не вызывает сомнений. Но и в этом случае предполагается, что мно-жество разработчиков по всему миру добровольно возьмет на себя труд создавать специфи-кации на все выпускаемые ими продукты, или же кто-то возьмется за еще более тяжелый труд - создавать спецификации для чужих программ.

Из вышесказанного можно сделать вывод - сегодня никто в мире, по-видимому, не имеет полного представления, каким образом в будущем будет обеспечиваться доступ к соз-даваемым сейчас электронным документам. Но это не значит, что их можно оставить на про-извол судьбы до прояснения ситуации. Наоборот, именно теперь роль архивистов становится исключительно важной, поскольку с их точки зрения проблема видна наилучшим образом. Их долг заключается в том, чтобы принять все меры, возможные в сегодняшних условиях, для предотвращения утраты этих документов.

С этой целью в Республике Беларусь в 1998 г. вступил в действие Белорусский научно-исследовательский центр электронной документации (БелНИЦЭД), структурным подразделе-нием которого является первый на территории Восточной и Центральной Европы государст-венный архив электронных документов. Внедренная в нем информационная система разрабо-тана по заказу Государственного комитета по архивам и делопроизводству Республики Бела-русь (Госкомархив, ныне - Национальный центр по архивам и делопроизводству) государст-венным предприятием "Агат-Систем", которое в годы существования СССР занималось раз-работкой программного обеспечения для нужд обороны.

Созданная система предусматривает автоматизацию всех функций архива, начиная от учета организаций - источников комплектования и кончая учетом выдачи документов пользо-вателям. Единственным исключением является поиск и доставка из хранилища дисков (авто-матизация этой функции на первом этапе, при малом объеме хранимых документов, признана нецелесообразной). Диск с документом, затребованным пользователем, будет вручную дос-тавляться из хранилища. Затем он поступит на автоматизированное рабочее место (АРМ) вос-произведения, который должен преобразовать информацию в человеко-читаемый вид.

Вместе с документами в архив поступает сопроводительная информация, включающая удостоверяющий документ (на бумаге), ведомости машинных носителей и фиксированный набор обязательных реквизитов (информационно-поисковую характеристику, ИПХ) на каж-дый документ. Перечень реквизитов ИПХ определяется "Правилами учета и передачи элек-тронных (машиночитаемых) документов на государственное хранение", утвержденными при-казом председателя Госкомархива 3.04.1997 г., а также стандартом Республики Беларусь СТБ 1221 "Документы электронные. Правила выполнения, обращения и хранения". Обязательны-ми реквизитами являются:

На АРМ комплектования эти сведения переносятся в базу данных архива. Для облегче-ния этой процедуры предприятие "Агат-Систем" разработало программный пакет "Спутник", который позволяет сформировать ИПХ сразу в электронной форме и импортировать ее в базу данных без дополнительной обработки. С помощью этого пакета формируется и ведомость машинных носителей. Он может быть установлен в ведомственном архиве организации, пере-дающей документы на государственное хранение. Практика показала, что это существенно упрощает процедуру передачи.

Дальнейшая обработка документов, принятых на хранение, осуществляется на АРМ учета. Документу присваивается архивный шифр, в базу данных заносятся сведения об архив-ном носителе, на который он записывается, об условиях доступа к нему и т.п. Условия досту-па к содержанию документов определяются в соответствии с законодательством и с учетом интересов фондообразователей. При необходимости АРМ учета позволяет актуализировать учетные сведения (например, если документ перезаписан на новый носитель или истек срок ограничений на доступ к нему).

Доступ пользователей к описаниям документов в базе данных возможен как в локаль-ной вычислительной сети архива, так и удаленно - через Интернет. И в том, и в другом случае для этого служит АРМ читального зала, разработанный в форме интернет-браузера. С его по-мощью пользователь может найти нужный документ и, при наличии у него требуемых прав доступа, заказать его копию. БелНИЦЭД может обеспечивать доступ к информации различ-ными способами - путем предоставления электронных копий документов в читальном зале архива, выдачи их твердых копий на бумажных носителях, передачи по каналам телекомму-никаций и в виде публикаций на компакт-дисках.

Помимо постоянного хранения электронных документов, БелНИЦЭД в состоянии ока-зывать широкий спектр дополнительных информационных услуг, включая временное (депо-зитарное) хранение документов общественных и коммерческих организаций на договорной основе, а также конвертацию данных заказчика на некоторые виды носителей (компакт-диски, магнитооптические диски).

Комплектование архива электронных документов пока осуществляется в ограниченных масштабах. Всего на настоящий день приняты на постоянное хранение 4 фонда, в ближайшее время должны быть приняты еще 5 - 6. Массовый прием электронных документов на государ-ственное хранение можно будет начать лишь после того, как будут выработаны и опробованы основные принципы программно-независимого хранения и визуализации данных. Пока еще в этом вопросе не все ясно. Например, в 2000 г. в архив передана на хранение копия государст-венного реестра ценных бумаг за 1992 - 1999 годы, который был создан в Государственной инспекции (позднее - комитете) по ценным бумагам. Программное обеспечение системы, поддерживающей этот реестр, позволяет формировать и распечатывать запросы в специфиче-ском формате PRN, не поддерживаемом операционной системой Windows и современными лазерными принтерами. В настоящее время данные доступны для визуализации с помощью стандартной программы просмотра файлов View, работающей под операционной системой DOS. Очевидно, что для долгосрочной доступности этого недостаточно, и в ближайшее время предстоит решить вопрос о конвертации файлов в более универсальный формат.

На сегодняшний день наиболее трудную задачу для программно-независимого отобра-жения представляют автоматизированные системы, использующие векторную графику. В та-ких системах содержатся не готовые изображения графических объектов, а координаты их значимых точек. При воспроизведении объекта на экране он фактически каждый раз рисуется заново, причем разные системы используют собственные форматы для хранения координат и разные алгоритмы построения изображений. Одним из примеров являются широко исполь-зуемые в проектных институтах системы автоматизированного проектирования (САПР), где в векторной форме представлены прежде всего чертежи. Другой пример - геоинформационные системы (ГИС), в которых в векторной форме задаются карты и планы земной поверхности.

В отношении проектных институтов острота проблемы пока сглаживается тем, что действующие нормативы предполагают обязательное оформление проекта в бумажной форме. Именно бумажные распечатки чертежей, изготовленных с помощью САПР, являются ориги-налами и подлежат передаче на архивное хранение. Но уже отчетливо просматривается стремление проектировщиков отказаться от громоздких бумажных архивов и хранить более компактные, цифровые версии проектов. Прежде чем узаконить эту практику, необходимо обеспечить воспроизводимость векторных объектов - например, путем фиксации в текстовом формате их координат (как это делается при экспорте данных из одной системы в другую), или посредством преобразования векторных изображений в растровые (т.е. изготовления своеобразных электронных слайдов, предназначенных исключительно для просмотра или распечатывания).

Системы, основанные на ГИС-технологиях, широко используются в градостроительст-ве и различных кадастрах (земельных, водных и т.п.). Как правило, они создаются на основе бумажных документов, но за счет концентрации в одном месте информации из разных источ-ников их содержание приобретает качественно новый состав. Такой компактный и удобный в обращении информационный массив как целое не имеет бумажных аналогов. Поэтому очень важно сохранять для истории информацию, обновляемую при его постоянной актуализации. Если текстовую ее составляющую сохранить сравнительно просто, то в отношении векторных объектов необходимо избрать тот же путь, что и в отношении САПР - преобразование в рас-тровое изображение. Главной задачей при этом является сохранение связи между изображе-нием объекта на карте и информацией о нем, содержащейся в базе данных. В естественной программной среде эта связь поддерживается автоматически, но при конвертации в про-граммно-независимые форматы может быть утрачена. Избежать этого можно, если обеспечить фиксацию в текстовой форме координат хотя бы одной точки каждого объекта. В таком слу-чае сохраняется возможность их импорта в любую ГИС, в которой такие объекты можно бу-дет отображать поверх растрового слоя.

Ряд принципиальных вопросов мы рассчитываем решить в 2002 году, в процессе выра-ботки рекомендаций по архивированию обновляемых данных из градостроительного кадастра по городу Минску - довольно мощной геоинформационной системы, в которой одновременно задействованы разные программные средства векторной графики. На ее примере предстоит разработать нормативные документы, которые детально описывали бы методику создания ар-хивных копий такого рода ресурсов (в общем виде эта методика изложена в "Инструкции о периодичности создания архивных копий информационных ресурсов и порядке их передачи на государственное хранение", но для данного случая они явно требуют конкретизации). По-сле решения этой задачи можно будет приступать к массовой передаче информации анало-гичных систем на архивное хранение.

Все более актуальным направлением становится архивирование интернет-публикаций, многие из которых исчезают бесследно при обновлении сайтов. Пока наш архив принял на хранение архивные копии четырех таких ресурсов - первой версии разработанного самим БелНИЦЭД в 1999 г. сайта "Архивы Беларуси", личного сайта журналиста и литератора Сер-гея Крапивина, официального сайта Белорусского института проблем культуры и поддержи-ваемого этой же организацией сайта детского творчества "Оазис". Эти документы хранятся в исходном формате HTML, их визуализация посредством интернет-браузера пока трудностей не вызывает. Не представляет проблем также доступность ряда баз данных, переданных на хранение тем же Белорусским институтом проблем культуры в формате электронной таблицы MS Excel, учитывая повсеместное распространение программных продуктов фирмы Microsoft (ставших своего рода стандартом де-факто) и возможность конвертации данных в поддержи-ваемый всеми ими формат обмена RTF. Однако в долгосрочной перспективе, возможно, более надежным путем окажется преобразование этой информации в один из форматов, поддержи-ваемых интернет-браузерами.

Важной стороной деятельности государственного архива электронных документов ста-новится взаимодействие с такими же архивами, создаваемыми в ведомствах, организациях и на предприятиях. В настоящее время процесс их создания только начинается, и безусловное лидерство принадлежит банковской сфере. Первым ведомственным электронным архивом стал Центральный архив межбанковских расчетов, введенный в эксплуатацию в мае 2000 г. Вскоре Национальный банк во взаимодействии с БелНИЦЭД приступил к созданию собст-венного архива электронных документов. Там пока организовано хранение финансовых доку-ментов. Проблему передачи на хранение делопроизводственной электронной документации Национального банка еще предстоит решить.

Коммерческим банкам рекомендовано осуществлять хранение принадлежащих им элек-тронных документов одним из двух возможных способов: создавать собственные ведомствен-ные архивы (по образцу архива Национального банка) или передавать документы на депози-тарное хранение в БелНИЦЭД. В настоящее время несколько договоров о депозитарном хра-нении с коммерческими банками уже подписаны, другие договора находятся в стадии подго-товки. Уже можно утверждать, что этот вид деятельности становится одним из основных для БелНИЦЭД. Он одинаково выгоден как для банков (депозитарное хранение обходится им де-шевле, чем создание собственного архива), так и для нас, являясь существенным источником дополнительных доходов.

Ведомственные системы электронного документооборота и государственная система архивного хранения должны стать компонентами единой, более общей системы, охватываю-щей весь аппарат управления. На повестке дня стоит создание типовой системы электронного документооборота для государственных учреждений. Автоматизированные системы, исполь-зуемые в организациях, должны обеспечивать высокую совместимость с системами архивного хранения. Особенно важно, чтобы архив мог обеспечить проверку цифровой подписи на по-ступающих документах, а также ее возобновление в случаях, когда для долгосрочной сохран-ности документов потребуется конвертировать их в другой формат.

Предлагаемые сейчас варианты реализации цифровой подписи являются программно-зависимыми. Средства, поддерживающие такую подпись, не являются общепризнанным стан-дартом и действуют только внутри системы - с их помощью нельзя проверить подлинность документа, поступившего извне. Снабжение документа такой подписью достигается за счет его преобразования в специфический формат, воспринимаемый только определенной систе-мой документооборота. С точки зрения долгосрочной доступности документов этот вариант представляется совершенно неприемлемым. Необходимо иметь более универсальное про-граммное средство, которое позволило бы рассчитывать значение хэш-функции по стандарт-ному алгоритму для файлов любого формата и хранить его в отдельном файле-приложении, оставляя исходные файлы в неприкосновенности. Пока такая программа на рынке отсутству-ет, но сейчас БелНИЦЭД ведет переговоры с ее потенциальными разработчиками.

Помимо обеспечения сохранности документов, изначально создаваемых в электронном виде, важным направлением деятельности архивистов является внедрение современных тех-нологий доступа к традиционным бумажным документам. Речь идет о создании электронных факсимильных копий таких документов, которые затем могут публиковаться в сети Интернет или отдельными изданиями на компакт-дисках. В Беларуси уже сделаны первые шаги в этом направлении.

В Национальном архиве Республики Беларусь (НАРБ) с апреля 1997 года началась ра-бота по оцифровке комплекса фондов подпольных партизанских соединений, действовавших на временно оккупированной территории Беларуси в 1941-1945 гг. Выбор объекта оцифровки определялся прежде всего угрожающим физическим состоянием этого комплекса документов - в военных условиях для них использовалась низкокачественная, хрупкая бумага, текст пи-сался карандашом или выцветающими чернилами. Оцифровка преследует две цели. С одной стороны, создается фонд рабочих копий, который позволит исключить из обращения ветхие оригиналы. С другой стороны, эти же копии смогут в какой-то степени заменить сами ориги-налы, если процесс их разрушения не удастся остановить. Документы сканируются на план-шетном сканере UMAX Mirage D-164 (формата А3) с разрешением в 200 dpi и записываются на магнитооптические диски емкостью 640 Mb в формате JPEG. В год сканируется около 10 тысяч файлов (примерно 4 диска). В итоге за период с апреля 1997 года по июнь 2001 года в Национальном архиве были оцифрованы материалы 10 фондов (18 магнитооптических дис-ков).

С июля 2001 года Национальный исторический архив Беларуси также приступил к оцифровке документов. Первым объектом стали ревизские сказки, как основной и наиболее часто используемый источник при составлении ответов на генеалогические запросы. Как и в НАРБ, документы сканируются на планшетном сканере формата А3. Изображения сохраня-ются в формате JPEG, с разрешением 150 dpi и 10% сжатием. За рабочую смену (4 часа) ска-нируется порядка 50 изображений. Оцифрованные изображения планируется записывать на компакт-диски, но на сегодняшний день, в виду отсутствия соответствующего оборудования, файлы хранятся на жестком диске компьютера, на котором ведется их обработка. Учитывая, что Генеалогическим обществом Юты уже микрофильмированы ревизские сказки из белорус-ских архивов и один экземпляр микрофильмов хранится в страховом фонде Белорусского го-сударственного архива кинофотофонодокументов, одной из приоритетных задач является сканирование имеющихся микрофильмов, что позволило бы создать эффективный фонд поль-зования.

В 2001 г. началось создание цифровых копий редких фотографий, хранящихся в Бело-русском государственном архиве-музее литературы и искусства. Фотографии сканируются и сохраняются в формате TIF, после чего каждое изображение представляет из себя отдельный файл. Для оперативного доступа к ним требуется подробное описание, позволяющее сразу найти нужный файл. Сложность в том, что в этом архиве информационно-поисковые системы ведутся на базе распространенной в архивном мире программы ISIS-М, и уже имеющиеся описания нельзя прямо импортировать в систему архива электронных документов БелНИ-ЦЭД. Чтобы избежать повторного ввода описаний, наши специалисты сейчас изучают воз-можности переноса данных из ISIS-М. Одновременно мы рассматриваем перспективы хране-ния цифровых копий в формате PDF, который позволяет помещать несколько изображений в общий файл, создавая что-то вроде цифрового фотоальбома. В порядке эксперимента оцифро-ваны и конвертированы в формат PDF также некоторые нотные партитуры из фондов этого же архива.

В 2001 г. БелНИЦЭД завершил разработку "Концепции цифрового копирования доку-ментов Национального архивного фонда Республики Беларусь". Предполагается, что основ-ную работу по созданию электронных копий возьмут на себя архивы, в которых хранятся ори-гиналы документов, а БелНИЦЭД будет оказывать им методическое содействие и возьмет на себя хранение эталонных экземпляров, а также обеспечение доступа к этим копиям на основе информационных технологий. Очевидно, задача конвертации архивной информации в элек-тронный вид вскоре встанет и перед ведомственными организациями, связанными с обработ-кой больших информационных массивов. Опыт, накопленный БелНИЦЭД, позволит ему оказывать методическую помощь и в этом вопросе, способствуя таким образом более полному сохранению нашего общего культурного наследия в его наиболее новой, электронной форме.

На початок
На початок