Бездрабко В.В.
вчений секретар УДНДІАСД

КЛАСИФІКАЦІЯ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ: ПРОБЛЕМИ І ПОШУК

Становлення і розвиток постіндустріального суспільства, наріжним каменем існування якого є наука, актуалізували потребу в її оптимізації, зумовивши появу інженерії наукового знання. Остання є тим "інструментарієм", за висловом науковця Л.Рижака [1,c.], який дозволяє виявити і вивчити, класифікуючи, систематизуючи, структуруючи досягнення науковців у логічно обгрунтовані теоретичні моделі, вдосконалити терміносистеми репрезентації їх досвіду, створити освітні, навчальні, інформаційні інститути комунікацій між наукою і суспільством.

В умовах утвердження інженерії наукового знання важливим стають з'ясування здобутків науки в певний проміжок часу, детермінації їх характеристики, потенціалу і можливостей її оновленого відтворення у майбутньому. Відтак, для архівної справи це означає винесення на кін актуальності створення таких інформаційно-пошукових систем, які б ефективно вирішували питання введення до обігу документальної інформації, оптимізації її використання, репрезентації можливостей архівних джерел. Подібне, в свою чергу, вимагає удосконалення внутрішньої управлінсько-організаційної класифікації документів, принципів фондування.

Актуалізація питань, пов'язаних з виявленням джерел, методикою їх використання є помітною рисою новою історіографічної ситуації. Формування Національного архівного фонду України, входження його ретроспективної інформації у світовий комунікативний простір вимагають перегляду основ класифікації архівних документів.

Питання класифікації документів, як їх пізнання, має давнє походження. Організаційне утвердження української історичної науки як соціального інституту, що припадає на ХІХ століття, виявляється в швидкому структуруванні, тобто формуванні спеціалізованої мережі адміністративних, методичних, освітніх центрів, громадських, наукових товариств, комісій, архівів, музеїв, фахової періодики тощо. Масове захоплення збиранням історичних джерел, урізноманітнення документів, функціонуючих у базових сферах діяльності суспільства, зробили першочерговим завданням історика упорядкування вихідного матеріалу його роботи. Дев'ятнадцятим століттям датуються перші схеми класифікації джерел, що носили формальний, описовий характер [2,с.231]. Зразки їх розподілу, що з'явилися у результаті досвіду, надбань, попереднього часу, стали засобом вибудови нових класифікаційних систем і того, без чого здійснення подібного розроблення неможливе, а саме - пошуку, збирання, упорядкування документів, складання понятійно-категоріального апарату історії, архівознавства, джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін, їх теорії.

У ХХ столітті тема класифікації документів не вибуває з реєстру тем постійного інтересу, а його підвищення у 1920-30-ті та 1960-80-ті роки спродукувало значний обсяг літератури різних наукових планів, вартості, методичного й теоретичного змісту [3,с.;4,с.]. Головний дискурс науки ХХ століття - міждисциплінарність - увиразнює взаємоспілкування різних галузей знань, пов'язаних з вивченням документа, що породжує необмежене розсіювання та розгортання ідейних знахідок археографії, бібліотекознавства, джерелознавства, дипломатики, книгознавства в архівознавчому просторі. Спеціалісти кожної з названих та інших споріднених галузей знань вкладали у визначення документу своє бачення, тим самим сприяючи множинному трактуванню змісту, пропонуючи багатоманіття шляхів його компонування.

Конструюючи власні пояснення класифікації документів, вони зініціювали не одну дискусію за цією проблемою на сторінках періодичних видань, в університетських аудиторіях, конференцзалах. Не дивлячись на запропонований науковій спільноті широкий спектр тлумачень документа, їх пояснень - від різносторонніх емпірних означень до виокремлення логічним шляхом інтернального в ньому як явищі - трактування його як матеріального носія інформації ніхто не наважився заперечувати.

Не просто складалася ситуація навколо трактувань словосполучень "класифікація документів", "схема класифікації документів". Наріжним каменем термінологічної дискусії між представниками різних галузей знань щодо визначення класифікації, а, отже й того, якою вона має бути, є відсутність конкретного сутнісного розмежування таких понять, як групування, типологізація, систематизація і, власне, класифікація. Донині відкритим залишається питання наповнення змісту цих лексичних одиниць загальноприйнятим внутрішнім навантаженням вартостями та вартісною оцінкою у єдиній зовнішній формі задля узгодженого опанування нею. І, хоча динамічність мови науки не дозволяє одноактно, тобто раз і назавжди зафіксувати її термінологію, утім, поціновування їх форми, змісту, рефлексія щодо них забезпечують користувача подібною інформацією можливістю проникнути в історичність часу, порозумітися колегам, багатоваріантність відповідей на питання, що є класифікація, систематизація, типологізація, групування та інші лексеми синонімічних рядів від них, є свідченням недостатності взаємодоповнювальних процедур спільного пошуку способів пояснень термінів науковцями.

Групування документів починається із виявлення їх зовнішньої подібності, тобто без з'ясування належності об'єкта як цілісності до тієї чи іншої якісної визначеності [8,с.177]. Порівняння та аналогії екстернальних атрибутів документа хоча визначають його місце з-поміж собі подібних, утім, не дозволяють установити їх взаємозв'язок на рівні генетичних, структурних, функціональних ознак тощо.

Розкриття внутрішньої структури документа як усієї сукупності об'єктів і, разом з цим, кожного з них, відбувається на вісі тотожність - відмінність. Такий метод наукового пізнання, який дозволяє бачити міждокументні взаємозв'язки в просторово-синхронній, часово-діахронній системі координат називається типологізацією [8,с.177-178].

У гносеологічному плані поняття "тип документу" (рід-вид; підтипи-підроди-підвиди) є науковою абстракцією, адекватно не відображеною в об'єктивній дійсності і, отже, таким, яке здатне слугувати логічним засобом у процесі пізнання конкретного джерела інформації, а в онтологічному - цей продукт мислення багаторазово виявляє себе в одиничному, узагальнюючи його.

Виявлення принципової різниці між основами документів при умові їх морфологічної однорідності, всебічного опису одно- і різноподібних за формою - це все суть типологічної процедури. Документ, конкретизуючись у межах власної цілісності, представляє конкретний тип документу, як уривок власної зовнішньої форми і структури змісту.

Для розкриття типологічної структури документу застосовуються дедуктивний (дедуктивно-індуктивний) та індуктивний (індуктивно-дедуктивний) підходи, які дозволяють, рухаючись від загальних з'ясувань щодо типу документа до конкретних, і, навпаки, визначитися з сутністю його конструкції, її природою, видозмінами залежно від особливостей функціонування як комунікативного засобу.

Типологізація документу не може бути одномірною, оскільки її метою є не тільки поділ документів на певні типи, але й встановлення ступеню належності об'єктів до цих типів, міри їхньої подібності з іншими типами [8,с.182]. Таксономічні ряди, що вибудовуються внаслідок типологізації документів є внутрішньо рухомі, змінні за складом, а, отже, й за внутрішніми полями, обсягом змісту. Субпідрядність, співвідношення, кількість зразків документів у межах одного типу (вертикальні зв'язки) чи різнотипності (горизонтальні зв'язки) є плинними у часі та просторі через опредметнення інноваційних перетворень у сфері комунікативної діяльності соціуму, змін умов функціонування документно-комунікаційних структур.

Можливості варіювати при створенні типологічних схем документів лише упродовж останньої чверті ХХ ст. запропонували науковій спільноті нові їх зразки за т. зв. "систематичними категоріями" (за А.Соковою), "галузями людської діяльності", базовими, інфраструктурними, дисциплінарними системами документації (за С.Кулешовим) тощо у виконанні відомих науковців [9,с.130-133]. Спільним для всього багатоманіття критеріїв типізації є вектор її розгортання - спрямованість на об'єднання документів у типові групи.

Типологізація документів супроводжується їх систематизацією, тобто групуванням за кількісними, зовнішніми характеристиками типів документів, приведенням їх до певної системи [2,с.236]. Цей вид технології впорядкування документів базується на їх подібності в межах одного типу, роду, виду та ін., що визначається шляхом з'ясування наявності в них певних загальних рис, виявлення ких відбувається паралельно зі з'ясуванням відмінностей між ними. Реалізація принципу системності в нашому випадку в онтологічному плані протікає біполярно: в напрямку основи ієрархії та складових системи задля виведення об'єктивної системи основи документів і в напрямку "вершини" ієрархії - суб'єктивного документального фрагменту як складової системи.

Отже, первинне групування документів відбувається шляхом констатації документа як факту, явища, визначення абсолютної чи порівняльної цінності його для інформаційного простору. Типологізація документів розгортається на основі поверхневих генетичних зв'язків між ними, що аргументуються й інтерпретуються в межах логічних реляцій. І лише класифікація акцентує увагу на причинно-наслідкових зв'язках між змістом і формою, умовами існування різнотипних документів, поясненні обставин функціонування, і їх самих як вияву багатьох часово-просторових пластів дійсності, які діалогізують між собою.

Сучасний тлумачний словник української мови дає двояке визначення терміну "класифікація". У першому випадку - це дія за значенням класифікувати, у другому - система розподілу предметів, явищ, або понять на класи, групи тощо за спільними ознаками, властивостями [10,с.258]. Упорядники словника ставлять знак рівності між такими поняттями як класифікувати і групувати. Але, якщо первинне групування враховує їх зовнішні ознаки, типологізація - внутрішні властивості структур документів, систематизація зведених груп, типів, то класифікація переносить усю увагу на розкриття змістових властивостей і якостей, становлення інтернальних зв'язків і закономірностей, взаємозалежності між окремими типами, родами і видами документів, їх системами.

Розвідуючи потенціал об'єкта дослідження, документа, його змін у часі, класифікація виходить на шлях не тільки описового, але й проб аналітичного, синтезованого пояснення багатоликої, динамічної, складної одності елементів його загальної структури.

Класифікація документів не тільки сприяє вибудові схеми правильної послідовності, зумовленої ієрархічності, похідної вторинності, але й глибокому проникненню у взамозв'язки між інформаційними, матеріальними складовими документів на рівні структура-структура, структура-зміст, зміст-зміст, обставин їх побутування у зовнішньому просторі тощо. Класифікувати документи треба орієнтуючись не на розмежувальні лінії між різнотипними об'єктами, а, навпаки, на ті, що їх пов'язують (за Б.Кедровим) [11,с.283].

Якщо типологізація протікає шляхом об'єднання документів в однотипні групи (за походженням, узагальненням інформації, шляхом документування тощо), то класифікація переслідує обернену мету. Їх пізнання завдяки класифікації відбувається шляхом дроблення загального об'єкту на скінченне число гносеологічних частковостей, що не претендують на вичерпну однину "прочитання" і сприйняття. Тому поступово у проведенні класифікування документів окреслюються спочатку помітні риси внутрішньої документної диференціації, а згодом - зовнішньої міждокументної інтеграції з подібними і неподібними документами. Це різнить у відмінностях і єднає у подібностях типологізацію та класифікацію документів.

Практика класифікування запропонувала різні схеми поділу документів. Історія їх творення доводить, що методичні акценти вибудови їх схем зміщувалися залежно від теоретико-методологічних шукань, потреб розвитку історичної науки із зовнішніх ознак документа на внутрішні, загального на особливе, цілого на структури, опису на аналіз. Слідування західноєвропейському досвіду та власним науковим традиціям приводить до розроблення класифікаційних схем:

а) у джерелознавстві - за ознаками хроновідстані між часом виникнення документу та часом, що відображений у ньому (М.Тихомиров), тематики (О.Зимін), походження (С.Каштанов, Д.Курносов), способом фіксації та передачі інформації (О.Медушевська, Л.Пушкарьов, С.Шмідт, В.Яцунський);
б) у книгознавстві - за характером змісту (Г.Фірсов), ступенем комуляції інформації (Д.Блюменау), функціональною ознакою (О.Гречихін);
в) у бібліотекознавстві - за знаковою формою кодування інформації (А.Соколов), ознакою їх природи (Ю.Столяров), особливостями носія інформації, засобами фіксації та передачі інформації (Г.Швецова-Водка);
г) у документознавстві - за особливостями практики інформаційної діяльності (Г.Корсунська, К.Рудельсон), лексичної основи документу (К.Маршакова), засобом "передачі змісту, що використувоється в документі" (Д.Теплов) та ін. [5].

В архівознавстві специфіка розподілу документів, включаючи процеси індексного групування, типологізації, систематизації, класифікації зумовлена характером джерел, особливостями їх зберігання, пошуку та видачі дослідникам [6,с.45]. Особливістю класифікації документів в архівній справі є те, що вона здійснюється в межах архіву та архівного фонду. Основним організаційним правилом її здійснення у першому випадку є неподільність, збереження цілісності фонду, а документи, що йому належать, мусять мати спільне походження, однорідність змісту, історичні, логічні взаємозв'язки [12,с.141].

В основі процесу класифікації справ фонду можуть лежати один або декілька скодифікованих комунікаційних розв'язків означень документів. До класифікаційних ознак належать структурна, хронологічна, галузева (функціональна, тематична), номінальна, географічна та ін. [12,с.150]. У кожному конкретному випадку визначаться набір ознак, головних і другорядних, за якими й проводиться класифікація документу. Вибір залежить від дослідницьких цілей та методів, які необхідні для їх досягнення, своєрідності вивчення, характеру діяльності фондоутворювача, складом і змістом документів. Все це зумовлює схеми класифікацій, як от структурно-хронологічна або хронологічно-структурна, галузево-хронологічна або хронологічно-галузева, функціонально-хронологічна або хронологічно-функціональна та ін.

Погодьмося з С.Кулешовим у тому, що більшість нині діючих класифікацій документів в архівній справі базується на їх тематичних, предметних чи поглиблених семантичних характеристиках [6,с.45], а, отже, й мову тут треба вести не про "документну класифікацію", а про "класифікацію документної інформації" [7,с.34].

У кожному з наведених вище варіантів класифікації чітко простежується прагнення зафіксувати головну дослідницьку задачу навколо пізнання документу, а потім засадничих принципів протікання її розв'язання задля кінцевого результату - нового знання про нього. Спеціальні пізнавальні методи кожної з наук надають можливість проникнути в діалектику розвитку і функціонування документа як системного творення, побачити в кожному конкретному прояві його існування загальність даності.

Таким чином, пошук методів і засобів класифікації документів виводить дослідників першопочатково на їх упорядкування і систематизацію, а за тим, після причинно-генетичних пояснень, ми отримуємо можливість виходу на рівень теоретичних узагальнень, відкриття якісних (еволюційних) і кількісних (динамічних) закономірностей історії. Від механічного накопичення дескрептивних відомостей про документ на рівні групування до видових узагальнень на рівні типологізації, підсумовувань результатів взаємодії, функціонування складників документу на рівні класифікації - таким є шлях розподілу документів задля раціональної організації їх впорядкування, розташування, зберігання і використання.


  1. Рижак Л.
  2. Пушкарев Л.Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. - М.: Наука, 1975. - 284 с.
  3. Матяш І. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років. - К.: Б.в., 2000. - 591 с.
  4. Специальные исторические дисциплины: Учеб. пособие / В.А.Замлинский, М.Ф.Дмитриенко, Т.А.Балабушевич и др.; Под ред. В.А.Замлинского, М.Ф.Дмитриенко. - К.: УМК ВО, 1992. - 324 с.
  5. Блюменау Д.И. Проблемы свертывания научной информации. -Л.: Наука, 1982. - 166 с.; Гречихин А.А. Современные проблемы типологии книги. - Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та, 1989 - 247 с.; Корсунская Г.В. Типология первичных публикаций, освещаемых в реферативном журнале ВИНИТИ // НТИ. Сер. 1. - 1969. - №7. - С. 11-14; Маршакова Н.В. Классификация документов на основе лексики (по ключевым словам документа) // НТИ. Сер. 2. - 1974. - №5. - С. 3-10; Пронштейн А.П. Методика исторического исследования. - Ростов н/Д: РГУ, 1971. - 467 с.; Рудельсон К.И. Современные документные классификации. - М.: Наука, 1973. - 267 с.; Столяров Ю.Н. Классификация документа: Решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. - 1995. - Сб. 70. - С. 24-40; Теплов Д.Ю. Типизация в книговедении и библиографии. - М.: Книга, 1977. - 190 с.; Швецова-Водка Г.Н. Типология книги // Книга: Исслед. и материалы. - 1983. - Вып. 46. - С. 40-59; Шмидт С.О. О классификации исторических источников // Шмидт С.О. Путь историка: Избранные труды по источниковедению и историографии. - М.: Российск. гос. гуманит. ун-т. М., 1997. - С. 73-91 та ін.
  6. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія, типологічні схеми. - К.: УкрІНТЕІ, 1995. - 192 с.
  7. Рудельсон К.И. Современные документные классификации. - М.: Наука, 1973. - 267 с.
  8. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. - М.: Наука, 1987. - 439 с.
  9. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія, теоретичні основи. - К.: Б.в., 2000. - 161 с.
  10. Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.Яременко, О.Сліпуненко: В 4 т. - К.: АКОНІТ, 2000. - Т.2. - 911 с.
  11. Кедров Б.М. Формальные и диалектические принципы классификации наук и общая структура научного знания // Диалектика и логика. Формы мышления. - М.: Наука, 1962. - С. 271-310.
  12. Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів України / Редкол.: Я.С.Калакура (гол. ред.) та ін. - К., 1998. - 316 с.
На початок

Мищук Сергій Михайлович
співробітник Інституту біографічних
досліджень НБУВ

Рукописні конфесійні пам'ятки ХVІІ-ХІХ ст. Волинського державного крайознавчого музею в Житомирі
кін. ХІХ -поч. ХХ ст.:
короткий огляд матеріалів з фондів Інституту рукопису НБУВ

Одним з унікальних рукописних зібрань, вражаючих своїм різноманітним складом та обсягом є колекція рукописів з Волинського державного крайознавчого (науково-дослідного) музею у Житомирі (далі ВДКМ).

Книжкові та документальні фонди цього музею формувалися різними шляхами, один з найзначніших - поповнення фондами скасованих католицьких духовних установ поч. ХІХ ст., а також - після поразки Української революції 1917-1920 рр., - фондами бібліотек просвітницьких та духовних установ, приватних зібрань, націоналізованих після встановлення радянської влади. Відразу після встановлення радянської влади Волинським губвідділом народної освіти приймається рішення про охорону бібліотек та книжкового фонду, як державних, так і приватних, в Новоград-Волинському повіті[1]. На той час, після декількох років війових дій, зміни влад і руйнації життя, дійсно, багато книжкових зібрань цього краю було розпорошено. Достатньо згадати інцидент з бібліотекою поміщиці Уварової, яка розташовувалася в її маєтку в м. Емільчино, яка була частково зібрана серед жителів міста після спеціальної постанови Емільчинського ревкома, з котрої ревком почав свою діяльність 14 серпня 1920 р.[2]

Проаналізувавши у 1921-1923 рр. стан книжкового фонду та бібліотек і бібліотечної справи на Волині3, влада дійшла висновку про необхідність проведення низки реорганізацій, обліку та перегляду бібліотечного фонду, перерозподілу між різними бібліотеками та установами, про суцільну реєстрацію бібліотек міста, вилучення "застарілої літератури", під котрою малася на увазі, передусім, "контрреволюційна література," в тому числі і усіх попередніх влад, а також дореволюційні видання[4].

У зв'язку з цим, розгорнув свою діяльність Волинський губернський комітет охорони пам'яток старовини та мистецтва, який провів значну роботу з реєстрації та обліку цінних книжок волинських книгосховищ, і проставляв на книжках свій власний штемпель, завдяки котрому сьогодні є можливість оглянути його діяльність: на багатьох інкунабулах і палеотипах зберігся штамп цієї установи з наданим конкретним номером історичної пам'ятки[5].

Аналіз стану бібліотек та книжкових фондів приватних осіб надав можливість оцінити надзвичайну значимість книжкових фондів. У 1925 р. секція наукових робітників губнаробраза піднімала питання про створення окремої наукової бібліотеки для концентрації там найціннішої книжкової спадщини різних просвітницьких та духовних установ, наукової літератури[6]. Базою для такої бібліотеки стала наукова бібліотека, створена при Волинському науково-дослідному музеї. У зв'язку із перебазуванням деяких культурних установ та документальних фондів до Луцька та Києва, в 1928 р. Президія міської ради Житомира, розглядаючи стан книжкових фондів, вирішила залишити цю бібліотеку при ВДКМ і здійснити заходи щодо поліпшення умов зберігання фондів, оскільки головною претензією щодо цих фондів завжди вважалася скупченість у непристосованих приміщеннях, зокрема, підвалах старої фортеці[7]. Однак, питання з приміщеннями вирішувалося дуже важко.

З 1929-1932 рр. НКО веде цілеспрямовану політику на концентрацію універсальних книжних фондів та збирання старих колекцій та зібрань у декількох "дозволених" владою центрах, серед яких ВБУ є головнішим. З 1929 р. музеям було заборонено збирати універсальні книжкові фонди і бібліотеки та приписано усім державним та округовим музеям переглянути склад своіх фондів та зайві для музею книжки передати до наіближчої наукової бібліотеки - або Всенародній бібліотеці України в Києві , або центральним науковим бібліотекам[8]. Зайвими були історико-культурні фонди, які належали буржуазній культурі. Волинські фонди надійшли до ВБУ в результаті спеціального розгляду Сектору науки НКО.Найбільшим і найціннішим з надходженнь того часу стала бібліотека Волинского музею, що налічувала понад 1000.000 кн. од. і передача якої починається з березня 1931 р. ВБУ відрядила двох співробітників до м. Житомира для детального ознайомлення із змістом і станом книжкових фондів Волинського державного науково-дослідного музею та щоб встановити найдоцільніші форми розподілу й перевезення цих фондів, а також, щоб приступити до перевезення до ВБУ найціннішої частини призначених їй наказом НКО фондів, зокрема інкунабул та рукописних книг. Процес передачі цих фондів здійснювавася науковцями, які дуже добре розуміли значення цих фондів для історії Волині і української культури взагалі.

Отже, внаслідок цього значна частина збірки ВДКМ, що активно діяв на початку ХХ ст.- 30-х роках ХХ ст., нині зберігається у фондах Інституту рукопису НБУВ у Києві (далі ІР НБУВ). Незважаючи на те, що частина матеріалів Музею було передано Бібліотекою до Центрального державного історичного музею у м. Києві в кінці 70-х років, комплекс рукописів ІР НБУВ повною мірою репрезентує рукописно-бібліотечну спадщину різних католицьких духовних орденів, конгрегацій, церков, костьолів, кляшторів, монастирів, конвентів, які активно діяли на терені Правобережній України, передусім у Волинському регіоні, протягом ХVІІ-ХІХ століть.

Офіційна передача частини збірки ВДКМ до Всенародної бібліотеки України відбулася восені 1932 р. за рішенням НКО та ВАУН, внаслідок проведеного спеціального обстеження комісією ВУАН Житомирського сховища[9]. У приміщеннях ВДКМ на той час були зконцентровані значні масиви книжкових та архівних зібрань, переважна кількість котрих - з націоналізованих радянською владою установ та відомств, що були складовані у величезні стоси. Під приводом того, що наявними силами незначної кількості фахівців опрацювати такі величезні масиви книжок і документів було неможливо, комісія ВУАН відібрала та передала до ВБУ близько 1600 одиниць зберігання колекційних рукописних книг та документів. Процес централізації документальних фондів Музею саме у ВБУ- найкрупнішому книжковому сховищі України, безперечно, не був випадковим, він був підготовлений фахівцями у галузі бібліотечної справи, книгознавства, історії літератури та українського письменства.

Головна роль у процесі перегляду та відбору фондів належала П. М. Попову, який провів вцілому майже півроку у Житомирі, вивчаючи фонди документів напередодні їх наступного вцілення до ВБУ. У травні 1931 р. він, будучи на той час завідуючем відділом рукописів ВБУ, перебував у Житомирі в першому науковому відряджені за дорученням ВБУ при ВУАН та обстежів і відібрав найбільш цінні колекції Житомирського сховища. Інформація про результати цього відрядження були виголошена П. М. Поповим у повідомленні 24 листопада 1931 р. на засіданні комісії українського письменства доби феодалізму ВУАН, який попередньо описав і оцінів найцікавіші історичні рукописні збірки Житомирського музею[10]. Серед складових збірок музею, що походили з католицьких духовних інституций, яким приділив увагу П.М. Попов, були рукописи Волинської римсько-католицької духовної семінарії, Волинського римсько-католицького капітула, бібліотеки Житомирських біскупів тощо[11].

Проте, слід зауважити, що згадані групи матеріалів католицького духовенства відображють стан побутування документів на більш пізньому історичному етапі - у середині ХІХ ст.- поч. ХХ ст., коли в результаті бурхливих історико-політичних подій у Європі поч. ХІХ ст., католицькі монастирі в даному регіоні здебільшого були скасовані, діяльність їх чинів заперечена чи реорганізована. Внаслідок цих процесів, їх документація значною мірою постраждала та зосталася розпорошеною, тому лише частково надійшла до Житомирського римско-католицького капітулу чи Волинської духовної римсько-католицької семінарії, збірки котрих, в свою чергу, згодом, вже у ХХ ст., поповнили фонди Волинського музею у Житомирі. Виходячи з цього, перед сучасними фахівцями - археографами, джерелознавцями, культурологами, - доцільним вважається з'ясування таких методологічних питань: визначити попередній період зберігання документів в межах первісної приналежності бібліотекам, архівам духовних установ, дату їх створення, а також на підставі збережених документів і фрагментів збірок простежити їх зміст і характер функціонування.

Аналізуючи матеріали з Волинского музею у фондах ІР НБУВ[12], слід відзначити, що за походженням і складом вони представляють досить стройкатий фрагментарний масив, у якому вдалося виокремити рукописи з бібліотек і архівів ряду духовних інституцій. Серед них - архівна та бібліотечна спадщина з коллегії тринитаріїв у Луцьку, конвентів тринітаріїв у Брагілові та Кам'янці-Подільському, Острожської колегії єзуїтів, конвентів капуцинів у Брусилові та Винниці, реформатів Кременецького і Дедеркальського конвентів, кляштору бернардинів у Янові, базіліян з монастирів в Любартові та Гощі та інших католицьких і уніатських монастирів і церков.

Здебільшого зберіглися джерела ХVІІ-ХІХ ст. латинською та польською мовами. Значне місце за кількістю посідають пам'ятки, що стосуются найважливіших сфер багатограної діяльності монастирів - літургічної та богослівської і духовно-освітянської. У фондах ІР джерельну базу дослідження цих сфер духовної діяльності складають євангелії, градуали, міссали, та ін. богослужбові книги, трактати історико-дидактичного змісту, літописи, хроніки, збірники промов, духовних віршів, сентенцій, драматичні твори, рецепти ліків, історичні збірники та листи, бібліотечні каталоги та інвентарі. Ціла низка рукописних книг відзеркалює ступені студіювання духовними особами обов'язкових дисциплін: трактати з філософії, теології, анатомії, фізики, космографії, поетикі, риторики тощо. На переважно латиномовних рукописах теологічного або дидактичного характеру зустрічаються власницькі записи, які належали викладачам окремих дісциплін, а також є володарські записи бібліотек різних монастирів Правобережної України.

Курси розділів філософії - логіки, метафізики, етики за 1738-1741 рр. зберігалися в бібліотеках тринітаріїв у Брагілові, про що залишився запис: " Ad bibliothecam Conventus Bragiloviensis Ordinis Explicatorum SSS. Trinitatis De Redemptionis Captior. " (Ф. І, № 4441), а також у каменець-подільських тринитаріїв " Conventus Camenecensis Ordinis Trinitatis Redemp. Captior. 1739". (Ф. І, № 4446-4447).

Навчальним посібником до студій з граматики служив збірник, що походив з Луцької колегії тринітаріїв, про що доводить датований запис 1766 р. "Bibliotheca collegii Luceoviensis ordinis Trinitatis Redemp. Capt." (Ф. І, № 4482). До археографічних пам'яток з Луцької колегії також відноситься джерело з історії, хронології, генеалогії Речі Посполитої - хронологічні списки польських королів, архієпископів, біскупів з іншими історичними замітками (Ф. І, № 4641). Й, безумовно, нормативним статутним документом, який регулював структурні особливості организації чернечого чину тринітаріїв на землях Правобережної України, свого роду обов'язковим примірником були Regulae Ordinis S. Trinitatis Redemptionis Capturorum in Polonia " (Ф. І, № 4671). Водночас, крім суто матеріалів тринітаріїв, в збірці Луцької колегії зберігалися документи, що були присвячені діяльності інших католицьких відгалужень, наприклад, історії існування провінції босих кармелітів у ХVІІІ ст. "Rerum memorabilium in provincia Sancti Joachimi ordinis Discalceatorum... historiae brevis ...ab anno 1752 ad anno 1769 i " ... ab anno 1769 ad annum 1774" (Ф. І., №№ 4143-4144).

Зауважимо, що ідентичні документи стосовно важливих моментів існування провінцій різних орденів розповсюджувалися ієрархами костьолу у формі ординацій, листів, циркулярів та залишалися в архівах і бібліотеках. До бібліотеки конвенту капуцинів у Брусилові з позначкою " Ex bibliothecae Capucinorum Brusiloviensis" увійшли " Ordynacyi provincialne przy oddziale prowincyi naszej polskiej od czeskiej ... ulozone roku 1762" - рукописна копія, завірена у 1785 р. (Ф. І, №4665) Саме така ординація, також у вигляді завіреної копії 1785 р., належала капуцінам у Вінниці (Ф. І, №4656).

До речі, подібні процеси міграції документів спостережувалися й з побутуванням неархівних джерел в межах провінції одного чернечого чину. Певна частина рукописних збірників богословського змісту, яка була написана ченцями у львівському базиліянському монастирі у 50-60 роках ХVІІІ ст. пізніше належала Любарському монастирю базиліян, про що свідчить запис "Monast. Lubar. " (Ф. І № 4547-4549, 4554-4555). До документів Любарського базиліянського монастиря ХVІІІ-поч. ХІХ ст. також можна віднести "Fundationes et documenta nec non acta Monasterii Lubarensis Ord. Sancti Basilii Magni ", "Reiestr ksiazek Biblioteki Kollegium Lubarskiego" , "Inwentarz Zakrystyi Klasztoru Lubarskiego" (Ф І, № 4147), збірник копій папських "бреве", переважно у справах шкіл піярів (Ф. І, № 4148), "Constitutiones generales Fratrum Discalceatorum" (F. I,, # 4149), "Statut Wielkiego Xiezestwa Litewskiego " (Ф. І, № 4150, 4151) та інші джерела історико-правового змісту, оригінали та копії з друкованих видань.

Численними серед рукописів Волинського музею були рукописи конвенту августиніан в Любартові. Зберіглися типові навчальні курси: трактати Арістотеля, космографія, метафізика, діалектика, логіка, поетика, риторика. Друкований екслібрис "Ex bibliotheca Conventus Lubarensis Ordinis Predicatorum 1808" abo 'Bibliotheca conventi Lubarensis " розташовані на форзацах трактатів. Як правило, ці учбові курси були читані та переписані ченьцами- отцями та братами в монастирях, кляшторах, конвентах, що діяли в різних місцевостях Західної України. Так, курс з філософії був переписаний деяким Вінцентієм Кондрацьким у конвенті в Підкамені у 1767 р. (Ф. І, № 4379). Безумовно, переписування джерел залишалося основним способом розповсюдження рукописних матеріалів не лише в монастирях, але й в костьолах, духовних консисторіях тощо. Відомості про особливості церковного життя Волині містить збірник сентенций, виписок, де чільне місце займають історичні відомости про Луцький кафедральний собор за 1370-1781 рр., що був переписаний Ігнатіем Онуфріем Буховським, луцьким кафедральним каноніком у 1751-1781 рр. і, відповідно, цей збірник поповнив фонд бібліотеки Луцького кафедрального собору. (Ф. І, №4166)

Крім переписування джерел, досить популярним способом збагачення збірок було добродійне офірування рукописів. Деякі з матеріалів були пожертвовані монастирям її церковними ієрархами, протекторами та іншими духовними та світьскими особами і мають відповідні дарчі написи. Так 3 травня 1763 р. Олександр Йодка, Дерманський та Дубненьский архімандрит офірував два рукописних - теологічних трактата ХVІІІ ст. Дубненському монастирю, про що залишився його власноручний запис на двох томах. (Ф. І, № 4519-4520).

Духовно-освітнянський напрямок діяльності єзуїтів на Правобережжі України у ХVІІ -ХVІІІ ст. репрезентує низка богословських трактатів з Острожської колегії єзуїтів, які розглядають різнобічні теологічні питання (Ф. І, № 4511-4513; 4514-4516, 4535).

Серед фондів Волинського музею на окреме місце заслуговують рукописи, які походять з конвентів, тобто кляшторів реформатів - однієї з галузей ордену францисканців. Пам'ятки реформатів - це насамперед бібліотечні та архівні матеріали, що стосуються Руської провінції реформатів "Russia" або "Russia Rubra" або "Roxolana", діяльність котрої тривала на терені західноукраїньських земель у ХVІІІ- поч. ХІХ ст. Вони знаходяться у І та 314 фондах ІР НБУВ[13]. Поряд із власне архівом провінції реформатів, в якому зосереджені актові збірники, протоколи, твори діячів провінції тощо (Ф. 314) залишилися теологічні та філософські трактати з Кременецького та Дедеркальського конвентів середини ХVІІІ ст., які зберігають імена викладачів священної теології Юзефа Віттинга, Колумбана Ханчевського, Леонарда Лехендорфера. (Ф. І, №№ 4378, 4437, 4582, 4583, 4438, 4587).

Суттєвий матеріал щодо конкретного складу й змісту книжкових збірок монастирів Західної України міститься в рукописних каталогах, реєстрах, інвентарях, які зберіглися в фондах ІР. Ціла низка фактичного матеріалу свідчить про переважання теологічних і сутто літургічних видань, а також спеціальної науковой літератури в бібліотеках духовних інституцій. Водночас деякі з цих архівних документів можуть бути розглянуті як історичне джерело, слід внутрішньої культурно-просвітницької діяльності католицьких церковних установ - монастирів, кляшторів, конвентів, колегій у ХVІІ - поч. ХІХ ст, які здебільшого були скасовані у ХІХ ст.

Саме таку інформацію містять каталоги та інвентарі інструментів і різноманітних музейних колекцій та кабінетів раритетів цих закладів. Так на підставі джерела з архіву "Inwentarium librorum Musaei Scholarum Piarum ad Phisicam experimentalem...spectantium. A. 1798. Inventarium Musaei Phisici Scholarum " (Ф. І, № 4708) було з'ясовано, що у школі піярів були сформовані колекції фізичних інструментів, електричних приладів , інструментів з механіки, гідростатики, хімії, математики, а також колекція мінералів. Докладні відомості про склад і науковий інструментарій (математичні та фізичні прилади) зафіксовані в інвентарі, де зареєстровані у розділі каталогу "Instrumenta matematyczne ". Також у Любарській школі повітовій згідно систематичного каталогу 30-х років ХІХ ст. " Spis xiazek znayduiacych sie w Bibliotece Szkoly Powiatowej Lubarskiey," (Ф. І, № 4717) поряд з книжками у бібліотеці зберігалася цікава нумізматична колекція, яка репрезентувала цінні раритетні експонати - медалі та монети.

У фондах Волинського музею зберіглися систематичні та алфавітні каталогіи написані скорописом, латиною та польською мовами. Серед них: " Cathalogus titulorum libris, in Bibliotheca Academica reperibilibus... " (1752) (Ф. І, № 4704); "Cathalogus Bibliothecae P. P. Capucinorum Conv. Vinnicensis " (1793) (Ф. І, № 4705); "Regestr ksiag w Bibliotece seminaryum dyoceznym Zytomierskiem znayduiacych..." (1831) (Ф. І, № 4707), " Katalog ksiag w Bibliotece X. X. Bazylianow Wlodzimierskich znayduacych sie sposobem alfabetycznym ulozony " (1816) (Ф. І, № 4709), "Bibliotheca conventus Cudnoviensis P. Patrum Bernardinorum...1817-1828" (Ф. І, № 4710)

У деяких каталогах великих бібліотек, які належали не лише монастирям, але й представника церківної еліти, розподіл літератури здійснювався за мовною ознакою. До речі, саме такий принцип витриманий при складанні каталогів цінної бібліотеки Станіслава Богуш-Сестренцевича (1731-1827) - митрополита всіх римсько-католицьких церквов в Росії, яка за його заповітом 1826 р. надійшла до кафедрального собору Св. Станіслава (де він був похований) у Санкт-Петербурзі: "Katalog ksiazek lacinskich" 1830., "katalog ksiazek polskich", [Каталог німецьких книжок], "Cathalogue de livres francois", "Каталог российским книгам..." (Ф. І, № 4711-4715).

Слід підкреслити, що у пізніший історичний період - у середині ХІХ ст., після закриття шкіл та касації монастирів, згадані рукописи поряд з виданнями з монастирських збірок здебільшого були централізовані - вивезені з монастирів і костьолів і покладені в основу значного книгосховища духовного навчального закладу Волинського краю - Волинської духовної семінарії у Житомирі.

Для встановлення шляхів формування музейництва Волині в даний період - у середині ХІХ і розкриття змісту архівно-рукописних фондів важливим джерелом служить каталог книжок Волинської духовної семінарії. Згодом, вже на зламі ХХ ст., саме фонди цієї книгозбірні стали невід'ємною складовою під час фундації збірки Волинського музею у Житомирі. Каталоги бібліотечних книг Волинскої духовної семінарії, серед яких виокремлюються форматно-систематичний, а також латинскою, грецькіою та єврейською мовами, список книг, що відійшли з фундаментальної Бібліотеки, каталог журналів Фундаментальної Бібліотеки Волинскої Духовной семінарії тощо (1900-1907, 1826) (Ф. І, № 4722-4728).

Цінність каталогів музею полягає також й в тому, що, окрім сутто бібліографічно-облікової інформації, котру в них можна запозичити, аналіз їх змісту дає змогу встановити історію формування музейних збірок. Так, висновок про шлях рукописних матеріалів до Бібліотеки Волинського Державного Музею з Житомирського кафедрального собору має підстави завдяки зафіксованому у каталозі книжок музею рукописному каталогу колишньої бібліотеки Житомирського кафедрального собору, де у розділі "Manuscripta" зазначений навіть "Catalogus Manuscriptorum Bibliothecae Ecclesiae Cathedr. Zytomiriensis.', що знаходився у шафах № 15-1614

Отже у світлі наведених матеріалів, варто наголосити, що подальші розвідки та дослідження рукописної та архівної спадщини з Волинського музею у Житомирі дозволять оцінити їх роль і місце у культурному житті ХVІІ- ХХ століть не лише у Волинському краї, а й України загалом.


  1. Державний архів Житомирський області (ДАЖО), ф. 2616, оп. 1., спр. 2, арк. 18.
  2. ДАЖО, ф. Р-1147, оп. 1, спр. 14, арк. 3, 24, 58-77,
  3. ДАЖО, ф. Р-31, оп.1, спр. 1, арк. 300-312, спр. 55, арк. 131-134; спр. 51, арк. 291.
  4. ДАЖО, ф. Р-1983, оп.1, спр. 3, арк. 40-41, 32, арк. 131-134; спр. 51, арк. 291.
  5. Каталог інкунабул / Центральна наукова бібліотека АН УРСР; уклад. Б. І. Зданевич; Упорядн. Г. І. Ломонос-Рівна. - К., : Наукова Думка, 1974.
  6. ДАЖО, ф. Р-28, оп. 1, спр. 140, арк. 30-31.
  7. Бюлетень НКО.- 1929.- № 51-52.- С. 9.
  8. ІР НБУВ; Архів ІР , оп. 1, од. зб. 43, арк. 88.
  9. Ф. 285, № 516.
  10. Там само, арк. 5.
  11. Окрім бібліотеки матеріали Волинського музею нині зберігаються також у фондах ЦДІАУ у Київі, до котрого були передані документи кількістїю 6 тис. од.з б. у 1979 р. НБУВ, Арх. Ін-ту рукопису , оп. 1, од. зб.
  12. Детальніше про це див: Булатова С.О. Архів реформатів руської провінції (Provincia Russia)// Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 1994. -Вип. 2 - С. 136-141.
  13. ІР НБУВ, Ф. №І, №4733, арк. 162-162 зв.
На початок
На початок