ХХІ століття ув'язують з подальшою інформатизацією і глобалізацією всіх галузей суспільного життя, в т.ч. й архівної сфери. Становлення "інформаційного суспільства", впровадження інформатизованих систем, дедалі ширше застосування новітньої електронної техніки у діяльності архівних установ і фондоутворювачів - все це нагально диктує внесення змін у парадигму і зміст архівної освіти, виокремлення в її структурі інформаційного компонента. Пропонована стаття продовжує та поглиблює вже наявні публікації з проблем підготовки істориків-архівістів[1], так і спеціальні дослідження проблем історичної та архівної інформації[2]. Вона має за мету висвітлити досвід роботи кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо опанування студентами архівознавчого відділення знаннями і практичними навичками в галузі інформатики, привернути увагу до нерозв'язаних питань.
Насамперед слід нагадати, що Київський університет має досить давню традицію розвитку інформатики та інформатизаційної освіти. В його стінах плодотворно працювали такі провідні кібернетики, як С.Лєбедєв, В.Глушков,Б.Бублик,М.Михалевич, І.Ляшко та ін., розроблялася теорія обчислювальної техніки, створювались перші кібернетичні машини (ЕОМ), був заснований перший в Україні факультет кібернетики. Згодом, крім математичної кібернетики, дістали розвиток економічна, лінгвістична та ін.. За останні роки в університеті створено досить потужну матеріально-технічну базу для практичного вивчення студентами електронно-обчислювальної техніки і оволодіння сучасними персональними комп'ютерами.
Якщо проаналізувати навчальний план спеціальності архівознавство, за яким ведеться підготовка істориків-архівістів, то можна виділити три основних компоненти вивчення основ інформатики, оволодіння персональним комп'ютером і використання сучасних інформаційних технологій в практиці архівних установ, у науково-дослідній і педагогічній діяльності. Зупинемось конкретніше на характеристиці кожного з цих компонентів.
Перший компонент пов'язаний з вивченням предмету "Інформатика", який дає змогу студентам ознайомитися з основними етапами історії електронно-обчислювальної техніки, базовими поняттями теорії інформації, апаратним та програмним забезпеченням електронних комунікацій, технологією створення бази даних, методами створення, збереження і обробки текстової та графічної інформації на комп'ютері. В ході практичних занять з інформатики студенти оволодівають практичними навиками роботи з персональним комп'ютером, правилами і нормами безпеки праці, користування інформацією Internet.
Крім того, на історичному факультеті запроваджено професійно-орієнтований курс "Інформаційні технології в історії" (доц. С.Стельмах). У ньому з'ясовуються теоретичні засади сучасних інформаційних технологій та методика застосування електронно-обчислювальної техніки у повсякденній практиці історика. Йдеться про математичні моделі історичного процесу, використання статистичних методів в історичному дослідженні. Окрема лекція присвячується архівації даних у персональному комп'ютері і культурі роботи з електронними носіями інформації.
Другий компонент охоплює оволодіння теоретичними і практичними знаннями з інформатики в контексті загальноісторичної і професійної підготовки істориків-архівістів. Загальні питання комп'ютеризації архівної галузі розкриваються в лекціях з "Архівознавства", "Теорії та методики архівної справи" (проф. М.Щербак), "Історії архівної справи в Україні" "Документознавства", "Діловодства в архівній галузі" (доц. Ю.Сорока), "Науково-дослідної та методичної роботи архівів" (проф. І.Войцехівська), у професійно-орієнтованих курсах "Архівна система України", "Менеджмент в архівній галузі" (проф. Я.Калакура). Опанування цими курсами дозволяє студентам усвідомити значення новітніх інформаційних технологій для описування і каталогізації архівних фондів, створення комп'ютеризованих систем науково-довідкового апарату, стандартизованої архівної термінології. Проф. Л.Дубровіна читає студентам архівознавчого відділення спеціальний курс "Наукова інформація в архівній справі"*, в якому дається сучасне трактування поняття "архівна інформація", обгрунтовується класифікація інформації за призначенням, типом і способом поширення, галузями використання. Особлива увага приділяється аналізу структури інформації, її рівнів, принципів побудови та функціонування Державної системи інформації. Спеціальний розділ цього курсу присвячений Національній програмі інформатизації та місцю в її реалізації архівних установ України.
Враховуючи, що домінуюче місце в змісті підготовки архівіста займає блок джерелознавчих дисциплін, кафедра на чільне місце ставить проблеми джерелознавчої інформації про історичні джерела, їх різновиди та зміст, роль і значення для дослідження української та зарубіжної історії. Сучасна комп'ютерна техніка дозволяє ввести до пам'яті машини не тільки текстову інформацію джерела, але й ілюстративно-зображальний матеріал.
Серед ілюстрованих джерел, що забезпечують практичне засвоєння низки теоретичних курсів з спеціальних історичних дисциплін (геральдики, сфрагістики, фалеристики та ін.) важливу групу становить комплекс зображальних матеріалів, що відображають національну символіку та атрибутику України. Зокрема геральдичний комплекс, до якого входять схематичні зображення форм щитів гербів, елементів та кольорова гама герботворчості. Пізнавальну цінність мають зображення гербів козацької старшини, української шляхти, дворянських родин. Карти-схеми "Класифікація геральдичної символіки", "Герби міст і селищ України", "Державні герби країн світу" використовуються на лекціях і семінарських заняттях.
Пріоритетне місце у вивченні "Геральдики" (доц. А.Зубко) відводиться сучасній геральдичній символіці незалежної України. Залучення цієї групи ілюстративних джерел дозволяє простежити спадкоємність традицій та історичного досвіду українського державотворення, витоки і еволюцію національної самосвідомості та історичної пам'яті.
Інформаційний комплекс джерел забезпечує засвоєння глибше і предметніше теоретичних лекційних курсів, що викладаються на кафедрі, та сприяє розумінню еволюції історичного процесу. Його можна умовно систематизувати за класифікаційними ознаками:
а) писемні джерела (актові документи, історіографічні та бібліографічні, епістолярні та мемуарні; періодика тощо);
б) речові джерела (знаряддя праці, речі побуту, зброя, монети, нагороди, архітектурні пам'ятки);
в) зображальні матеріали (карти, схеми, таблиці, малюнки, алфавіти);
г) кінофотофонодокументи (традиційні та відеозйомка).
Кожний з цих видів джерел може виступати в якості наочної інформації при викладанні нормативних та спеціальних курсів. Джерельну інформацію супроводжує й науково-методичне забезпечення, спрямоване на особистісно орієнтовану підготовку фахівця, активного пошуку таких систем, які б стимулювали індивідуальний всебічний розвиток студента та його творче зростання.
Таким чином, використання наочних посібників та ЕОМ має важливе значення для засвоєння майбутніми істориками джерельної інформації з історії України і зарубіжних країн, дозволяє осягнути інформаційний потенціал Національного архівного фонду, зарубіжних архівів.
З сучасним станом і досвідом інформатизації зарубіжних архівів студенти знайомляться в процесі вивчення зарубіжного архівництва і зарубіжної архівної україніки. Доцент кафедри М.Палієнко в своїх курсах "Зарубіжні архіви та порівняльне архівознавство", "Національне та зарубіжне архівне законодавство", "Архівні центри Україніки за кордоном" знайомить студентів з сучасними інформаційними системами, які використовуються у зарубіжних архівах.
Третій компонент забезпечується в процесі проходження студентами архівознавчого відділення усіх видів практики. Вже на другому курсі студенти протягом трьох тижнів проходять навчально-ознайомлювальну практику в Центральних державних архівах, що розташовані в Києві, в державних архівах м. Києва та Київської області. В процесі практики студенти знайомляться з науково-методичною та інформаційною діяльністю архівів, принципами комплектування документами, їх описуванням, класифікацією, фондуванням тощо. Студенти отримують перші практичні навички роботи з описами, каталогами, оволодіння методами пошуку необхідних документів тощо. Особливий інтерес виявляють студенти до вже діючих в архівах інформаційно-довідкових систем, зокрема у ЦДАГО України, ЦДАВО України, ЦДІАК України, ЦД архів-музеї літератури та мистецтва України та ін., де вже існують бази даних про архівні документи (тематичні та облікові), які ще не представлені в Internet.
Велике значення для практичного оволодіння студентами архівною інформатикою має археографічна практика, що проводиться в рамках бакалаврської програми на ІУ курсі. Основними базами цієї практики є Інститут української археографії і джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України та Інститут рукопису Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського, як інституції, що найбільш плідно та активно займаються опрацюванням документів та їх публікацією і мають деякий досвід застосування електронної техніки. Тут студенти знайомляться з типологією археографічних видань, методами передачі тексту в залежності від періоду їх написання, мови, жанру тощо.
Приділяється увага опануванню студентами методики складання назв документів, їх основних реквізитів, систематизації в залежності від тематичного спрямування та структури видання. Особливе значення в процесі практики відводиться знайомству з сучасними архівними технологіями та інформаційними системами та їх використання в археографічній роботі.
Студенти п'ятого курсу проходять педагогічну і виробничу практику на робочих місцях, яка дає їм змогу не тільки знайомитись з електронними машинами, комп'ютерними класами, але й застосувати інформаційні системи на уроках, у лекціях, на робочих місцях в архівах.
На інформаційну озброєність майбутніх істориків-архівістів націлюються й інші форми навчального процесу, зокрема курсові, бакалаврські, дипломні та магістерські роботи.
Нарешті, слід сказати, що і в тематиці дисертаційних робіт, які виконують аспіранти, докторанти і пошукачі кафедри, дедалі частіше знаходять відображення питання інформатизації архівної галузі. Зокрема, аспірантка кафедри А.Сукало працює над дисертацією на тему "Впровадження і використання новітніх інформаційних технологій у науково-методичній та видавничій діяльності архівів".
Ділячись досвідом організації підготовки істориків-архівістів з точки зору їх озброєності сучасними інформаційними технологіями, автори свідомі того, що в цій ділянці ще багато належить зробити. По-перше, необхідно створити спеціалізовану аудиторію для проведення занять з інформатики та інформаційних технологій для студентів архівознавчого відділення, обладнати її новітньою обчислювальною та організаційно-діловодною технікою. По-друге, слід продовжити перебудову викладання усіх професійно-орієнтованих дисциплін під кутом зору застосування інформаційних систем. По-третє, разом з архівними установами, насамперед ЦДА, створювати сучасні бази архівної та архівознавчої практики, на яких студенти могли б відпрацьовувати практичні навички використання електронної і діловодно-організаційної техніки з урахуванням специфіки архівів. Саме ці питання належать до перспективних завдань архівознавчої кафедри Національного університету імені Тараса Шевченка.
В межах загальнодержавної системи науково-технічної інформації функціонує Галузева служба науково-технічної інформації з архівної справи та документознавства (ГСНТІ), головною метою якої є інформаційне забезпечення діяльності державних архівних установ України.
З 1999 р. функції ГСНТІ покладено на сектор науково-технічної інформації при науково-інформаційному відділі УДНДІАСД. Діяльність сектору (галузевого центру ГСНТІ) регламентується "Положенням про Галузеву службу науково-технічної інформації з архівної справи та документознавства" і "Положенням про Довідково-інформаційний фонд (ДІФ)". Робота сектору НТІ здійснюється у декількох напрямах: інформаційно-бібліографічна, науково-видавнича, організаційна робота, в т. ч. забезпечення діяльності ДІФу.
Інформаційно-бібліографічна робота є одним із основних напрямів діяльності ГСНТІ. Галузевий центр НТІ систематично проводить вивчення інформаційних потреб спеціалістів ДКАУ, УДНДІАСД, державних архівів, визначає основні групи користувачів інформацією і на цій основі здійснює планове інформаційне забезпечення перспективних і поточних планів науково-дослідної роботи. Інформаційні послуги надаються з урахуванням кожного етапу науково-дослідної та методичної роботи, груп користувачів, особливостей їхніх інформаційних потреб. Основні режими подачі інформації - диференційоване забезпечення керівництва (ДЗК), вибіркове розповсюдження інформації (ВРІ), "запит-відповідь".
Постійно доповнюється картотека основних груп користувачів новими інформаційними матеріалами за темами НДМР. Для поточного інформування користувачів розписуються нові наукові видання з історії, історії України, краєзнавства, профільні видання з архівознавства, джерелознавства, документознавства тощо.
Згідно плану підготовки довідково-інформаційних видань завершено підготовку двох тематичних бібліографічних покажчиків: "Збереження документальних фондів (архіви, музеї, бібліотеки)" та з документознавства, започатковано випуск інформаційно-бібліографічного бюлетеня.
Галузева служба НТІ здійснює бібліографічний супровід Web-сторінки "Архівні установи України", інформаційно-бібліографічні видання ГСНТІ розміщено в Інтернет.
Основною інформаційною базою ГСНТІ є центральний галузевий довідково-інформаційний фонд (ДІФ) з архівної справи та документознавства, який формується у відповідності з "Положенням про довідково-інформаційний фонд ГСНТІ". Згідно Наказу ДКАУ № 9 від 05.02.2001 "Про формування довідково-інформаційного фонду ГСНТІ" державним архівним установам, відділам ДКАУ запропоновано систематично надсилати до ДІФу ГСНТІ два обов'язкові примірники підготовлених нормативно-методичних та інформаційно-аналітичних матеріалів, друкованих видань з питань архівної справи та документознавства, а також неопублікованих методичних розробок і матеріалів, що становлять інтерес для галузі. Виконання архівними установами у повному обсязі даного наказу не тільки прискорить формування ДІФу, а й уможливіть інформування спеціалістів архівної системи про результати науково-дослідної, методичної роботи, досвід практичної діяльності державних архівів. Проте, протягом 2001 р. до ДІФу ГСНТІ методичні розробки надіслали лише ДА Донецької, Волинської, Житомирської, Черкаської, Чернігівської областей у кількості 8 примірників.
ГСНТІ вважає одним з основних своїх завдань надання науково-методичної допомоги службам НТІ державних архівів, координацію їхньої діяльності, підготовку методичних рекомендацій щодо організації і проведення інформаційної роботи в державних архівах; підвищення кваліфікації та обмін досвідом працівників служб НТІ.
Крім традиційних форм інформування ("Дні інформації", "Кільцева пошта", "Інформаційно-бібліографічні бюлетені" тощо) в планах ГСНТІ - створення автоматизованої бази даних галузі та автоматизованого довідково-пошукового апарату і впровадження інформаційних послуг в електронній формі.
Крім того, ГСНТІ буде розширювати коло джерел та форми інформування користувачів про нові профільні надходження до наукових бібліотек згідно тематики науково-дослідної та методичної роботи архівних установ. Для інформування наукової громадськості про результати НДР та методичної роботи архівних установ плануємо передавати до реферативної бази даних "Україніка наукова" та у фонд електронних документів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського комп'ютерні версії публікацій спеціалістів ДКАУ, УДНДІАСД, державних архівів.
Реформы, проводимые в современной России, преобразования, направленные на развитие федеративного правового государства, наряду с решением политических и экономических задач, требуют повышения эффективности правового воздействия на общественные отношения, укрепления законности. Со всей остротой стоит вопрос о новой роли права, об обновлении и развитии законодательства, в т.ч. и архивного, направленного, прежде всего на реализацию положений Конституции Российской Федерации, являющейся актом высшей юридической силы.
Исторически сложилось так, что на протяжении долгих лет у нас не было универсального закона об архивах. Архивное законодательство состояло из отдельных актов: стоит вспомнить знаменитый, для своего времени прогрессивный декрет СНК РСФСР от 1 июня 1918г. "О реорганизации и централизации архивного дела", известные положения о Государственном архивном фонде СССР в редакциях 1941, 1958 и 1980 г.г., утверждавшиеся Советом Министров СССР. Но в силу известных обстоятельств и общей недооценки роли права в обществе действовавшее законодательство имело серьезные изъяны.
За последнее десятилетие законодательство Российской Федерации существенно обновилось, некоторые его отрасли формируются заново, принимаются законодательные акты, имеющие комплексный характер, базирующиеся на сочетании принципов разных отраслей права. Примером такого акта являются Основы законодательства Российской Федерации об Архивном фонде Российской Федерации и архивах, принятые в июле 1993 г. Вместе с законами в отраслях культуры, здравоохранения, образования, науки, социального обслуживания граждан. Основы образуют корпус актов, регулирующих отношения в социально-культурной сфере общества на федеральном уровне.
Принятие Основ явилось знаменательным событием не только вследствие того, что это первый в отечественной истории архивный закон. Появилось новое архивное законодательство, призванное ответить на научные, культурные, информационные запросы зрелого гражданского общества. Факт рождения нового самостоятельного подотдела права зафиксировал общеправовой классификатор отраслей законодательства, где появилась специальная рубрика "Архивное дело. Делопроизводство".
Что такое архивное законодательство и какова область его применения? Под архивным законодательством или законодательством об архивах обычно подразумевают совокупность законодательных и нормативных и правовых актов, принятых органами государственной власти и регламентирующих архивное дело. Понятие "архивное законодательство" таким образом родственно, но не тождественно понятию "архивное право". Последняя дефиниция гораздо шире, объединяет в себе, наряду с законодательными актами, так называемые подзаконные ведомственные правила и инструкции о деятельности архивов и архивных работников.
Область применения архивного законодательства определяет статья 2 "Основ законодательства Российской Федерации об Архивном фонде Российской Федерации и архивах": это вопросы комплектования, организации хранения, учета, использования архивов и архивных фондов и управления ими. Кажущаяся "ограниченность" и "узость" данной сферы применения вполне объяснима. Правовое поле давно распахано и найти свою нишу далеко не просто. К тому же в своей деятельности архивы, как юридические лица, вступают в самые разнообразные правоотношения с другими юридическими, а также физическими лицами: бюджетные (действует бюджетное и налоговое законодательство), имущественные (гражданское законодательство), трудовые (законодательство о труде) и т.п. Перечень федеральных законов и других нормативных правовых актов, принятых в 1991-2000 гг. и в той или иной степени затрагивающих архивные учреждения, обширен и включает десятки актов.
Условно по тематическому признаку эти нормативные правовые акты можно разделить на три самостоятельные группы: акты фундаментального характера, регулирующие весь комплекс вопросов, относящихся к предмету архивного законодательства; акты по конкретным вопросам комплектования, хранения, учета, ввоза и вывоза архивных документов; акты о доступе к архивным документам и правилах их использования.
Первую группу представляют главный архивный закон страны - "Основы законодательства Российской Федерации об Архивном фонде Российской Федерации и архивах" и утвержденное в соответствии с ними Президентом Российской Федерации Положение об Архивном фонде Российской Федерации. По своему содержанию к ним примыкают законы и положения об архивных фондах и архивах субъектов Российской Федерации, которые в совокупности составляют региональный уровень архивного законодательства России.
Во второй группе основное место занимают акты о деятельности спецслужб и некоторых других министерств и ведомств, в тексте которых упоминаются условия функционирования их собственных архивов (главным образом закрепляется право на долговременное и депозитарное хранение архивных документов) так же акты, где есть упоминания о тех или иных условиях комплектования архивов, перемещения архивов за рубеж. Это федеральные законы "О внешней разведке" (июль 1992 г., новая редакция - январь 1996 г.), "О федеральных органах правительственной связи и информации" (февраль 1993 г.), "Об органах федеральной службы безопасности в Российской Федерации" (апрель 1995 г.), "Об обязательном экземпляре документов" (декабрь 1994 г.) и др. Эту группу дополняют законы "О вывозе и ввозе культурных ценностей" (апрель 1993 г.), "О культурных ценностях, перемещенных в Союз ССР в результате Второй мировой войны и находящихся на территории Российской Федерации" в редакции Федерального закона от 25 мая 2000 г.
Особенностью третьей группы является то, что входящие в неё акты регламентируют не только и даже не столько доступ к архивным документам и правила их использования, а направлены на защиту конституционных прав и законных интересов граждан, обеспечение информационной открытости общества, соблюдение тайны личной жизни, коммерческой и государственной тайны. Сложность предмета правового регулирования в этой сфере порождает своеобразное взаимопроникновение и перекрещивание законов, когда для принятия ответственного решения приходится обращаться к нормам двух-трех и более правовых актов нормативных документов данной группы - тема специального обстоятельного разговора. Ограничилось лишь перечислением важнейших актов: это федеральные законы "Об оперативно-розыскной деятельности" (апрель 1992 г.), "О государственной тайне" (21 июля 1993 г. № 5481-1), "Об авторском праве и смежных правах" (июль 1993 г.), "Об информации, информатизации и защите информации" (20 февраля 1995 г. № 24-ФЗ), "Об участии в международном информационном обмене" (4 июля 1996 г. № 85-ФЗ), "О реабилитации жертв политических репрессий" (18 октября 1991 г. № 176.1) и др. Даже оптимистичный предсказатель вряд ли мог бы предположить, что после принятия "Основ законодательства Российской Федерации об Архивном фонде Российской Федерации и архивах", разграничивших компетенцию между Российской Федерацией и ее субъектами в сфере архивного дела, последние столь активно воспользуются правом законотворчества. Действительность превзошла, однако, самые смелые ожидания. В настоящее время 75 субъектов Российской Федерации приняли закону или положения об архивных фондах и архивах. Стремление субъектов Российской Федерации иметь свои архивные законы объясняется не только общим процессом развития региональной самостоятельности в условиях сбалансированного распределения властных полномочий в федеративном государстве, но и насущной необходимостью. Законы субъектов Российской Федерации регламентируют те вопросы, ответы на которые отсутствуют в федеральных правовых актах. В соответствии с "Основами законодательства Российской Федерации об Архивном фонде Российской Федерации и архивах" (статья 4, часть 3) регионы самостоятельно организуют управление архивным делом, утверждают сеть архивных учреждений, обеспечивают их финансирование, определяют порядок взаимоотношений (в первую очередь в вопросах хранения и передачи документов) между республиканскими, краевыми, областными и районными, городскими (муниципальными) архивами, устанавливают конкретный состав документов, относящихся к государственной и муниципальной собственности, решают ряд других важных вопросов.
В самом деле, из Москвы совершенно невозможно директивно расписать, какие архивы нужно иметь в регионе, какие следует установить сроки хранения документов в районных (городских) архивах. Россия столь велика, обширна и многолика, что в разных ее уголках в зависимости от сложившихся условий (протяженность территории, состояние архивохранилищ, наличие квалифицированных архивистов) все эти вопросы решаются с учетом особенностей региона . В результате в крупных регионах сеть государственных архивных учреждений включает три и более архивов (Москва, Санкт-Петербург, Удмуртия, Чувашия, Нижегородская, Пермская, Свердловская области), тогда как в иных ограничивается одним архивов.
Различен подход субъектов Российской Федерации к вопросу о праве постоянного хранения документов районными и городскими архивами. В ряде регионов республики Алтай, Удмуртия, Хакасия Чувашия, Саха (Якутия), Алтайский, Краснодарский, Красноярский, Хабаровский края, Кировская, Курганская, Московская, Новосибирская, Свердловская, Тюменская, Ульяновская область) такое право указанным архивам предоставлено. И наоборот, в республиках Башкортостан, Бурятия, Тува, Приморский край. Амурская, Воронежская, Калининградская, Липецкая, Новгородская, Оренбургская, Ростовская области, Еврейская автономная область согласно региональным законам эти архивы такого права лишены. В других регионах - и большинство - выбрали своего рода "комбинированный вариант": с одной стороны, муниципальные архивы вправе постоянно хранить свои документы, с другой - на договорной основе они могут передавать их на постоянное хранение в государственные архивные учреждения.
Широко известны примеры, когда субъекты России устанавливают на своей территории административную ответственность за нарушение законодательства об архивах. За Республикой Алтай, первой установившей в архивном законе такую ответственность, последовали республики Удмуртия, Хакасия, Якутия, Приморский край. Курская, Нижегородская, Новосибирская, Свердловская, Томская, Тюменская, Ульяновская, Челябинская области и г. Москва. В Омской области приняли Закон "Об административной ответственности за нарушение архивного законодательство Омской области", для контроля за его соблюдением создали архивную инспекцию.
Статьи, устанавливающие административную ответственность за нарушение архивного законодательства, в ряде субъектов прямо противоречат федеральному законодательству. Так, в актах республик Адыгея, Удмуртия, Карачаево-Черкессия, Хакасия, Приморского края и Корякского автономного округа устанавливаются виды правонарушений и ответственность за них, не вытекающие из федерального законодательства.
В Кодексе Российской Федерации об административных правонарушениях, принятом Государственной Думой 8 декабря 2000 г. в первом чтении, статьей 13.21 предусмотрена ответственность должностных лиц и граждан за нарушение правил хранения, комплектования, учета и использования архивных документов.
Законы субъектов Российской Федерации об административных правонарушениях не могут противоречить указанному Кодексу (Справка: в настоящее время в связи с отклонением Президентом Российской Федерации указанного Кодекса, по предложению Президента Российской Федерации создана специальная комиссия).
В Уголовном кодексе Российской Федерации, введенном в действие с января 1997 г., предусматривается строгое наказание за контрабанду, хищение, уничтожение и повреждение предметов или документов, имеющих особую историческую, научную, художественную, культурную ценность. В заключение можно сказать, что архивное законодательство России жизнеспособно отвечает насущным интересам общества, динамично развивается и имеет перспективы. В настоящее время ведется работа над проектами федеральных законов: об Архивном Российской Федерации об аудиовизуальном наследии, о документации.
Все это позволит усовершенствовать законодательную базу нашей отрасли, активно участвовать в государственном строительстве и, в конечном счете, внести свой вклад российской государственности.
Головна сторінка | Nota Bene | Генеалогія | Новини | Публікації | Архіви в Україні | Архіви в світі | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2008 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua