Файл в форматі pdf
(2,88 Mб)

"Істину встановлює суд історії" /
Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. Національна академія наук України; Інститут історії України НАН України. - Т. 2. - К., 2004. - 552 с.

ISBN 966-8225-09-0
ISBN 966-8225-10-4

© Інститут історії України, 2004
© Автори статей, 2004

У другому томі наукового видання, присвяченого 90-річчю від дня народження видатного українського вченого, члена-кореспондента НАН України Ф.П. Шевченка, вміщено наукові студії переважно з проблематики української історії за доби середньовіччя і нового часу, в яких відображено сучасну точку зору на ряд важливих подій минулого, порушено окремі проблеми методологічного, джерелознавчого та історіографічного характеру.
Спеціальний розділ присвячено історіографічним оцінкам науково-організаційної діяльності Ф.П. Шевченка.
Розраховано на фахівців-гуманітаріїв, викладачів та студентів вузів, широкий читацький загал.


З М І С Т

Переднє слово (Смолій В.)

Ч а с т и н а п е р ш а

Науково-організаційна діяльність Ф.П. Шевченка: історіографічні етюди

Ясь О. Ф.П. Шевченко та його науковий доробок: погляд з того боку "залізної завіси"

Гуржій О., Капітан Л. На чолі редколегії "Українського історичного журналу"

Іщенко Я. Проблеми геральдики та комплексу спеціальних історичних дисциплін в науковій спадщині Ф.П. Шевченка

Батуріна С. Бібліотека Ф.П. Шевченка як джерело до реконструкції наукового світогляду вченого

Ч а с т и н а д р у г а

Проблеми історії Київської Русі

Сегеда С. Етногенетичні процеси на території Русі-України (за данними антропології)

Баран В. Державотворчі та етнокультурні процеси в період Київської Русі

Котляр М. "Розвідка" та "розвідники" давньоруської доби

Вилкул Т. О смысле статей Любечского съезда ( к истолкованию ошибки Повести временных лет)

Майоров О. Оборона Чернігова від монголо-татар у 1239 р.

Ч а с т и н а т р е т я

Козацька доба української історії

Моця О. Українські козаки і західноєвропейські лицарі (порівняльна характеристика)

Черкас Б. Українське козацтво у військово-політичних процесах Великого князівства Литовського (20-30-ті рр. ХVІ ст.)

Русина О. Київ як sancta civitas у московській ідеології та політичній практиці XIV-XVI ст.

Щербак В. Соціальний портрет козацької верхівки другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ ст.

Білоус Н. Особливості самоврядування Києва на магдебурзькому праві ХVІ - першої половини ХVІІ ст.

Гурбик А. Українсько-російські військово-політичні відносини в період Раднотської системи (1656-1657 рр.)

Горобець В. Українська зовнішня політика напередодні та в часи війни з Російською державою (1657-1659 рр.)

Чухліб Т. Самійло Іванович (Самусь) - полковник та наказний гетьман правобережної частини Українського гетьманату

Панашенко В. Бунчукові, військові і значкові товариші в Гетьманщині

Струкевич О. "Пакти й Конституції законів та вольностей війська Запорозького" (політико-культурний аналіз)

Дзюба О. Польська книга у бібліотеках України ХVІІІ ст. (до історії українсько-польських культурних взаємин)

Ч а с т и н а ч е т в е р т а

Методологія та історіографія

Головко О. Методологічні засади вивчення проблеми становлення та розвитку середньовічної державності

Войтович Л. Феодалізм в українських землях: проблеми існування і періодизації

Матях В. Україна в ХVІІ-ХVІІІ ст.: вузлові проблеми та пріоритети наукового студіювання

Степанков В. Постать Петра Дорошенка у висвітленні істориків

Юсова Н. Легітимація концепції про Київську Русь як спільноруську державу в контексті зміни історичної парадигми (30-ті рр. ХХ ст.)

Ч а с т и н а п' я т а

Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Романова Е. Титул жреца-херихеба в текстах Древнего Царства: возможные интерпретации

Путро О. Український державний архів другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст.

Верменич Я. Історична географія й регіонознавство: наступність і взаємодія

Герасименко Н. Проблеми спеціальних історичних дисциплін у науковій спадщині О. Лазаревського

Бовгиря А. Рукописний збірник Максима Плиски 1763 року


ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Федір Павлович Шевченко... При згадці цього імені в пам'яті не одного покоління вчених-гуманітаріїв (насамперед істориків) постає світлий образ людини надзвичайної обдарованості, енциклопедичних знань, безмежної доброти і душевної щедрості.

Дійсно, сьогодні в Україні навряд чи знайдеться хоч один дослідник-медієвіст, архівіст, археограф, фахівець в галузі спеціальних історичних дисциплін, становлення якого як вченого відбувалося до середини 90-х років ХХ століття, хто б більшою чи меншою мірою не відчув на собі турботливу увагу цієї непересічної людини. Це ж стосується й більшості тих науковців, які сферою своєї діяльності обрали інші хронологічні періоди історії, інші галузі знань - археологію, етнографію, історичну лінгвістику тощо. Для одних він був науковим керівником чи офіційним опонентом при захисті кандидатських або докторських дисертацій, для других - відповідальним редактором наукових монографій, для декого - викладачем та головою вищих атес-таційних комісій, для інших - директором чи завідувачем академічного наукового підрозділу. Для всіх же без винятку - добрим дорадником, відкритим для спілкування співбесідником, який щедро обдаровував співрозмовників знаннями й ідеями, нарешті - колегою, працювати поряд з яким вважали за щастя як люди, близькі йому за віком, так і молодь, що тільки входила в науку.

Творча і життєва доля Федора Павловича складалися в цілому так, як і у більшості його співгромадян-сучасників. Обдарований юнак з далекого подільського села (народився Ф.П. Шевченко 24 серп-ня 1914 р. у с. Дунаївці на Хмельниччині), він пройшов шлях від колгоспника, згодом - робітника на київській взуттєвій фабриці через вечірній рабфак до студента Московського історико-архівного інституту. Здобутий у 1937 р. диплом фахівця-історика та аспірантура, яку закінчив перед Великою Вітчизняною війною, стали для нього перепусткою у велику науку. Впевнено і рішуче вступив молодий дослідник на широку магістраль наукової творчості. Більше ніж за піввіку тут були незначні і великі успіхи, злети і падіння. Однак жодного разу за всі ці роки вчений не схибив з обраного шляху, ніколи і ні в чому, незважаючи на реалії життя і тиск обставин, не погрішив у своїх працях проти історичної істини.

Де б не довелося йому працювати - будь-то архівні установи України, Росії, Узбекистану, науково-видавничий відділ Архівного управління УРСР, кафедра архівознавства Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, академічні інститути (з 1949 р. Ф.П. Шевченко пов'язав своє життя з Інститутом історії України, працюючи тут на посадах завідувача відділами та сектором, заступника директора, старшого наукового та головного наукового співробітника, а у 1968-1972 рр. очолював Інститут археології) чи апарат Президії НАН України, він виявляв себе висококваліфікованим фахівцем, сумлінним і вимогливим у виконанні своїх посадових обов'язків.

Як вчений Федір Павлович Шевченко працював у надзвичайно широкому хронологічному і тематичному діапазонах історичної про-блематики. У його науковому доробку (в цілому з-під пера історика вийшло друком майже 700 публікацій) знаходимо розвідки з історії Скіфії, археологічні нотатки, студії з історико-географічного становища українських земель за доби середньовіччя, соціально-економічної, політичної та духовної історії, історичних зв'язків українського народу із слов'янським світом на зламі середньовіччя та нового часу, ролі народних мас в історії, становища українських земель у складі Австро-Угорщини, участі населення Буковини у визвольних змаганнях ХІХ - початку ХХ ст., історії першої світової війни, участі українців та представників інших слов'янських народів в національно-визвольній війні іспанського народу 1936-1939 рр., партизанському русі в Україні у роки Великої Вітчизняної війни, політики німецької окупаційної влади на українсько-білоруських територіях; низку портретів історичних постатей, видатних діячів культури та науки сучасності; праці з краєзнавства, джерелознавства; археографічні та історіографічні дослідження; історико-географічні студії тощо.

Однак головною, найбільш близькою для нього на всіх етапах наукової діяльності залишалася проблематика, пов'язана з добою Гетьманщини та Національно-визвольною війною українського народу XVII ст. Героїчні епізоди з далекого минулого були тією зброєю, яку використовував Ф.П. Шевченко фактично на початку своєї наукової діяльності у циклі радіопередач для населення окупованої України у роки Великої Вітчизняної війни, тим самим підтримуючи його віру у неминучість перемоги над ворогом. Цій проблематиці була присвячена його кандидатська дисертація, успішно захищена 1939 р. У різний час науковцем піднімалися і розроблялися питання дипломатичних відносин володаря Української козацької держави з урядами європейських країн, участі різних національних етносів в українському козацькому війську, їхнього посередництва у розвитку політичних, економічних та культурних зв'язків Запорожжя й Лівобережної України з оточуючими державами у другій половині ХVII-XVIII ст., гайдамацького руху та міжнародного резонансу, ви-кликаного великим повстанням 1768-1769 рр. в Правобережній Україні, формування історичних поглядів Богдана Хмельницького, еволюції соціальної ієрархії українського суспільства в роки Національно-визвольної війни та багатьох інших. Прикметно, що останньою працею, яка вийшла друком за життя Федора Павловича, стала його стаття "Історичне минуле у сприйнятті Богдана Хмельницького" у науковому збірнику, присвяченому 400-літтю від дня народження Великого гетьмана.

Добі Національної української революції присвячена й фунда-ментальна монографія Ф.П. Шевченка "Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст." (К., 1959). Ґрунтована на значній джерельній базі, ця праця і понині може слугувати зразком комплексного підходу до розв'язання проблеми, ретельності у доборі фактів, глибини теоретичних узагальнень. Широкий загальноісторичний контекст, присутній в монографії, дозволив автору прослід-кувати всю сукупність українсько-російських взаємин на тлі політичних та соціально-економічних зрушень, що відбувалися в Україні у ході Національно-визвольної війни.

Загалом високим теоретичним рівнем позначена переважна більшість наукової спадщини Ф.П. Шевченка. Згадаємо хоча б такі його статті на сторінках "Українського історичного журналу" та інших видань, як "Про створення "Вступу до історичної науки"", "Дискусія - неодмінна умова розвитку історичної науки", "Про суд історії", "Обшир наукового орієнтиру" тощо, в яких порушувався цілий ряд проблем методичного та методологічного характеру, наголошувалося на необхідності позбутися у науковій праці таких негативів, як суб'єктивізм, прожектерство, скороспілість висновків, натомість поставити в епіцентр наукової творчості такі критерії, як виваженість, повага до джерела, розгляд тих чи інших явищ у всій їх складності та багатоаспектності. Важливим, на думку вченого, було також відродити діяльність різних історіографічних шкіл, оскільки лише таким чином історичну науку можна було спрямувати у русло справжнього пізнання історичної істини.

Як акт не лише наукової, а й до певної міри громадянської мужності можна розцінити звернення Ф.П. Шевченка 1966 р. до наукової спадщини та політичної діяльності академіка М.С. Грушевського, на згадку самого імені якого протягом досить тривалого часу пануючою ідеологією було накладене своєрідне табу. Ґрунтуючись переважно на документах, які не мали поширення в науковому обігу, український вчений виступив проти однобічного, упередженого підходу до праць видатного попередника, спробував аргументовано розглянути мотиви його еміграції у 1919 р. та повернення на батьківщину 1924 р.

Іншою важливою стороною творчості Ф.П. Шевченка став широкий загальноцивілізаційний контекст, крізь призму якого сприймалися й трактувалися перипетії національної історії. Україна в Європі, Україна в континентальній системі політичних, економічних, культурних взаємовпливів - таким є лейтмотив більшості його історичних студій.

Блискучий дослідник, Ф.П. Шевченко не менш талановито виявив себе в іпостасях археографа, якому належать не лише упорядкування та наукове редагування таких ґрунтовних збірників документів, як "Листи з фашистської каторги" (К., 1947); "Селянський рух на Буковині в 40-х рр. ХІХ ст." (К., 1949); "Возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі (1939-1949)" (К., 1949); "Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в трех томах" (М., 1953); "Документи Богдана Хмельницького (1648-1657)" (К., 1961); "Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні" (К., 1963); "Суспільно-політичний рух на Україні в 1856-1862 рр." (К., 1963); "Каталог документів з історії Києва XV-XIX ст." (К., 1982); "Реєстр Війська Запорозького 1649 р." (К., 1995), а й тексти передмов до них; теоретика-історіографа; фахівця в галузі джерелознавства, архівознавства, картографії, історичної географії тощо, з-під пера якого вийшли статті "Місце та роль архівознавства серед інших спеціальних історичних дисциплін", "Про структуру та список карт історичного атласу України", "О составлении III тома Национального атласа УССР "История украинского народа и Украинской ССР"", "До питання про роль інформації в розвитку історичної науки", "Місце історичного краєзнавства в історіографії України" та ін.; головного редактора та члена редколегії "Українського історичного журналу", члена редколегій "Вісника Академії наук Української РСР", часопису "Пам'ятники України", міжвідомчого тематичного збірника "Питання історії народів СРСР"; наукового редактора колективних та індивідуальних монографій; фундатора і відповідального редактора щорічників "Історіографічні дослідження в Українській РСР", "Середні віки на Україні", "Українського історико-географічного збірника", серійного видання "Історичні дослідження", традицію випуску яких сьогодні продовжують його учні і послідовники.

Як організатор науки доктор історичних наук, а з 1969 р. член-кореспондент НАН України Ф.П. Шевченко входив до складу вченої та спеціалізованої вченої рад Інституту історії України НАН України, республіканської наукової ради з історії, Наукової ради з історіографії та джерелознавства при Відділенні історії АН СРСР, наукової ради Головархіву УРСР тощо. Школу вченого пройшли близько 60 кандидатів та 7 докторів історичних наук. Ф.П. Шевченко виступив ініціатором пожвавлення в Україні цілої наукової галузі - спеціальних історичних дисциплін, очоливши створені в структурі Інституту історії України відповідні наукові підрозділи та виховавши цілу плеяду спеціалістів.

Не має жодного сумніву щодо того, що творчий доробок та життєвий шлях такої неординарної особистості й науковця від Бога, яким був Шевченко, потребують свого неупередженого, ретельного вивчення. Сподіваємося, що такий життєпис, науково виважений, незабаром буде створено. Федір Павлович прожив нелегке життя, в якому було все - прості людські радості й незгоди, перемоги й поразки, закоханість у справу і відчай від неможливості повною мірою втілити вимріяне.

На жаль, історія не має зворотного ходу, тому навряд чи доцільно дискутувати навколо того, як би склалася життєва та творча доля Ф.П. Шевченка, май він можливість пройти свій земний шлях в іншому хронологічному вимірі чи інших суспільно-політичних реаліях. Він був людиною свого часу, своєї епохи, в чомусь ідучи у її руслі, в чомусь відстаючи, а в чомусь піднявшись над нею. Як і в кожної людини, закладені в ньому потенційні можливості, очевидно, не в усьому були реалізовані повноцінно, не завжди адекватно були оцінені і його творчі здобутки. Проте людина розумна, спокійна, зважена, Федір Павлович вмів реально сприймати дійсність, піднімаючись над буденними проблемами і образами. Своїми людськими якостями, своєю фаховістю він здобув щире визнання та добру пам'ять.

В серпні цього року Федору Павловичу Шевченку виповнилося б 90 років. На жаль, в ці ювілейні дні його не буде поряд з нами. Не буде фізично. Виплекані ж ним творчі проекти та ідеї сьогодні, в нових історичних реаліях, продовжують своє віртуальне буття. Вони мають здатність матеріалізуватися у нових наукових розробках, створе-них його колегами і учнями, представниками новітньої генерації українських істориків, вихованих на творчій спадщині Вчителя.

Академік НАН України
Валерій Смолій