Н. П. Барановська
к.і.н. (Київ)
Інститут історії України НАН
Можливості вивчення історичною наукою будь-якої проблеми сучасності, а тим більше такої суспільно значимої, якою є Чорнобильська катастрофа, обумовлюється багатьма чинниками. І перш за все це можливість виявляти, накопичувати, систематизовувати та аналізувати і, таким чином - оперувати значним масивом фактичного матеріалу. Стосовно чорнобильської проблеми, то доступ до інформації про подію та її багатоаспектні й багаторівневі складові історична наука одержали лише на початку 90-х років, коли в державі відбулися кардинальні суспільно-політичні зміни. Першим археографічним узагальненням роботи істориків на початковому етапі вивчення проблеми стала публікація статті Н. В. Маковської "Політична ретроспектива Чорнобильської катастрофи в документах" опублікована в журналі "Архіви України" . Тоді ж почалась публікація на сторінках газет "Демократична Україна" та "Эхо Чернобыля" виявлених у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України раніше закритих документів. Таким чином було покладено початок наукового вивчення істориками проблем, пов'язаних з Чорнобильською АЕС та аварією реактора її 4-го енергоблоку, яка переросла за своїми масштабами в найбільшу техногенну катастрофу ХХ століття.
Серед джерел вивчення Чорнобильської катастрофи, дій влади та суспільства в тій екстремальній ситуації, архівні джерела посідають особливе місце, оскільки у фондах державних та відомчих архівів накопичено величезний масив інформації.
Як відомо, нині система архівів в Україні функціонує і розвивається на підставі Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", прийнятого у 1994 р. , постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999 р. "Про затвердження Програми збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000 - 2005 роки" та Розпорядження Президента України від 2 вересня 2000 р. "Про невідкладні заходи щодо розвитку архівної справи" .
Надзвичайно важливим є концептуальний підхід до відбору архівних джерел з проблеми. В основу цього підходу, в ході роботи над проблемою було покладено принцип, сформульований академіком В. А. Смолієм, який вважає, що основоположним при аналізі певних історичних процесів та явищ є не взагалі архівні документи, а найтиповіші з них .
Специфіка чорнобильської проблеми щодо архівних документів полягає в тому, що незначна її віддаленість в часі обумовила накопичення документального масиву, пов'язаного з нею, в основному в системі відомчих архівів та колишньому Центральному партійному архіві при ЦК Компартії України, нині - Центральному державному архіві громадських об'єднань (ЦДАГО). З цього, найважливішого для дослідників процесів новітнього часу, архіву, необхідно й почати огляд архівних джерел вивчення Чорнобильської катастрофи, оскільки саме сюди - до республіканського керівництва в Києві йшли, з одного боку вказівки з центральних органів влади і управління СРСР, а з іншого - донесення про їх виконання та про ситуацію в республіці в цілому у зв'язку з подією на ЧАЕС, що відбивали тогочасне бачення і розуміння ситуації.
Нині у ЦДАГО України зберігається 158 фондів (369 описів) у складі 255106 справ, документи яких тематично представляють усе розмаїття української новітньої історії, і в тому числі - передісторію та хроніку подій Чорнобильської катастрофи, її наслідки. Дослідниця висловлює щиру подяку колишньому директору ЦДАГО Р. Я. Пирогу та його заст. Н. В. Маковській за допомогу та спільну працю в ході вивчення матеріалів архіву з проблеми.
Основними джерелами ЦДАГО в ході дослідження чорнобильської проблеми стали накопичені документи двох фондів - першого та сьомого. Це матеріали загального відділу ЦК Компартії України та Центрального комітету ЛКСМУ.
Серед великої кількості описів, що їх включає до себе ф. 1, привернули увагу в контексті проблеми справи з описів: 2 (Матеріали з'їздів, пленумів, зборів партійного активу, нарад, засідань 1972 - 1991 рр.); 6 (Протоколи засідань політбюро ЦК Компартії України 1956 - 1967 рр.); 10 (Протоколи засідань політбюро і секретаріату 1968 - 1975 рр. (ч. 1) та 1976 - 1980 рр. (ч. 2); 11 та 16 (Протоколи засідань політбюро, оргбюро і секретаріату ЦК Компартії України 1981 - 1991 рр.)
Важливі джерела з проблеми зосереджує опис 17, серед справ якого - три томи обсягом до 300 сторінок і більше - стенограми засідань оперативної групи політбюро ЦК Компартії України (спр. №№ 224, 225 та 226), рішення про створення якої було прийнято 3 травня 1986 р. Стенограми дають уявлення про масштабність події, розкривають те величезне коло проблем, що постали перед керівництвом УРСР, засвідчують його намагання вплинути на ситуацію та неможливість зробити це в силу масштабів проблеми та в силу її не підпорядкованості місцевому керівництву.
Найбільшу кількість цікавих джерел з проблеми у ф. 1 ЦДАГО дав опис 25 "Документи загального відділу ЦК Компартії України (секретна частина)", особлива її ч. ІІ, що охоплювала на момент роботи з нею 1970 - 1988 рр.
Джерела для вивчення дій влади у наступні післяаварійні роки зосереджено у опису 32 "Загальний відділ. Записки, довідки, інформації..."
Що стосується ф. 7, то найсуттєвішими для дослідження дій та стану молодіжної частини суспільства в ході ліквідації аварії та її наслідків стали опис 19 (Стенограми і протоколи конференцій, пленумів, активів, зборів та засідань бюро обкомів ЛКСМУ 1979 - 1991 рр. (частина 2 опису) та оп. 20 (Інформації та пропозиції ЦК ЛКСМУ з питань ідеологічної роботи).
Поряд із ЦДАГО, важливим архівним джерелом з чорнобильської проблеми стали державні архіви колишнього СРСР: колишній Центральний партійний архів при ЦК КПРС та колишній Центральний державний архів народного господарства СРСР. В нових політичних умовах ці архіви були реорганізовані. У 1991 р. на базі документів поточних архівів структурних підрозділів ЦК КПРС було утворено Центр збереження сучасної документації, який у 1999 р. було трансформовано у Російський державний архів новітньої історії (рос. РГАНИ). Був також утворений Президентській архів Російської Федерації де зберігається основна частина матеріалів, що стосувалась Чорнобильської катастрофи. Протягом останніх років цей архів залишався недоступним для іноземних громадян, якою була визнана авторка статті при зверненні, про що її було письмово повідомлено.
Серед матеріалів, що були виявлені у фондах Центру збереження сучасної документації (нині - Російський державний архів новітньої історії) - найсуттєвіший інтерес щодо досліджуваної теми становить фонд 89. Виявлені справи окремих описів цього фонду містять листи, інформації, звернення до ЦК КПРС (оп. 9, спр. 59) та одиничні протоколи засідань Оперативної (чорнобильської) групи політбюро ЦК КПРС (оп. 51, спр. 20, 21). Переконливим свідченням міжнародного резонансу події на ЧАЕС стала кількість виявлених документів з питань міжнародних зв'язків, пов'язаних катастрофою. Оп. 53, спр. 15,16, 20, 23, 37, 39, 53, 57, 74, 78 містять інформацію про участь СРСР у спеціальній та 30-й сесіях Генеральної конференції та сесіях Ради управляючих МАГАТЕ, про результати наради країн - членів МАГАТЕ з питань дальшого підвищення безпеки ядерної енергетики, про звернення зарубіжних громадян до М. С. Горбачова у зв'язку з аварією, постанову Секретаріату ЦК КПРС "Про план упереджуючих контр пропагандистських акцій у зв'язку з річницею аварії на Чорнобильській АЕС та багато інших.
У Центральному державному архіві народного господарства СРСР, який після кардинальних політичних змін у житті країни одержав назву "Російський державний архів економіки", найважливіші документи, що стосуються Чорнобильської катастрофи зосереджено у фонді 650 - фонді Державного агропромислового комітету СРСР, який охоплює документи з листопада 1985 до квітня 1989 рр. Опис № 1 цього фонду містить справи постійного збереження центрального апарату цієї державної структури. Документи 1986 р., що безпосередньо стосуються досліджуваної теми, були виявлені серед документів управління справами (спр. 31 (протоколи №№ 1 - 10 нарад у Голови Держагропрому СРСР Мураховського В. С.), спр. 32 (протоколи №№ 1 - 14 нарад у Першого заступника Голови Держагропрому СРСР Сизенко Є. І.), спр. 77 (доручення ЦК КПРС та матеріали з виконання доручень, доповіді, доповідні записки, листи до ЦК КПРС, том 1) та відділу з виробництва та переробки продукції тваринництва. Так спр. 556 містить документ на 18 сторінках, що має назву "Рекомендации по использованию мясного сырья с содержанием радиоактивных веществ и инструкция по дезактивации производственных помещений предприятий мясной и птицеперерабатывающей промышленности".
В наступні роки Держагропром СРСР продовжував займатися проблемами, породженими Чорнобильською катастрофою, але вже не так інтенсивно. Документи, що підтверджує цю тезу були виявлені у спр. 1325 (1987 р.) та спр. 3860 (1989 р.), в яких містяться доручення Ради Міністрів СРСР та матеріали з виконання доручень по основних напрямках діяльності Держагропрому СРСР (доповідні записки, довідки, листи).
Поряд з державними архівами Києва та Москви як джерела з проблеми були використані відомчі архіви. Серед них - поточний архів комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи, Урядовий архів та архів І відділу уряду - Ради Міністрів УРСР, відомчі архіви Мінсільгосппроду, Мінчорнобиля, СБУ та Президії Національної академії наук України.
Колекція документів комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи, яка була виявлена 1993 р., складалась з документів, що розкривали, в основному, медичні аспекти події, зокрема зусилля, спрямовані на приховування правдивої інформації, визначення нормативів вмісту радіоактивних елементів у воді, продуктах харчування, повітрі. Хронологічно ці документи охоплюють період з 1 травня 1986 р. до 19 січня 1994 р.
Найбільше - цілих п'ять документів стосувались проблем інформування (а точніше - дезінформування) населення та фахівців про реальний стан справ. Серед них, наприклад, наказ МОЗ УРСР про посилення секретності проходження інформації про аварію на ЧАЕС від 18 травня 1986 р. та ВЧ-грама Голови урядової комісії СРСР О. Щепіна до МОЗ УРСР про засекречення медичної документації (20 травня 1986 р.).
В колекції був виявлений також архівний документ - ВЧ-грама МОЗ СРСР міністру охорони здоров'я України з текстом тимчасової інструкції з нагальної профілактики враження радіоактивним йодом, яку в Україні одержали 9 травня 1986 р., і який у 1995 р. був опублікований у збірнику "Чорнобиль: проблеми здоров'я населення". Дата надходження цієї інструкції є яскравим свідченням "якості" роботи загальносоюзного Міністерства охорони здоров'я. Адже йодна профілактика мала сенс лише в перший момент потрапляння радіоактивного йоду до організму людини. Через два тижні після вибуху й початку поширення радіоактивного йоду ця профілактика була позбавлена будь-якого сенсу.
Серед виявлених документів - накази МОЗ УРСР про обстеження і надання медичної допомоги дітям і вагітним жінкам (10 травня 1986 р.), про заходи щодо упередження радіаційного ураження населення (17 травня 1986 р.), про організацію роботи з документацією стосовно обстеження і госпіталізації населення (26 травня 1986 р.), про організацію медичного забезпечення населення під час евакуації з Київської та Житомирської областей та в місцях розселення (28 травня 1986 р.), про організацію груп радіохімічного контролю за об'єктами навколишнього середовища (12 червня 1986 р.) та ін.
Серед документів поточного архіву комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи - неодноразові звернення міністра охорони здоров'я УРСР А. Романенка до МОЗ СРСР з проханнями до вищого керівництва дати вказівку, як же вирішувати те чи інше питання, наприклад, як визначати остаточний діагноз при променевому захворюванні (12 травня 1986 р.).
Значний інтерес як архівне джерело з проблеми становлять: звернення МОЗ УРСР до Ради Міністрів республіки про необхідність посилення радіаційного контролю (21 травня 1986 р.) та спільне рішення МОЗ СРСР та УРСР про координацію діяльності і розподіл обов'язків у ході організації медико-санітарного забезпечення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (26 травня 1986 р.). Певний обсяг конкретної інформації містить Довідка МОЗ УРСР для ЦК Компартії України з радіаційно-гігієнічною оцінкою заходів щодо поліпшення радіаційної обстановки в м. Києві (6 серпня 1986 р.), однак оцінку її достовірності і об'єктивності (враховуючи традицію прикрашання дійсності в звітах) можуть зробити лише незалежні експерти. Ця ж проблема стоїть і відносно документу - Експертна оцінка членів міжнародної комісії з радіологічного захисту щодо можливості проживання і праці в м Прип'ять (червень 1988 р.).
Поточний архів комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи 1993 р. став джерелом інформації про становлення в незалежній Україні системи радіаційного захисту населення. Таким джерелом є Протокол спільного засідання Комісії Верховної Ради УРСР з питань чорнобильської катастрофи і Національної комісії радіаційного захисту населення України (10 жовтня 1991р.)
В ході вирішення чорнобильських проблем, враховуючи їх комплексність, відбувались спільні засідання комісій Верховної Ради УРСР з питань чорнобильської катастрофи, у питаннях екології та раціонального природокористування та інших у зв'язку з необхідністю забезпечення населення забруднених регіонів якісними продуктами харчування (Протокол засідання № 2 від 27 січня 1992 р.). Виявлені такоє протоколи ряду засідань Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи, звернення народних депутатів від областей та територій, які зазнали радіоактивного забруднення, до Верховної Ради України, інформація про стан газифікації населених пунктів та будівництво газопровідних мереж у Житомирській, Чернігівській та Київській областях, що постраждали внаслідок аварії та ін. джерела інформації з досліджуваної проблеми.
В наступні роки чорнобильська проблема набула нових, кримінальних рис, що також знайшло своє відбиття у таких джерелах, виявлених в поточному архіві Комісії, як Довідка комісії Федерації профспілок України про результати перевірки видачі посвідчень "Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС" працівникам профспілкових органів від 21 квітня 1993 р. та Постанова про закриття кримінальної справи, порушеної 11 лютого 1992 р., стосовно дій посадових осіб, державних і громадських органів під час аварії на ЧАЕС від 24 квітня 1993 р.
Свідченням поточної роботи Комісії стали статистичні дані про переселення постраждалих в результаті аварії на ЧАЕС (1 жовтня 1993 р.) та статистичні відомості про звернення громадян до Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи протягом 1993 р.
Особливе місце посідає документ від 19 січня 1994 р., що стосується видатної української поетеси Ліни Костенко. Вона з самого початку брала участь в роботі історико-етнографічної експедиції Мінчорнобиля України, маючи постійний клопіт з в'їздом до Зони. Тому голова комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи В.Яворівський звертався до керівництва Мінчорнобиля з приводу видачі їй постійної посвідки.
Джерелом інформації про роботу колишньої Ради Міністрів УРСР стали матеріали Урядового архіву та архіву першого відділу Ради Міністрів УРСР, які зосереджено в приміщенні нинішнього Кабінету Міністрів України.
У відкритому фонді Урядового архіву джерела з проблеми зосереджено у фонді Р-2, опис 15 (Своданя опись документов Совета Министров Украинской ССР), справах від № 189 до 990 (частково) (аварійний період) та в справах 990, 19 - 1, 22 - 67 Б, 24 - 65, та 24 - 73 (з 1988 р.) Хронологічно ці джерела охоплюють час від квітня 1986 р. до 1993 р. За змістом це джерела з питань фінансового забезпечення та матеріально - технічного постачання постраждалого населення й ходу ліквідації аварії та її наслідків. Цікаво, що тут зосереджені деякі рішення Урядової комісії СРСР, які в порядку інформування надсилались до Ради Міністрів УРСР та різних його структур. Однак, їх кількість настільки незначна, порівняно з реальною їх кількістю, що теза про вторинність республіканського керівництва, яке не обов'язково було інформувати в повному обсязі, стає аксіомою.
В цьому ж архіві виявлено джерело інформації, що яскраво показує героїзм людей в ході початкового етапу мінімізації наслідків - подання Уряду УРСР до Верховної ради СРСР про нагородження орденами і медалями СРСР працівників народного господарства, партійних, радянських, профспілкових і комсомольських органів УРСР за самовіддані дії в ході ліквідації аварії на ЧАЕС та її наслідків. В цьому документі йдеться про близько 800 чоловік і датований він 31 жовтня 1986 р.
Період після 1986 р. зосереджено у справах 990, 19 - 1, 22 - 67 Б, 24 - 65, та 24 - 73. Документи цих справ є джерелом з питань наукового забезпечення ЛНА, візитів зарубіжних політичних і громадських діячів, керівників міжнародних організацій. Тут зосереджено інформації, звернення, звіти, клопотання знову ж таки з питань фінансового та матеріально-технічного забезпечення постраждалого населення, будівництва житла для переселенців та інших аспектів.
Особливим джерелом, де зібрана інформація про участь міністерств і відомств УРСР у зусиллях з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи став архів першого відділу Ради Міністрів. Тут у фонді Р-2 зосереджена інформація під описом 12 сс, що практично по днях розкриває зусилля працівників різних структур Ради Міністрів УРСР. Так, в спр. 21, т. 3 (інв. № 3867) зосереджено звіти і інформації Міністерства побутового обслуговування населення УРСР, яке займалось організацією побутового обслуговування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС та евакуйованого населення. В спр. 21, т. 4 (інв. № 3868) - інформації та відомості МОЗ УРСР про надання медичної допомоги населенню, госпіталізованих осіб і хворих, радіаційну обстановку і вміст радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та продуктах харчування, якість води та молочної продукції у забруднених районах, медико-санітарне обслуговування уражених радіацією осіб та ін. питання. Справа 21, т. 5 (інв. № 3870) зосередила інформації МВС УРСР до Ради міністрів республіки про охорону громадського порядку в м. Прип'яті та зоні радіаційного зараження, охорону громадського порядку в аварійній зоні та місцях проживання евакуйованого населення, гасіння пожежі в районі Новошепелицького лісництва поблизу ЧАЕС, рух транспорту і осіб у 30-кілометровій зоні через контрольно-пропускні пункти в селах Дитятки, Старі Соколи, Діброва та ін.
Тут же в архіві І відділу Кабінету Міністрів ф.Р-2, оп. 12 сс, спр. 21, т. 6 (інв. № 6872) зберігаються інформації Держагропрому УРСР про рівень радіації у галузі та роботу галузі за умов, що склалися після аварії на ЧАЕС.
Однак, враховуючи, що Чорнобильська катастрофа надзвичайно сильно вдарила по природі України, забруднивши величезні території і вивівши їх з виробничого користування та вплинула на значну кількість сільського населення, сформувалась думка, що архів Держагропрому УРСР має бути надзвичайно важливим джерелом вивчення проблеми. І дійсно, найсуттєвіші матеріали про ситуацію у галузі після Чорнобильської катастрофи виявлено саме у відомчому архіві цієї установи, правонаступником якої є нинішнє Міністерство аграрної політики.
У сформованому "Чорнобильському фонді" в архіві Мінсільгосппроду (колишній Держагропром УРСР) було опрацьовано 40 справ, кожна з яких складала близько 300 сторінок. Хронологічно цей фонд охоплює матеріали до 1988 р. включно. Серед виявлених документів - постанови та розпорядження керівних органів СРСР та УРСР, листи, інформації, доповідні записки, звернення, повідомлення, протоколи засідань та інші.
Документальні джерела, накопичені у цьому фонді, дають можливість глибокого вивчення найширшого кола проблем, з якими зіткнулось керівництво галузі, і конкретних дій, чи не дій галузевих керівників, зокрема, відомого нині політичного діяча М.Ткаченка, який обіймав тоді посаду начальника штабу служби ЦО Держагропрому УРСР, першого заступника його голови, міністра. Наявність чи відсутність його підписів на тих, чи інших документах дає підставу висловити думку про його політичну заангажованість в тій ситуації, на противагу необхідності виваженого фахового підходу до проблеми.
Серед питань, джерелами вивчення яких можуть бути матеріали фонду, зусилля з вдосконалення методики радіоактивного контролю за м'ясо та молокопродуктами, волання про труднощі з переробкою і зберіганням м'ясопродукції із забруднених господарств Київської та Житомирської областей, низький рівень забезпеченості радіометричною апаратурою колгоспних ринків та багато інших.
Привертають увагу документальні джерела, що дозволяють дослідити ставлення керівництва СРСР до виконання Україною її зобов'язань щодо постачання продовольчої продукції до великих міст Росії, зокрема Москви та Ленінграду. Зокрема, гостро ставилося завдання більш якісного дозиметричного контролю продукції, що поставлялась.
За джерелами чорнобильського фонду відомчого архіву Держагропрому видно, що традиція фінансових зловживань і порушень в ході вирішення чорнобильських проблем, яку суспільство має нині, була закладена в перший післяаварійний рік. Так, перша інформація про фінансові порушення при здачі в експлуатацію будинків для евакуйованого сільського населення датується 20 серпня 1986 р.
Звичайно, найважливішим джерелом вивчення проблеми мають бути архіви структур виконавчої влади, що були створені для безпосереднього розв'язання конкретних справ. Так, у кінці 1990 р. був створений Державний комітет Української РСР по захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тимчасове положення про який було затверджено Постановою Ради Міністрів УРСР від 2 листопада 1990 р. В травні 1991 р. його було трансформовано у Міністерство УРСР у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, так званий Мінчорнобиль, який у 1996 р. указом Президента України від 28 жовтня 1996 був реорганізований. Штаб Цивільної оборони об'єднано з Мінчорнобилем, в результаті чого утворилося Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, в структурі якого у 2000 р. було утворено державний департамент - Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення , а у 2004 році з структури Міністерства знову було виділено Державний комітет, який у 2005 р. - знову повернуто до МНС . Такий стан постійних реорганізацій привів до неможливості нормально працювати з масивом документів, які накопичились протягом останнього десятиліття. Вдалося лише опрацювати архів поточного діловодства Мінчорнобиля України, який містить традиційні види документів, що розкривають відомчу діяльність. Це - листування, нормативна документація керівних органів та вказівки виконавчим органам на місцях, плани, програми, звіти, і тому числі й про міжнародні зв'язки, фінансові потоки та ін.
Серед найбільш вагомих документів, виявлених у поточному архіві колишнього Мінчорнобиля - його постанова про єдину систему державного радіаційного контролю від 10 жовтня 1991 р., оголошення оргкомітету про проведення міжнародного конкурсу проектів перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему - лютий 1992 р., повідомлення керівникам міністерств і організацій про початок занять в Українському радіологічному учбовому центрі (24 грудня 1993 р.) та ін.
Серед виявлених документів є блок, що розкриває співпрацю міністерства з такою важливою структурою в сфері управління атомною енергетикою, якою був Держкоматом України. Це - пропозиція проведення спільного засідання з Колегією Держкоматому (3 грудня 1993 р.), довідка для Держкоматому про стан і перспективи роботи ЧАЕС (4 березня 1993 р.). Виявлено також рішення Колегії Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки №31 від 22 грудня 1993 р. про визначення статусу 4-го блока ЧАЕС, що мало принципове значення для розробки стратегії зняття його з експлуатації. 27 квітня 1995 р. Держкоматом надіслав до міністерства (вих. № 787/14) результати аналізу його Науково-технічною радою програми робіт із забезпечення контролю, стабілізації стану та перетворенню об'єкта "Укриття" на 1995 рік та пропозицію створення спеціального фонду перетворення ОУ в екологічно безпечну систему на випадок відсутності фінансової допомоги країн Заходу. На жаль, ця структура також зазнавала неодноразових реорганізацій, що, як засвідчує реальність, не справило позитивного впливу на вирішення посталих завдань.
Матеріали поточного архіву Мінчорнобилю є цікавим і досить повним джерелом вивчення міжнародних зв'язків України в ході вирішення чорнобильської проблеми та зусиль світової спільноти з надання допомоги постраждалим регіонам і населенню. Серед виявлених документів - Комюніке чотиристоронніх переговорів делегацій республіки Білорусь, Російської Федерації, України та координатора ООН по Чорнобилю про міжнародне співробітництво та їх звернення до генерального директора Всесвітньої організації охорони здоров'я доктора Хіроші Накадзіма 26 травня 1993 р., довідка Управління міжнародних зв'язків Мінчорнобиля України про співробітництво з ООН у справі ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (не пізніше травня 1993 р.) та доповідна записка про доцільність визначення пріоритетних напрямів співробітництва з цією організацією (2 червня 1993 р.)
Проявом великої поваги світової спільноти до України та галузевого керівника справи ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС став виявлений в поточному діловодстві у перекладі з англійської лист заступника генерального секретаря ООН Я.Еліассона до міністра України Г. Готовчиця з запрошенням на засідання комітету ООН з чорнобильських питань (29 жовтня 1993 р.). В цілому, співпраця з ООН, судячи з документів, посідала значне місце в діяльності міністерства. Одним з джерел вивчення цієї проблеми стало зокрема листування з директором Женевського відділення Департамента з гуманітарних питань ООН М. Гріффітсом та розробка проекту резолюції Генеральної асамблеї ООН до 10-ї річниці Чорнобильської катастрофи (документ від 22 листопада 1995 р.). Виявлено також Меморандум міжнародного симпозіуму "Безпека "Укриття" - 94" (18 березня 1994 р.), Прес-реліз про екстрену гуманітарну допомогу Україні з Японії (25 квітня 1994 р.) та ін.
Оскільки Мінчорнобиль займався організацією наукового супроводу вирішення проблеми, логічним видається виявлення в його поточному діловодстві цікавого джерела вивчення цього аспекту - спільної постанови НАН України та Мінчорнобиля від 11 січня 1996 р. "Про результати наукових досліджень установ НАН України з чорнобильської тематики та заходи щодо підвищення їх ефективності ".
Враховуючи тотальну засекреченість інформації про Чорнобильську катастрофу та наукові проблеми, породжені нею, найважливішим джерелом вивчення напрямків наукового супроводу мінімізації її наслідків став архів Першого відділу Президії Національної академії наук України, доступ до якого став можливим завдячуючи особистому втручанню і підтримці академіка НАНУ В. Г. Бар'яхтара.
Ситуацію навколо інформації з проблеми добре розкривають два документи, один з яких виявлено в архіві І відділу: Розпорядження Президії АН УРСР про засекречення інформації про аварію на ЧАЕС та ліквідацію її наслідків від 20 травня 1986 р. (спр. 1 - 12), а інший - Повідомлення Президії НАН України директорам академічних установ про зняття заборон на оприлюднення інформації про Чорнобильську катастрофу у відповідності із законом України "Про державну таємницю" (№ 11/29 від 1 листопада 1995 р.), документ поточного діловодства.
В архіві Першого відділу Президії НАНУ були опрацювані справи, які переконливо показали величезну роль наукових колективів Академії наук УРСР у вирішенні багатьох конкретних проблем, що виникли в результаті зруйнування 4-го енергоблоку ЧАЕС, величезного викиду радіоактивності у навколишнє середовище та намаганнях мінімізації наслідків цієї катастрофи. Так, справа 81, том 6 містить протоколи нарад Комісії Президії АН УРСР з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ця Комісія була створена за дорученням Голови Ради Міністрів республіки О. П. Ляшка 3 травня 1986 р., а засідання її проводились з 4 травня щоденно, а інколи й двічі на день.
Документи, що зосереджені у справах 82 та 92 мають велику інформаційну насиченість. Так, найзначнішим матеріалом спр. 82 став документ від 6 листопада 1986 р. - "Аналітичний матеріал КДБ УРСР для АН УРСР про досвід західних спеціалістів по дезактивації водних басейнів після аварій на АЕС". Спр 92 також вміщує багато різноманітної інформації, листів, звернень, що розкривають складові проблеми, до вирішення якої була долучена АН УРСР. Спр. 93 (томи 1, 2, 3, 4, 7) є дуже детальним і вичерпним джерелом вивчення стану атмосфери, повітря, ґрунту, людини внаслідок аварії та внеску окремих академічних колективів у вирішення конкретних завдань.
Навіть та незначна можливість опрацювання відомчого архіву С Б У, яку мала авторка даного матеріалу (опрацьовано матеріали ф. 16 - фонд таємного та нетаємного діловодства КДБ УРСР, опис 11-А - Доповідні записки та інформаційні повідомлення 1986 р.), дозволила зрозуміти те величезне ідеологічне протистояння, яке виникло навколо аварії на ЧАЕС. В інформаціях на ім'я першого секретаря ЦК Компартії України В. В. Щербицького йшлося про акції протесту, що відбувались в Україні й за кордоном, зокрема в США, Канаді, країнах Європи.
Поряд з державними та відомчими архівами, джерелом інформації з проблеми стало також поточне діловодство виробничих структур, розташованих у забрудненій Зоні відчуження, що утворилась навколо ЧАЕС радіусом в середньому 30 км., яке вивчалось протягом 1993 - 1999 рр. На цій території розташовано міста Чорнобиль і Прип'ять, ЧАЕС, об'єкт "Укриття" та велика кількість різноманітних підприємств, основне завдання яких - безпечна експлуатація небезпечних об'єктів і контроль за довкіллям, зокрема за лісом, водними об'єктами та похованнями радіоактивних відходів у Зоні.
Структура управління в Зоні з 1986 р. зазнала неодноразових реорганізацій. Зразу після аварії рішенням Ради Міністрів СРСР для ліквідації аварії на АЕС в м. Чорнобиль було створено Науково-виробниче об'єднання (НВО) "Комбінат", яке за часів незалежності було трансформовано у незалежну структуру - НВО "Прип'ять", яке, в свою чергу, з 1995 р. підпорядковане Адміністрації зони відчуження (АЗВ) - структурі, що існувала в Мінчорнобилі, і поступово перебрала на себе весь контроль над Зоною. НВО "Прип'ять" увійшло до АЗВ під назвою "Регіональне управління забезпечення організаційно-технічної та розпорядчої діяльності" (РУЗОД АЗВ), зберігши архів колишнього "Комбінату".
В ході роботи в Зоні авторці вдалося опрацювати матеріали Технічного архіву виробничо-технічного відділу Науково-виробничого об'єднання "Прип'ять", які стосуються дій протягом 1986 і наступних років. Унікальність цього архіву в тому, що він - практично єдине місце, де зосереджено всі Ухвали Урядової комісії СРСР за весь час її існування, аж до 1990 р. Частина з них представлені у організованому вигляді - папки (в двох частинах) "Ухвали урядової комісії по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС", а частина - в неорганізованому вигляді - необроблений стос паперів, які тим не менше, є оригіналами, з особистими підписами голів Комісії - заступників голови Ради Міністрів СРСР - Щербини, Вороніна та ін., які вахтовим методом працювали в Чорнобилі, змінюючи один одного. Крім самих ухвал, тут зосереджені підготовчі матеріали до них, що дає величезну конкретно-історичну інформацію з проблеми.
Крім матеріалів Урядової комісії, в архіві НВО "Прип'ять" було виявлено ряд документів, що розкривають специфіку його діяльності. Серед них, наприклад, лист від 29 вересня 1987 р. від Поліського райкому партії та райвиконкому до Урядової комісії СРСР з проханням про додаткову дезактивацію населених пунктів та об'єктів; Наказ № 317 від 1 жовтня 1991 р. про створення директорату Чорнобильського центру міжнародних досліджень; лист (вих. №1322 від 24. 11. 92 р.) - про необхідність співпраці Координаційної ради з наукових проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, керованої академіком А. П. Александровим та керівництвом виробничого об'єднання "Комбінат".
Управлінська структура в м. Чорнобиль - Адміністрація зони відчуження, як будь яка державна установа, має свою канцелярію та поточну документацію відділів чи управлінь, що виконують поставлені завдання. Серед виявлених документів - постанови колегії Мінчорнобиля (наприклад, постанова колегії Мінчорнобиля № 26 від 27 грудня 1995 р. "Про роботу НАН України"), розпорядження АЗВ (наприклад, Розпорядження №1 від 26 січня 1993р. з приводу низької виконавської дисципліни на об'єкті "Укриття" та інших організаціях, підприємствах та установах зони відчуження), накази (наприклад, наказ АЗВ № 73 від 12 грудня 1995р. Про необхідність передачі до Інфоцентру в кінці кожного року звітів підприємств та організацій, що виконували або замовляли науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектно-вишукувальні роботи). Крім поточної діяльності, АЗВ брала участь в розробці різноманітних планів, програм, стратегій. Прикладом останньої може бути виявлений документ "Стратегия ликвидации последствий чернобыльской аварии.- Август 1993 года."
Вирішуючи питання наукового забезпечення робіт у Зоні відчуження, Адміністрація створила при собі науково-технічну Раду, протоколи засідань якої було виявлено серед документів (наприклад, Протокол № 19 засідання науково-технічної Ради при Адміністрації зони відчуження датований 31 травня 1995р.). Крім того, АЗВ виконує контролюючі функції стосовно підприємств, розташованих на підпорядкованій їй території і в тому числі "Об'єкта "Укриття". Так, в Акті перевірки А3В виконання "Програми робіт ВО ЧАЕС на об'єкті "Укриття" у 1996 році" дуже критично оцінювалась організаційна структура управління ним, що склалась на 1996 рік, оскільки в ній було закріплено його подвійний характер підпорядкування. Зробивши висновок про достатній потенціал колективу "Укриття" для вирішення його проблем, АЗВ таким чином відстоювала можливість самостійного хазяйнування цього колективу, що, на жаль, так і не було враховано в наступні роки - "Укриття" залишилось в підпорядкуванні ЧАЕС.
Дуже специфічним джерелом вивчення чорнобильської проблеми, яка складається з багатьох складових, і в тому числі і з ситуації на післяаварійній ЧАЕС, є архів і поточне діловодство самої станції. Необхідно відзначити, що у зв'язку із сильним радіоактивним забрудненням після аварії, частина її архіву також була дуже забруднена, що, в кінцевому підсумку, привело до захоронення забруднених матеріалів. Поспішність з якою це було зроблено (при реальній можливості дезактивації матеріалів) обумовила на сучасному етапі функціонування станції певні проблеми, оскільки втрачено масив не тільки архіву діловодства, але й технічного архіву.
Ті документи, що збереглися в архіві ЧАЕС, структуровано наступним чином: матеріали 1969 - 1973 р. об'єднано у фонд 10, оп. 1, спр. 1 - 24. Тут зосереджено інформацію про державні рішення з питань розвитку атомної енергетики в СРСР та УРСР, початкового етапу становлення колективу будівельників, ведення будівельних робіт і пов'язаних з цим проблем фінансування, матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Тут же бачимо накази по станції та директивні матеріали керівних органів галузі.
Документи 1974 - 1979 рр. в архіві станції відсутні. В подальшому, починаючи з 1980 р., вони організовані по роках, всередині яких, пронумеровано окремі справи. Так, наприклад, спр. 01 - 25 1980 року містить ухвалу Виконкому Чорнобильської районної Ради депутатів трудящих від 12 вересня 1980 р. про додаткові заходи щодо покращення житлово-побутових умов будівельників та експлуатаційників ЧАЕС. Серед значного масиву документів 1981 р. привертає увагу спр. 01 - 27 - постанова Комітету народного Контролю УРСР від 17 червня 1981 р. про недоліки у будівництві атомних електростанцій в Україні, в тому числі і Чорнобильської. Блок справ, що об'єднують матеріали 1983 р., крім справ 01 - 21, 01 - 22, 01 - 23, містить теку "Переписка с госинспекцией про эксплуатации электростанций и сетей МЭ и Э СССР. 1980 - 1983 гг.", де зберігся Акт перевірки організації експлуатації Чорнобильської АЕС Всесоюзним виробничим об'єднанням Союзатоменерго від 15 травня 1981 р.
Документи справ 1986 р. (01 -8, 01 - 14, 01 - 50) розкривають повсякденне виробниче життя колективу до 26 квітня та після аварії. Так, якщо 13 березня датована доповідна записка директора ЧАЕС міністру енергетики і електрифікації СРСР про ускладнення з проектування м. Прип'ять (спр. 01 - 8.), то травнем - Наказ по Всесоюзному виробничому об'єднанню "Союзатоменерго" про надання допомоги Чорнобильській АЕС у дезактивації спецодягу (спр. 01 - 8). В цій же справі підшито лист Союзатоменерго до штабу ліквідації аварії на ЧАЕС про можливе проведення аварійно-відбудовних робіт за пропозицією вченого з Азербайджану А.Сеідова (26 червня 1986 р.); звернення керівництва ЧАЕС до Ради Міністрів УРСР з питання розміщення в Києві відділів управління станції (23 серпня 1986 р.); звернення керівництва та громадських організацій ЧАЕС до Прип'ятського міськкому партії про відзначення учасників підняття прапора (1 жовтня 1986 р.); звернення керівництва та громадських організацій ЧАЕС до Ради Міністрів УРСР з проханням про дозвіл постійної прописки у м. Києві сімей загиблих та постраждалих від аварії працівників Міненерго (2 жовтня 1986 р.) та ін.
Крім того, матеріали 1986 та наступних років зосереджені в окремих справах - "Накази", "Рішення та розпорядження". Окремо зосереджено фрагменти листування, наприклад, звернення до НВО НДКІМТ (м. Обнінськ, РФ) з проханням провести роботу, спрямовану на укладання угоди й підготувати "Положення про здійснення функцій головного технолога об'єкта "Укриття" (вих. № 60-312/12-139-3003 від 26 липня 1993 р.).
В цілому слід відзначити, що архів ЧАЕС і досі перебуває на етапі становлення і фахового оформлення справ, тому ранні матеріали так і залишились не пронумерованими. Крім того, враховуючи специфіку галузі та мовну ситуацію в ній, більшість документів підготовлено російською мовою.
Важливою складовою частиною чорнобильської проблеми є об'єкт "Укриття" над зруйнованим 4-м енергоблоком. Джерел з його вивчення є чимало, але найважливішим, звичайно, можна вважати матеріали його поточного архіву, розташованого в адміністративному корпусі "Укриття" на проммайданчику ЧАЕС. Оскільки на початковому етапі свого існування це підприємство мало певну незалежність в межах адміністративної структури ЧАЕС, тут накопичилась значна кількість документів різного характеру. Вони організовані в кілька блоків. Це - документи Технічного архіву, архіву Бюро документації і діловодства (канцелярія), матеріали, що зберігаються в Технічній бібліотеці та поточне діловодство Групи управління проектом "SIP". Кожен з цих блоків містить специфічні джерела вивчення проблеми. Так, в Технічному архіві зосереджено програми робіт, звіти по виконанню угод, укладених ОУ на проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з науковими і виробничими колективами України та Росії, акти приймання цих робіт різноманітні довідки та анотовані звіти.
Прикладом таких документів може бути, наприклад, Проект обґрунтування чисельності персоналу ОУ (№13-8 від 4 червня 1990р.), Звіт МНТЦ про міжнародну співпрацю в 1992 р (угода 59/УФ-9І - інв. № 210), угода 10/60 з генеральним проектувальником ОУ - ВНДПІЕТом про корегування документації, випущеної у 1986- 1990 рр. та ін.
Архів Бюро документації і діловодства (канцелярія) (БДД ОУ) містить значну кількість документів, систематизованих по роках, серед яких - накази та розпорядження, які надходили сюди від керівництва ЧАЕС та різноманітних структур, що у ієрархічній управлінській структурі стояли над "Укриттям". Тут виявлено, наприклад, накази Мінатоменергопрому СРСР № 621 від 24 серпня 1990 р. про формування чисельності працюючих на ОУ за рахунок звільнених при реорганізації Комплексної експедиції Інституту ім. Курчатова в кінці 1989 р. з врахуванням сил МО, ЧАЕС та Славутича; наказ генерального директора ВО ЧАЕС М. П. Уманця № 866 від 31.08.90 р. про організацію підприємства "Об'єкт "Укриття"; Наказ НАЕК Енергоатом № 153 від 30.04.98р. про звільнення з посади генерального директора ЧАЕС С. К. Парашин "за перевищення своїх повноважень" та інші, що дають яскраве уявлення про стиль взаємовідносин в ході вирішення виробничих завдань та на галузевій драбині підпорядкувань.
Цей стиль добре прослідковується зокрема й через службові записки, які також зосереджені в архіві БДД ОУ. Серед значної їх кількості, можна відзначити, зокрема, такі: про конкретні роботи, виконані на ОУ на початок 1992 р. (вих. № 1486-60/01 від 24 липня 1992 р); характеристика виробничої структури ОУ та кваліфікаційного рівня працівників підрозділів (вих. № 60-444/12-205 від 23 листопада 1993 р.); про потреби і рівень підготовки кадрів (вих. № 60-365/22 від 22 вересня 1993 р.) та ін.
Однак найбільший масив надзвичайно цікавих джерел з питань виробничого і соціального життя колективу, що покликаний вирішувати найболючішу проблему наслідків Чорнобильської катастрофи містить підрозділ БДД ОУ, де зосереджено матеріали листування. Аналіз вмісту тек, що по роках накопичували вхідну та вихідну кореспонденцію дає надзвичайно цінний матеріал для розуміння процесів, що тут відбувалися.
Специфічні джерела зосереджено також в Технічній бібліотеці ОУ. Тут серед фахових книг та друкованої продукції з інших галузей знання було виявлено стенограму конференції, присвяченої дев'ятиріччю завершення будівництва "Укриття", що відбулась у 1995 р.; пояснювальну записку "О выполнении работ на объекте "Укрытие за 1995 год."; Замовлення на виконання завдання № 7. ВОА № І9009І-А-R4" (серпень 1997 р.)" Ремонт основания и креплений вентиляционной трубы блоков 3/4 Чернобыльской АЭС"; інформацію PNNL про кількість випробувань датчиків високоточного вимірювання критичності паливовмісних мас (шифр 31.4 С 34, інв.№ 0312) та ін.
Починаючи з 1998 р. на ЧАЕС почав реалізовуватися міжнародний проект, основне завдання якого - перетворення ОУ в екологічно безпечну систему - так званий SIP (shelter implementers plan), для реалізації якого була створена Група управління проектом (ГУП). Архів поточного діловодства Групи також може бути надзвичайно важливим і цікавим джерелом вивчення цього складного аспекту проблеми.
Серед структур, що розташовані в Зоні, особливе місце посідає Міжгалузевий науково-технічний центр НАН України (МНТЦ "Укриття"). Він створений на базі Комплексної експедиції ін-ту при Інституті атомної енергії ім. Курчатова РАН, і в його архіві зосереджено документи, що відображають зусилля науковців Росії і України, зокрема Москви, Ленінграда, Обнінська, Києва, Львова та ін. у розв'язанні завдань наукового осмислення події, її наслідків, стану зруйнованого блоку, шляхів його убезпечення та поводження з радіоактивними відходами, що у величезній кількості утворились на ЧАЕС та в зоні відчуження. Науково-технічний архів МНТЦ зосередив матеріали КЕ при ІАЕ (фонд КЕ, оп. 1) та багато інших документів у пронумерованих справах. Цікаві матеріали містить також листування цієї наукової установи.
Враховуючи значний вплив Чорнобильської катастрофи на стан здоров'я різних категорій населення, і в тому числі тих, хто працював безпосередньо на ЧАЕС, об'єкті "Укриття", в зоні, а мешкав в Чорнобилі, авторка свого часу звернулась до керівництва медико-санітарної частини № 1 м. Чорнобиль. З його допомогою від поточного архіву МСЧ № 1 було одержано два документи, які містили невідому на початку 90-х рр. надзвичайно показову і важливу інформацію: Пропозиції медико-санітарної частини № 1 про заходи щодо поліпшення медико-гігієнічного та екологічного забезпечення працюючих у 30-кілометровій зоні ЧАЕС (6 липня 1989 р.) та Аналітична довідка медико-санітарної частини № 1 м. Чорнобиль про стан здоров'я учасників ліквідації аварії 1986 р. та працюючих у зоні відчуження у 1986 - 1993 рр. - 1994 р.
Певний інтерес становлять джерела, одержані з архівів поточного діловодства громадських організацій, які утворили постраждалі від аварії громадяни - так звані чорнобильці, для захисту власних інтересів. Маються на увазі документи спочатку Всесоюзної організації "Союз Чорнобиль", яка з початку 90-х року перетворилась на міжнародну організацію із такою активною складовою, як Союз "Чорнобиль" України, очолювану Ю. В. Андрєєвим. Поряд з цими впливовими організаціями, великий авторитет і широкі міжнародні зв'язки має Фонд спасіння дітей України від чорнобильської трагедії при Українській Раді Миру, документи з поточного діловодства якого також залучено до вивчення суспільної складової чорнобильської проблеми.
Висока суспільна активність постраждалого населення і громадських організацій вилилась у проведення ними протягом кількох років (1991 - 1995 рр.) телерадіомарафону "Дзвони Чорнобиля", в ході яких збирались кошти, що використовувались для допомоги постраждалим. Матеріали поточного архіву Головної редакції науково-популярних і навчальних програм Держтелерадіо України дали змогу вивчити протоколи засідання Опікунської ради, яка контролювала витрачання накопичених коштів і до якої входили відомі вчені, політичні і громадські діячі.
Нестандартним, специфічним джерелом вивчення окремих аспектів проблеми, яке не в якому разі не можна відкидати, стають приватні колекції документів, які накопичувались у безпосередніх учасників ліквідації аварії та мінімізації її наслідків, зокрема керівників окремих напрямків роботи. Безумовну цінність становить така колекція документів з питань діяльності інспекції Держатоменергонагляду в ході аварійних робіт на ЧАЕС у 1986 та наступні роки. Мова йде про інформації, акти, довідки, доповідні та ін. форми документів, в яких розкриваються зусилля цього відомства і працівників південно-західного округу Держпроматомнагляду СРСР, до якого входили АЕС України, із забезпечення ядерної безпеки в ході робіт, зокрема перевірки систем і обладнання енергоблока № 1 ЧАЕС, проведення заходів щодо посилення безпечної та сталої експлуатації станції, з розробки програми виведення з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та ін. надзвичайно важливих напрямків.
Таким чином, існує безпосередня взаємозалежність широкого кола проблем, які породила Чорнобильська катастрофа, та необхідністю залучення до їх вивчення широкого кола архівних джерел найрізноманітнішого напрямку. Враховуючи часову близькість досліджуваної події, є нагальна необхідність крім державних архівів, залучати матеріали відомчих архівів, архівів поточного діловодства міністерств і відомств, які безпосередньо задіяні в процесі вирішення завдань, а також поточного діловодства структур, розташованих безпосередньо в зоні впливу ЧАЕС, так званих проммайданчику та Зоні відчуження, що утворилась в результаті радіоактивного забруднення викидами до атмосфери продуктів розпаду з її 4-го енергоблоку.
При вивченні величезного масиву різноманітних архівних джерел з Чорнобильської катастрофи, враховуючи політичну заангажованість аварійного та поставарійного часу, постає питання про оцінку рівня їх достовірності й об'єктивності людей, які їх готували. Постає також проблема подальшої долі архівних матеріалів, розташованих на забруднених територіях, зокрема в Зоні відчуження, та можливостей їх вивчення дослідниками.
Стає очевидним, що виявлений як в державних, так і у відомчих архівах, величезний масив документальних джерел з вивчення однієї з найболючіших проблем новітньої історії - чорнобильської - далекий від абсолютної повноти. Пошук, виявлення та їх вивчення продовжує залишатися актуальним завданням істориків.
Н. П. Барановська, П. П. Панченко. Передмова //
Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. - Київ, 1996. - С. 5 - 9
Присвячується учасникам
ліквідації наслідків аварії
на ЧАЕС
Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 р. є однією з найтяжчих трагедій у багатовіковій історії українського народу. Ще й досі, хоч минуло вже десять років, ми не можемо повністю оцінити або хоча б осмислити довготривалі (на сотні років!) наслідки вибуху на ЧАЕС.
Разом з тим за десять років нагромаджено велику інформацію. Вона дає можливість проаналізувати до певної міри причини катастрофи, її екологічні, економічні, медико-санітарні, морально-психологічні та інші наслідки.
Місцевість, яка постраждала від катастрофи, становить 1/12 частку всієї території України. Небезпечний рівень радіоактивного забруднення в Україні спостерігається на площі понад 50 тис. км2. а також у значній частині районів Білорусі та Росії, що прилягають до ЧАЕС.
Від аварії на ЧАЕС постраждали в нашій державі 3,2 млн чоловік, у тому числі понад 1 млн дітей. Було евакуйовано 76 населених пунктів з кількістю мешканців в 91 тис. чоловік. До зони безумовного (обов'язкового) відселення потрапили 92, а до зони гарантованого державою добровільного відселення - 835 населених пунктів. Під постійним і посиленим радіоекологічним контролем перебувають 1288 населених пунктів. Люди, які опинилися в зоні впливу руйнівних наслідків аварії, пережили й переживають особисту трагедію. Стан їхнього здоров'я невпинно погіршується.
Медичне обстеження військовослужбовців 1987 р., які брали участь у ліквідації аварії, показало, що понад 70 % були здорові. Під час обстеження 1994 р. відсоток здорових серед них знизився до 18. За цей час частка практично здорових серед ліквідаторів скоротилася з 78 до 28,6 %, серед евакуйованих - з 58,7 до 27,5, серед населення в зоні посиленого радіоекологічного контролю - з 51,7 до 31,7 %. У зверненні "Союзу Чорнобиль України" до депутатів Верховної Ради вказувалося, що за дев'ять років загальна захворюваність чорнобильців зросла більше ніж удвічі, онкозахворювання - в 12, нервово-психічні - в 7, серцево-судинні - в 5 разів. За цей період померли 125 тис. громадян з числа тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
Згубний вплив Чорнобильської катастрофи на навколишнє середовище та стан здоров'я всього населення України триває. Зокрема, зростає загроза руйнівної дії радіонуклідів на генофонд народу. Держава змушена нести колосальні економічні витрати, пов'язані з мінімізацією наслідків аварії.
На жаль, за умов економічної кризи й перебудови державного та економічного життя, величезні зусилля, що докладалися і докладаються державою, є надзвичайно малоефективними, коли йдеться про необхідний рівень медичного обслуговування населення, забезпечення чистими продуктами харчування, запобігання негативним морально-психологічним впливам стресових обставин, матеріальну підтримку потерпілих. Деякі із згаданих проблем вдається частково вирішувати завдяки підтримці світової громадськості, але проблеми, пов'язані з Чорнобильською катастрофою, в Україні накопичуються швидше, ніж з'являються можливості їх практичного розв'язання.
Слід відзначити, що одразу вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі й західноєвропейські країни. Оперативні дії їх урядів звели до мінімуму негативні для населення наслідки. Багато фахівців, державних інституцій зарубіжних країн неодноразово зверталися до відповідних відомств СРСР з пропозиціями про надання допомоги, але найчастіше одержували відмову (див. протоколи оперативної групи політбюро ЦК КПРС та комісії МОЗ СРСР. вміщені у цьому збірнику документів).
Редакційна колегія та укладачі пропонованого читачеві збірника документів і матеріалів ставлять за мету неупереджено й усебічно показати передусім причини Чорнобильської катастрофи, які неможливо розглядати у відриві від суспільно-політичних та економічних процесів, що на той час відбувалися в СРСР.
Головною причиною катастрофи була командно-адміністративна система в СССР, що породжувала зловживання владою центральних управлінських структур, безвідповідальність найвищих посадових осіб, які адміністративно тиснули на республіканські партійні й державні органи з метою розміщення станції не де-небудь, а поруч зі столицею України. Позбавлений можливості будь-якого впливу на владу, народ України виявився заручником партійно-державного керівництва в його анти-гуманній соціально-економічній політиці. Причому в Україні, на її родючих ґрунтах, передбачалося спорудження ще семи АЕС: Хмельницької, Рівненської, Одеської, Кримської, Південноукраїнської, Чигиринської, Запорізької. Цей атомно-енергетичний похід центральних відомств на Україну було зупинено вже за умов незалежності держави. Завдяки активному опору громадськості було припинено будівництво АЕС у Криму, Чигирині та під Одесою, хоча на їх будівництво витрачено значні кошти та матеріальні ресурси.
Слід відзначити ще одну виняткової ваги обставину. На Чорнобильській АЕС було встановлено реактори типу РВПК-ЮОО, що, як виявилося, мали значні технічні вади та надзвичайно низький рівень безпеки експлуатації. Серед усіх реакторів промислового призначення вони були найнебезпечніші. Та навіть планетарна катастрофа на ЧАЕС не спричинилася до рішучого перегляду урядом Союзу РСР питання про розвиток атомної енергетики і застосування реакторів цього типу.
Водночас центральними органами влади робилося все для того, щоб позбавити світову громадськість правдивої інформації про катастрофу. Переважна більшість документів, що публікуються, мали грифи "таємно", "цілком таємно", "окрема папка". Лише на початку 90-х років розпочалося поступове розсекречення матеріалів, що дало змогу запровадити їх до наукового вжитку. Як засвідчують документи (№ 64, 114, 117 та ін.), правдива інформація про радіаційний стан після катастрофи ретельно приховувалася від журналістів, урядів інших держав, представників Міжнародного агентства по атомній енергії (МАГАТЕ), широкої світової громадськості.
Документи збірника, зокрема, відбивають історію будівництва станції, розкривають пекучі проблеми, з якими стикалися будівельники. У постанові Ради Міністрів СРСР "Про план будівництва і введення в дію атомних електростанцій на 1966 - 1975 рр.", прийнятій у вересні 1966 р., передбачалося введення в експлуатацію у 1974 - 1975 рр. поблизу с. Копачі Чорнобильського району на Київщині двох реакторів потужністю по 1000 МВт. У подальшому ці плани було відкореговано, і перший реактор введено в експлуатацію у серпні 1977, а другий - у листопаді 1978 р. За документами простежується хід будівництва другої черги АЕС, третій і четвертий енергоблоки якої стали до ладу відповідно 1981 та 1983 р. Це поставило Чорнобильську АЕС в один ряд з найпотужнішими у світі станціями "Фу-кусіма" (Японія) та "Боже" (Франція).
Документи висвітлюють існуючу на той час систему інформування партійних і державних органів про подію, що сталася 26 квітня 1986 р. о 1 год. 25 хв. Вони засвідчують: ЦК Компартії України як найвищий політичний орган в республіці та уряд України мали ґрунтовну інформацію про реальний стан після катастрофи (№ 54, 55, 59). Міністерство охорони здоров'я ЗО квітня надіслало відповідну інформацію до Ради Міністрів УРСР (№ 61). Але керівництво місцевих органів влади було усунуте центром від активного втручання в хід подій через екстериторіальність станції і її підпорядкованість безпосередньо Мінатоменерго СРСР й не могло вживати необхідних заходів без схвалення Москвою. Так, за вказівкою заступника голови Ради Міністрів УРСР К. І. Масика досить оперативно було мобілізовано велику кількість автотранспорту для евакуації населення (станом на 4 год. 27 квітня в районі Чорнобиля було зосереджено 1125 автобусів, 250 вантажних і спеціальних автомобілів), проте тільки о 13 год. ЗО хв. після узгодження цього питання у найвищих ешелонах влади розпочалась евакуація жителів м. Прип'ять, розташованого поруч з Чорнобильською АЕС.
За оцінками фахівців, радіаційний викид в атмосферу під час аварії становив близько 50 млн Кі, переважали йод, цезій, стронцій, плутоній. Загальний радіаційний фон навколо зруйнованого реактора сягав 100 Р, уламки ядерного палива і графіту випромінювали до 3000 Р/г. Великі маси високоактивного палива залишалися серед руїн реакторної зали. Активну зону реактора станції було зруйновано повністю. Стіни центральної зали, де містився реактор, перетворилися на зім'яті уламки, перегородки було зміщено, ряд приміщень повністю чи частково зруйновано. Пожежу, що виникла внаслідок вибуху, було ліквідовано самовідданими героїчними зусиллями загону пожежників станції та м. Прип'ять. З 50 чоловік, що боролися із страшним вогнищем в початковий момент аварії, 6 пожежників через пе-реопромінення з часом загинули. За виявлений героїзм і мужність В. Правик, В. Кибенок (посмертно) та Л. Телятников удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У зв'язку з катастрофою на загальнодержавному рівні було створено низку спеціальних управлінських ланок, на які покладалися керівні й розпорядчі функції по ліквідації наслідків аварії. З 27 квітня в Чорнобилі почала діяти комісія Ради Міністрів СРСР, що спочатку займалася розслідуванням причин аварії, а потім - безпосередньою організацією ліквідації її наслідків. Керівництво комісії та її члени працювали за вахтовим методом. У збірнику наведено лише деякі з рішень цієї комісії (всього їх прийнято 590).
У Москві з 29 квітня розпочала роботу оперативна група політбюро ЦК КПРС з питань ліквідації наслідків аварії. Протоколи усіх її 40 засідань вийшли друком у книзі "Чернобыль. Совершенно секретно" (Москва, видавництво "Другие берега", 1992), автором і укладачем якої є А. Ярошинська. У пропонованому читачеві збірнику наводиться кілька протоколів засідань цієї групи. На базі Держагропрому СРСР, Міністерства охорони здоров'я та Міністерства оборони СРСР було створено спеціальні оперативні групи, діяльність яких відбито в документах Російського державного архіву економіки (колишній Центральний державний архів народного господарства СРСР), а також у публікаціях відомчих газет "Медицинская газета" (Москва) та "Вестник Чернобыля" (Чорнобиль), у фондах відомчих архівів України тощо.
В Україні, хоча і з деяким запізненням, також було утворено систему "ліквідаторських структур". 3-го травня почала працювати оперативна група політбюро ЦК Компартії України, дії якої координувалися з Москвою Протоколи її засідань із стенограмами зосереджено у трьох великих справах, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об'єднань (ЦДАГО) України. Там також відклався величезний документальний масив з різноманітних питань чорнобильської проблеми, що дає змогу визначити роль ЦК Компартії України та інших партійних структур в організації роботи по ліквідації наслідків аварії. У матеріалах загального та інших відділів апарату ЦК зосереджено документи з питань, що обговорювалися на політбюро ЦК, секретаріаті тощо. Але, на жаль, далеко не завжди пропозиції з місць, що базувались на знанні ситуації, враховувалися при прийнятті того чи іншого рішення. Весь цей масив документів упорядники не змогли вмістити у збірнику в зв'язку з обмеженим його обсягом. Але найхарактерніші й інформативно насичені матеріали увійшли до нього.
Нерозуміння у верхніх партійних ешелонах республіки ситуації, що склалась, видно з фрази, написаної рукою В. Щербицького на полях інформації МОЗ УРСР про радіаційну обстановку (№ 78) де, зокрема, йдеться про підвищення рівня забрудненості води проти природного у 100 - 1000 разів. В. Щербицький пише: "А что это означает (степень опасности)?". Не змогли оцінити ситуацію й інші високі партійні керівники. Про це також свідчать пропозиції відділу науки й навчальних закладів ЦК Компартії України щодо невідкладних заходів, спрямованих на запобігання причин погіршення стану здоров'я населення Києва (№ 80). Це фахово виважені рекомендації, але ні механізмів їх реалізації, ні виконавців у них не визначено. Згадані пропозиції датовано 4 травня, коли багато питань вже стали зрозумілими і медпрацівникам, і науковцям, й іншим фахівцям, причетним до даної проблеми.
Поряд з документами, що характеризують діяльність апарату ЦК Компартії України за екстремальних обставин, у фондах ЦДАГО України зосереджено великий масив документів інших відомств і установ, що звітувалися перед ЦК чи зверталися до нього як до найвищої керівної інстанції. Водночас є підстави відзначити вплив на хід ліквідації аварії та її наслідків робочої групи Ради міністрів УРСР, очолюваної першим заступником голови уряду Є. Качаловським. У комісію вже з 30 квітня регулярно, двічі за добу, надходила ґрунтовна інформація міністерств охорони здоров'я, внутрішніх справ, побутового обслуговування населення та Держагропрому України, де діяли оперативні групи, зосереджені на практичному розв'язанні проблем, пов'язаних з Чорнобильською катастрофою, хоча їх діяльність одночасно підпорядковувалась відповідним загальносоюзним відомствам. Десять томів з цією інформацією і повідомленнями відклалися в архіві Першого відділу Кабінету міністрів України. На їх основі готувалися узагальнюючі довідки для ЦК Компартії України, які надсилалися щодня, вироблялися пропозиції і приймалися ухвали в межах компетенції республіканських органів управління. Документи, що характеризують дії відомств, зайнятих у розв'язанні чорнобильських питань, зберігаються й в Урядовому архіві Кабінету міністрів. Частину з них також вміщено в збірнику.
Важливе значення в оцінці масштабів катастрофи, розробці прогнозних оцінок, проведенні моніторингу радіоактивного забруднення річок і водойм, повітря, грунтів та виробленні конкретних рекомендацій, що не завжди впроваджувалися, мають матеріали установ Академії наук УРСР. До дослідження чорнобильських проблем з виїздом на місце залучалося чимало співробітників різних інститутів Академії наук (№ 75, 81 - 87, 138, 184 та ін.). Документальні свідчення про їхню діяльність в основному зосереджено в архіві Першого відділу президії Національної Академії наук України. Серед них є свідчення зверхнього ставлення центральних органів влади до українських вчених (№ 454), коли, наприклад, у постанові Ради міністрів СРСР від 1 листопада 1986 р. "Про утворення при президії Академії наук СРСР координаційної ради з наукових проблем, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" серед 43 членів ради затверджено лише три науковці з України. Внаслідок недбальства при підготовці вказаного документа віце-президент АН УРСР В. І. Трефілов, котрий мав виконувати функції заступника голови ради, значиться як представник Академії наук Білоруської РСР. Свідченням розбіжностей у баченні низки проблем науковцями АН УРСР та центральних наукових установ, зокрема Держгідромету СРСР, є документ № 346. Час, що минув, в цілому підтвердив правильність передбачень українських учених.
Поряд з науковцями АН УРСР дослідженням радіоактивної забрудненості повітря, води, ґрунтів займалися також працівники Міністерства охорони здоров'я та Держагропрому УРСР. Вони ж розв'язували безліч проблем, що виникли в зв'язку з радіоактивним забрудненням значної частини території України: збереження здоров'я населення республіки, особливо дітей та вагітних жінок, безпосередніх учасників ліквідації аварії та евакуйованих із зони відчуження станції; ведення сільськогосподарського виробництва у зонах із підвищеним вмістом радіонуклідів у ґрунтах; забезпечення продуктами харчування населення, що мешкало в забруднених районах; використання сільськогосподарської сировини, виробленої в цих районах, та багато інших. Аналіз їхньої практичної діяльності переконливо засвідчує недосконалість системи управління, що функціонувала того часу в країні. Йдеться, зокрема, про визначення населених пунктів, у яких обмежувалося споживання продуктів харчування місцевого виробництва (№ 285). Постанову Ради міністрів СРСР з цього питання було прийнято 22 серпня 1986 р, а 3-го вересня перелік населених пунктів затверджено постановою Ради міністрів УРСР. Лише 22 вересня видано наказ Держагропрому УРСР, яким доводилась дана інформація до областей і районів. У коловороті паперів населення несвоєчасно було застережене від споживання забруднених продуктів харчування. Це викликало зростання захворюваності, особливо дітей.
Серед документів збірника є чимало неспростовних свідчень бюрократизму, прийняття центральними галузевими відомствами рішень з великим запізненням. Скажімо, період піврозпаду радіоактивного йоду-131 становить лише вісім діб. За цих обставин оперативне проведення йодної профілактики могло стати ефективною захисною акцією, що запобігла б багатьом ускладненням стану здоров'я населення. Між тим, лише 9 травня 1986 р. до Києва надійшов текст тимчасової інструкції з "негайної" профілактики враження радіоактивним йодом (№ 96). Крім того, до Києва надходили вказівки, що були недоречними або ж містили загальні положення: "розширити контроль", "зміцнити дисципліну", "піднести рівень відповідальності" тощо. У свою чергу, республіканські відомства демонстрували неймовірну гальмівну тяганину і перекладали розв'язання завдань з одного працівника апарату на іншого. Переконливим свідченням цього є низка резолюцій на документах Держагропрому УРСР (№ 171, 197, 478 та ін.). Аналіз документів показує, що механізм державної влади і виконавських структур на той час не забезпечував рішучої й ефективної діяльності складного суспільного й господарського організму, тим більше за екстремальних обставин.
Оскільки проблеми здоров'я населення і діяльність міністерств та відомств, пов'язана з ними, надзвичайно актуальні для України, то залучено значний масив документів Верховної Ради України, зокрема депутатської комісії по розслідуванню комплексу подій, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС, що працювала 1991 р. Комісія спиралась на документи, надані їй Міністерством охорони здоров'я та іншими управлінськими відомствами України. Ці та частина матеріалів, виявлених в архівах Мінсільгосппрому України та інших структур стосовно цієї проблеми, опубліковано окремою книгою "Чорнобиль: проблеми здоров'я населення", що видана Інститутом історії України НАН України спільно з Головним архівним управлінням Кабінету міністрів та ЦДАГО України 1995 р.
Чорнобильська катастрофа, ліквідація її наслідків, будівництво укриття над четвертим енергоблоком та спорудження нового міста енергетиків - Славутича, породили низку якісно нових понять у суспільній свідомості, пов'язаних із зміною стану екології, психіки, самопочуття людей. До числа їх слід віднести поняття: 30-кілометрова зона, або зона відчуження, до якої увійшли 76 населених пунктів, з яких евакуйовано населення; зона безумовного (обов'язкового) відселення, що охоплювала 92 населені пункти, звідки і в середині 90-х років повністю не відселено людей; радіоактивні плями, об'єкт "Укриття".
З метою всебічного висвітлення зазначених та інших понять, пов'язаних з аварією на ЧАЕС, до збірника залучено документи й матеріали відповідних відомств і установ: Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, утвореного у травні 1991 р. на базі Державного комітету. Використано також документи архіву виробничого об'єднання "Чорнобильська атомна електростанція", науково-виробничого об'єднання "Прип'ять", утвореного на базі установи "Комбінат", міжгалузевого науково-технічного центру НАН України "Укриття", медико-санітарної частини № 1. Всі ці установи функціонують у м. Чорнобиль. У книзі вміщено також документи Держатомнагляду, що характеризують стан ЧАЕС і контроль за проведенням робіт відповідно до норм радіаційної безпеки. Один з них - тривалий час замовчувана доповідна записка інженера-інспектора з ядерної безпеки Курської АЕС О. Ядрихінського (1985 р.) про істотні конструктивні недосконалості РВПК-1000 (№ 46). З часом позиція автора набула широкого розголосу, а записка сприяла виявленню причин аварії.
До ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС було залучено величезну кількість людей різного фаху та соціального стану: військових, шахтарів, науковців, водіїв, медиків та багатьох інших. У післяаварійний період вони утворили низку об'єднань. У збірнику відбито діяльність таких громадських об'єднань, як всесоюзний "Союз Чорнобиль", який з 1991 р. трансформувався у міжнародний, та "Союз Чорнобиль України". На базі матеріалів Держтелерадіо України показано зусилля його працівників у справі об'єктивного інформування громадськості України та світу з існуючих проблем. Це особливо важливо для справедливого розв'язання питання про перспективи розвитку атомної енергетики за умов постчор-нобильського негативного ставлення до її використання широкої громадськості України, яку намагаються переконати у відсутності, особливо в Україні, альтернативних джерел енергії на далеке майбутнє. Звичайно, в такій ситуації підхід до болючої для держави та її громадян проблеми атомної енергетики потребує неупередженості, об'єктивності та виваженості, що виявляється надто проблематичним з причин політичної та відомчої заангажованості деяких учасників дискусії.
Редакційна колегія та укладачі збірника усвідомлюють, що чорнобильська проблема протягом минулих десяти років була об'єктом уваги багатьох дослідників з різних галузей знань, що обсяг вже опублікованого є досить значним. Вийшли у світ праці наукового характеру, підготовлені фізиками, біологами, медиками, публіцистичні твори журналістів і письменників. Даний збірник документів і матеріалів є "першопрохідницькою" працею українських істориків, побудованою на оригінальних, досі не відомих громадськості джерелах.
Редакційна колегія і укладачі висловлюють сердечну подяку керівництву адміністрації зони відчуження, Чорнобильської АЕС, Кабінету міністрів України та всім іншим відомствам за сприяння у виявленні документів та підготовці цього збірника.
При підготовці збірника редколегією та упорядниками використано різні джерела, як друковані, так і архівні.
Базовими для розкриття теми стали фонди Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Всього виявлено більше 2 тис. документів. До збірника включено понад 500.
Документи подаються у хронологічній послідовності. їхні тексти друкуються мовою оригіналу за сучасним правописом із збереженням стилістичних і мовних особливостей. Переважна більшість документів збірника друкується повністю. Великі за обсягом або перевантажені вузькофаховою інформацією документи скорочено із зазначенням про це у заголовках та в підрядкових примітках.
У підрядкових примітках дано пояснення стосовно датування документів, підписів, пропусків та похибок у тексті, неточностей, що мають смислове значення. Орфографічні помилки в тексті документів виправлено без застережень.
При передачі тексту документів упорядниками допускалося ділення тексту на абзаци або укрупнення дрібних абзаців. Резолюції й помітки на документах, що стосуються змісту, відтворювалися переважно з нового рядка після тексту документа слідом за підписом. Пояснення щодо тексту документів подано у підрядкових примітках.
Репліки з місць, питання і т. п. передано як основний текст, з виділенням шрифтом. Матеріали з стенограм відтворено без правок, вилучено лише слова, які не мають смислового значення, і введено в текст у квадратних дужках слова, яких не вистачає за змістом.
Виявлені додатки публікуються без редакційного заголовка і з зазначенням номера: "Додаток № 1", "Додаток № 2" і т. д.
Для уточнення історії документа, оригінальні заголовки і дати деяких законодавчих матеріалів збережено. Документи датовано за часом їх підписання, затвердження чи реєстрації. До науково-довідкового апарату збірника включено передмову - історичну й археографічну частини, примітки, покажчик географічних назв. Примітки до документів, крім підрядкових, пронумеровано. Наприкінці приміток у дужках подано номери документів, до яких вони відносяться. Завершується збірник переліком включених до нього документів.
Передмову до видання написали Н. П. Барановська та П. П. Панченко. В археографічній частині передмови використано матеріал Н. А. Соловйової. Примітки підготувала Н. П. Барановська. Покажчик географічних назв склала Є. П. Шаталіна. Науково-допоміжну та технічну роботу виконали: О. С. Бєльченко, Н. М. Бондаренко, О. В. Мадіссон, І. О. Пелешанко.
Н. В. Маковська.
Політична ретроспектива Чорнобильської катастрофи в документах //
Архіви України. - 1993. - № 1-3. - С. 98 - 105.
Напередодні сьомої річниці Чорнобильської катастрофи в Українському Домі відкрилася виставка "Чорнобиль: документи свідчать, нагадують, застерігають..." І хоча про трагедію вже багато мовлено і писано, її експонати, переважна більшість яких - архівні матеріали, переконують: важкий шлях до правди не пройдено до кінця.
Важливу роль у відтворенні об'єктивної і цілісної картини аварії на ЧАЕС, її передісторії та наслідків відіграють саме документальні джерела. На виставці широко представлено документи вищих органів партійно-державного керівництва колишнього Союзу РСР та, головним чином, Української РСР, їх місцевих органів, інформації та довідки відповідних міністерств і відомств, що надсилались до ЦК Компартії України і зберігаються зараз у Центральному державному архіві громадських об'єднань України. Документи, як правило, мають гриф "цілком таємно" та "для службового користування" і виставляються вперше. В них, що зрозуміло, зважаючи на час та статус ЦК як вищого політичного органу країни, відбилися найрізноманітніші події, пов'язані з трагедією під такою багатозначною сьогодні назвою "Чорнобиль", однак переважає все ж таки інформація політичної спрямованості. І хоча всі ми стомилися від політики, відповісти на болючі чорнобильські питання, а зрештою й винести уроки на майбутнє неможливо без роздумів з цього приводу. Красномовно свідчать про це також документи, репрезентовані на виставці, короткий аналіз яких і пропонується тут.
Сприймаючи експозицію виставки в цілому, важко уникнути узагальнюючої паралелі: історія Чорнобильської катастрофи - це історія радянського суспільства 60-80-х років. Трагедія розпочиналася під урочисті звуки фанфар у "декораціях" будівництва комунізму.
Одна з біблійських істин вчить: "Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий". Передісторія Чорнобильської катастрофи демонструє той же примат політики над професійною компетентністю, здоровим глуздом, що й події перших післяаварійних місяців.
З початку 60-х років в Україні велися активні пошуки ефективних джерел електроенергії, нестача якої все гостріше відчувалася в народному господарстві. Керівництво України непокоїла і висока, зростаюча з кожним роком, аварійність на електростанціях і в електричних мережах енергосистем республіки: в 1960 р. - 197 аварій, за 9 місяців 1962 р. - 190. У постанові Секретаріату ЦК КПУ з цього питання від 30.11.1962 р. зазначалося, що зростаюча аварійність є наслідком грубих порушень правил експлуатації, несвоєчасного і неякісного виконання ремонту устаткування1.
До ЦК КПУ надсилалися пропозиції щодо організації в УРСР науково-дослідних робіт по безпосередньому перетворенню теплової та хімічної енергії палива в електричну. Йшлося і про можливість значного підвищення коефіцієнту корисної дії атомних електростанцій2.
Конкретні завдання щодо повної електрифікації республіки згідно з прийнятою на XXII з'їзді КПРС третьою Програмою партії були викладені в матеріалах до проекту Основних напрямів розвитку народного господарства Української РСР на 1960-1970 рр. І хоча будівництво АЕС ще не розглядалося тут як нагальна потреба, до переліку найважливіших об'єктів будівництва увійшли й атомні електростанції3. А в листопаді 1965 р. Президія ЦК КПУ прийняла постанову "Про основні напрямки розвитку атомної науки і техніки та впровадження результатів наукових досліджень у цій галузі в народне господарство"4.
Безумовно, розробка такої важливої проблеми не могла вестись і не велась без відома та "керуючої і спрямовуючої" ролі центру. Ще постановою № 985 від 21.09.1962 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР доручили міністерству енергетики і електрифікації Союзу здійснення функції "замовника-титулодержателя" по будівництву крупних гідроелектростанцій та АЕС.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 19.09.1966 р. № 800-555 "Про план будівництва та введення в дію атомних електростанцій на 1966-1970 рр." передбачалося й будівництво Центрально-Української атомної районної електростанції, що згодом отримала назву Чорнобильської. В 1965-1966 рр. Київським відділенням "Теплоелектропроекту" проводилося обстеження 16 пунктів у Київській, Вінницькій та Житомирській областях з метою виявлення майданчика для будівництва АЕС. Вибір схвалила колегія Держплану УРСР; його було узгоджено з Київським обкомом КПУ, Київським облвиконкомом, республіканськими міністерствами сільського господарства та енергетики і електрифікації, іншими відомствами5. Політбюро ЦК КПУ, розглянувши це питання, прийняло 2 лютого 1967 р. постанову "Про вибір площадки для будівництва Центрально-Української атомної районної електростанції в Київській області"6.
Це був час, коли все владніше, все впливовіше звучав політичний фактор: створення матеріально-технічної бази комунізму за 20 років. Слово "швидше!" стало визначальним лозунгом. Додамо до цього характерні особливості командно-адміністративної системи, диктат союзного центру і отримаємо логічний висновок: можливість аварії була фактично запрограмована.
Після прийняття рішення про будівництво ЧАЕС керівництво республіки неодноразово, як свідчать документи ЦДАГО, зверталося до ЦК КПРС з питань перспектив розвитку енергетики України. Так, у лютому 1969 р. секретар ЦК КПУ П.Ю.Шелест у зв'язку з напруженим становищем, що склалося в енергозабезпеченні республіки, просив прискорити ( курсив автора - Н.М.) початок будівництва ЧАЕС. Держплан СРСР не погодився задовольнити це прохання, мотивуючи відмову необхідністю "переробки" проектної документації, викликаною заміною типу реактора для Чорнобильської АЕС7.
Мета якомога швидше ввести в дію енергоблоки ЧАЕС створювала навколо її будівництва атмосферу нагальності і терміновості, що в умовах негнучкої структури адміністративно-командної системи призводило до негативних наслідків уже на початкових етапах будівництва. В квітні 1972 р. було прийнято спеціальну постанову ЦК КПУ і РМ УРСР № 179 про хід будівництва Чорнобильської атомної електростанції, в якій зазначалося, що дирекція електростанції несвоєчасно і некомплектно видає на будову необхідну проектно-кошторисну документацію; про недоліки в будівництві ЧАЕС ішлося і в постанові ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 16.11.1973 р. № 532-188.
Відповідно до директив XXIV з'їзду КПРС перший реактор ЧАЕС потужністю 1 млн. кіловатт мав стати до дії в 1975 р. Через відставання у виготовленні обладнання термін було продовжено до 1976 р. Ситуація не змінилася до кінця будівництва. Постійний цейтнот викликав реакцію керівництва, а воно приймало рішення про "заходи", серед яких - посилення організаційно-партійної, політико-виховної роботи, розгортання соціалістичного змагання тощо.
Вражаючий факт на завершення сюжету: на початку 1979 р. КДБ СРСР (!) порушив питання про серйозні конкретні недоліки в будівництві ЧАЕС. Ішлося про відхилення в монтажу конструкцій, пошкодження гідроізоляції, що могло спричинити проникнення ґрунтових вод у приміщення станції та радіоактивне забруднення навколишнього середовища, аварійний стан під'їздних колій, порушення техніки безпеки9. Між тим восени 1979 р. (!) ЧАЕС уже рапортувала про дострокове виконання соціалістичних зобов'язань10.
Немов у світлі спалаху, події, що відбулися після 26 квітня 1986 р., висвітили раніше не дуже помітні, вірніше, - старанно приховувані, механізми дії системи, де абсолютно переважали політичні, ідеологічні інтереси. З особливою рельєфністю документи цього періоду розкривають відносини між союзним центром і Україною, еволюцію усвідомлення масштабів катастрофи і своєї позиції керівництвом республіки (що, безумовно, багато в чому визначало подальші політичні висновки). Перші письмові повідомлення до ЦК КПУ* свідчать, що вибух на IV блоці Чорнобильської атомної було сприйнято як локальну аварію, наслідки якої не представляють загрози навіть для населення м.Прип'яті. І хоча інформації МВС УРСР, Міністерства автомобільного транспорту за 27-28 квітня - більш тривожні, і в них аварія оцінюється здебільшого тільки межах ЧАЕС.
Спокійно, по-діловому було сприйнято Чорнобильську катастрофу в Москві. В оперативному зведенні МВС СРСР до ЦК КПРС про надзвичайні події та роботу міліції за 21-27 квітня 1986 р., зокрема, повідомляється, що "в одному з 4-х енергоблоків ЧАЕС при виході на плановий ремонт сталися вибух і загорання. Пошкоджені ядерний реактор і система водяного охолодження, обрушилася частина конструкцій. Загинула 1 людина, 130 - госпіталізовано (опіки, травми та опромінення). Пожежа ліквідована". І тут же - про стихійне лихо в Наманганській області Узбекистану, що сталося внаслідок зливи11.
Політбюро ЦК КПРС заслухало питання про аварію на ЧАЕС на засіданні, що відбулося 28 (!) квітня (протокол № 8). Пункт 1 рішення: "Взяти до відома (курсив автора - Н.М.) повідомлення т.Долгих В.І. про аварію на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 р."12.
Та ось до ЦК Компартії України надійшла інформація Укргідромету, Міністерства охорони здоров'я УРСР про різке підвищення у другій половині дня 30.04.1986 р. радіаційності у Києві - з 50 мікрорентген на годину до 30 тис, що в десятки разів перевищувало нормативи та аварійні рівні. Однак киян про це не повідомили, відбулася першотравнева демонстрація.
На засіданні оперативної групи Політбюро ЦК КПУ з питань, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, 3.05.1986 р. О.Романенко, що обіймав на той час посаду міністра охорони здоров'я УРСР, на питання, чи давати киянам йод, відповів: "Тов. Ільїн** каже, що, якщо ми почнемо зараз давати, то це може бути рано. Наша точка зору, треба населенню сказати правду (курсив автора - Н.М.), а ми уникаєм цього". Але О.П.Ляшко запропонував почекати до погодження з комісією*** , "чи будемо повідомляти, чи це зроблять дільничні лікарі"13. (Результат "консультацій" відомий оптимістичний виступ О.Романенка по радіо і телебаченню 8.05.1986 р. запам'ятався багатьом). Усе той же примат політики визначив злочинне замовчування, свідоме дозування інформації про Чорнобильську трагедію, що значною мірою унеможливило адекватну реакцію на ситуацію, прийняття компетентних управлінських рішень, які могли б зменшити негативні наслідки лиха.
21.05.1986 р. у Києві відбувся День лектора. Серед промовців -Є.Рязанцев - заст. директора Інституту атомної енергії ім.Курчатова, доктор технічних наук, лауреат Ленінської та Державної премій СРСР; Б.Гідаспов -генеральний директор НВО Державного інституту прикладної хімії, чл.-кор. АН СРСР, лауреат Ленінської та Державних премій СРСР; Ю.Григорьєв -заст. директора Інституту біофізики Міністерства охорони здоров'я СРСР, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР, інші титуловані вчені. Висновок зустрічі: реальної загрози для здоров'я мешканців Києва та області (за межами 30-км зони) не існує.
Чого тут більше-професійної некомпетентності чи політики? Документи фіксують непоодинокі факти, що викликають подібні запитання. Один з них пов'язаний з дезактивацією забруднених населених пунктів. У перші місяці трагедії, зважаючи на надто бадьорі оцінки та прогнози, дотримувались думки, що, дезактивуючи забруднені радіацією населені пункти, вдасться уникнути переселення їх жителів. Для цієї роботи були залучені значні сили: і люди, які ризикували своїм здоров'ям (часто засобами їхнього захисту виявлялися лише "пелюстки"-респіратори), і техніка, невдовзі приречена на знищення. В інформації з цього питання на засіданні Оперативної групи Політбюро ЦК КПУ 20.06.1986 (протокол № 29) повідомлялося, наприклад, що з 13.05. до 20.06. було проведено дезактивацію 71 населеного пункту, з них 26 - повторно, 25653 дворів загальною площею 9753 тис. кв. км. Санітарну обробку пройшли 322,5 тис. осіб, 88 одиниць техніки. У результаті ж у більшості випадків після дво-трикратної дезактивації рівень радіації знижувався на 50-70%, однократної - 20-30%, але в наступні дні він відновлювався до 80-90% початкового рівня (!)14.
Сьогодні добре відомо, що забезпечення населення, яке мешкає на забрудненій території, екологічно чистим харчуванням у багато разів зменшує негативний вплив радіації. Між тим влітку 1986 р. кошти витрачалися на інше. Невже не було компетентних рекомендацій? Мабуть, були. Та політикам хотілося приховати дійсні масштаби аварії, зробити вигляд, що нічого страшного не сталося, що є більш серйозні і важливі, нагальні проблеми. Згадаймо лише, як, виступаючи по ЦТ 14.05.86 р. у зв'язку із ситуацією навколо ЧАЕС, М.С.Горбачов у кращих традиціях тодішньої пропаганди "дав рішучу відсіч антирадянським вигадкам буржуазної пропаганди", вніс пропозиції щодо повної ліквідації атомної зброї, заборону ядерних випробувань, створення загальної системи міжнародної безпеки15.
Вражаючим підтвердженням безумовного примату політики є і група документів, що відображає тогочасну діяльність керівництва, в першу чергу Центру, міжнародного характеру. По-перше, це пропагандистська робота з дипломатичним корпусом, спрямована на формування заниженої оцінки масштабів катастрофи. Так, у доповідній записці МЗС СРСР до ЦК Компартії України від 1 травня 1986 р. про рекомендації МЗС СРСР щодо проведення роз'яснювальної роботи серед іноземних громадян у зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній станції повідомлялося, що Міністерство закордонних справ Союзу орієнтує проводити роз'яснювальну роботу так, щоб переконати іноземців у безпеці їх перебування на території СРСР. Ставилося також завдання виключити можливість виїзду за кордон хворих, "чтобы не позволить нашим врагам использовать случайные факты в антисоветских целях"16.
По-друге, це реакція на пропозиції міжнародної громадськості про допомогу потерпілим від аварії на ЧАЕС. Таких пропозицій було чимало. Але на догоду невідомо яким принципам від них відмовлялися.
Дозволимо собі навести з цього приводу один документ:
ЦК КПСС
МИД СССР получена нота посольства Нидерландов, представляющего интересы Израиля в СССР, в которой излагается телеграмма президента Израиля Х.Герцога в связи с аварией на Чернобыльской АЭС, а также предлагается направить в Советский Союз израильских специалистов в области пересадки костного мозга.
Полагали бы целесообразным поручить МИД СССР передать израильской стороне в устной форме через посольство Нидерландов в Москве признательность за предложенную помощь и сказать, что в настоящее время нужди в такой помощи нет.
Прошу рассмотреть.
Э. Шеварднадзе17.
7 июня 1986 р.
Політбюро ЦК КПРС погодилося з цією пропозицією.
Навіть за умови, що в перші післяаварійні тижні дійсно існували об'єктивні труднощі в оцінці справжніх масштабів лиха, напрошується висновок: політична "доцільність" дій партійно-союзного керівництва, очевидно, вплинула на можливість прийняття компетентних рішень по ліквідації наслідків аварії, використання для цього і міжнародного досвіду та допомоги.
Так сталося, що правду про аварію на ЧАЕС та її наслідки старанно приховували саме тоді, коли на весь світ декларувалася "горбачовська гласність". Чого вартий у зв'язку з цим, скажімо, додаток № 2 до рішення Урядової комісії від 24 вересня 1987 р.**** - "Перелік даних з питань аварії на Чорнобильській АЕС та ліквідації її наслідків, що не підлягають публікації у відкритій пресі, передачах по радіо та телебаченню". Згідно з ним заборонялося повідомляти абсолютно всі об'єктивні показники наслідків катастрофи. Хочеться сподіватися: наведений факт - не тільки гострий сюжет на сьогодні, а й інформація для роздумів на майбутнє.
Документи виставки відображають й поступову зміну з кожним наступним за 1986 роком позиції республіканського керівництва щодо усвідомлення ситуації та своєї власної ролі в подіях, пов'язаних з Чорнобилем. Велика відстань (не тільки хронологічна) розділяє, наприклад, постанову Політбюро ЦК КПУ від 24.06.1986 р. "Про завдання міністерств і відомств, партійних та радянських органів республіки щодо підготовки народного господарства до ритмічної роботи в осінньо-зимовий період 1986-87 рр.", в якій про Чорнобильську катастрофу згадується фразою: шукати варіанти "из-за выбытия ЧАЭС", лист В.В.Щербицького до ЦК КПРС і РМ СРСР з приводу постанови ЦК КПРС та РМ СРСР "Про уточнення завдань атомної енергетики у 12-й п'ятирічці і додаткові заходи забезпечення безпеки атомних станцій", і, нарешті, висновки комісії останнього, XXVIII з'їзду КПУ по вивченню партійних документів, пов'язаних з Чорнобильською трагедією, де констатується, що керівництво республіки діяло в режимі жорстко регламентованому; затиснуті інструкціями секретності тапартійноїдисципліни, Політбюро і Рада Міністрів змушені були всі свої дії і рішення погоджувати з ЦК КПРС, Союзним Центром, урядом, Міністерством оборони та іншими інстанціями. Мабуть, не можна не враховувати і цей, чорнобильський фактор, аналізуючи причини розпаду Союзу РСР.
Процес усвідомлення багатомірності трагедії Чорнобиля постійно продовжується і поглиблюється. І тема "Політика і Чорнобиль", або політика "Чорнобиль", є, на наш погляд, не менш болючою і значущою, ніж проблема екологічних наслідків катастрофи. Не забувати про цей урок Чорнобиля необхідно і для того, щоб запобігти появі на планеті спалаху нової "Зірки Полин". Про це свідчать, нагадують, застерігають документи .. .
* Перша письмова інформація про аварію за підписом секретаря Київського обкому партії Г.Ревенка надійшла до ЦК 26.04.1986 р. о 9.30. Шифрограма до ЦК КПРС була відправлена о 13.15.
** Голова Національної комісії з радіаційного захисту СРСР. -Н.М.
*** Йдеться про урядову комісію в Москві.
**** У цей час уже важко було пропагувати "полегшений" варіант результатів аварії. 18 Див.: ЦДАГО України, ф.1, оп.25.
1 ЦДАГО України, ф.1, оп.8, спр.2964, арк.6-8.
2 Там же, ф. 1, оп.6, спр.ЗЗЗ 1.
3 Там же, ф.1, оп.6, спр.3712.
4 Див.: Там же, ф.1, оп.16, спр.124, арк.304-317.
5 Там же, ф.1, оп.6, спр.4080, арк.85-87.
6 Там же, спр.4045, арк.72-73.
7 Там же, ф.1, оп.25, спр.223, арк.21, 17.
8 Див.: там же, ф.1, оп.10, спр.1498.
9 Документ представлено на виставку Російським центром зберігання сучасної документації (РЦЗСД).
10 Див.: ЦДАГО України, ф. 1, оп. 32, спр. 1571, арк. 13-17.
11 РЦЗСД, ф.5, оп.15-05, спр.12841, арк.1.
12 Там же, ф.З, оп.102, спр.62, арк.1.
13 Див.: ЦДАҐО України, ф. 1, оп. 16. В описі документів 1985-1991 рр. відсутня остаточна нумерація справ. Тому тут і далі називаються тільки фонд і опис.
14 Див.: ЦДАГО України, ф.1, оп.16.
15 Див.: "Правда", 15 травня 1986 р.
16 Див.: ЦДАГО України, ф.1, оп.25.
17 РЦЗСД, ф.З, оп.102, спр.127, арк.4.
Головна сторінка | Nota Bene | Генеалогія | Новини | Публікації | Архіви в Україні | Архіви в світі | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2008 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua