До історії Всеукраїнських з'їздів Рад: 1917-1937

Документальна виставка з фондів центральних державних архівів України

Історична довідка

Політична історія України ХХ ст. нерозривно пов'язана з діяльністю таких органів місцевого самоврядування, якими були ради, - спочатку робітничо-селянських і солдатських депутатів, потім депутатів трудящих, нарешті - народних депутатів. Хоча здебільшого їх діяльність до 1991 р. була спрямована Комуністичною партією України, не варто забувати, що І Всеукраїнський з'їзд Рад, який відкрився 3 грудня 1917 р. (принаймні його київський етап) вирізнявся перевагою українських соціалістичних національно-демократичних сил, що і змусило більшовиків разом з лівими російськими есерами, лівими українськими соціал-демократами та меншовиками-інтернаціоналістами перенести його до Харкова. До V з'їзду Рад (1921) склад делегатів і обраних ними керівних органів (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Президії ВУЦВК) не був монопартійним. Достатньо назвати прізвища першого голови ЦВК України Ю. Медведева, лівого українського соціал-демократа (грудень 1917), членів Президії ВУЦВК українських есерів Г. Михайличенка та М. Шумського (1919), В. Винниченка як представника закордонної групи УКП (1920), борбиста Є. Терлецького та ін.

Інститут Всеукраїнських з'їздів Рад як найвищого органу державної влади у радянській Україні склався наприкінці 1917 р. і діяв до січня 1937 р., коли був ліквідований відповідно до схваленою останнім, XIV надзвичайним Всеукраїнським з'їздом Рад, Конституцією УРСР. Таким чином, перші 20 років існування України як формально незалежної (згодом напівсуверенної у складі СРСР) держави ХХ ст. безпосередньо пов'язані з діяльністю Всеукраїнських з'їздів Рад.

Вибори делегатів з'їздів, склад обраних делегатів, склад керівних органів (ВУЦВК та Президії ВУЦВК), їхні рішення, резолюції і відозви, навіть строки скликання з'їздів рад об'єктивно відбивали політичне й економічне становище країни. Зокрема, віддзеркалений поступовий перехід від контрольованої й обмеженої ("радянської") демократії 1920-х рр. до жорсткої бюрократизації сталінського періоду, коли скликання навіть декоративних органів широкого народного представництва стало вже непотрібним партійно-державній номенклатурі. Достатньо промовистим є такий факт: за Конституцією УСРР 1919 р. з'їзди мали відбуватися не рідше двох разів на рік, а фактично скликалися щорічно; за Конституцією 1929 р. вони мали проходити що два роки, проте до 1937 р. відбулося всього три з'їзди (у 1931, 1935 та 1937 рр.).

Якщо на перших Всеукраїнських з'їздах (1917-1922) відбувалася дискусія щодо пошуку шляхів політичного та економічного розвитку України, серед депутатів були представлені не лише комуністи та співчуваючі їм, але й інші політичні партії радянського спрямування, а резолюції об'єктивно відбивали стан політичного розвитку суспільства, то поступово функції вирішення політичних проблем перейшли до компартійних комітетів. Найвищий (за Конституціями УСРР 1919 та 1929 рр.) орган влади в республіці лише підтримував запропоновані партійно-державною номенклатурою заходи, якими визначалися норми подальшого життя суспільства. Одним з таких заходів стало схвалення Конституції УРСР 1937 р. та ліквідація інституту Всеукраїнських з'їздів Рад.

Всеукраїнські з'їзди Рад були безпосередньо причетними до всіх доленосних рішень першої половини ХХ ст.: розгортанні радянського будівництва, перехід від політики "військового комунізму" до НЕПу, післявоєнної відбудови промисловості, проведення політики індустріалізації, масової колективізації сільського господарства та культурної революції, здійсненні адміністративних реформ та внесення змін до Конституції, встановленні союзних відносин з іншими республіками СРСР, насамперед з Росією. Резолюції з'їздів відбивають такі значущі події, як перебіг і завершення громадянської війни, голод 1921-1922 рр., перенесення столиці України до Києва тощо.

Розкриттю складних питань історії Всеукраїнських з'їздів Рад присвячена експозиція документів і друкованих матеріалів з фондів центральних державних архівів та науково-довідкової бібліотеки ЦДАУ. Крізь призму мандатів, списків делегатів та їхніх облич, резолюцій та порядків денних ми намагалися представити бурхливі події 1917-1937 рр., і показати особливості функціонування інституту з'їздів в цих умовах.