Cтудії з архівної справи та документознавства
Т. 11, 2004

Людмила Діденко

ДОКУМЕНТАЛЬНА ФОНДОВА КОЛЕКЦІЯ БІЛОЦЕРКІВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
ЯК ДЖЕРЕЛО КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Знаменням початку ХХІ ст. стало національне відродження, зростання уваги до історичної спадщини, до набутого століттями духовного багатства, історичної пам'яті. Повертаються із забуття історичні факти, подіі, імена видатних осіб, напівзабуті твори історії та літератури. Музей - це скарбниця пам'яті про минуле.

Білоцерківський краєзнавчий музей на Київщині засновано 1924 р. як окружний музей старожитностей. З 1925 р. по 1972 р. він мав назву - Білоцерківський окружний археолого-етнографічний музей, з 1972 р. - Білоцерківський краєзнавчий музей (в подальшому - БКМ). Вивчення музейних колекцій, зокрема, документальних фондів, збереження їх для наступних поколінь завжди було обов'язком музею з часу його створення.

До пріоритетних напрямів історико-краєзнавчої діяльності БКМ належить відтворення історичних подій, репрезентація імен, написання історичних нарисів міст і сіл, відомих в краї своєю багатою історією через краєзнавчі дослідження архівно-документального фонду музею.

Правовою основою діяльності музеїв став Закон України "Про музеї та музейну справу" (від 29 квітня 1995 р. № 249/95-ВР Ст. 17) та "Положення про музейний Фонд України" (Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 р. № 1147 для забезпечення обліку охорони та збереження національного музейного фонду України) 1.

В БКМ зберігаються писемні джерела, різні за змістом, часом створення. Пам'ятки писемності - це найбільша і найважливіша група історичних джерел, яка містить інформацію про історичне минуле краю, відображає реальні явища суспільного життя

.

У фондах БКМ нині налічується близько 74,0 тис .музейних предметів, серед яких документальна група складається з 18,0 тис. - письмо, друк та 10,0 тис. - фотодокументи. До неї входять документи, рукописи та стародруки, філателія, плакати, фотонегативи, альбоми, анкети, афіші, програми, спогади, щоденники, карти, візитки, постанови, бюлетені, протоколи, рапорти, поштові листівки тощо.

Поповнення фондів і комплектація документальними групами (фондами) за майже 80 років існування Білоцерківського краєзнавчого музею відбувалася різними шляхами, несистематично і нестабільно, в результаті наукових експедицій, збирання матеріалу від різних верств населення та підприємств, шляхом дарування, закупівлі через фондово-закупівельну комісію.

1924 р. основу фондів музею склала приватна колекція Дроздова С. Л. - близько 663 од. зб. - і археологічна колекція з розкопок В. В. Хвойка в селах Ромашки й Шарки на Ракитнянщині 2; на 1 жовтня 1927 р. в музеї нараховувалося 4614 од. зб. 3; на 1 жовтня 1928 р. кількість експонатів становила 5007 од. зб. 4; станом на 1 жовтня 1929 р. кількість музейних речей зросла на 968 одиниць і нараховувала 5975 од. зб. 5; у роки окупації 1941-1944 рр. - 1011 од. зб. 6; у 1970-х рр. - майже 20 тис. од. зб. 7; у 1978 р. - майже 23 тис. од. зб. 8; у 1991 р. - 52,6 тис. од. зб.

В 2003 р. на зберіганні було 74,0 тис. од. зб. музейних речей, документальні основні фонди включали 18 тис. од. зб., допоміжний фонд складався з майже 10 тис. од. зб. допоміжного 9.

Систематизація документів визначалася характером комплектування матеріалів з історії краю та за експозиційними розділами музею. У БКМ впроваджено систему класифікації, що характеризує краєзнавчий профіль музею. Згідно з профілем музею, це - пам'ятки природи, історії та культури краю.

Комплексний аналіз (фондових документів і матеріалів) дає підстави реконструювати історію Білоцерківського краю, встановити періодизацію, дати загальну оцінку процесу історико-культурного становлення. Окремо слід звернути увагу на документи, що стосуються історії створення музею. Надзвичайно цікавими є документи дорадянського періоду - матеріали краєзнавців, чиї збірки склали основу фондів Білоцерківського музею.

Документальний фонд включає документи, що характеризують стан історичного краєзнавства, розкривають його освітні, пізнавальні та виховні функції. Так, у фондах БКМ під шифром НДМ-939/1-11 зберігаються опитувальні анкети церковних парафій Київської губернії, складені на початку ХХ ст. Вони відомі в історичній літературі як "Опитувальні листки археолога С. Л. Дроздова"(Вопросные листы археолога С. Л. Дроздова) 10. Інформація, що міститься в них , часто має унікальний характер. До цих анкет звертаються вчені й краєзнавці, що проводять дослідження історії та культури Київщини і сусідніх з нею регіонів. Насамперед опитувальні листки досліджували мовознавці, котрі користувалися ними при вивчені ономастичної номенклатури краю. 1985 р. колективом науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні було випущено "Етимологічний словник літописних назв Південної Русі". Співробітницею цього ж Інституту І. М. Залізняк (у титулатурі книги даний помилковий варіант прізвища - Желєзняк) опублікована 1987 р. книга "Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонаддніпрянського Правобережжя" 11. Крім цього, матеріали опитувальних листків слугують джерельною базою для написання наукових праць з історії Білоцерківщині науковцями БКМ. Збереження епістолярію Стефана Дроздова в ІР НБУВ, що становило собою досить добре документовану історію Комітету (згодом Товариства) охорони пам'яток старовини й мистецтва, Білоцерківського музею та Білоцерківського архіву, дозволили біографам Стефана Дроздова відтворити цікаву картину краєзнавчого руху на Білоцерківщині 12. Але детального аналізу цієї збірки документів немає, тому метою дослідження і є археографічна характеристика цих опитувальних листків. У 1907-1908 рр. С. Л. Дроздов розіслав опитувальні анкети (три варіанти) до настоятелів православних парафій Київської єпархії і католицьких костелів, які з цією метою замовив у друкарні. С. Л. Дроздов повертається до опитувальних листів тільки у 1926-1927 рр. і робить спробу опрацювати частину анкет із населеними пунктами, що увійшли до складу Білоцерківської округи, створеної 1923 р. Однак опрацювати матеріал з різних причин С. Л. Дроздов не встиг. Всього у фондах БКМ зберігається 1150 анкет різних варіантів, із них першого варіанту - 648, другого - 464, третього - 6, четвертого - 3, інших - 29. Листи переплетені у вигляді збірок. Опитувальні листки, зібрані С. Л. Дроздовим, мало використовувалися дослідниками з науковою метою. Діяльність Стефана Дроздова та його однодумців є лише одним з епізодів цікавого, насиченого подіями краєзнавчого руху на Білоцерківщині. Історико-краєзнавча тематика широко представлена в архівних документах БКМ: ТК-164, ТК-166, "Альбомах Болсуновського", особистості, яка відіграла велику роль у розвитку краєзнавства. "Альбом Болсуновського", що складається з листів до нього, візитних карток, фотографій та малюнків стародавніх монет, амулетів, членських квитків, квитанцій, телеграм тощо, ще мало досліджений.

Архівна збірка музею містить комплекс фотоматеріалів, які розкривають проведення археологічних досліджень. Зокрема, зберігаються звіти розкопок Яблунівського могильника (БКМ-ДФ-2091/10), фотографії, плани археологічних пам'яток Білоцерківського району та матеріали розкопок періоду Давньої Русі IX-XIII (фото 3301-2750: раннє слов'янське городище Шаргород с. Ольшаниця 1955 р., городище на р. Рось, с. Сухоліси 6164/1-4452/1). Розкопки, які підтверджують існування попередника Білої Церкви - м. Юр'єва, що було частиною укріплення кордонів держави, які в цей час перемістились з річки Стугни на річку Рось (фото Змієвих валів с. Шкарівка БКМ-11447/1,2 ФН-49/1,2; с. Скребиші БКМ 11448 ФН-50; с. Фурси 11446/1-5 ФН-46,51/1-2).

Біла Церква відігравала роль одного з важливих центрів перших козацьких війн кінця XVI ст. 1591 р. вона стає резиденцією гетьмана Кшиштофа Косинського. 1596 р. в місті та на його околицях відбулися дві битви між коронними військами та козаками Северина Наливайка і Григорія Лободи, полковника Матвія Шаула. Населення Білоцерківщині було активним учасником народно-визвольної боротьби проти гнобителів, іноземних і власних. Свідченням цьому є матеріали періодів повстання під проводом К. Косинського 1587 р. і С. Наливайка, визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, гайдамацького руху (план м. Біла Церква 1769 р. (БКМ НДМ-3438), документи про гайдамацький рух (А-302-8453/2,5) фотокопії архівних документів з Держархіву Київської області ДФ-2471/1-10, ДФ-2472/1-2473/1-10) тощо.

Широко представлені документи стосовно скасування кріпацтва (повідомлення про ухилення селян від викупних платежів 1861 р. (НДМ-756а); маніфест 1861 р. (ДФ-155); викупні акти, подвірні описи (ДФ-1262/1-6, 8-13); прошенія про викуп землі 1865 р. (НДМ-732/1), циркуляр "Что надо делать войску" 1861 р. (НДМ-732/3), рапорти про повстання селян 1863 р. (НДМ-732/1); проведення буржуазних реформ і розвитку капіталізму в краї, формування Білої Церкви як ринку робочих рук.

Важливу роль у визвольній війні відігравав і Білоцерківський полк. Як відомо, полковий устрій реєстрового козацтва в Україні започатковано в 30-х рр. ХVII ст., коли козацьку територію було поділено на 6 полків, у тому числі й Білоцерківський. Територія, що належала до кожного полку, включала містечка і села, де жили козаки. Білоцерківський полк взяв найактивнішу участь в організації визвольної війни. Таким чином, на першому етапі визвольної війни Біла Церква опинилась у центрі важливих подій. Саме тут відбувалось згуртування повстанських сил, що сходилися з усієї України, розроблялись плани ведення визвольної війни, приймались важливі рішення. Влітку 1651 р., після серйозної невдачі в Берестецькій битві, Біла Церква знову стає центром консолідації повстанських сил. У цей критичний період Б. Хмельницький виявив надзвичайну енергію. За короткий час він зібрав рештки розбитих полків, мобілізував свіжі сили і вже на початку жовтня стояв проти об'єднаних польсько-литовських сил під Білою Церквою з новою грізною армією. Основна суть Білоцерківського мирного договору описана в багатьох історичних працях. Його умови були важкими, бо майже нанівець були зведені вагомі досягнення початкового періоду визвольної війни.

Ще одна важлива подія героїчного періоду пов'язана з Білою Церквою. З нашого міста в березні 1651 р. Б. Хмельницький написав листа російському цареві Олексію Михайловичу з проханням прискорити вирішення питання про підтримку України Росією. В Білій Церкві завершились події, пов'язані з Переяславськими домовленостями і був складений список, до якого увійшло 38 шляхтичів, 991 козак і 120 міщан, що підписалися за ухвалення рішень Переяславської Ради 1654 р. БКМ ТК-1245/1-11) 13. Копії списку, копії листів надійшли до документальної збірки музею у 1980-х рр.

Документальна збірка музею стосовно економічного розвитку та політичних подій у Білій Церкві XIX ст. містить цікаву інформацію про місто як приватне володіння графів Браницьких з кінця XVIII ст. до 1918 р. Зокрема, збереглася карта володінь В. В. Браницького - "План владения Владислава Браницького" з написом "План усадебной земли местечка Белой Церкви в Киевской губернии Васильковского уезда владения поміщика графа Браницького. Составлен 1858 г." (БКМ 430-583); Фото, фотокопії документів та фото, копії листів, значна частина яких надійшла у фонди у 1990-х рр. з польських архівів та внаслідок листування з нащадками Браницьких з Франції), про поширення декабристського руху на Правобережній Київщині (фотокопії карт, схем, будинків, пам'ятних знаків, портретів декабристів, їх нащадків, карта дислокації 3-го піхотного корпусу, свідчень декабристів про діяльність С. Муравйова-Апостола тощо).

Документи про героїчні сторінки визвольної боротьби - Коліївщини, епіцентром якого стала Правобережне Подніпров'я, Білоцерківщина (НДМ-690). Серед них листи - прохання жителів білоцерківського повіту до Катерини ІІ 1768 р.; лист (рапорт) О. В. Суворова Румянцеву з міста Біла Церква 1794 р., документи про гайдамаків, про напад на с. Блощинці, свідчення про гайдамацькі напади, фото пам'ятника Іскрі та Кочубею та ін.) (БКМ 9114/3-7048). Метою Коліївщини була ліквідація панівної верхівки суспільства, великої земельної власності та ненависної унії. Це органічно пов'язувалось зі звільненням Правобережжя від польсько-шляхетського панування 14.

Велика увага при формуванні документальної колекції в радянські часи приділялася висвітленню революційних події 1905-1907 рр. на Білоцерківщині, а також Першої світової війни: документи, листівки, матеріали учасників цих подій. Серед них, зокрема, привертає увагу комплекс А. С. Тизенберга (фото, листи, партійні документи), комплекс фото та документів Белухи Ф. Я., учасника громадянської війни, П. П. Сломчинського, сім'ї Славінських (дружини Славінської Г. А. - скульптора та Славінського В. П. - учасника громадянської війни та ін. (листівки, звернення, циркуляри, протоколи, посвідчення, фотографії тощо). Документальні фонди про революційний рух на Білоцерківщині (1905 рр.) активно поповнювалися фотокопіями з державних архівів на замовлення музею, надходили від учасників цих подій, які передавали фотографії, спогади, листи, членські квитки, свідоцтва, листівки тощо. Слід зазначити, що ці матеріали розкривають революційні події однобічно, з позиції більшовицької політики.

Білоцерківщина пишається своїми земляками, серед яких Довгалєвський Валеріан Савелійович - дипломат, повпред СРСР в Швеції і Японії, посол СРСР у Франції, делегат СРСР на конференцію Департамента Ліги Нації в Женеві 1932-1933 рр. У фондах музею зберігаються комплекси документів про цю видатну особистість: фото, листи, анкети, посвідчення та ін.

Початок XX ст. на Білоцерківщині позначився численними страйками та діяльністю у місті різних партій. Серед документальних фондів музею є документи про українські визвольні змагання початку XX ст., діяльність політичних партій в кінці ХІХ - початку ХХ ст. Це листівки партії есерів, української демократичної партії, а також матеріали про діяльність сіоністів-максималістів, Бунду та Центральної Ради. В протоколі допиту Семена Фастовця 15 чітко сказано, що в "Білій Церкві є чотири партії-соціал-демократи, БУНД, революціонери (есери - Авт.) та українці працюють окремо, але завжди підтримують одна одну" 16. В музеї зберігаються фотокопії з фондів ЦДІАК України (ф. 274): "Донесение пристава I стана Васильковского уезда начальнику Киев. Губернского жандармского управления о демонстрации воспитанников Белоцерковской гимназии 17 декабря 1905 г. (ДФ 1164/2); "Донесение пристава I стана Васильковского уезда начальнику Киев. Губернского жандармского управления о митинге в Белой Церкви 5 дек. 1905 г." (ДФ 1164/3); "Распоряжение начальника Киев. Губернского жандармского управления от 29 апреля 1904 г. о выезде Ермакова в Б. Ц. для расследования дела о преступных прокламациях, разбросанных в ночь на 19 февр." (ДФ 1164/4); "Дознание о почтальоне Белоцерковской почтово-телеграфной конторы П. М. Пугаче. 1906 г." (ДФ 1164/7); "Протокол допроса Пугача П. М. обвиненого в распространении брошюры "Заработная плата" 1906 г." (ДФ 1164/8); "Протокол допроса Мимренко Т. И. о делу Пугача П. М. 1906" (ДФ 1164/9) та ін.

Письмові документи (фотографії, довідки, посвідчення, делегатські квитки, зобов'язання на поставку сільськогосподарських продуктів, квитанції, платіжні повідомлення, страхові свідоцтва, персональні квитки членів комнезамів, інструкції, статути сільськогосподарських артілей та ін.) періоду колективізації знайомлять нас з роботою волосних і сільських комітетів бідноти Білоцерківщини, що стали місцевими органами радянської влади, зі створенням в 1930-х рр. колгоспів "Боротьба" (Олександрія), "Нове будівництво", "Промінь" (Заріччя), "Перемога" (Роток).

Прийнята у січні 1990 р. ЦК Компартії України Постанова "Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов'язаних з ним архівних матеріалів" надала можливість науковцям поповнити фонди музею копіями документів із державних архівів м. Києва, а також фотографіями та спогадами очевидців цих подій. Наслідком керованої Сталіним форсованої індустріалізації та колективізації країни став голодомор 1932-1933 рр. на Україні та Північному Кавказі, який призвів до багатомільйонних жертв. Люди опухали з голоду, помирали в хатах, на вулицях, на роботі. Набув розповсюдження канібалізм. За офіційними даними весною 1933 р. на Білоцерківщині померло понад 33 тис. чоловік 17. Голодомором розпочалася хвиля репресій Сталіна проти народів Радянського Союзу.

На початку 1990-х рр. були зібрані матеріали про репресованих земляків. У результаті великої пошукової роботи було виявлено фотографії, спогади, документи, що розкривають хід політичних репресій на Правобережній Київщині.

Репресії на Білоцерківщині розпочалися ще з перших років радянської влади. Під час громадянської війни, були знищені всі, хто посмів висловити сумнів щодо правильності політики більшовиків. Серед перших репресованих Білоцерківщини: П. А. Таранович, І. Л. Ходисько, К. О. Антонович, священнослужитель Д. В. Шпаківський, селяни - З. С. Черниш, А. Д. Ситняківський. Комплекси матеріалів Н. Т. Павленко, Д. М. Захлинюк., В. О. Коломієць - розкривають репресії повоєнних років.

Фундатор БКМ, С. Л. Дроздов, за спогадами дружини його сина Юрія, був арештований на початку 1934 р. 18.

У експозиції музею представлено "Книгу пам'яті", яка включає імена 1283 жителів Білої Церкви та Білоцерківського району (дані на 1 квітня 2003 р.), які зазнали безпідставних репресій і згодом були реабілітовані.

Період Другої світової війни є надзвичайно важливим, переломним і в історії України, і в тривалому процесі формування її незалежності, а Біла Церква, як важливий промисловий і стратегічний транспортний вузол, посідала особливе місце у планах бойових дій воюючих сторін. Тема військових дій є однією з найпопулярніших у проблематиці місцевих історико - краєзнавчих досліджень, значна частина яких побудована на основі музейних матеріалів. Збереженню історичної пам'яті народу про події Другої світової війни на території міста і району слугують документи у в фондах БКМ. Документальні фонди БКМ періоду Великої Вітчизняної війни почали активно формуватися відразу ж після звільнення міста. Самі мешканці міста приносили до музею речі та документи.

Документальні матеріали, фотодокументи, окремі праці з історії краю періоду Другої світової війни, а також значний масив фактів, звітів, спогадів, зібраних науковцями музею в результаті опитування свідків, надають можливість досліджувати особливості військово - стратегічної ситуації на Білоцерківщині в червні - липні 1941 р. та в грудні 1943 - січні 1944 р., коли Середнє Поросся знаходилося в смузі військових дій. Ці документи "Білоцерківці - учасники війни" знаходяться в БКМ і є необхідним джерелом дослідження невідомих сторінок білоцерківської землі. Матеріали згруповані за розділами:

1. Передвоєнний період та оборона міста.

2. Місто в період окупації: (згідно з Актами Державної комісії по розслідуванню звірств фашистських окупантів в Білій Церкві від 5 січня1944 р. за час окупації на території колишнього стрілецького тиру було розстріляно 6 тисяч людей) 19. Всього ж в Білоцерківських таборах гітлерівці замордували катуванням і голодом, розстріляли 20 тис., а за іншими 45 тис. В Держархіві Київської області 1992 р. було повернуто зі "спецхрану" в загальне користування 400 справ із фонду Управління бургомістра Білої Церкви за 1941-1943 рр. 20, які допомагають глибше зрозуміти трагізм окупаційної влади на Білоцерківщині. Це стало своєрідним каталізатором активізації історико-краєзнавчих досліджень окупаційного режиму в нашому краї. Саме в архівних документах знаходимо перші відомості про відправку білоцерківчан до Німеччини. Датуються вони лютим 1942 р. 21. У документальних фондах БКМ зберігається 15 пожовтілих листівок 22, що надійшли в с. Самгородок Сквирського району від депортованих. В листах - туга за рідним краєм, розповіді про тяжку долю невільників, каторжну роботу, коли за найменшу провину застосовувались жорстокі покарання. І через всі вісточки проходить гострим болем: "Лягаю спати і молю Бога, щоб нам повернутися додому і прошу моліть Бога і Ви, щоб ми повернулися" (лист від Кремінської Марії) 23.

Тисячі дівчат і юнаків звідси були відправлені у німецьке рабство. "Мобілізація" робочої сили до Німеччини досягла своєї кульмінації восени 1942 р. 24. Тисячі білоцерківців було вивезено до Німеччини, а набір продовжувався. Щодня на Україні можна було побачити поїзди з "білими невільниками ХХ століття". Всього за час "господарювання" фашистів з Білоцерківщині було вивезено понад 10 тисяч чоловіків і жінок, 3026 із них - мешканці міста 25. Багато з цих людей, насильно транспортованих на Захід, так і не повернулися додому. Списки громадян м. Біла Церква, примусово вивезених до Німеччини, які нині проживають у місті (відомості станом на 1993 р.), зібрані Білоцерківським міськсоцзабезом 26.

3. Рух опору на Білоцерківщині. 1942 р. розпочинає свою діяльність підпільний Білоцерківський райком КП(б)У. Організовуються партизанські загони та групи опору на підприємствах. Крім більшовицького підпілля, на Білоцерківщині діяв загін УПА. Документи БКМ розкривають діяльність групи опору на Білоцерківщині, зокрема партизанського руху. Цінними є спогади керівників та учасників підпільного руху В. К. Супинського - секретаря Білоцерківського підпільного райкому КП(б)У, В. Д. Шутенко - секретаря партизанського загону "Сокіл", І. П. Крижановського - першого командира партизанського загону "Сокіл", З. Г. Шелеста - командира партизанського загону та ін.

Сучасне українське національне відродження з особливою гостротою поставило на порядок денний проблеми збереження, відновлення і збагачення історичної пам'яті нація. Це повною мірою стосується відновлення історичної правди про національно-визвольні змагання в Україні новітнього періоду, яка десятиліттями замовчувалася і викривлювалася. Складовою частиною національно-визвольного руху на Україні є діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), яка відіграла певну роль у боротьбі за відродження нації, за створення самостійної соборної української держави. З початком війни 22 червня 1941 р. вступив у дію мобілізаційний план воєнного часу 27. Документальні матеріали про діяльність ОУН-УПА на території краю надійшли до фондів БКМ 1997 р. Це, зокрема, фото та спогади учасника Білоцерківської групи Крикуна В. Т., Бабича О. П. - жителя міста, який брав участь в Менському осередку ОУН (Чернігівщина); документи учасників руху опору в Західній Європі 1942-1945 рр. Юрченка С. М. (Італія) ДФ-252, Семенова І. О. (Іспанія) тощо.

4. Звільнення Білої Церкви висвітлено в документальних матеріалах, що зберігаються в фондах та демонструються в експозиції музею. Окремо виділені у комплекси документи учасників визволення міста Д. М. Бердова, Д. Т. Воєводіна, В. З. Шепелєвої (фотографії, рукописні спогади); Г. Г. Старчеуса, М. П. Лопач, К. М. Турчанінова, О. І. Настєвича, А. Г. Сіркова, Ф. Ф. Кошеля, Г. Д. Сагача, Є. Б. Пудовкіна, Р. Я. Єгорова, К. С. Толяровського, М. А. Василевського (комплекс документів, фотографій, спогади про визволення міста).

Історію звільнення міста Біла Церква можна також дослідити за комплексом документів І. Г. Якубовського, двічі Героя Радянського Союзу, командира 91-ї танкової бригади; генерал-лейтенанта Ф. А. Дубовського - учасника визволення міста Біла Церква та ін.

У документальних фондах БКМ зберігаються матеріали про участь 1-ї Окремої Чехословацької бригади під керівництвом Людвіга Свободи, генерала армії, яка брала участь у визволенні Білої Церкви: фотокопії списків чехословацьких воїнів (на чеській мові), загиблих за визволення (ДФ-643); фото Героя Радянського Союзу А. Сохара (ДФ-800); фотокопія Чехословацьких воїнів (БКМ ДФ-1320, ДФ-1321-1323), комплекс матеріалів Г. І. Пилиповича - учасника боїв в тилу ворога на території Чехословаччини 1944-1945 рр. у складі спецгрупи "Гром" - фото (БКМ-ДФ-1649-1653), спогади про бойові дії в районі м. Прага групи "Гром" (БКМ ДФ-1654).

Окремий комплекс документів про земляків-учасників Польської Армії командира партизанської бригади С. М. Рященка (БКМ ДФ-878/2-6): фотокопії бійців 11 бригади 1944 р. (ДФ-1241/1,2; 1242, 1243); фотокопії карти бойових дій інтербригади, що входила в Польську Армію 1941-1945 рр. (ДФ-1246/1,2), фото Р. А. Піскуна - поручика 50-го будівельного батальна 12-ї окремої мостобудівної роти Війська Польського (ДФ-1977); фотокопія "Офіцери та солдати Війська Польського біля Бранденбургських воріт. Берлін 1945 р.", на фото наш земляк - майор Каньовський М. (ДФ-2000); фото Відернікова В. А. -поручика Війська Польського (ДФ-2002) тощо.

У пошуковій роботі в 90-х р. БКМ окреслилась традиція збирання документальних фондів - їх почали формувати за певними ознаками, що дає можливість дослідити шляхи розвитку історичних подій. Документи Другої світової війни і сьогодні надходять до музею, але в обмеженій кількості. Незважаючи на великі зусилля зі збереженню колекції І. Ю. Буслаєва - Героя Радянського Союзу, яка складалася з 64 од. зб., переданих музею його дружиною для постійного експонування 1976 р., музей змусили рішенням судової колегії Верховного Суду України від 4 травня 1994 р. передати нащадкам не тільки документи, але й нагороди - всю колекцію Буслаєва І. Ю., яку вони продали за кордон.

Документальні фонди окремих осіб, як правило, розподілені за видами: документи про життя та діяльність; епістолярна та мемуарна спадщина; документи про громадське визнання діяльності фондоутворювача; зображувальні матеріали.

Значну колекцію групи "Герої Радянського Союзу" становлять матеріали білоцерківців, учасників Другої світової війни: Шевченка О. Є., Сікорського С. Х., Скирути Г. Т., Моргуліса Д. Л., Людвіченка О. О., Бондаренка М. Г., Козловського В. І., Нестєрова І. Ф., Степового А. І., Бердова Д. М., Литвинюка Ф. Г., Луценка Г. Д., Воєводіна Д. Т., Ніконенка Т. І., Лопача М. П., Сіркова А. Г., Кошеля Ф. Ф., Мельниченка С. Іл., Котлярського Б. М., Панічкіна М. С., Левицького Д. І. та ін. Це - велика добірка в архівному фонді спогадів, документів, фото, довідок, карт бойових дій, листів, святкових листівок, присвячених Дню Перемоги та поздоровлення учасників Великої Вітчизняної війни до знаменних дат та інше.

Друга світова війна завдала непоправних втрат багатьом культурним скарбам України, проте справжня історія знищення українських музеїв під час нацистської окупації досі ще не розкрита. Великих втрат зазнала і музейні колекції БКМ за часів війни 1941-1945 рр. Білоцерківський краєзнавчий музей евакуйований не був. Найцінніші експонати були запаковані у вісім великих скринь і знаходились у приміщені костелу, чекаючи транспорту. Але з невідомих причин вони так і не були вивезені, залишившись на розграбування німецькими окупантами. При інвентаризації в серпні 1942 р. було встановлено наявність 1011 експонатів (документальні фонди не виокремлені - Авт.). Довоєнна бібліотека музею нараховувала близько 7 тис. томів і складалась із пергаментних та паперових рукописів, книжок, друкованих дерев'яним шрифтом, наказів Олексія Михайловича, Катерини ІІ, на початку 1944 р., після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників в музеї залишилось 2968 томів. Були знищені інвентарні книги та всі документи.

В наш час, з 1990-х років, традиційні погляди на історичні події змінились. Переосмислення подій періоду колективізації та голодомору, політичних репресій, Другої світової війни, Афганської війни, Чорнобильської трагедії відобразились в експозиції музею та сприяли новому напрямку в комплектуванні документальних фондів.

Дослідження історії Білоцерківщині ХХ ст. пов'язувалося з висвітленням історії промислових підприємств, колгоспів, радгоспів, де документально простежувалась роль партії та радянських органів. БКМ зберігає матеріали та документи про нелегкі шляхи становлення та післявоєнної відбудови народного господарства Білоцерківщини 1944-1960 рр., як загальний матеріал по місту так і комплекси білоцерківчан, зокрема: голови міської ради з 1944 р. І. Малашкевича, учасника освоєння цілинних земель І. Невінчаного, а також комплекси матеріалів промислових підприємств міста, збудованих у 1959-1965 рр. У місті в цей час було побудовано та введено в дію 14 нових підприємств, розпочато будівництво велетня нафтохімічної промисловості СРСР - Білоцерківського шинного комбінату; заводу "Сільмаш" (документи Лютостанського Е. С. - депутата Білоцерківської міської Ради, нагородні дипломи продукції заводу золотою медаллю, свідоцтвами про участь в ВДНГ, документи та фотографії ударників комуністичної праці, учасників підпільної організації, ветеранів Великої вітчизняної війни, фотографії цехів заводу 1950-1060-х рр. тощо), шинного комбінату (фотографії випуску першої покришки, мітингу колективу заводу по достроковому освоєнню випуску шин, документи, грамоти, свідоцтва про знак якості продукції, буклети та ін.), заводів: електроконденсаторного, "Радіокераміка", енергоремонтного, хлібокомбінату, цукрових заводів та інших підприємств Київщини.

Серед документальних фондів БКМ - фото та документи працівників сільського господарства, Героїв Соціалістичної Праці: К. Т. Чарника (посвідчення, записні книжки БКМ 6695-47770, закордонний паспорт А-276-8288; фото А-276-8287; 6692/4767, 10952-8936; запрошення тощо), С. Д. Виштак - двічі Героя Соціалістичної Праці (комплекс документів, наукових праць, особовий листок КВ-13649/ПД-908, пропуски для входу на засідання Пленуму ЦК КПРС КВ-18158/ПД-2859, запрошення, фото БКМ 8064/1-ФН-243, 244, 247, 248, 249 тощо), П. К. Скрипки (депутатський квиток 1969 р. 11075/3-ПД-690, 11075-ПД-689; посвідчення майстрині доїння 1968 р. БКМ 11075-ПД-692 тощо); І. Л. Перковського (свідоцтва учасника виставки ВДНГ 1966, 1967, 1968, 1970 рр., посвідчення до нагрудного знаку "Отличник гражданской обороны" КВ-13141/30-ПД-7421/30, депутатські квитки до міської, обласної Рад 1965 р. КВ-13141/в5ПД-742/в5 тощо); комплекс документів Героя Соціалістичної Праці Л. І. Мямліної, Висоцького Ф. І., Скибицького А. Т., Михайлова С. П., Слободяника Я. К., Маренка А. Г., Завадського К. П., Ремесла В. М., Лисенко М. Г., Дідик К. А., Винник М. П. та ін., а також документи, що розкривають розвиток сільського господарства в 11-ти в районах Правобережної Київщини та Білоцерківщини, зокрема в селах Дрозди, Шкарівка, Блощинці, Острійки, Фурси, Трушки, Матюші, Коженики, Озірне та ін. На жаль, інформація збірки про розвиток сільського господарства обмежується 1980-ми роками.

Комплектування архівного фонду музею документами з 1920 по 1991 рік проводилась відповідно до ідеологічної політики комуністичної партії, основна кількість музейних предметів вказаного періоду налічує близько 2-х тис. од., де представлена діяльність місцевих партійних органів, матеріали з'їздів партії, комсомолу, профспілок, піонерських організацій, сесій Верховної Ради СРСР тощо.

В умовах демократизації суспільства та відновлення незалежності змінилася стратегія розвитку держави. Про перші серйозні досягнення в усіх сферах суспільного буття після непростого часу становлення та стабілізації, свідчать документи в фондах БКМ (вибори до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування, діяльності політичних партій тощо).

Документи про вибори народних депутатів УРСР становлять цінне джерело, що дає можливість науково обґрунтувати розвиток принципів народного представництва в органах влади; простежити послідовне перетворення в життя на нинішньому етапі розвитку демократичного суспільства. Ці документи є важливою складовою джерельної бази, необхідної для всебічного аналізу політичної системи радянської та незалежної України - передвиборчі агітаційні листівки, буклети, звернення до виборців, бюлетені засідань Верховної Ради УРСР та особисті документи: посвідчення, мандати, запрошення на урочисті засідання депутатів до Верховної Ради УРСР, зокрема, Хвостенко А. С., двічі Героїв Соціалістичної Праці Виштак С. Д. та Диптан О. К., народних депутатів України Ткаленка І. І. та Рудковського Д. О.

Тема "афганської війни" довгий час була закрита, але для того, щоб у нашій історії не з'явились нові "білі плями", щоб назавжди запам'ятати тих, чиї життя обірвалися на порозі 20-ліття, щоб зберегти для нащадків документи-свідчення тих подій, у фондах музею зберігається колекція документів, які передали на збереження самі воїни-інтернаціоналісти, рідні загиблих.

"Афганська колекція" документальних фондів різноманітна за складом - анкети від учасників війни, біографічні дані, розповіді про бойовий шлях та пам'ятні епізоди періоду військових дій, фотографії, листівки афганські агітаційні, брошура "Конституція ДРА" (НДМ-3097), пам'ятки радянським воїнам-інтернаціоналістам, дипломи, орденські книжки, посвідчення до нагород, повідомлення про загибель та інші. Історично важливу частину колекції складають листи - живі, щирі свідчення суворих буднів, трагізму і жорстокої правди афганської війни, поєднання почуттів і думок. Цінність колекцій полягає в тому, що документи, які належать воїнам-афганцям, учасникам бойових дій М. С. Авдєєву, В. В. Косоротову, А. В. Казакову, О. В. Цмокно, І. М. Шевченко та ін., відображають трагічну сторінку історії нашої України, зокрема, Білоцерківщини. Ряд документів розкриває заснування та діяльність Білоцерківського відділення Союзу ветеранів Афганістану, серед них: статут (НДМ-2615), фотоальбом (НДМ-3062) та окремі фотоматеріали по діяльності цієї організації та вшануванню памяті загиблих воїнів-інтернаціоналістів в Білій Церкві.

Значна частина документів БКМ висвітлює розвиток медицини, культури, спорту та святкування ювілейних і пам'ятних дат на Білоцерківщині з 1950-х рр. до сьогодення. Розділ "Медицина" представлений матеріалами, що стосуються розвитку цієї галузі у XIX - початку XX ст, повоєнні роки та періоду сучасності, комплексами документів медиків: Г. Д. Ковбасюка (матеріали Всесоюзного з'їзду хірургів, КП-24063-067/ПД-6461-6465; запрошення на Міжнародний конгрес хірургів 1971 р. до Кремлівського Палацу з'їздів, КВ-22844/ПД-5721; посвідчення делегата конгресу, КВ-228446/ПД-5723 тощо); А. В. Совинського (фото лікаря, 9489-7285, екзаменаційний лист А. В. Совинського про здачу сесії на звання лікаря 1921-1922 рр., БКМ КВ-18903/пд.-3319; трудовий список 1929 р., КВ-18604/ПД-3141; фото КВ-24705/ФН-1569; КВ-18615/ФН-855; тощо), З. І. Ковалєвської.

У документах БКМ відображене культурне життя міста. Серед закладів культури міста: Будинок культури заводу "Сільмаш", Будинок культури "Білоцерківшина", Білоцерківська міська централізована бібліотечна система, що налічує 13 бібліотек; краєзнавчий музей, заснований 1924 р., музичні школи, Театр ім. П. Саксаганського, ландшафтний дендропарк "Олександрія", Парк культури і відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Окремо виділені матеріали художників, майстрів декоративно - прикладного мистецтва Білої Церкви, письменників і поетів краю. Це - фото, афіші, каталоги виставок, буклети, книги, брошури тощо. Зберігаються цікаві документи видатних культурних діячів, імена яких пов'язані з історією Правобережної Київщини.

Яскравим явищем культурного життя Білої Церкви 1920/1930-х рр. стала творчість надзвичайно талановитої, дійсно інтелектуальної людини художника Івана Івановича Міщенка. Тернистою стежиною привела його доля до нашого міста, де він провів понад 20 років. і залишив по собі добру пам'ять. Білоцерківський краєзнавчий музей зберігає унікальну колекцію картин художника та особистий архів, які були передані в дар його дочкою Вірою Іванівною.

Хрусталенко Микола Олександрович - київський художник, який оселився в Білій Церкві в середині 40-х рр. зі своєю дружиною Лідією Василівною, скульптором. Мав тавро "ворога народу", відбування строку ув'язнень у таборах, туберкульоз і заборону жити у Києві. Саме тут, у Білій Церкві, працюючи в краєзнавчому музеї, повертався він до світу мистецтва, творив свої полотна. Виявив себе у складних живописних жанрах - пейзажі, портреті, натюрморті. У фондах БКМ зберігаються його ранні роботи, за жанром - історичні портрети. Комплекс документів складають фотографії (ДФ-2266, ДФ-2265), каталог творів (КВ-25543/ПД-7140), довідки про роботу в БКМ 1950 р. (КВ-27635/ПД-7903) тощо.

У БКМ зберігається фотодокументи художника, професора Середи Антона Фомича. Серед них: фотокопія листа Міністерства культури УРСР за 1960 р. до 70-річчя від дня народження і 50-річчя творчої і педагогічної діяльності (ДФ-885/3); атестат професора (ДФ-885/1); диплом першого степеню про те, що "Середа Антон Фомич закончил успешно Императорское Строгановское Центральное художественно-промышленное училище в Москве 12/ХІІ 1914 года (ДФ-885/5); екслібриси (НДМ-1102/6-КВ-11015) тощо.

Перед тим, як нація має вийти на шлях державності, у неї народжуються духовні пророки, що йдуть далеко попереду назустріч завтрашньому дню. Український народ мав такого пророка в особі геніального поета Тараса Григоровича Шевченка. Далеко не останнє місце в рядах послідовників великого Кобзаря належить видатному українському композитору, фундатору національної духовно-музичної школи, Кирилу Григоровичу Стеценку (1882-1922), який в багатьох своїх творах підсилив міць шевченківського слова ніжною, мов сплетеною з сонячного проміння, піснею та музикою. Комплекс архівних документів БКМ розкривають невідомі сторінки життєвого і творчого шляху композитора. Кирило Григорович здійснив одним з перших спробу подати мелодію до вірша - пісні Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", ще за його життя була видана окремо літургія, яка звучала колись по всій Україні, багатогранність його таланту проявилась у малярських та графічних роботах.

Невелика колекція документів Київського обласного драмтеатра ім. П. К. Саксаганського в Білій Церкві, містить інфорацію про фундатора театральної справи на Білоцерківщині Леся (Олександра Степановича) Курбаса, відомого українського режисера, якого разом з трупою молодого театру Кийдрамте закинули в наше місто буремні події громадянської війни. В цей час він відкриє в Білій Церкві перші безкоштовні театральні курси, де викладачами були Л. Гаккебуш, В. Василько, Лесь Курбас 1887-1942 рр. (народний артист республіки) та ін. (БКМ КВ-26464/ПД-7461); фото, афіші театру, телеграми, програми вистав, посвідчення слухача театральних курсів (КВ-19540/ПД-3781), посвідчення заслуженого артиста України М. Крсека, довідки театру Леся Курбаса, запрошення на вистави, фото заслуженого артиста УРСР В. Г. Авраменка (БКМ-7633-5783/1), фото І. В. Рибчинського режисера і актора Київського обласного драмтеатра ім. Саксаганського, народного артиста УРСР (КВ-23002/ФН-1384) тощо. З Білою Церквою пов'язана не одна сторінка з життя Олександра Степановича Курбаса і його театру. Але, на жаль, залишилося вкрай мало документів цього періоду : театр "Березіль" в Білій Церкві фото 1922 року (БКМ ДФ-1828); комплекс фотографій акторів і сцен (ДФ-1631-1640), фотокопія художнього персоналу Білоцерківської театральної майстерні "Березіль" (селянський мандрівний театр), яка одержує нову назву "Робітниче-селянський театр ім. Л. Курбаса" 1928 р., фото урочистості закладки центрального робітничого клубу в м. Богуславі 1926 р. (БКМ 421/5).

Музей вивчає та досліджує історію 11 районів Правобережної Київщини. За допомогою БКМ в краї створено чотири народних музею: Таращанський, Тетіївський, Кагарлицький, Богуславський.

Книжкове багатство є частиною духовної культури нашого народу. З початку існування музею приділялась увага створенню цієї колекції. Книжкова колекція налічує понад 1,5 тис. примірників. Книги надійшли з церков та костьолів, Білоцерківської гімназії, від окремих людей та через закупки і дарунки.

Найстаріше видання, яке є в збірці музею - це "Євангеліє" 1636 р. (БКМ 666-733) друкарні Львівського братства, яка на той час була школою майстерності друкарів. Серед стародруків - видання Києво-Печерської Лаври ХVIII-ХІХ ст: (БКМ КВ 12936-ПД 501) Мінея. Києво-Печерська Лавра. 1787 р. (БКМ КВ 22610-ПД 5572); Православне вчення. Києво-Печерська Лавра. 1791 р. та ін., а також цікаві видання: Люцій Феррарі. Повна бібліотека канонів, законів, моралей теології. Венеція. 1772 р. (БКМ КВ 22617-ПД 5579); Книга " Искусство быть забавнымъ" СПБ, 1791 р. (БКМ КВ 22717-ПД 5639) тощо.

Книги є зразком розвитку українського книгодрукування, а також пам'ятками української ілюстративної гравюри того часу. Особливий інтерес становить Біблія Києво-Печерської лаври 1758 р. (БКМ КВ 12944-ПД 509), на титульному листі якої зображено Успенський Собор, дзвіниця та приміщення друкарні Києво-Печерської лаври. Різноманітність шрифтів, велика кількість гравюр, старанно підготовлені тексти роблять ці видання взірцем тогочасної друкарської майстерності.

У музеї зберігається збірка рукописів, серед них: тексти церковних проповідей 1660-1757 рр., написані монахами Києво-Печерської Лаври (БКМ 667-732); книга візит костьолу с. Дідовщина, Сквирщина 1820-1835 рр. (БКМ КВ 17735-ПД 2599); рукопис "Истинное оправдание правоверных христиан". 1864 р. (БКМ КВ17738-ПД 2602); рукопис "Книга візит, написана ксьондзом білоцерковського костьолу з відомостями про вінчання". 1820 р. (БКМ КВ 1775-ПД 2614); Рукопис "Конспект з канонічного права на латинській мові". 1806 р. (БКМ КВ 17744-ПД 2608); Тора кінця XIX - початку XX ст. (БКМ КВ 12559-ПД 3871) та ін.

Надзвичайно цікавим для істориків - краєзнавців є документальні фонди з БКМ, а також матеріали газет, які зберігаються в науковому архіві - основне джерело вивчення змін адміністративно-територіального устрою Білоцерківщини, утворення і ліквідації підприємств, установ, організацій, розмежування й перейменування територіальних одиниць, соціально-економічних господарств, науково-культурних аспектів життя населення краю.

Ґрунтовним краєзнавчим дослідженням слугує комплекс документів про розвиток освіти на Білоцерківщині періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст., який віддзеркалює історію створення повітових, приходських шкіл, Білоцерківської чоловічої та жіночої гімназій, одно- та двокласних сільських училищ, дворічних педагогічних курсів, приватних навчальних закладів (єврейських чоловічих і жіночих училищ), української гімназії для дорослих ім. Б. Грінченка тощо. Розкриття даної теми можливе лише через вивчення і глибокий аналіз історичних подій на Білоцерківщині та ролі видатних науковців-освітян М. Чалого, П. Лебединцева, викладачів, зокрема, родини Мельникових.

Українське відродження середини 1920 - початку 1930 рр., як надзвичайно цікаве явище України, коріння якого сягає в період недовготривалої української державності 1917-1919 рр., сьогодні привертає увагу багатьох дослідників. Поряд із політикою українізації в цей час не менш наполегливо проводилася політика, спрямована на задоволення потреб національних меншин. В Україні в цей час відкриваються національні школи: єврейські, російські, польські, німецькі, грецькі, болгарські. Невід'ємною частиною подібного дослідження є вивчення життя та діяльності людей, яким довелося стати учасниками і творцями історії. Серед постатей, які відіграли важливу громадську та суспільну роль в історії міста Біла Церква - педагог Ілля Трохимович Нізков, директор Білоцерківської російської трудшколи № 4. Документи, передані М. Д. Некрасовою до архівного фонду БКМ у 2000 р. висвітлює епоху, в яку жив і працював І. Т. Нізков. Життя цієї людини було сповнене і значними успіхами в галузі педагогіки, визнанням педагогічного таланту, і, поряд із цим, трагізмом переслідувань в останні роки його життя. Донині живуть у пам'яті старшого покоління білоцерківців спогади про школу І. Т. Нізкова, що діяла у Білій Церкві в 1920-1930-х рр.

Дбайливо зібрано в музеї документи про вчених Білоцерківщині. Багато наших земляків стали відомими діячами науки та культури. Зокрема, діяльність академіків А. М. Люльки, В. Г. Лінника, А. Г. Комара, професорів В. І. Стеллецького, Й. Й. Кораба, П. О. Ковальського пов'язана з Білоцерківським сільськогосподарським інститутом (нині - аграрний державний університет), який у 1930 рр. став значним інтелектуальним центром не тільки Київщини, а й усієї України 29. Завдяки діяльності керівництва, професорсько-викладацького складу та співробітників за активної підтримки студентів, інститут наприкінці 30-х рр. остаточно сформувався як великий заклад із розвинутою інфраструктурою. Своїми досягненнями колектив інституту зобов'язаний, насамперед, визначним вченим і педагогам, які працювали тут у різні роки. Крім того, є окремі документи про діяльність видатних вчених краю - А. Л. Андржейовського (вченого, дослідника флори і фауни Павобережної України) 30; Тутковського П. А. (українського геолога, геохіміка, палеонтолога); Лужицького В. І.; Вотчала Є. Ф. (вченого-фізіолога, академіка Української Академії наук, викладача БСГі); Лебедєва В. М. (вченого-селекціонера, професора БСГІ) 31; Вула Б. М. (академіка АН СРСР, фізика)32 та ін.

Ще в 1970-1980 рр. підприємства надавали добровільно матеріали про діяльність закладу і вважали за честь передати речі до БКМ. Так зберігали історію створення підприємства. Але з 90-х рр. все змінилося. Всі підприємства самі створюють музеї, а коли музею не вдається створити, то зберігають ці документи і чекають слушного моменту, щоб відкрити музей або написати історію підприємства, але документи не передають до БКМ.

До 1997 р. БКМ мав обласне підпорядкування, що надало можливість розширити структуру музею: з'явились нові відділи - археологічний, культурно-масовий, виставкової роботи. Крім цього, в БКМ були створені музеї-філіали в с. Пархомівка Володарського району - історико-художній музей ім. М. К. Реріха (книги, репродукції з картин М. К. Реріха, матеріали про Реріха, документи, фронтові листи та фотографії післявоєнного періоду мешканців села - учасників Великої Вітчизняної війни та ін.); музей-садиба К. Стеценка в с. Веприк Фастівського району, Фастівський міський державний краєзнавчий музей, в с. Мазепинці-Дрозди Білоцерківського району - музей І. С. Мазепи. Уся ця структура рухнула водночас з переведенням БКМ до комунальної власності міста. Спроби зберегти філіали не мали успіху. БКМ втратив зразу ж усі філіали, єдине, що вдалось зберегти, то це Фастівський краєзнавчий музей та Музей-садиба К. Г. Стеценка в Веприку, які передали до комунальної власності Фастова. Наше місто не прийняло на облік музеї-філіали і музеї-відділи, а районна влада не виявила ніякої зацікавленості до них. Традиція дослідження та вивчення історії 11-ти районів Південної Київщини, яку ще впровадив С. Л. Дроздов, була перервана у 1997 р. Окремо зібрані документи при створенні музеїв в селах Мазепинці Білоцерківського району та Пархомівка Володарського району (п. 268, 268-а) сьогодні перебувають у фондах БКМ.

Сучасні тенденції актуалізації й активізації історико-краєзнавчої проблематики пояснюються загальними прагненнями у суспільстві до відродження історичної правди про минуле України, відродження і примноження її самобутньої культурної спадщини, усунення перекручень і фальсифікацій, що були прикметною рисою впливу командно-адміністративної системи на суспільні науки в недалекому минулому. Музею в той час не можна було абстрагуватись від кон'юнктурних ідеологічних та політичних нашарувань, тому вагома частина документальних фондів сьогодні не затребувана.

В 2004 р. БКМ виповнюється 80 років. Слід відзначити, що зібрані за цей період документи є джерелом краєзнавчих досліджень і сприяють у справі відродження історичної спадщини.

Намагання чіткого визначення принципів та значення регіонального підходу в історичних дослідженнях є особливо важливим у сучасних умовах зростання значення регіональної джерельної бази.

Науковцями БКМ вивчаються й уводяться до наукового обігу нові відомості про карти-схеми, які знаходяться в фондах. Картографічна колекція основного фонду БКМ налічує 36 карт, 27 планів-схем та 6 креслень.

Дев'ять карт належать до адміністративних. Це карти Білоцерківської округи (1924-1931 рр.), Сквирського р-ну Київської обл. (після 1957 р.), Української РСР, Польщі тощо.

До геологічних належать три карти, на яких зображено ґрунти Білоцерківського району та геологічна будова і корисні копалини Центральної частини України.

На чотирьох економічних картах подаються економічні зв'язки м. Біла Церква з зарубіжними країнами, поділ залізниці на теренах України та Росії.

До трьох історичних карт належать: карта, присвячена бойовим діям початкового періоду 1 Світової війни (1914-1915), бойового шляху 6-го Короганського повстанського полку Радянської армії України, копія карти Г. Боплана.

Відчутну долю картографічної колекції БКМ складають регіональні географічні (6) та регіональні топографічні (7) карти. Перші - це траса Байкало-Амурської магістралі, карти Європи та Київської області. Топографічні карти зображають різні європейські терени. В більшості карт європейської зони прокреслені бойові шляхи радянських військових підрозділів в роки Другої світової війни.

Окремо стоїть регіональна спеціальна карта Європи з позначеними на ній радіостанціями та списком хвиль європейських радіостанцій (1929 р.).

До планів-схем належать дев'ять планів населених пунктів (переважно Білої Церкви XIX-XX ст.), сім - приватних забудов, два - землекористування мешканців сіл Трушки Білоцерківського району та Оріховця Сквирського району Київської області. До регіональних планів-схем належить по три плани географічного (водорозподіл та лісонасадження), геологічного (розмічення свердловин) та економічного типів (зведені плани землеволодінь зон впливу Сквирської та Горобіївської МТС). До спортивних планів-схем належить схема траси масового легкоатлетичного пробігу на приз Костянтина Турчанінова (м. Біла Церква, листопад 1986 р.). До креслень входять шість планів споруд (серед них палац Браницьких "Олександрії"), мосту через р. Рось, меморіального комплексу Слави в м. Біла Церква.

Україна здавна відзначалася поліетнічністю, традиціями мирного співіснування різноманітних груп населення. Але питання міжнаціональних процесів і сьогодні є одними із найактуальніших та найскладніших проблем нашого суспільного життя. За історію свого існування у нашому місті неодноразово змінювався етнічний склад населення та його кількість. У фондах музею зберігаються матеріали Всесоюзного перепису населення 1979 р. (БКМ КВ 15108/1-29-ПД 1534/1-29) та 1989 р. (БКМ КВ 25023-25039-ПД 6875-6891). Серед них- листівки, записні книжки інструкторів-контролерів, інструкції, запрошення, виписки із переписних листків, відомості, переписні листи тощо та документи, що засвідчують особу (паспорти, метрики). В м. Біла Церква за переписом 2001 р. мешкає 200 тис. населення 33.

На сучасному етапі у місті активно діє сім національно-культурних товариств, які обєднані в Обласний національно-культурний центр "Єдність і злагода" (документи і фотографії експонуються на виставці "Багатонаціональна сім'я України") та 9 релігійних конфесій.

Екологічна катастрофа 1986 р. поширилася далеко за межі Чорнобильської атомної електростанції. Місто Біла Церква було віднесено до 4 зони екологічного забруднення. Відтоді музей став збирати матеріали білоцерківців - ліквідаторів аварії на ЧАЕС, документи громадських організацій, що опікуються постраждалими від аварії, переселенців. Основний масив документів було зібрано в 2002-2003 рр, коли

велася підготовка стаціонарної експозиції музею "Чорнобиль: біль і пам'ять".

Із здобуттям незалежності України виникла можливість відтворити в усій повноті історичну правду, збагнути й дослідити ті сторінки, про які наше суспільство або нічого не знало, або ж мало викривлене уявлення, приділити увагу тим питанням, котрі довгий час замовчувались або заборонялось їх правдиве висвітлення: становлення української державності, оцінки Переяславської угоди, яка поєднала Україну і Московщину, роль Білоцерківських подій на Соборній площі, діяльність нашого земляка - гетьмана І. С. Мазепи, роль родини Браницьких у розвитку міста тощо. Це дає можливість розкрити невідомі сторінки історії, сприяти поверненню із забуття імен людей, що боролися за національну ідею, ідею побудови суверенної незалежної демократичної держави.

Фінансова стратегія при економічній ситуації в БКМ вимушена пристосовуватися до перехідного періоду, впродовж якого виділення коштів на науково-дослідні роботи та друкування статей, закупівлю експонатів, наукової літератури та відрядження взагалі відсутнє. Все це вимагає більш гнучкості управління в пошуках розвитку діяльності, непритаманній музейній справі.

Музей намагається зберегти статус науково-методичного, освітнього інформативного центру Правобережної Київщини, що активного підвищує його відповідальність перед суспільством. Поєднання вивчення історії краю з сучасними методами збирання та й найновішими методиками збереження й експонування документальних пам'яток, їх науковий аналіз, організаційна продуманість заходів та фаховість виконавців - це основні чинники, що сприятимуть ефективному функціонуванню краєзнавчих музеїв у ХХІ ст., зокрема Білоцерківського.


  1. Гарник М. В. Культурна спадщина України. Правові засади збереження, відтворення та охорони культурно - історичного середовища // Зб. офіційних документів. - К.: "ІСТИНА". - С. 117-120.
  2. Діденко Л. М., Стародуб О. В. Дроздов-Мишківський Степан (Стефан) Леонтійович // Українські архівісти: Біобібліогр. довідник / Упор.: О. М. Коваль, І. Б. Матяш, В. С. Шандра: У 3-х вип. - Вип. І: (ХІХ ст. - 1930-ті рр.). - К., 1999. - С. 124-126.
  3. Стародуб О. В. Розвиток краєзнавчого руху на Півдні Київщини (2-а половина XIX - початок 30-х рр. XX ст. // Юр'ївський літопис. - № 1. - 1996. - С. 92-100; Науковий архів Інституту археології НАН України, ф. ВУАК.
  4. Річний звіт музею від 17.12. 1928 р. НАНУ, ф. ВУАК, № 202/1. БКМ-ДФ-2091/11а-г.
  5. Річний звіт за 1929 р. НАНУ, ф. ВУАК, № 288. БКМ-ДФ-2091/13 а-є.
  6. Полищук А. Т. Белая Церковь в годы Великой Отечественной войны (июнь 1941 - май 1945 гг.). - Белая Церковь, 1977. - С. 6-22.
  7. Там само. - С. 13-15.
  8. Ометов Г. В. История Белоцерковского краеведческого музея. 1978 г. БКМ-НА-10. п. 1.
  9. Архів БКМ. Звіт про діяльність музею за 2003 рік (Форма 8 НК).
  10. НДМ-939/1-11 "Опитувальні листки археолога С. Л. Дроздова (Вопросные листы археолога С. Л. Дроздова).
  11. Стародуб О. В. Опитувальні листи "Описание Вашого прихода с его историческим прошлым", зібрані у 1907-1909 рр. С. Л. Дроздовим та М. Завадським як краєзнавче джерело по історії та культурі Правобережної України (аналіз анкет).
  12. Річний звіт музею від 15.06.1926 р. НАНУ Ф. ВУАК № 109/1. БКМ-ДФ-2091/10.
  13. Акты ЮЗР. - Том X.
  14. Діденко Л. М. Героїчна сторінка минулого // Гайдамацький рух на Київщині. "У полум'ї народного гніву" / Матеріали наук. конф., присвяченої 230-й річниці Коліївщини. Біла Церква. 5 листоп. 1998 р. - Біла Церква: Мустанг, 1999. - С. 3-5.
  15. ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 1215.
  16. Іванців В. П. Рецидиви радянських стереотипів у сучасному краєзнавстві // ІІІ Краєзнавчі читання імені о. Петра Лебединцева... 1 жовт. 1998 р. - Біла Церква: Мустанг, 1999. - С. 13-20.
  17. Стародуб О. В. Короткий нарис історії м. Біла Церква // Наук. записки. - Вип. 1. - Біла Церква, 1995. - С. 17-39.
  18. Діденко Л. М. Репресоване краєзнавство // Із забуття в безсмертя (Сталінські репресії на Україні:факти, дослідження, спогади): Матеріали наук. конф. Біла Церква 18 груд. 1997 р. - Біла Церква: Мустанг, 1999. - С. 19-26.
  19. БКМ КВ-12716/ПД-468 "Зверства немцев в Киевской области". - С. 7-9.
  20. Держархів Київської обл., ф. 2225.
  21. ДАКО, ф. 2225, оп. 1, 4, спр. 8, 168, 187, 190.
  22. БКМ КВ-10956/ПД-8937.
  23. Там само.
  24. Полищук А. Т. Белая Церковь в годы Великой Отечественной войны / июнь 1941 - май 1945 гг. - Белая Церковь, 1977. - С. 6.
  25. Держархів Київської обл., ф. 4756, оп. 2, спр. 3, арк. 6, спр. 54, спр. 58.
  26. БКМ НА-272 Списки громадян м. Біла церква, які в роки Великої Вітчизняної війни були примусово вивезені до Німеччини і які нині проживають у місті (відомості станом на 1993 рік, зібрані Білоцерківським міськсоцзабезом).
  27. Германчук Л. В. "Діяльність ОУН на Білоцерківщині в період ІІ світової війни. Діяльність УПА в краї.". - Біла Церква, 1993. - С. 18.
  28. Булаєвська Н. І. Лесь Курбас і Біла Церква // Проблеми збереження та відродження пам'яток історії та культури / Матеріали наук.-практ. конф., присвяченої 70-річчю Білоцерківського держ.о краєзнав. музею. 25-27 трав. 1994 р. Біла Церква, 1994. - С. 52-53.
  29. Сучкова Т. Видатні діячі науки Білоцерківщини 1920-1940 рр. // Юр'ївський літопис. - № 2. - Біла Церква, 2003. - С. 89-92.
  30. Івановська Л. К. Дослідник флори і фауни Правобережної України Антоній Андржейовський // Юр'ївський літопис. - № 2 - Біла Церква, 2003 - С. 60-63.
  31. Козлова С. В. Природнича колекція .1994 р. БКМ-НА П. 1. Козлова С. В. "Матеріали до вивчення діяльності видатних вчених краю" Проблеми збереження та відродження пам'яток історії та культури Матеріали наук.-практ. конф., присвяченої 70-річчю Білоцерківського держ. краєзнав. музею. - 25-27 трав. 1994 р. - Біла Церква, 1994. - С. 58-59.
  32. Діденко Л. М. Біла Церква - батьківщина всесвітньо відомого вченого Бенцюна Мойсейовича Вула / Академік Б. М. Вул. Матеріали наук. читань з циклу: "Видатні конструктори України". - К: "ЕКМО", 2003. - С. 34-41.
  33. Кількість та склад населення Білої Церкви за переписом 2001 року // Замкова гора. - лютий, 2002. - № 15.

Лариса Юдіна

ВІДДІЛ РІДКІСНИХ КНИГ ТА РУКОПИСІВ
ЦЕНТРАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ ХАРКІВСЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА:
З ІСТОРІЇ КОМПЛЕКТУВАННЯ

Відомі французькі історики XIX ст. Ш. Ланглуа та Ш. Сеньобос відзначали, що "історія пишеться за документами. Документи - це сліди, залишені думками та діями людей, що колись жили... Ніщо не може замінити документів: немає їх, немає й історії" 1. Перефразуючи цей вислів, можна сказати, що без архівів, музеїв та бібліотек немає й історії.. Зберегти для нащадків документи, передати їх майбутнім поколінням - саме в цьому полягає першочергове завдання установ, які зберігають документи Національного архівного фонду України.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи"(2001) державним бібліотекам надано право зберігати документи НАФ і поповнювати свої фонди і колекції історичними документами. Таким чином, бібліотечні заклади беруть активну участь у формуванні Національного архівного фонду, зберігаючи цінні джерела для відтворення історичного минулого нашої держави та примноження її духовних цінностей.

У Центральній науковій бібліотеці (ЦНБ) Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, практично з початку його заснування, функціонує відділ рідкісної книги і рукописів, комплектування якого започаткував сам В. Н. Каразін, який у листі до професора І. Ф. Тимковського, члена комітету з устрою університету, писав: "Главным (если не единственным) предметом учреждения университета было у меня благосостояние любезной моей страны и полуденного края России... Донесу вам, что на днях отправлены к вам книги на трех возах, вскоре отправятся еще столько же…" 20.

Сьогодні у відділі нараховується 939 одиниць .зберігання рукописів датованих XIII-XX ст., частина яких ще й досі неописана (документи періоду Французької революції, документи з історії ЦНБ) 3. Пам'ятки писемності представлено багатьма мовами: англійською, арабською, грецькою, італійською, латинською, німецькою, польською, російською, турецькою, українською, французькою, китайською.

Формування фондів відділу відбувалося впродовж двох століть, а джерела надходження книг і документів, були найрізноманітніші. Окремі рукописи подаровані університету В. Н. Каразіним, найціннішими серед яких є 5 томів рукопису Б. Бергмана "Монгольские листки, собранные в калмыкской степи".

1806 р. Харківський університет придбав у приватної особи 17 грецьких рукописів, які докладно описав і опублікував бібліотекар Харківського університету проф. Бален де Балю 4.

Історія цих рукописів надзвичайно цікава. Як свідчать джерела, придбані вони були у підставної особи, агента відомого німецького філолога і палеолога, еллініста Християна- Фрідріха Маттея, професора Московського університету, який неодноразово приїздив до Росії і мав вільний доступ до московських бібліотек та архівів. Працюючи з рукописами вдома, він не повертав їх до бібліотеки, а згодом продавав як за кордоном (наприклад, Дрезденській курфюршеській бібліотеці та Лейденській університетській бібліотеці), так і в Росії. Зокрема, грецькі рукописи, які раніше належали Ватопедийському монастирю, були привезені у другій половині XVII ст. до Росії і зберігалися в синоїдальній бібліотеці у Москві 5, опинилися у Х. Ф. Маттеї і згодом були продані Харківському університету.

Інші грецькі рукописи були передані до бібліотеки професорами Харківського університету, в т.ч. П.П.Джунковським та В. Н. Каразіним.

Вірогідно, що В. Н. Каразін отримав рукописи у спадок від свого батька Назара Каразіна, російського емісара, який у ХVІІІ ст. разом із своїм загоном брав участь у боротьбі греків проти турків під Бухарестом. Запис у рукописі №17 (шифр: 34-р, 64/с,арк.165 b) грецькою мовою свідчить про те, що Назарій Каразін за дорученням російської імператриці Катерини ІІ, яка бажала мати славу заступниці національного відродження греків, купував грецькі рукописи та замовляв їх переписування 6.

2003 р. з нагоди проведення Днів грецької культури у м. Харкові (вересень-листопад) та 200-річного ювілею Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна побачило світ видання "Грецькі рукописи: Каталог рукописів XIV-XVIII ст. [з фондів ЦНБ Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна]", підготовлене Центральною науковою бібліотекою Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за підтримкою Харківського міського товариства "Геліос" 7. Видання стало важливим кроком на шляху розширення доступу до документів НАФ, що зберігаються у бібліотеках, і сподіваємося, початком доброї традиції видання подібних каталогів на рукописні документи бібліотек та музеїв.

Каталог складено чотирма мовами: грецькою, українською, російською та англійською (подано назву рукопису чи складових частин збірника та анотації до них) з урахуванням практичного досвіду описування грецьких рукописів Бібліотеки академії наук СРСР (1963) та Національної бібліотеки України імені Вернадського.

Описання рукопису складається з таких елементів:

До каталогу долучено список скорочень та іменний і географічний покажчики.

Зберігаються у відділі документи часів Великої французької революції (понад 400 од. зб.), придбані університетом 1892 р. у Василя Бєлінського через книжковий магазин пані Сікорської. У листі, адресованому професору Харківського університету В. Бузескулу, В. Бєлінський писав, що колекцію французьких документів придбав за 200 карбованців у 1873 р. на аукціоні у с. Костянтинівка Зміївського повіту Харківської губернії серед багатьох предметів, що продавалися за борги надвірного радника М. І. Похвиснева. Документи мають велику історичну цінність і представлені автографами діячів періоду французької революції, колекцією емблем і печаток з відбитками королівських лілей, листуванням. На особливу увагу заслуговує лист із власноручним підписом Наполеона Бонапарта 8, адресований Жозефу Фуше - герцогу Отрантському, відомому інтригану епохи французької революції, та написаний 11 травня 1813 р., через три тижні після битви при Люцені в Саксонії.

1977 р. тогочасний директор ЦНБ університету звернувся до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені М. С. Бокаріуса з проханням провести експертизу листа, яка підтвердила, що текст написаний не Наполеоном, а підпис належить великому полководцю (14).

У фондах бібліотеки ХНУ імені В. Н. Каразіна зберігаються також 23 східних рукописи: 11 - арабських, 1 арабський з турецьким коментарем, 9 турецьких, 1 персидський і 1 - індійський. Надходження цих рукописів до університету пов'язують з ім'ям академіка Б. Дорна, російського сходознавця, професора Харківського університету у 1929-1935 рр. 9 Але, на думку відомого вченого А. П. Ковалівського, причетність академіка Б. Дорна до придбання рукописів не доведено.

Тематика східних рукописів досить різноманітна: турецький трактат з медицини; збірник порад щодо щасливого одруження; трактат про молитву та частини священного Корану; відомості про обрядовість, традиції тощо 10.

Серед колекції турецьких та арабських рукописів на особливу увагу заслуговує персидський - оригінал збірки віршів поета Хакіма Рокна Масіхі, датований 1638 р., що надійшов до бібліотеки 1904 р.

Детальні описання східних рукописів представлені А. П. Ковалівським у праці "Описание восточных рукописей Центральной научной библиотеки Харьковского госуниверситета" 11, підготовлених із дотриманням інструкції, розробленої проф. В. Веретенниковим, який на той час керував процесом описування усіх рукописів бібліотеки. В описанні подавався зміст рукопису, відомості про автора та особу, яка переписувала рукопис, дати, дані про якість паперу, наявность на ньому позначок, що давало змогу, за відсутності інших даних, визначити час написання рукопису та його походження. В описаннях рукописи систематизовано за мовами, в їх межах - за хронологією написання.

Частину рукописних зібрань бібліотеки було втрачено під час Великої Вітчизняної війни, а рукописи, що збереглися, описані із зазначенням назви документа, його обсягу, анотації:

1. Сказание о Мамаевом побоище. Тетрадь XVIII в., 58 с. Запись: "Получено от учителя 2-ой Харьковской гимназии Павла Петровича Герасименка, 1878-го года 25 января. М. Линда" (учитель той же гимназии);

2. Азбука скорописная, разума завистная, 1771 года месяца апреля 23 дня. Рукопись на 10 с. На с. 7 приведены стихи, обычные для азбук;

3. Описание града Иерусалима, сделанное русскими послами в 1504 г. и др. Рукопись 1846 г., на 78 с.;

4. Лечебник (травник). Рукопись 1534 г. (XVI в.), на 940 с.

5. Крекшин П. Н. Жизнеописание Петра І-го, том 28 (описываются события 1708 г.). Рукопись XVIII в., на 470 с.;

6. Крекшин П. Н. История России и славных дел Петра Великого от рождения его по день погребения. Рукопись 30-х годов XVIII в., на 622 с.

Досліднику І. Я. Лосієвському вдалося з'ясувати історію надходження до університетської бібліотеки рукописів про життя Петра Великого. Він доводить, що автором "Деяний Петра Великого, мудрого преобразителя России" був вчений-самородок Іван Іванович Голіков, дослідження якого були пов'язані із вивченням епохи Петра Великого та збиранням документів того часу. Після смерті історика 1801 р., бібліотека та архів залишилися у його доньки, а згодом опинилися в онуки І. І. Голікова, яка стала дружиною засновника університету В. Н. Каразіна. Голіковське зібрання тривалий час перебувало неупорядкованим і неописаним в особистому маєтку В. Н. Каразіна у с. Кручик під Харковом.

Внаслідок пожежі у маєтку 1836 р. загинула значна частина зібрання, однак у В. Н. Каразіна, за свідченням сучасників, залишилося багато унікальних документів, які після його смерті успадкував син Філадельф. Поза сумнівом, документи часів Петра Великого потрапили до університетської бібліотеки з голіковського зібрання 12.

Перлиною рукописних скарбів бібліотеки вважають два непрочитані рукописи з Південно-Східної Азії, пам'ятки камбоджійської писемності, один з яких - рукопис на пальмових листях, другий написаний білим на чорному папері 13. Деякі рукописні документи залишилися у бібліотеці після проведення XII Археологічного з'їзду, що відбувся в Харківському університеті 1902 р. 14. Понад 100 одиниць зберігання бібліотеки - це офіційні документи державних осіб, установ та організацій серед яких: два універсали І. Мазепи, укази Катерини II, Павла I, Олександра I, грамоти французьких королів - Людовиків XIV, ?V, XVI, Генриха IV та ін. Значну частину бібліотечної колекції (понад 200 од. зб.) складають документи, авторами яких є видатні особи, їх листи і щоденники, родовідні книги та каталоги особистих книжкових зібрань. Серед кореспондентів - В. Н. Каразін, М. І. Новіков, І. Я. Франко, М. М. Коцюбинський та ін. Наявність у фондах бібліотеки великої кількості студентських конспектів (понад 150 од. зб.), курсових та дипломних робіт, кандидатських дисертацій пояснюється функціонуванням бібліотеки у складі навчального закладу. Ознайомлення зі складом і змістом фондів відділу рідкісної книги та рукописів переконливо доводить, що бібліотека ХНУ імені В. Н. Каразіна зберігає найцінніші пам'ятки минулого. Сподіваємось, що найближчим часом усі рукописні документи відділу будуть описані, що дозволить значно розширити доступ до цих джерел дослідників.
  1. Ланглуа Ш., Сеньобос Ш. Введение в изучение истории. - СПб., 1899. - C. 13. Сочинения, письма и бумаги В. Н. Каразина, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. - Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1910. - С. 659.
  2. Очерки истории вузовских библиотек г. Харкова / М-во образования и науки Украины, Нар. укр. акад.; Под общ. ред. В. И. Астаховой. - Х., 2001. - С. 76-77.
  3. Д. И. Багалей, Д. П. Миллер. История города Харкова за 250 лет его существования (1655-1905). - Т. 2. - Х., 1993. - С. 643.
  4. Коцевалов А. С. Греческие, латинские и немецкие рукописи в библиотеке Харьковского государственного университета // Історик-марксист. - 1941. - № 3. - С. 152.
  5. Там само.
  6. Грецькі рукописи: Каталог рукописів XIV-XVIII ст. - Х.: Центральна наукова бібліотека ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2003. - 68 с., іл.
  7. Репринцева В. О. Документи французької революції в Харкові [в ЦНБ ХДУ] // Вечір. Харків. - 1989. - 14 лип.
  8. Укр. рад. енциклопедія. - Т. 3. - К., 1979. - 552 с.
  9. Історико-філологічний факультет Харківського університету за перші 100 років його існування. - Х.: Вид-во Харк. ун-ту під ред. М. Хасанського і Д. Багалія, 1908. - С. 93-97.
  10. Ковалевський А. П. Описание восточных рукописей Центральной научной библиотеки Харьковского госуниверситета // Библиография Востока. - 1935. - Вып. 7. - С. 93-115.
  11. И. Я. Лосиевский. Судьба голиковского собрания: [Часть рукописного собрания И. И. Голикова хранится в библиотеке ХГУ] // В мире книг. - 1982. - № 4. - С. 75-76.
  12. Мазманьянц В. К. Рукопис на пальмовому листі в бібліотеці Харківського університету // Прапор. - 1960. - № 5. - С. 103-104; Леонідов С. Рукопис на пальмовому листі, [що зберігається у ЦНБ ] // Україна. - 1966. - № 13. - С. 24.
  13. Каталог выставки XII археологического съезда в г. Харькове. - Х., 1902. - С. 30-40.
На початок
На початок